Постанова

від 16.05.2019 по справі 916/2470/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2470/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача -Асташенкової О.І. за довіреністю №307/вих-мр від 28.12.2018;

від відповідача 3 -адвоката Сопільняка В.Ю. за ордером ОД №392986 від 15.04.2019;

(решта учасників справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи /див. - рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень від 4.04.2019/ , але не використали права на участь їх представників в судовому засіданні),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2019, проголошене о 16:59:13 суддею Петровим В.С. у м. Одесі, повний текст якого складено 18 . 02.2019

у справі № 916/2470/18

за позовом скаржника

до відповідачів:

1. Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради;

2. Юридичного департаменту Одеської міської ради;

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енігма 2013»

про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності, скасування запису про державну реєстрацію права власності, зобов`язання звільнити земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2018р. Одеська міська рада звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, Юридичного департаменту Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ)«Енігма 2013» про:

- скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, здійсненої департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 за № ОД 142143580226;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 07.04.2015, серія СТА № 714780, виданого реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області ТОВ „Енігма 2013» на нежитлове приміщення площею 13 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1;

- скасування рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачної Катерини Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.04.2015, індексний номер: 20569184;

- скасування державної реєстрації права власності за ТОВ «Енігма 2013» на нежитлове приміщення площею 13 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1;

- зобов`язання ТОВ «Енігма 2013» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 13 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Ак АДРЕСА_1 , на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення площею 13 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ "Енігма 2013" отримало у власність нежитлове приміщення площею 13 кв. м., як внесок у статутний капітал від фізичної особи ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав зазначене майно у власність за договором дарування від ОСОБА_2 , право власності на зазначене майно якої виникло на підставі наразі скасованого рішення Приморського районного суду м. Одеси.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2019 у задоволені позову Одеській міській раді відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з порушення принципу мирного володіння майном, оскільки право власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ "Енігма 2013" виникло на законних підставах та на момент його оформлення за кожною з цих осіб не існувало жодних обставин та підстав для відмови їм у реєстрації їх права власності на спірний об`єкт нерухомості, оскільки заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014, на яке посилається Одеська міська рада, було скасоване 24.03.2015, тобто вже після виникнення права власності.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого суду, Одеська міська рада звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції при прийняті оскаржуваного рішення дійшов помилкового висновку про те, що під час проведення реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція нежитлового приміщення, без зміни геометричних розмірів за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1» Департаментом будь-яких порушень містобудівного законодавства з боку заявника виявлено не було, оскільки відповідно до вимог містобудівного законодавства України на органи державного архітектурно-будівельного контролю покладено повноваження виключно щодо перевірки повноти даних зазначених у декларації, а не їх достовірності. Проте, аналіз відомостей, зазначених у вказаній Декларації, свідчить, що вони мають недостовірний характер. Декларація подана та оформлена з порушенням установлених вимог, що в свою чергу, виключає наявність правових підстав для її реєстрації уповноваженим органом владних повноважень.

Скаржник також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації остання вичерпує свою дію фактом виконання та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення, вважає неправомірним та незаконним посилання при цьому на правову позицію, викладену в поставі Верховного Суду у справі № 465/1461/16-а від 02.10.2018, оскільки дана справа не є тотожною їй у зв`язку з різними підставами та вимогами позовних заяв.

Крім того, скаржник вважає, що місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неправомірно прийняв до уваги висновок, викладений в постанові Одеського апеляційного адміністративного суду у справі № 815/1638/15 про те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації може бути скасована лише на підставі проведеної інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю перевірки та виявлення в її процесі факту надання недостовірних даних, а перевірка щодо спірного об`єкту не проводилась.

Також Одеська міська рада зауважує, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення взагалі не надав належної оцінки факту скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 у справі № 522/20145/14-ц, як незаконно прийнятого, що підтверджує факт незаконного та недобросовісного набуття майна у власність гр. ОСОБА_2 .. Крім того, оскаржуване у справі свідоцтво про право власності ТОВ "Енігма 2013" було видано на підставі вже скасованого ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 24.03.2015 вищевказаного рішення, з огляду на що таке свідоцтво має бути визнано недійсним, як і рішення державного реєстратора та реєстрація права власності на означене майно.

Одеська міська рада зауважує, що нею ніяких інших рішень у відповідності до статті 12 Земельного кодексу України та пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно надання ТОВ "Енігма 2013" у власність чи у користування земельної ділянки, на якій розташовано спірний об`єкт нерухомості, не приймалось. Зазначене нежитлове приміщення площею 13 кв.м є об`єктом самочинного будівництва, що є підставою для задоволення позовної вимоги щодо зобов`язання ТОВ "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_1 , на користь Одеської міської ради шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Енігма 2013" зазначило, що рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2019 є обґрунтованим та законним, а доводи скаржника в скарзі не відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства України.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши в судовому засіданні представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції вірно встановлено, що 06.11.2014 заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/20148/14-ц за ОСОБА_2 визнано право власності на нежитлове приміщення, площею 13 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1.

Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 18.12.2014 зареєстровано подану гр. ОСОБА_2 декларацію № ОД 082143520654 про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлового приміщення без зміни геометричних параметрів, за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1.

24.12.2014 Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області на ім`я гр. ОСОБА_2 зареєстровано Декларацію № ОД 142143580226 про готовність об`єкта, а саме нежитлового приміщення площею 13 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, до експлуатації.

16.01.2015 гр. ОСОБА_2 , на підставі заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року у справі 522/20145/14-ц зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення, площею 13 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1.

В подальшому, 17.02.2015 між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 укладено договір дарування нежитлового приміщення, відповідно до якого ОСОБА_2 передала безоплатно у власність, а ОСОБА_1 прийняв у власність нежитлове приміщення розташоване за адресою: м АДРЕСА_2 . Ак. Корольова, 80/1, площею 13 кв.м. Договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Т.П. та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вищезазначене майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису 8751944.

Рішенням загальних зборів засновників ТОВ "Енігма 2013" від 10.03.2015, оформленим протоколом № 4, прийнято рішення, зокрема, про включення ОСОБА_1 до складу учасників ТОВ "Енігма 2013" з вкладом до статутного капіталу товариства об`єктів нерухомості, в тому числі нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, площею 13 кв.м.

На виконання рішення загальних зборів засновників ТОВ "Енігма 2013", 10.03.2015 ОСОБА_1 за актом приймання-передачі № 1 передав, а товариство прийняло в якості внеску до статутного капіталу зазначене нежитлове приміщення.

19.03.2015 право власності на це майно зареєстровано за ТОВ "Енігма 2013".

23.03.2015 ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/20145/14-ц задоволено заяву Одеської міської ради про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 за позовом гр. ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності та скасовано зазначене рішення, справу призначено до судового розгляду.

В подальшому, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 27.03.2015 року позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради про визнання права власності залишено без розгляду.

07.04.2015 реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції ТОВ"Енігма 2013" видано Свідоцтво серія НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 13 кв.м. розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1.

Того ж дня державним реєстратором реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачною К.М. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вищезазначеного свідоцтва та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36048216 від 07.04.2015 року, за ТОВ"Енігма 2013" було зареєстровано право власності на вищезазначене нерухоме майно.

Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради листом від 01.06.2015 № 0113/2358 повідомило Одеську міську раду про те, що заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06.11.2014 року у справі №522/20145/14-ц скасовано, в зв`язку з чим просило Одеську міську раду звернутись із позовом до суду про скасування державної реєстрації права власності Любченко А.В ОСОБА_4 зареєстрованого на підставі вищезазначеного скасованого заочного рішення суду, що стало підставою для заявлення позову в цій справі за ст.376 ЦК України.

Частиною 4 ст. 376 Цивільного кодексу передбачено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Частиною 2 ст.152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 41 Конституції України держава гарантує належне забезпечення захисту права власності на нерухоме майно, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з приписами ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом; примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 325 ЦК України фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно з положеннями ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Вищезазначеними нормами встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Згідно із ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Позивач, звернувшись з позовною вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, здійснену департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області 24.12.2014 року за № ОД 142143580226, посилався на те, що на підставі проведеної перевірки управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, було встановлено, що нежитлове приміщення площею 13 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, має ознаки самочинно збудованої тимчасової споруди, відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації не відповідають дійсності, а з урахуванням скасовання заочного рішення суду, на підставі якого у ОСОБА_2 виникло право власності на зазначений об`єкт, декларація підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність) можуть бути оскаржені до суду відповідно до статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 надав конституційне тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України. Так, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття З6 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію (ДАБІ), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 № 294 (далі - Положення), вона є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до частин 1, 4 та 6 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).

Відповідно до ч. 9 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є самостійною підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заочного рішення суду від 06.11.2014 у справі № 522/20148/14-ц за ОСОБА_2 було визнано право власності на нежитлове приміщення, площею 13 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1.

Пізніше Департаментом Державної архітектурно-будівельного інспекції в Одеській області 24.12.2014 на ім`я гр. ОСОБА_2 зареєстровано Декларацію № ОД 082143520654 про готовність об`єкта до експлуатації.

Таким чином, 16.01.2015 ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на нежитлове приміщення, площею 13 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, на підставі зазначеної декларації та заочного рішення суду, які мають рівну юридичну силу, як підстава реєстрації права власності.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само).

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ЕСНR 2002-VІІІ). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії", п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", пункт 58, а також рішення Європейського суду у справі "Ґаші проти Хорватії" від 13 грудня 2007 року, заява №32457/05, пункт 40, рішення у справі "Трґо проти Хорватії" від 11 червня 2009 року, заява №35298/04, пункт 67).

У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії", п. 38).

Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості, зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації, в зв`язку з чим, посилання скаржника на те, що на органи державного архітектурно-будівельного контролю покладено повноваження виключно щодо перевірки повноти даних зазначених у декларації не приймаються.

Місцевий суд вірно зазначив, пославшись на висновок, викладений в поставі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 465/1461/16-а від 02.10.2018. , що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваної у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків. Сам факт реєстрації такої декларації та отримання свідоцтва на право власності на підставі неї виключає можливість віднесення спірного об`єкту нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.

При цьому доводи скаржника про неправомірне застосування судом правової позиції, викладеної в зазначеній постанові Верховного Суду, є хибними, оскільки у зазначеній постанові міститься правовий висновок про юридичне значення реєстрації права власності на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що достатніх правових підстав для скасування декларації про готовність зазначеного об`єкта до експлуатації не має.

Що стосується позовних вимог Одеської міської ради про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 07.04.2015, виданого ТОВ "Енігма 2013" на нежитлове приміщення площею 13 кв. м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, скасування рішення державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Одеської області Тартачної Катерини Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 07.04.2015, індексний номер: 20569184, а також скасування державної реєстрації права власності за ТОВ "Енігма 2013" колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності ТОВ "Енігма 2013" на спірний об`єкт становить "майно", яке підпадає під захист ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (див., mutatismutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі "Стреч проти Сполученого Королівства", заява N 44277/98, пункти 32 - 35).

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

В рішенні Європейського суду з прав людини "Зеленчук та Цицюра проти України" від 22.05.2018 зазначено, що перша і найважливіша вимога ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Відповідно до цієї статті слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним (нормативний акт повинен бути доступним та передбачуваним); чи переслідує воно легітимну мету, тобто вчинене в інтересах суспільства (має «суспільний» , «публічний» інтерес); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном шляхом обмеження прав) пропорційним визначеним цілям - чи забезпечено справедливу рівновагу між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини.

Суд перевіряє відповідність втручання вимогам цієї статті, встановлюючи, по-перше, наявність майна в розумінні Конвенції, по-друге, наявність втручання у право заявника мирно володіти майном, по-третє, підстави виправданості втручання, зазначені вище.

Так, ТОВ"Енігма 2013" отримало оскаржуване у справі нерухоме майно, як внесок у статутний капітал від ОСОБА_1 , який в свою чергу отримав його на підставі договору дарування від первісного власника цього майна - ОСОБА_5 А.В.

ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності на оскаржуване нерухоме майно 16.01.2015 року, ОСОБА_1 отримав зазначене майно у власність 17.02.2015, а ТОВ "Енігма 2013" зареєструвало за собою право власності 19.03.2015, тобто оформлення права власності кожної з осіб відбулось ще до скасування заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі №522/20148/14-ц.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції на підставі в подальшому скасованого заочного рішення суду від 06.11.2014 року у справі № 522/20148/14-ц право власності виникло лише у ОСОБА_2 , тоді як право власності ОСОБА_1 виникло на підставі належно оформленого правочину - договору дарування, ТОВ "Енігма 2013" - на підставі рішення загальних зборів засновників товариства про включення ОСОБА_1 до складу засновників, оформленого протоколом від 19.03.2015 № 4 та внесення ним належного йому на праві власності спірного нерухомого майна до статутного капіталу на підставі акту приймання-передачі № 1 з наступною реєстрацією цього правочину в державному реєстрі.

Тобто, в момент оформлення права власності за вищезазначеними особами не існувало жодних обставин та підстав для відмови їм у реєстрації їх права власності на спірний об`єкт нерухомості, оскільки заочне рішення Приморського районного суду м.Одеси від 06.11.2014, на яке посилається Одеська міська рада, було скасоване тільки 24.03.2015 року, тобто після виникнення права власності.

Також, судом першої інстанції було правомірно зазначено, з чим погоджується і колегія суддів апеляційного господарського суду, що право власності ТОВ "Енігма 2013" на спірний об`єкт виникло після проходження минулим власником належної законодавчої процедури, яка включала в себе реєстрацію Декларації про початок виконання будівельних робіт та Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, без жодного зауваження з боку департаменту ДАБІ в Одеській області, а також наступної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості ще за однією особою.

З огляду на зазначене, а також беручи до уваги презумпцію правомірності набуття права власності, зважаючи на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази незаконності набуття ТОВ "Енігма 2013" права власності на спірне майно, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що право власності у ТОВ "Енігма 2013" виникло на законних підставах, в зв`язку з чим позовні вимоги Одеської міської ради щодо скасування права власності за зазначеною особою за своїми наслідками становлять втручання позивача у право ТОВ "Енігма 2013" на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та задоволенню не підлягають.

З урахуванням вищевикладеного, підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ТОВ "Енігма 2013" звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, що розташована за адресою: м АДРЕСА_1 , на користь Одеської міської ради, площею 13 кв.м. шляхом знесення самочинно побудованого нежитлового приміщення площею 13 кв.м., також відсутні. Крім того, як було зазначено, нежитлове приміщення площею 13 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Корольова, 80/1, ознаки самочинно збудованого об`єкта втратило за фактом реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації та отримання у встановленому законом порядку свідоцтва про право власності на нього.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін, а апеляційна скарга Одеської міської ради підлягає залишенню без задоволення.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2019 у справі №916/2470/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Одеської міської ради - без задоволення.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.05.2019 р. о 16.50

Головуючий суддя Г.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

Суддя Я.Ф. Савицький