Постанова

від 14.05.2019 по справі 916/1805/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Справа № 916/1805/18 м.Одеса

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.А. Мишкіної,

суддів Л.О. Будішевської, С.В. Таран

секретар судового засідання Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Бескровний М.О. - прокурор відділу військової прокуратури;

від Міністерства оборони України - Дубчак Д.В. - за довіреністю;

від Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» - не з`явився ;

від ТОВ «АДК І К, ЛТД» - Прощенко Д.В. - за ордером.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника військового прокурора Південного регіону України

на рішення господарського суду Одеської області від 17 січня 2019 року

у справі №916/1805/18

за позовом заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до:

- Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд»

- Товариства з обмеженою відповідальністю «АДК І К, ЛТД»

про визнання договору недійсним та зобов`язання вчинити певні дії

(предмет спору зазначений згідно оскаржуваного рішення)

суддя суду першої інстанції: К.Ф. Погребна

час і місце ухвалення рішення: 17.01.2019р., 11.00год, м.Одеса, господарський суд Одеської області, зала судових засідань №2,

повний текст рішення складений 28.01.2019р.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні 23.04.2019р. оголошувалась перерва згідно ст.216 ГПК України.

В судовому засіданні 14.05.2019р. згідно ст.233, 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

27.08.2018р. заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач, Міноборони України, МОУ) до Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (надалі - відповідач - ДП МОУ «Південьвійськбуд» ), Товариства з обмеженою відповідальністю «АДК І К, ЛТД» (надалі - відповідач, ТОВ «АДК І К, ЛТД» ), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір №13-ВБ від 29.12.2006 про пайову участь в реконструкції існуючої будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м. Одесі по вул.Армійська, 18-А з правом викупу паю «Замовника» , укладений між ДП МОУ «Південьвійськбуд» та ТОВ «АДК І К, ЛТД» ;

- зобов`язати ТОВ «АДК І К, ЛТД» повернути державі в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення першого поверху площею 13,4м2, розташовані в будівлі ДП МОУ «Південьвійськбуд» за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, у тому числі шляхом виселення ТОВ «АДК І К, ЛТД» з вказаних нежитлових приміщень;

- скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» на нежитлові приміщення першого поверху площею 13,4м2, розташовані в будівлі за адресою: м.Одеса, вул. Армійська, 18-А (реєстраційний номер майна:21244013, номер запису: 5761 в книзі: 70неж91);

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на норми ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ч.1 ст.235, 1212 ЦК України,ст. 75 ГК України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), п.3.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013р. №11. Договір №13-ВБ є недійсним та вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору відчуження державного майна. 29.12.2006р. Державне підприємство Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» укладено договір №13-ВБ про пайову учать у реконструкції існуючої будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м. Одесі по вул.Армійська, 18-А з правом викупу паю Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» . Згідно з п.1.1 договору його предметом є участь ТОВ «АДК І К, ЛТД» у фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська,18-А та отримання у власність нежитлових офісів приміщення шляхом викупу паю Державного підприємства Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» . Відповідно до пунктів 2.3, 2.4 договору ТОВ «АДК І К, ЛТД» зобов`язане профінансувати роботи по реконструкції на суму 55025грн., а ДП МОУ «Південьвійськбуд» в 30-денний термін після закінчення робіт та введення будинку в експлуатацію передає ТОВ «АДК І К,ЛТД» пакет документів в обсязі, достатньому для оформлення свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення загальною площею 13,4м2, та безпосередньо самі приміщення; приміщення були передані ТОВ «АДК І К, ЛТД» . Проте відчужувати державне майно підприємство має право лише за попередньої згоди Міністерства оборони України, однак будь-яких рішень про надання повноважень директору ДП МОУ «Південьвійськбуд» на укладення вказаних договорів Міністром оборони України не приймалося. Лист начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В. за вихідним №10/260/1 від 03.02.2006 на адресу директора ДП МОУ «Південьвійськбуд» щодо надання згоди на проведення реконструкції з наступним переходом права власності на частину приміщень третім особам у рахунок погашення залучених пайових внесків є нікчемним, оскільки ОСОБА_1 на час підписання вказаного листа не мав повноважень на надання дозволів на відчуження майна державних підприємств. Довіреність, видана ОСОБА_1 17.08.2004р., розпорядженням Міністра оборони України №6828/з від 02.10.2004р. скасована.

05.11.2018р. ТОВ «АДК І К, ЛТД» подало відзив на позовну заяву, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з Військової прокуратури Південного регіону України судові витрати у розмірі 5600грн. (витрати пов`язані з наданою правничою допомогою адвоката у справі). У відзиві, зокрема, зазначено, що відомості про скасування довіреності ОСОБА_2 .В були внесені нотаріусом до Єдиного реєстру довіреностей 10.04.2006р., отже 03.02.2006р. ОСОБА_1 був уповноважений надати дозвіл для залучення пайовиків для реконструкції будівлі Міноборони України шляхом укладення договорів пайової участі (лист №10/260/1 від 03.02.2006р.).

Крім того, у відзиві міститься заява про застосування наслідків пропуску позовної давності та зазначено, що свідоцтва на нежитлові будівлі були видані у 2007роціё в період з 01.10.2008р. по 18.11.2008р. Міноборони проводилась контрольно-ревізійна перевірка Підприємства, зокрема, щодо укладення спірного договору, за результатами якої був складений відповідний акт №234/43/230 від 21.11.2008р. Таким чином, вже в 2008 році МОУ не могло не знати про те, що між ДП МОУ «Південьвійськбуд» та ТОВом «АДК І К, ЛТД» був укладений спірний договір та те, що площа нежитлових приміщень в будівлі за адресою м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, змінилася. Позов про зобов`язання повернути спірне майно та виселення поданий прокурором через майже 11 років після набуття Товариством права власності на спірні нежитлові приміщення. Щодо вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права власності, відповідач зазначив, що сторонами при укладенні спірного договору були дотримані усі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави визнання його недійсним та скасування державної реєстрації права власності.

19.11.2018р. Міністерство оборони України подало місцевому господарському суду відповідь на відзив, вважає доводи ТОВ «АДК І К, ЛТД» необґрунтованими та незаконними, а тому не погоджується з ними. У відповіді зазначено, що рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України; майно державних підприємств, яке планується до відчуження, згідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.2007р. №803 має обов`язково погоджуватися з Фондом державного майна України, рішення про відчуження спірного державного нерухомого майна ані Кабінетом Міністрів, ані Міністерством оборони України, ані Фондом державного майна України не приймалося, тому майно вибуло з власності держави поза її волею, отже відповідно до положень ст.ст.387, 388 ЦК України воно може бути витребуване у ТОВ «АДК І К, ЛТД» . Твердження щодо чинності довіреності від 17.08.2004р., є безпідставним, оскільки внесення 10.04.2006р. у Єдиний реєстр довіреностей відомостей про припинення її дії не спростовує факту її скасування та, як наслідок припинення її дії ще 02.10.2004р. Доводи відповідача щодо пропуску позивачем та прокурором строку позовної давності є безпідставнимиё оскільки про порушення своїх прав МОУ довідалося лише з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 23.08.2018р. №05/3-3869вих18.

23.11.2018р. заступник військового прокурора Південного регіону України також подав відповідь на відзив, з аналогічними аргументами проти позиції Товариства.

28.11.2018р. ДП МОУ «Південьвійськбуд» подало суду першої інстанції письмові пояснення, в яких стверджує, що відповідно до Журналу обліку вхідних документів ДП МОУ «Південьвійськбуд» за період з 16.11.2006р. по 01.10.2010р. реєстраційного запису щодо вказаного акту Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України від 21.11.2008р. №234/43/230 - немає, оригінал даного документа на підприємстві також відсутній.

28.11.2018р. ДП МОУ «Південьвійськбуд» подало місцевому господарському суду заяву про визнання позову, в якій визнає ту обставину, що ОСОБА_1 станом на дату підписання листа від 03.02.2006р. №10/260/1 не мав повноважень на надання дозволів на відчуження майна державних підприємств, оскільки довіреність була скасована 02.10.2004р. розпорядженням Міністра оборони України від №6828/з, а також визнає, що спірний правочин є недійсним. ДП МОУ «Південьвійськбуд» заявляє про визнання заявлених позивачем позовних вимог в повному обсязі і не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позову.

07.12.2018р. від ТОВ «АДК І К, ЛТД» до суду надійшли заперечення на відповіді прокурора та позивача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.01.2019р. (суддя К.Ф. Погребна) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ч.5 ст. 75 ГК України, ч.1 ст.256, ч.1 ст. 257, ч.1 ст. 261, ч.ч.3 та 4 ст . 267 ЦК України, ст. 6 Закон України «Про управління об`єктами державної власності» , ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , п.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. №10. Стосовно укладення спірного договору,судом зазначено, що згода Міністерства як органу, до сфери управління якого входить ДП МОУ «Південьвійськбуд» , на відчуження нерухомого майна шляхом укладення Договору в установленому порядку надана не була. Наявний в матеріалах справи лист начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства Ісаєнка Д.В. господарський суд оцінив як неналежний доказ надання згоди органу управління, оскільки довіреність ОСОБА_1 від 17.08.2004р. втратила чинність у зв`язку з її скасуванням розпорядженням Міністерства оборони України від 02.10.2004р. №6828/з. Між тим, задоволення позову унеможливлюється спливом строку позовної давності, про який письмово заявлено ТОВ «АДК І К, ЛТД» , оскільки Міністерство, якби ним вживались заходи щодо з`ясування стану своїх майнових прав, могло раніше довідатися про порушення свого права та особу, яка його порушила. До цього висновку суд дійшов, з`ясувавши, що: 1) 16.10.2007 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії САВ НОМЕР_1 про право власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» на нежитлові приміщення загальною площею 13,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А. Підставою для набуття права власності в свідоцтві названо в т.ч. Договір; 2) відомості про право власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.11.2007 р. Підставою для виникнення права власності вказано свідоцтво від 16.10.2007 р. серії САВ № 395942; 3) 02.11.2007 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності держави в особі Міністерства на об`єкт загальною площею 714,0 кв.м, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, замість свідоцтва про право власності від 28.08.2007р. серії ЯЯЯ № 997664; в п.6.1.4 статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , який затверджено наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 р. № 27, передбачено здійснення контролю органом управління майном, тобто Міністерством, за ефективністю використання, збереженням закріпленого за підприємством майна; 5) ст.6 Закону України ,,Про управління об`єктами державної власності» , який набрав чинності 18.10.2006 р., до повноважень органів управління віднесено затвердження статутів (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснення контролю за їх дотриманням (п.3 ч.1 ст.6); забезпечення проведення щорічних аудиторських перевірок окремо визначених державних підприємств і господарських структур (п.8 ч.1 ст.6); здійснення контролю за діяльністю господарських структур (п.10 ч.1 ст.6); ведення обліку об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснення контролю за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів (п.11 ч.1 ст.6); 6) в акті контрольно-ревізійної перевірки ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» від 21.11.2008 р. № 234/43/230, підписаному посадовою особою Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства, відображено обізнаність з приводу укладання за результатами проведених аукціонів договорів на пайову участь в реконструкції будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, після виконання яких ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» належать 714,0 кв.м приміщень цієї будівлі. Відтак, ще в 2007 р. шляхом направлення запитів до Виконавчого комітету Одеської міської ради, яким видавались свідоцтва про право власності на нерухоме майно, або шляхом отримання відомостей із загальнодоступного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач міг дізнатися про незаконне відчуження на підставі Договору на користь ТОВ «АДК І К, ЛТД» частини приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в результаті чого обсяг власності держави зменшився. Такі дії, спрямовані на перевірку як документального оформлення прав власності на державне нерухоме, так і фактичного ним користування ДП МОУ «Південьвійськбуд» або іншими особами, в ході якої було б видно відкрите володіння нерухомістю з 2007р. ТОВ «АДК І К, ЛТД» , позивачем внаслідок неправомірної бездіяльності посадових осіб не вчинялися.

Також суд дійшов висновку про наявність правових підстав стягнення із Військової прокуратури Південного регіону України на користь відповідача витрат на професійну допомогу, у розмірі 5600грн.

Не погодившись з рішенням суду , заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що рішення прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та підлягає скасуванню з наступних підстав:

- про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів на нерухоме майно - адміністративну будівлю ДП МОУ «Південьвійськбуд» , розташовану за адресою: вул. Армійська, 18-А, м. Одеса, та наявні в ній нежитлові приміщення, Міністерство оборони України довідалося з листа заступника військового прокурора Південного регіону України від 23.08.2018 № 05/3-3869вих-18;

- безпідставним є висновок суду щодо пропуску позивачем трирічного строку позовної давності через неналежне виконання обов`язку контролювати свої майнові права та знати про їх стан, зокрема шляхом направлення запитів до Виконавчого комітету Одеської міської ради, яким видавалися свідоцтва про право власності на нерухоме майно, або шляхом отримання відомостей із загальнодоступного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та, як наслідок, можливість ще в 2007 році дізнатися про порушення своїх прав;

- відповідач мусить довести, що інформацію про порушення свого права позивач міг отримати раніше, такі аргументи мають ґрунтуватися не на можливих обставинах (визначене законодавством право отримувати публічну інформацію з державних реєстрів тощо), а на конкретних обставинах, що підтверджуються наданими у справі належними доказами, за яких суд може однозначно (достеменно) встановити момент, коли особа могла довідатися про порушення його прав. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 01.10.2018р. у справі № 906/916/16;

- визначальним під час вирішення цього спору є обізнаність позивача Міністерства оборони України; механізм застосування позовної давності має бути достатньо гнучким, тобто, зазвичай, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелюватися із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права. Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13;

- із наявної в матеріалах справи копії Акта ревізії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 21.11.2008р. № 234/43/230 вбачається, що він містить лише відомості про сам факт існування оспорюваних договорів пайової участі реконструкції адміністративної будівлі, розташованої за адресою: вул. Армійська, 18-А, м. Одеса, а не про допущення порушень закону під час їх укладення;

- враховуючи, що факт припинення Міністром оборони України з 02.10.2004 повноважень ОСОБА_1 щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств встановлений судом лише в 2010 році під час розгляду господарської справи №30/257, ревізор під час проведення ревізії у 2008 році не міг бути обізнаним про це, через що не міг виявити порушення, пов`язане з укладенням оспорюваного договору;

- судом достовірно не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач був обізнаний або міг довідатися про допущення порушень закону під час укладення оспорюваного договору №13-ВБ від 29.12.2006р. та порушення у зв`язку з цим, прав і охоронюваних законом інтересів, раніше ніж у 2018 році, отже встановлена законом позовна давність на момент звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не сплила, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для її застосування.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2019р. залишено апеляційну скаргу без руху; ухвалою від 18.03.2019р. відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника військового прокурора Південного регіону України та встановлено учасникам справи строк для надання відзивів на апеляційну скаргу та клопотань з процесуальних питань.

03.04.2019р. ТОВ «АДК І К, ЛТД» подало суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення; стягнути з Військової прокуратури Південного регіону України на користь ТОВ «АДК І К, ЛТД» судові витрати у розмірі 2800грн. У відзиві, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції з дотриманням вимог ст.ст.256,257, 261, 267 України відмовив у задоволенні позову, так як позов поданий після спливу строку позовної давності та про застосування наслідків спливу позовної давності відповідачем подана відповідна заява.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2019р. призначено справу до розгляду.

11.04.2019р. Міністерство оборони України подало суду апеляційної інстанції пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначило про обґрунтованість апеляційної скарги, вважаючи рішення господарського суду незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування своєї позиції позивач зазначає наступне:

- висновок суду про те, що Міністерство оборони України ще в 2007 році могло дізнатися про порушення своїх прав ґрунтується на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України доказами. Початок перебігу позовної давності пов`язаний не з часом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом обізнаності про вчинення порушення закону та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

- суд першої інстанції під час розгляду справи № 916/1807/18 не врахував висновки Верховного Суду, викладені в постановах Касаційного господарського суду від 03.04.2018 у справі № 914/758/17 та від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13. через що дійшов хибного безпідставного висновку про пропуск позивачем строку позовної давності.

- в Акті від 21.11.2008 №234/43/230 відсутні додатки, що свідчить про те, що копії договорів та свідоцтв про право власності, які підтверджують обставини незаконного відчуження державного (військового) майна і є предметом спору у цій справі ревізором у ДП МОУ «Південьвійськбуд» не вилучалось, до акту ревізії не долучалось, та до відома уповноважених осіб Міноборони України за результатами ревізії не доводилось.

- у висновках ревізора не вказано факт неправомірних дій з боку колишнього керівника держпідприємства ОСОБА_3 , а в наданих ревізором пропозиціях(які вказані в Акті) немає посилань на необхідність оскарження та скасування у судовому порядку договорів та свідоцтв про право власності осіб, які набули право приватної власності на нежитлові приміщення у адмінбудівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Одеса, вул.. Армійська, 18а.; у тексті Акту від 21.11.2008 №234/43/230 жодним чином не зазначено ані договір , ані свідоцтво про право власності, ані вказано про набуття прав саме відповідачем-2 (ТОВ «АДК і К, ЛТД» ) на об`єкт державного нерухомого військового майна, а тому з вказаного документу - Акту від 21.11.2008 №234/43/230 позивачу (МО України) неможливо було довідатися про факт порушення майнових прав та встановити особу (ТОВ «АДК і К, ЛТД» ), яка порушила ці права.

- обізнаність про факт укладання директором держпідприємства ОСОБА_3 договорів на відчуження державного (військового) майна ДП МОУ «Південьвійськбуд» з боку старшого інспектора-ревізора відділу фінансового контролю у сфері виробництва та послуг Контрольно-ревізійного департаменту МО України підполковника Шароварського В.В. не може бути розцінена як обізнаність Міністерства оборони України про порушення своїх прав, що полягає у незаконному відчуженні нежитлових приміщень у адмінбудівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18а.

-судом першої інстанції достовірно не встановлено, а відповідачем не доведено, що позивач був обізнаний або міг довідатися про допущення порушень закону під час укладення оспорюваного договору № 13-ВБ від 29.12.2006р., та порушення у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів раніше ніж у 2018 році, а отже встановлена законом позовна давність на момент звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не сплила, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для її застосування.

В засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник Міністерства оборони України підтримав доводи апеляційної скарги військової прокуратури Південного регіону України та просив задовольнити апеляційну скаргу.

Представник ДП МОУ «Південьвійськбуд» в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, тому згідно ч.12 ст. 270 ГПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та ТОВ «АДК і К, ЛТД» , обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, а також пояснень позивача до скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 р. № 27 на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу створено ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та затверджено статут підприємства.

Згідно Статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства являється Міністерство оборони України орган управління майном.

Згідно з п. 4.2 цього статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

Згідно п. 6.1.4 Статуту орган управління майном здійснює контроль ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна.

На балансовому обліку ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» перебувала 4-х поверхова адміністративна будівля, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, яка відповідно до свідоцтва про право власності від 24.07.2006 р. серії САА НОМЕР_3 , виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, належала державі в особі Верховної Ради України на праві державної власності.

Відповідно до розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23.07.2007 р. № 1445 замість свідоцтва про право власності від 24.07.2006 р. серії САА № 433675 Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво від 28.08.2007 р. серії ЯЯЯ № 997664 про право власності держави в особі Міністерства на об`єкт, який в цілому складається з будівлі літ. ,,А» , загальна площа 3135,3 кв.м, відображеної у технічному паспорті від 19.03.2007 р. та розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А. В новому свідоцтві вказано, що об`єкт знаходиться у повному господарському віданні ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» .

29.12.2006р. між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АДК І К, ЛТД» (Пайовик), як переможцем аукціонних торгів укладено договір на будівництво нежитлових приміщень в порядку пайової участі № 13-ВБ (Договір), п.1.1 якого визначено, що предметом цього Договору є участь Пайовика в фінансуванні будівництва з реконструкції 4-х поверхової адміністративної будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-ти поверхового адміністративного корпусу за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А згідно рішення Одеської міської ради за № 249 від 02.03.2006 р., та отримання у власність нежитлових офісних приміщень, шляхом викупу паю «Замовника» на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Згідно пункту 2.1 Договору, пайом «Замовника» є нежитлові офісні приміщення розташовані на І поверсі існуючої 4-х поверхової будівлі управління в стані, що знаходиться до початку реконструкції з існуючими інженерними мережами, благоустроєм, покриттям, внутрішнім оздобленням - загальною площею 13,4 кв.м., вартістю 47200грн, з урахуванням ПДВ, що визначено на підставі незалежної експертної оцінки проведеної 1 липня 2006року ЧП «Аналітик» , та результатів аукціону проваденого26.12.2006р. . при ціні 1кв.м. загальної площі до реконструкції - 3522грн.

Згідно п.2.2. Договору пайом «Пайовика» є фінансування будівельно-монтажних робіт по реконструкції існуючої будівлі в сумі 7825грн. з урахуванням ПДВ, яка випадає на реконструкцію 13,4 кв.м., загальною площе І-го поверху, з урахуванням усіх витрат, що розраховано на підставі розрахунку (Додаток 1 до договору), який є невід`ємною частиною договору, де на 1 кв.м. загальної площі припадає 584 гри. витрат.

Пунктом 2.3 договору визначено, що «Пайовик» зобов`язується профінансувати роботи реконструкції в термін згідно графіка фінансування (Додаток №4), що є невід`ємною частиною договору на загальну суму 55025грн, з урахування ПДВ шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок «Замовника» .

В рахунок фінансування «Замовник» в 30-денний термін після закінчення робіт та введення будинку в експлуатацію передає «Пайовику» пакет правовстановлюючих документів в обсязі достатньому для оформлення свідоцтва про власність на нежитлові офісні приміщення розташовані на 1 поверсі площею 13,4 кв.м, існуючої 4-х поверхової будівля, та безпосередньо самі зазначені приміщення. Приміщення передаються по акту прийому-передачі (п.2.4 договору).

На підставі акту прийому-передачі площі нежитлових офісних приміщень від 01.08.2007 р. до Договору Замовником передано, а Пайовиком прийнято у власність 13,4 кв.м загальної площі адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А. Замовником підтверджено фінансування Пайовиком будівельно-монтажних робіт реконструкції будівлі в сумі 7 825 грн. з ПДВ. та викуп паю Замовника (нежитлові офісні приміщення розташовані на І поверсі існуючої будівлі управління) у сумі 47200грн. Всього у сумі 55025грн., у тому числі ПДВ 20% 9170,83грн.

16.10.2007р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії САВ НОМЕР_1 , яке посвідчує, що об`єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, та в цілому складається з приміщень, загальна площа 13,4кв.м, відображених у технічному паспорті від 31.08.2007 р. дійсно належить ТОВ «АДК І К, ЛТД» на праві приватної власності. Свідоцтво видане на підставі Договору №13-ВБ про пайову участь в реконструкції існуючої будівлі управління з надбудовою 5-го поверху та прибудовою 5-поверхової адміністративної будівлі в м.Одесі по вул. Армійська, 18-А .

30.11.2007р. відомості про право власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою від 11.12.2017р.

18.09.2007р.КП «ОМБІТІ та РОН» був оформлений Технічний паспорт на нежитлову адміністративну будівлю по вул. Армійській , 18-а, площею 714,0 кв.м., власник- Держава в особі Міністерства оборони України, документ, що посвідчує право власності - Свідоцтво про право власності, видане 28.08.20107р. Виконкомом Одеської міської ради.

02.11.2007р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво серії НОМЕР_2 , яке посвідчує, що об`єкт який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в цілому дійсно належить Державі, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності. Об`єкт в цілому складається з приміщень літ. ,,А» , загальна площа 714,0 кв.м, відображених у технічному паспорті від 18.09.2007 р. та знаходиться у повному господарському віданні ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» . Свідоцтво видане на підставі та замість свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради від 28.08.2007 р. серії ЯЯЯ № 997664, зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН» від 03.09.2007р.

Листом від 23.08.2018 р. № 05/3-3869вих-18 прокуратурою повідомлено МОУ про встановлення обставин, які вимагають представництва в суді інтересів держави, а саме встановлення факту набуття ТОВ «АДК І К, ЛТД» права власності на нерухоме державне майно на виконання Договору, укладеного без попередньої згоди Міністерства, у зв`язку із цим буде поданий відповідний позов до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 75 ГК України (в редакції, чинній на час укладення договору) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах .

Відповідно до преамбули статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» вказане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником ДП МОУ «Південьвійськбуд» є Міністерство оборони України.

У пункті 4.2 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» визначено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.

В силу пункту 6.1 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном.

Отже, системний аналіз положень статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» дозволяє дійти висновку про те, що вказане підприємство в розумінні положень статті 74 Господарського кодексу України є державним комерційним підприємством. Частиною 1 ст. 215 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірних договорів) встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскільки згода Міністерства оборони України, як органу, до сфери управління якого входить ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , на відчуження нерухомого майна, шляхом укладання Договору, в установленому порядку надана не була, видана ОСОБА_1 довіреність була скасована, ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» розпорядилося майном (нежитловими приміщеннями) за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України, діяло з перевищенням своїх повноважень, то спірний договір №13-ВБ від 29.12.2006р. укладений всупереч нормі ч. 5 ст.75 ГК України.

При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд враховує, що адресований ДП МОУ «Південьвійськбуд» лист начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В. №10/260/1 від 03.02.2006р. про надання згоди на проведення реконструкції з наступним переходом права власності на частину приміщень третім особам не може вважатися згодою Міністерства оборони України на відчуження об`єктів нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, оскільки цей лист підписаний особою без повноважень у зв`язку з тим, що довіреність від 17.08.2004, яка видана на користь начальника Центрального управління Міністерства оборони України Ісаєнка Д.В ОСОБА_4 , скасована розпорядженням Міністра оборони України №6828/з від 02.10.2004. Вказана обставина досліджувалась і встановлювалась господарськими судами України під час розгляду справи №30/257, що знайшло своє відображення, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 13.07.2010р. у зазначеній справі, одним із учасників якої було Міністерство оборони України, тому дана обставина в силу процесуального імперативу є преюдиційною та не підлягає доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що матеріали справи не містять та учасниками справи до суду не подано жодного доказу надання Міністерством оборони України згоди на відчуження об`єкта нерухомого майна державної форми власності, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про невідповідність оспорюваного договору приписам частини п`ятої статті 75 Господарського кодексу України, порушення права власності держави в особі Міністерства оборони України та, як наслідок, наявність правових підстав для визнання договору №13-ВБ від 29.12.2006р. недійсним. Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, до заперечення чого зводяться доводи апеляційної скарги військового прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч.4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічна правова позиція викладена у п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17).

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Частиною 1 ст.261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом ст. ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Здійснивши дослідження наявних у справі доказів, зокрема, Свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» на нежитлові приміщення загальною площею 13,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А(підставою для набуття права власності в свідоцтві названо в т.ч. Договір №13-ВБ), відомості про право власності ТОВ «АДК І К, ЛТД» з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 30.11.2007 р. (Підставою для виникнення права власності вказано свідоцтво від 16.10.2007 р. серії САВ № 395942); свідоцтво серії НОМЕР_2 про право власності держави в особі МОУ (видане замість свідоцтва про право власності від 28.08.2007р. серії ЯЯЯ № 997664), Статут ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , який затверджено наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 р. № 27; акт контрольно-ревізійної перевірки ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» від 21.11.2008 р. № 234/43/230, підписаний посадовою особою Контрольно-ревізійного департаменту МОУ, в якому відображено обізнаність з приводу укладання за результатами проведених аукціонів договорів на пайову участь в реконструкції будівлі за адресою: м.Одеса, вул. Армійська, 18-А, після виконання яких ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» належать 714,0 кв.м приміщень цієї будівлі, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що Міністерство оборони України про наявність спірного договору було обізнане та могло дізнатися про незаконне відчуження на підставі Договору на користь ТОВ «АДК І К, ЛТД» частини приміщень за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, в результаті чого обсяг власності держави зменшився, ще у 2007 році, якби опікувалось долею державного майна, та вчиняло дії для перевірки документального оформлення права власності.

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 6 Закону України ,,Про управління об`єктами державної власності» уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

В силу пункту 6.1 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном - Міністерство оборони України.

Підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 статуту ДП МОУ «Південьвійськбуд» встановлено, що Орган управління майном відповідно до покладених на нього повноважень здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна. Згідно з частиною третьою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права (відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 №3-23гс14, від 27.05.2014 №5011-32/13806-2012).

Відповідно до частини першої статті 261 вказаного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону, передбачені частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3089цс15, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц.

Загальне правило про початок перебігу позовної давності, яке міститься у статті 261 Цивільного кодексу України, встановлює три можливі варіанти:

- коли особа довідалася про порушення свого права;

- коли особа могла довідатися про порушення свого права;

- коли особа довідалася про порушника свого права.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі №6-75цс15).

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Саме така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №908/6214/14. Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах Міністерства оборони України у серпні 2018 року.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що позивачем відповідно до вимог ст. 74 ГПК України не було доведено, що він не знав про таке порушення інтересів держави раніше, з урахуванням того, що стороною спірного договору є ДП Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» (в особі директора підприємства , що діяв на підставі Статуту підприємства та дозволу начальника ЦСБУ за №10/260/1, що діяв на підставі довіреності Міністра оборони України), беручи до уваги, що пунктом 6.1.4 статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» , передбачено здійснення контролю органом управління майном, тобто Міністерством, за ефективністю використання, збереженням закріпленого за підприємством майна, що відповідає вимогам ст. 6 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності» .

Колегія суддів констатує, що безпосередньо на позивача покладено обов`язок обліку та контролю державного майна, управління яким він здійснює. Позивач, як розпорядник державного майна, зобов`язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.

Однак, як вірно зазначено господарським судом, позивачем не вчинялися дії спрямовані на перевірку як документального оформлення прав власності на державне нерухоме майно, так і фактичного ним користування ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» або іншими особами, всупереч закріпленому в ст.6 Закону України ,,Про управління об`єктами державної власності» та в п.6.1.4 статуту ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» обов`язку, зокрема, вести облік майна, контролювати ефективне його використання тощо.

З акту Контрольно-ревізійного департаменту МОУ від 21.11.2008 року № 234/43/230 складеного за наслідками проведення документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за період з 01.10.06р. по 18.11.08р., вбачається, що станом на момент проведення цієї ревізії Міністерству оборони України було достовірно відомо про укладання відповідачем ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» за результатами проведених аукціонів договорів про пайову участь в реконструкції адміністративної будівлі за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, з правом викупу паю замовника. В Акті зазначено, що після виконання умов зазначених договорів пайовиками, між ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» та пайовиками підписувалися акти прийому-передачі площ нежитлових офісних приміщень цієї будівлі та останнім передавався пакет правовстановлюючих документів у обсязі достатньому для оформлення свідоцтв про право власності на нежитлові офісні приміщення розташовані в цій будівлі. До проведення вищезазначеної реконструкції ДП МОУ ,,Південьвійськбуд» належала 4-х поверхова адміністративна будівля загальною площею 1696,9 кв.м., а після реконструкції, введення об`єкта в експлуатацію та підписання актів прийому-передачі нежитлових приміщень у Підприємства залишилося 714,0 кв.м. нежитлових приміщень, на які останньому Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності від 02.11.2007р.; площа, що передана пайовикам згідно договорів - 2421,3 м.кв.

Колегія суддів констатує, що про обставину видачі Свідоцтва про право власності держави в особі Міністерства оборони України на нежитлові приміщення площею 714 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 18-А, позивач не міг не знати з моменту видачі цього правовстановлюючого документа - 02.11.2007р. (т.1 а.с.50), та саме його зміст свідчив беззаперечно, що права позивача є порушеними, оскільки Свідоцтво від 02.11.2007р. САВ №395982 було видано замість іншого Свідоцтва про право власності від 28.08.2007р. ЯЯЯ №997664 (т.1 а.с. 29), та розбіжності у площі нежитлових приміщень однозначно вказували на те, що з державної власності вибула частина об`єкту нерухомого майна.

Колегія суддів відхиляє посилання прокурора та Міністерства оборони України на те, що перебіг позовної давності для даного спору розпочався з моменту отримання МОУ листа військового прокурора від 23.08.2018р. (т.1 а.с. 56,57), адже Свідоцтво про право власності від 02.11.2007р. видавалося Виконкомом Одеської міської ради саме державі в особі Міністерства оборони України та на його підставі 06.12.2007р. КП «ОМБТІ та РОН» було проведено державну реєстрацію права власності за державою в особі Міністерства оборони України, номер запису 5761 в книзі 70 неж- 100 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав від 11.12.2017р., сформованою на запит представника Міністерства оборони України Козачука І.М. за дорученням НУ (а.с. 48-49, дані на зворотному боці а.с. 49).

Відповідно до чинної станом на 06.12.2007р. редакції Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, а саме норм розділу 2 Тимчасового положення реєстрація виникнення права власності держави в особі Міністерства оборони України могла відбутися виключно за заявою про реєстрацію права, поданою разом із правовстановлювальними документами саме власником майна (пункти 3.1., 2.3., 2.6., 2.7. Тимчасового положення).

Отже щонайменше з 06.12.2007р. Міністерство оборони України можна вважати таким, що могло дізнатися про порушення свого права, оскільки саме Міністерство оборони України уособлювало власника, який заявив у встановленому порядку про проведення реєстрації права власності на підставі Свідоцтва від 02.11.2007р. САВ №395982 на нежитлові приміщення площею вже 714 кв.м., а не 3153,3кв.м. згідно Свідоцтва від 28.08.2007р. №ЯЯЯ№997664.

За таких обставин, вірним в цілому є висновок суду першої інстанції стосовно того, що перебіг позовної давності розпочався ще у 2007 році.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Про застосування до вимог наслідків спливу строку позовної давності заявлено відповідачем при розгляді справи судом першої інстанції.

За таких обставин суд першої інстанції, встановивши наявність порушеного права позивача, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання договору №13-ВБ від 29.12.2006р. недійсним та похідних від нього вимог про повернення майна та скасування державної реєстрації права власності з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованість висновків місцевого господарського суду та не спроможні слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення, оскільки місцевий господарський суд правильно застосував норми матеріального права та його висновок про відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності є правильним.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України №. 4241/03 від 28.10.2010), а також те, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Підстав для виходу судом апеляційної інстанції за межі доводів апеляційної скарги не убачається, оскільки при апеляційному розгляді справи не встановлено порушення норм процесуального права, які є безумовною підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2019р. залишається без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до п.«в» ч.4 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В даному випадку витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги), покладаються на скаржника, оскільки вимоги апеляційної скарги відхилені у повному обсязі.

Стосовно клопотання ТОВ «АДК І К, ЛТД» про стягнення з Військової прокуратури Південного гарнізону 2800грн. судових витрат пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПКУкраїни під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

ТОВ «АДК І К, ЛТД» надано до суду апеляційної інстанції Договір про надання правничої допомоги від 01.04.2019р ., квитанцію №1566-4773-7969-0310 від 16.04.2019р. про сплату адвокату Прощенку Д.В. 2800грн. та Акт приймання наданої правничої допомоги.

В пунктах 1.2 Акту приймання наданої правничої допомоги від 19.04.2019р. зазначено, що відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 01.04.2019р. Адвокат надав, а Клієнт прийняв надану правничу допомогу у суді апеляційної інстанції під час розгляду судової справи №916/1805/18. Гонорар Адвоката за надану правничу допомогу у Господарському суді Одеської області під час розгляду справи складає 2800грн.

Як вбачається з квитанції №1566-4773-7969-0310 від 16.04.2019р. адвокату Прощенко Д.В. сплачено 2800грн. з призначенням платежу: оплата за надання правничої допомоги, договір від 25.04.2019р., договір від 25.04.2019р. ТОВ «АДК І К, ЛТД» до заяви не додано, відсутній такий договір і в матеріалах справи, отже з поданих доказів неможливо з достовірністю встановити розмір витрат, понесених відповідачем в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, за відсутності належних доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу, детального опису робіт під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, вимога відповідача про стягнення 2800грн. витрат на професійну правничу допомогу з прокуратури задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 129,232, 233, 235, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України,

колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 17.01.2019р. у справі №916/1805/18 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Військову прокуратуру Південного регіону України.

Постанова в порядку ст.282 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття згідно ст.284 ГПК України.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення згідно положень ст.286, 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 20.05.2019р.

Головуючий суддя М.А. Мишкіна

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран