Рішення

від 14.05.2019 по справі 915/874/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року Справа № 915/874/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» (08142, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Шкільна, 5-А)

до відповідача: Комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради (54010, м. Миколаїв, вул. Березнева, 10, офіс 105)

про: стягнення 42590,35 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

Суть спору:

08.04.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 03.04.2019 (вх. № 5619/19) про стягнення з Комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради 9773,36 грн - інфляційних втрат від суми боргу за період з вересня 2018 року по лютий 2019 року, 2532,33 грн - 3% річних від суми боргу за період з 07.08.2018 року по 02.04.2019 року, 30284,66 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання по сплаті вартості отриманого товару за період з 07.08.2018 року по 02.04.2019 року, а всього 42590,35 грн.

Позивач також в прохальній частині просить суд стягнути з відповідача понесені судові витрати. Разом із тим, по тексту позовної заяви позивач зазначає орієнтовану суму 3000 грн. за надання правової допомоги.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18, залишеного без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019, з відповідача на користь позивача стягнуто 130000,00 грн. - основної заборгованості згідно договору № 15-25 від 15.04.2015, 3956,37 грн. інфляційних втрат, 2101,61 грн. - 3% річних, 23665,20 грн. пені та 2395,85 грн. судового збору.

Станом на день подання позову, рішення суду у справі № 915/979/18 в добровільному порядку не виконано, що є підставою для застосування до відповідача майново-правової відповідальності, у зв`язку з чим позивачем нараховані збитки від інфляції, 3% річних та пеня.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі договору № 15-25 від 15.04.2015; рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18, додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 у справі № 915/979/18, постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 у справі № 915/979/18, додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі № 915/979/18; застосування норм статей 598, 610, 611 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України та мотивовані невиконанням відповідачем рішення суду в добровільному порядку, що стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних та пені, нарахованих на суму боргу.

Ухвалою суду від 15.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/874/19, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 14.05.2019 о 10 год. 30 хв.; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

24.04.2019 від відповідача надійшов відзив № 79 від 22.04.2019 (вх. № 6846/19), в якому підприємство заперечує проти позову та просить відмовити в його задоволенні у повному обсязі, оскільки пунктом 6.2 договору не встановлено строк, протягом якого відповідач повинен виконати зобов`язання та здійснити розрахунок за спірним договором, що виключає можливість нарахування пені та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 30284,66 грн., яка складає понад 30 % від суми боргу за договором, спотворить дійсне правове призначення неустойки. Також відповідач у відзиві зазначає, що перебуває у скрутному матеріальному становищі, має значну кредиторську та дебіторську заборгованість.

Станом на момент проведення судового засідання інших заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

14.05.2019 представники сторін в судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать відмітки про отримання сторонами копій ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2019 у справі № 915/874/19 на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400136322210, 5400136322229.

Згідно ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки; повторної неявки у судове засідання учасника справи незалежно від причин неявки.

Враховуючи наведене та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання за відсутності представників сторін.

Відповідно до змісту статей 195, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд 14.05.2019 за результатами розгляду даної справи підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18 первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» основної заборгованості у сумі 130000,00 грн., 3956,37 грн. - інфляційних, 2101,61 грн. - 3% річних, 23665,20 грн. - пені та 2395,85 грн. судового збору. В решті первісних позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради - відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Візаві ЛТД» №б/н від 03.12.2018 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня Миколаївської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 стягнуто з Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня Миколаївської обласної ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» 2200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018, додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 та додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 видано відповідні накази від 29.03.2019.

Згідно даних комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2019 у справі № 915/979/18 (суддя Семенчук Н.О.) задоволено частково заяву Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня Миколаївської обласної ради № 77 від 15.04.2019, відстрочено виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018, додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018, додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 у справі № 915/979/18 у строк до 29.11.2019. В решті заяви відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Виходячи з вищевикладеного, рішення суду у справі № 915/979/18, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Факт існування господарського правопорушення, яке полягає у невиконанні відповідачем зобов`язання по сплаті вартості отриманого товару за договором поставки № 15-25 від 15.04.2015, встановлений рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18.

Так, з описової та мотивувальної частин рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18 вбачається наступне:

15.04.2015 за № 15-25 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» , як продавцем/постачальником, та Комунальним підприємством «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради, як покупцем, був укладений договір, відповідно до умов якого продавець зобов`язався постачати покупцю газетний папір визначений певними родовими ознаками в асортименті, а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах встановлених даним договором.

Відповідно до умов розділу 2 договору його учасники узгодили загальні умови поставки. Так, замовлення покупця на поставку приймається продавцем на підставі заявки, що на розгляд покупця може бути виконана в письмовій або в усній формі. Замовлення покупця на поставку товару приймається на підставі заявки, що отримується від уповноважених(ої) осіб (особи) продавця. Уповноваженими особами покупця на замовлення товару в рамках даного договору є особи, визначені в пункті 12.1 даного договору. асортимент, кількість (вага), ціна в розрізі асортименту та загальна вартість кожної партії товару, замовленої покупцем, інші необхідні дані визначаються у відповідних накладних, що є невід`ємною частиною даного договору. (п.п. 2.1, 2.3, 2.4 договору).

За умовами пункту 4.3 договору постачальник поставляє партію товару протягом 10-ти робочих днів з моменту узгодження сторонами відповідної заявки покупця. Фактом узгодження заявки покупця є складання продавцем рахунку-фактури та направлення його покупцю за допомогою факсимільного зв`язку. Оригінал рахунку-фактури передається продавцем покупцю разом з оригіналом накладної.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання повноваженими представниками сторін накладних, в порядку встановленому пунктом 4.6 даного договору (п. 4.5).

Пунктом 4.6 договору його учасники визначили, що підписання накладних в день поставки партії товару здійснюється сторонами в наступному порядку: покупець до моменту прийняття товару складає в порядку встановленому законодавством довіреність на особу, уповноважену прийняти товар і направляє її факсом продавцю, після чого продавець складає і факсом направляє покупцю накладну на поставлену партію товару, і вже протягом трьох-п`яти робочих днів поспіль продавець надсилає покупцю оригінал цієї накладної. Покупець підписує отриману факсом від продавця накладну і в той же день поставки направляє її факсом продавцю. Покупець протягом трьох робочих днів з моменту отримання оригіналу накладної надсилає продавцю підписаний оригінал накладної та довіреності на особу, що здійснювала приймання товару.

Датою поставки є дата отримання покупцем партії товару на складі покупця згідно з накладною (п. 4.8 договору).

Розділом 5 договору сторони погодили ціну товару та суму договору, а саме, відповідно до умов п. 5.2, ціна товару поасортиментно та вартість партії товару, що поставляється визначається у наступних документах: рахунку-фактурі, що направляється продавцем покупцю після узгодження заявки покупця та в відповідних накладних, що складаються продавцем і підписуються покупцем при прийому товару.

Ціна договору, що входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається (п. 5.3 договору).

Згідно з умовами п. 6.2 договору, розрахунки між постачальником і покупцем здійснюються у безготівковому порядку на поточний рахунок продавця шляхом 100% оплати вартості товару. Покупець зобов`язаний сплатити вартість партії товару, що визначена у відповідній накладній, яка свідчить про факт прийому передачі товару продавцем покупцю у зазначений в даному пункті термін.

Відповідно до п. 7.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 якщо за 15 діб до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, термін дії договору продовжується на тих же умовах і на такий же термін без обмеження кількості разів продовження дії договору.

На виконання умов вказаного договору позивач 31.01.2018 поставив відповідачу партію газетного паперу щільністю 45г/м2, ф.84см., у кількості 9,75 т на загальну суму 186615,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №18 від 31.01.2018, довіреністю на отримання ТМЦ № ОТ-0000011 від 31.01.2018, податковою накладною № 19 від 31.01.2018.

Для оплати поставленої партії позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №16 від 31.01.2018 на суму 186615,00 грн.

Даний рахунок відповідач оплатив частково на суму 56615,00 грн., про що свідчать копії банківських виписок від 08.02.2018, 13.02.2018, 14.02.2018, 27.04.2018, 07.05.2018, додані до позову.

Залишок боргу в сумі 130000,00 грн. залишився неоплаченим, у зв`язку з чим позивач направив відповідачу претензію від 05.07.2018 вих. №05-07/18 про сплату залишку боргу за поставлений товар.

Відповідач 03.08.2018 за вих. №122 надав позивачу відповідь на претензію, відповідно до якої зазначив, що претензію ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» про сплату заборгованості в сумі 130000,00 грн. розглянуто та визнано, однак у зв`язку із збитковістю діяльності підприємства у 2017 році та скрутним фінансовим становищем підприємства і зміною керівника, КП «Миколаївська обласна друкарня» просила розглянути питання реструктуризації заборгованості на 9 місяців шляхом щомісячного рівномірного погашення боргу за наступним графіком: по 15 тис. грн. впродовж періоду з серпня 2018 року по березень 2019 року та 10 тис. грн. у квітні 2019 року.

Станом на 07.09.2018 борг в сумі 130000,0 грн. залишився непогашеним, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

На день розгляду справи (29.11.2018) відповідач не надав доказів погашення основного боргу в сумі 130000,0 грн., у зв`язку з чим судом стягнуто з відповідача на користь позивача 130000,00 грн. основного боргу; на підставі п. 8.3 договору пеню за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 у сумі 23665,20 грн.; відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 у сумі 2101,61 грн. та втрати від інфляції за період з лютого 2018 року по серпень 2018 року у сумі 3956,37 грн.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 691, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом, пеню за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 в сумі 23665,20 грн. було стягнуто з відповідача рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18, яке набрало законної сили.

Позивач скористався своїм правом і просить суд стягнути з відповідача 30284,66 грн. пені, нарахованої за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 , оскільки у даному випадку порушення є триваючим, так як рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18 не виконано.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.3 договору, у разі несплати вартості товару покупцем у строк, установлений п. 6.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої партії товару за кожний день прострочення. Даним договором встановлено, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати, припиняється через тридцять шість місяців від дня, коли зобов`язання з оплати мало бути виконано. Вказаний строк не закінчився.

На підставі статті 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що нарахування позивачем пені за спірним договором в розмірі 30284,66 грн. здійснено з допущенням помилок, а саме невірно вказано кількість днів прострочення. Позивачем вказано 236 днів, але кількість днів за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 становить 239 днів.

Судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми Законодавство та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені за спірним договором за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 є 30533,97 грн.

Водночас, беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), з відповідача належить стягнути суму пені в розмірі, який був заявлений позивачем, - 30284,66 грн.

Також позивач просить на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача 9773,36 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2018 по лютий 2019 та 2532,33 грн. - 3% річних від суми боргу за період з 07.08.2018 по 02.04.2019.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

Оскільки відповідач, не сплативши борг за рішенням суду, фактично продовжує користуватися грошовими коштами позивача, то на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Перевіривши за допомогою програми «Законодавство» розрахунки позивача в частині нарахування інфляційних втрат, суд погоджується з заявленими позивачем до стягнення сумами інфляційних втрат за період з вересня 2018 по лютий 2019 в розмірі 9773,36 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, здійснений позивачем, судом встановлено, що позивачем у розрахунку 3 % річних допущено арифметичні помилки, неправильно визначено кількість днів у періоді прострочення, а саме за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 кількість днів становить не 237, а 239 днів.

Судом здійснено перерахунок розміру 3% річних за допомогою програми "Законодавство", та встановлено, що обґрунтованою сумою 3% річних за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 є 2553,70 грн., але беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України), з відповідача належить стягнути суму 3% річних в розмірі, який був заявлений позивачем, - 2532,33 грн.

Твердження відповідача, що пунктом 6.2 договору не встановлено строк, протягом якого відповідач повинен виконати зобов`язання та здійснити розрахунок за спірним договором, що виключає можливість нарахування пені та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 30284,66 грн., судом не приймається з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Обов`язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття випливає з припису вказаної статті незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору (п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» ). У відповідача виник обов`язок негайно оплатити поставлений товар після його прийняття, незалежно від вимоги позивача.

Отже, термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

За таких обставин, факт отримання товару відповідачем згідно видаткових накладних №№18, 19 від 31.01.2018, є підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар, що, до речі, і зробив частково відповідач. Вказаний факт також підтверджується рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18.

Щодо твердження відповідача, відносно того, що стягнення неустойки у розмірі 30284,66 грн., яка складає понад 30 % від суми боргу за договором, є непомірною, спотворить дійсне правове призначення неустойки та не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання за договором, суд зазначає наступне.

Відповідачем у відзиві зазначено, що Комунальне підприємство «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради - єдине в Миколаєві підприємство з розширеним комплексом послуг і повним поліграфічним циклом виробництва (від одержання оригінал-макетів у електронному вигляді до видачі готової продукції), здійснює друк провідних загальноукраїнських газет та газет Миколаївської області: «Факти» , «Николаевские новости» , «Вечірній Миколаїв» , «Южная правда» , «Маяк» , «Рідне Прибужжя» , «Родной причал» , «Центральный рынок» та інші. Згідно статуту підприємства перебуває на самозабезпеченні. На даний час на підприємстві існує скрутне матеріальне становище, значна кредиторська та дебіторська заборгованість.

Але доказів, що підтверджують вказані факти з заявою про зменшення пені відповідачем до суду не надано.

Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що розмір основного боргу за спірним договором складає 130000,00 грн., а заявлена до стягнення пеня за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 складає 30284,66 грн., що становить 23,3 % від розміру основного боргу, а не понад 30 % як стверджує відповідач.

Крім того, судом встановлено, що прострочення оплати фактично отриманого відповідачем товару триває, станом на момент подання позову, з лютого 2018 року і відповідачем не обґрунтовано поважності причин неможливості своєчасної оплати та не подано доказів, що це підтверджують.

До того ж, пеня нарахована позивачем у розмірі, погодженому в договорі за фактичний період прострочення, розмір пені є співрозмірним з сумою заборгованості з врахуванням періоду прострочення. При цьому, незаявлення позивачем збитків не свідчить про відсутність для позивача негативних наслідків та незручностей у зв`язку з несвоєчасністю оплати.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не наведено належних обставин та не подано доказів, на підставі яких суд мав би можливість дійти позитивного для відповідача висновку як для зменшення неустойки так і для відмови у позові в цій частині.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до змісту ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Судовий збір, відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73 - 78, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради (54010, м.Миколаїв, вул.Березнева, 10, офіс 105, ідентифікаційний код 02467676) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» (08142, Київська обл., Києво-Святошинський район, с.Бобриця, вул.Шкільна, 5-А, ідентифікаційний код 30970272) 9773,36 грн. - інфляційних втрат, 2532,33 грн. - 3% річних, 30284,66 грн. - пені та 1921,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІЗАВІ ЛТД» (08142, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Шкільна, 5-А, ідентифікаційний код 30970272).

Відповідач: Комунальне підприємство «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради (54010, м.Миколаїв, вул.Березнева, 10, офіс 105, ідентифікаційний код 02467676).

Повне рішення складено та підписано 20.05.2019.

Суддя О.Г. Смородінова