Постанова

від 16.09.2019 по справі 915/874/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/874/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Філінюка І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2019

по справі №915/874/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІЗАВІ ЛТД

до Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня

про стягнення 42590,35 грн.

ВСТАНОВИВ

У квітні 2019 р. Товариство з обмеженою відповідальністю ВІЗАВІ ЛТД (далі - ТОВ ВІЗАВІ ЛТД ) звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Комунального підприємства Миколаївська обласна друкарня (далі - КП Миколаївська обласна друкарня ) в якому просило стягнути з відповідача на свою користь 42590,35 грн., з яких 9773,36 грн. - інфляційних втрат, 2532,33 грн. - три процента річних, 30284,66 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов`язання по сплаті вартості отриманого товару.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що за рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18, залишеного без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019, з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість за невиконання умов укладеного між сторонами договору. Проте, станом на день подання позову, рішення суду в добровільному порядку не виконано, що є підставою для застосування до відповідача майново-правової відповідальності, у зв`язку з чим позивачем нараховані збитки від інфляції, три проценти річних та пеня.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2019 позов задоволено у повному обсязі, стягнуто з відповідача на користь позивача 9773,36 грн. - інфляційних втрат, 2532,33 грн. - три проценти річних, 30284,66 грн. - пені та 1921,00 грн. судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі №915/979/18, яке залишено без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 зазначив, що відповідачем не було виконано взятих на себе договірних зобов`язань та не сплачено позивачеві грошові кошти за отриманий товар, а тому позивач правомірно нарахував та просить стягнути з останнього збитки від інфляції, три проценти річних та пеню.

При цьому пославшись на приписи ч. 1 ст. 692 ЦК України місцевий господарський суд відхилив твердження відповідача з приводу того, що пунктом 6.2 договору не встановлено строк, протягом якого відповідач повинен виконати зобов`язання та здійснити розрахунок за спірним договором, що виключає можливість нарахування пені та стягнення з відповідача неустойки.

Щодо твердження відповідача, відносно того, що стягнення неустойки у розмірі 30284,66 грн., яка складає понад 30 % від суми боргу за договором, є непомірною, спотворить дійсне правове призначення неустойки та не відповідає наслідкам порушення відповідачем зобов`язання за договором суд першої інстанції відзначив, що відповідачем не наведено належних обставин та не подано доказів, на підставі яких суд мав би можливість дійти позитивного для відповідача висновку як для зменшення неустойки так і для відмови у позові в цій частині.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, КП Миколаївська обласна друкарня звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2019 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Так посилаючись на п.6.2. укладеного між сторонами договору апелянт зазначає, що сторонами не встановлено строк, протягом якого відповідач повинен виконати зобов`язання та здійснити розрахунок за договором, що виключає можливість нарахування пені.

Скаржник також вважає, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі 30284,66 грн., яка складає понад 30 % від суми боргу за договором, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

До того ж, за твердженням апелянта, ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2019 у справі №915/979/18 відстрочено КП Миколаївська обласна друкарня виконання рішення суду у строк до 29.11.2019. В означеній ухвалі, як зазначає апелянт, встановлено факт перебування боржника у скрутному матеріальному становищі, та що боржник не уникає від виконання рішення суду, а навпаки, шукає способи погашення заборгованості перед позивачем.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі №915/874/19 та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

09.08.2019 Південно-західним апеляційним господарським судом отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В своїх запереченнях позивач відзначає, що апеляційна скарга не містить жодних заперечень щодо стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних , хоча апелянт просить скасувати рішення повністю.

На думку позивача, судом першої інстанції надано належну оцінку запереченням проти позову та обґрунтовано відхилено останні.

За твердженням позивача, ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2019 у справі №915/979/18, на яку посилається апелянт, не надавалася суду першої інстанції, а тому суд при ухваленні оскаржуваного рішення правової оцінки їй не надавав. При цьому, як зазначає позивач, апелянтом не надано доказів неможливості її подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Як вбачається з долучених до матеріалів справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, копію ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 про відкриття провадження у справи отримано позивачем - 25.07.2019, відповідачем - 26.07.2019.

В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі №915/979/18 позовні вимоги ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» до КП Миколаївська обласна друкарня задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основної заборгованості у сумі 130000,00 грн., 3956,37 грн. - інфляційних, 2101,61 грн. - 3% річних, 23665,20 грн. - пені та 2395,85 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 стягнуто з КП Миколаївська обласна друкарня на користь ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 залишено без змін.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 стягнуто з КП Миколаївська обласна друкарня на користь ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» 2200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018, додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.12.2018 та додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.03.2019 видано відповідні накази від 29.03.2019.

У відповідності до ч.4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факти, передбачені наведеною нормою, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву законність судового акта, який вступив у законну силу.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Так у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі №915/979/18 встановлені наступні факти, які мають преюдиціальний характер.

15.04.2015 між ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» , як продавцем/постачальником, та КП «Миколаївська обласна друкарня» Миколаївської обласної ради, як покупцем, був укладений договір №15-25, відповідно до умов якого продавець зобов`язався постачати покупцю газетний папір визначений певними родовими ознаками в асортименті, а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах встановлених даним договором.

Відповідно до умов розділу 2 договору його учасники узгодили загальні умови поставки. Так, замовлення покупця на поставку приймається продавцем на підставі заявки, що на розгляд покупця може бути виконана в письмовій або в усній формі. Замовлення покупця на поставку товару приймається на підставі заявки, що отримується від уповноважених(ої) осіб (особи) продавця. Уповноваженими особами покупця на замовлення товару в рамках даного договору є особи, визначені в пункті 12.1 даного договору. асортимент, кількість (вага), ціна в розрізі асортименту та загальна вартість кожної партії товару, замовленої покупцем, інші необхідні дані визначаються у відповідних накладних, що є невід`ємною частиною даного договору. (п.п. 2.1, 2.3, 2.4 договору).

За умовами пункту 4.3 договору постачальник поставляє партію товару протягом 10-ти робочих днів з моменту узгодження сторонами відповідної заявки покупця. Фактом узгодження заявки покупця є складання продавцем рахунку-фактури та направлення його покупцю за допомогою факсимільного зв`язку. Оригінал рахунку-фактури передається продавцем покупцю разом з оригіналом накладної.

Товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання повноваженими представниками сторін накладних, в порядку встановленому пунктом 4.6 даного договору (п. 4.5).

Пунктом 4.6 договору його учасники визначили, що підписання накладних в день поставки партії товару здійснюється сторонами в наступному порядку: покупець до моменту прийняття товару складає в порядку встановленому законодавством довіреність на особу, уповноважену прийняти товар і направляє її факсом продавцю, після чого продавець складає і факсом направляє покупцю накладну на поставлену партію товару, і вже протягом трьох-п`яти робочих днів поспіль продавець надсилає покупцю оригінал цієї накладної. Покупець підписує отриману факсом від продавця накладну і в той же день поставки направляє її факсом продавцю. Покупець протягом трьох робочих днів з моменту отримання оригіналу накладної надсилає продавцю підписаний оригінал накладної та довіреності на особу, що здійснювала приймання товару.

Датою поставки є дата отримання покупцем партії товару на складі покупця згідно з накладною (п. 4.8 договору).

Розділом 5 договору сторони погодили ціну товару та суму договору, а саме, відповідно до умов п. 5.2, ціна товару поасортиментно та вартість партії товару, що поставляється визначається у наступних документах: рахунку-фактурі, що направляється продавцем покупцю після узгодження заявки покупця та в відповідних накладних, що складаються продавцем і підписуються покупцем при прийому товару.

Ціна договору, що входить у партію поставки, остаточно узгоджується та вказується сторонами у накладній на поставку товару. Зміна остаточно узгодженої сторонами ціни товару після його поставки покупцю не допускається (п. 5.3 договору).

Згідно з умовами п. 6.2 договору, розрахунки між постачальником і покупцем здійснюються у безготівковому порядку на поточний рахунок продавця шляхом 100% оплати вартості товару. Покупець зобов`язаний сплатити вартість партії товару, що визначена у відповідній накладній, яка свідчить про факт прийому передачі товару продавцем покупцю у зазначений в даному пункті термін.

Відповідно до п. 7.1 договору він набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 якщо за 15 діб до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не вимагатиме його припинення, термін дії договору продовжується на тих же умовах і на такий же термін без обмеження кількості разів продовження дії договору.

На виконання умов вказаного договору позивач 31.01.2018 поставив відповідачу партію газетного паперу щільністю 45г/м2, ф.84см., у кількості 9,75 т на загальну суму 186615,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №18 від 31.01.2018, довіреністю на отримання ТМЦ № ОТ-0000011 від 31.01.2018, податковою накладною № 19 від 31.01.2018.

Для оплати поставленої партії позивач виставив відповідачу рахунок на оплату №16 від 31.01.2018 на суму 186615,00 грн.

Даний рахунок відповідач оплатив частково на суму 56615,00 грн., про що свідчать копії банківських виписок від 08.02.2018, 13.02.2018, 14.02.2018, 27.04.2018, 07.05.2018, додані до позову.

Залишок боргу в сумі 130000,00 грн. залишився неоплаченим, у зв`язку з чим позивач направив відповідачу претензію від 05.07.2018 вих. №05-07/18 про сплату залишку боргу за поставлений товар.

Відповідач 03.08.2018 за вих. №122 надав позивачу відповідь на претензію, відповідно до якої зазначив, що претензію ТОВ «ВІЗАВІ ЛТД» про сплату заборгованості в сумі 130000,00 грн. розглянуто та визнано, однак у зв`язку із збитковістю діяльності підприємства у 2017 році та скрутним фінансовим становищем підприємства і зміною керівника, КП «Миколаївська обласна друкарня» просила розглянути питання реструктуризації заборгованості на 9 місяців шляхом щомісячного рівномірного погашення боргу за наступним графіком: по 15 тис. грн. впродовж періоду з серпня 2018 року по березень 2019 року та 10 тис. грн. у квітні 2019 року.

Станом на 07.09.2018 борг в сумі 130000,0 грн. залишився непогашеним, що стало підставою для звернення позивача до суду за захистом свого порушеного права.

На день розгляду справи (29.11.2018) відповідач не надав доказів погашення основного боргу в сумі 130000,0 грн., у зв`язку з чим судом стягнуто з відповідача на користь позивача 130000,00 грн. основного боргу; на підставі п. 8.3 договору пеню за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 у сумі 23665,20 грн.; відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 у сумі 2101,61 грн. та втрати від інфляції за період з лютого 2018 року по серпень 2018 року у сумі 3956,37 грн.

Звертаючись із позовом у справі, що розглядається позивач зазначив, що станом на час звернення до суду, наявна заборгованість КП Миколаївська обласна друкарня погашена не була та рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі №915/979/18 не виконано, що й стало підставою для нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат та звернення із відповідним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 263 ГК України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. Господарсько-торговельна діяльність опосередковується, зокрема, господарськими договорами купівлі-продажу.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтями 193, 202 ГК України та ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вже зазначалось вище, обставини невиконання відповідачем зобов`язань в частині своєчасної оплати за отриманий від позивача товар, встановлено рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі №915/979/18 (між тими ж сторонами). Таким чином, вищевказані факти не підлягають повторному доказуванню в силу частини 4 статті 75 ГПК України.

Згідно з вимогами ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до приписів ст.ст. 598-609 ЦК України, рішення суду про стягнення грошової суми не є підставою для припинення зобов`язання.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином

Виходячи із положень статей 598, 599 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/663/17, від 10.04.2018 у справі №914/1033/17, від 04.04.2019 у справі №913/187/118.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 р. у справі № 910/22034/15 зроблено висновок, що статті 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 р. по справі № 910/10156/17.

Таким чином, сплата трьох процентів річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України виникає у зв`язку з простроченням виконання будь-якого грошового зобов`язання незалежно від правової природи його виникнення.

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Господарськими санкціями в силу приписів ст. 217 ГК України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 ГК України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 8.3 укладено між сторонами договору, у разі несплати вартості товару покупцем у строк, установлений п. 6.2 цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої партії товару за кожний день прострочення. Даним договором встановлено, що нарахування пені за прострочення виконання зобов`язання щодо оплати, припиняється через тридцять шість місяців від дня, коли зобов`язання з оплати мало бути виконано.

У відповідності до рішенням Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18, з відповідача на користь позивача було стягнуто пеню за період з 02.02.2018 по 06.08.2018 в сумі 23665,20 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача, у справі, що розглядається, 30284,66 грн. пені, нарахованої за період з 07.08.2018 по 02.04.2019, оскільки у даному випадку порушення є триваючим, так як рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18 не виконано.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок погоджується з судом першої інстанції з приводу наявності у ньому помилки, оскільки позивачем було невірно визначено кількість днів прострочення. Так, позивачем вказано 236 днів, у той час як кількість днів за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 становить 239 днів, а тому розмір пені складає 30533,97 грн.

Разом з цим, з огляду на те, що суд в силу приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, не може вийти за межі позовних вимог, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі, який був заявлений позивачем, - 30284,66 грн.

Щодо заявлених позивачем до стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Так позивач просить на підставі ст. 625 ЦК України стягнути з відповідача на свою користь 9773,36 грн. інфляційних втрат за період з вересня 2018 по лютий 2019 та 2532,33 грн. три проценти річних від суми боргу за період з 07.08.2018 по 02.04.2019.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу того, що його здійснено вірно та арифметично правильно.

У той час як при розрахунку трьох процентів річних позивачем допущено помилку, а саме неправильно визначено кількість днів у періоді прострочення. Так, за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 кількість днів становить не 237, а 239 днів, як то визначено позивачем.

Отже, обґрунтованою сумою трьох процентів річних за період з 07.08.2018 по 02.04.2019 є 2553,70 грн., але беручи до уваги те, що суд не може вийти за межі позовних вимог в силу приписів ч. 2 ст. 237 ГПК України, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду з приводу стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в розмірі, який був заявлений позивачем, - 2532,33 грн.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає заявлені ТОВ ВІЗАВІ ЛТД позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянт з приводу того, що пунктом 6.2 договору не встановлено строк, протягом якого відповідач повинен виконати зобов`язання та здійснити розрахунок за спірним договором, що виключає можливість нарахування пені та стягнення з відповідача неустойки у розмірі 30284,66 грн.

Згідно з умовами п. 6.2 договору, розрахунки між постачальником і покупцем здійснюються у безготівковому порядку на поточний рахунок продавця шляхом 100% оплати вартості товару. Покупець зобов`язаний сплатити вартість партії товару, що визначена у відповідній накладній, яка свідчить про факт прийому передачі товару продавцем покупцю у зазначений в даному пункті термін.

Згідно з ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на вищевикладене, факт отримання товару відповідачем згідно видаткових накладних №№18, 19 від 31.01.2018, є підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар. При цьому, колегія суддів відзначає, що зі змісту рішення Господарського суду Миколаївської області від 29.11.2018 у справі № 915/979/18 вбачається, що відповідачем було частково виконано своє зобов`язання за договором за частково сплачено грошові кошти за отриманий від позивача товар.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта з приводу того, що стягнення з відповідача неустойки у розмірі 30284,66 грн., яка складає понад 30 % від суми боргу за договором, спотворить дійсне правове призначення неустойки, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання, стягнення штрафних санкцій перетвориться на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором, що не відповідає вимогам справедливості, добросовісності та розумності.

Так, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При цьому, статтями 525 та 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом із тим, за приписом ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Таким чином, встановлення умовами укладено між сторонами договору пені є засобом забезпечення виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання в обумовлений сторонами термін, а відтак доводи апелянта про те, що стягнення заявленої до стягнення у позові пені спотворить дійсне правове призначення неустойки (штрафу) є безпідставними та правомірно не прийняті судом першої інстанції.

З приводу посилання апелянта на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.04.2019 у справі №915/979/18, якою відстрочено КП Миколаївська обласна друкарня виконання рішення суду у строк до 29.11.2019 та в якій, як зазначає апелянт, встановлено факт перебування боржника у скрутному матеріальному становищі, та що боржник не уникає від виконання рішення суду, а навпаки, шукає способи погашення заборгованості перед позивачем, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Водночас розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

Розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов`язання відповідача, а тому не звільняє останнього від наслідків порушення відповідного зобов`язання, зокрема шляхом сплати сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені статтею 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/190/18.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

При цьому, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.

Крім того, правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв`язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме, частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи відповідачем не було доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість зменшення розміру штрафу, зокрема, не надано доказів щодо вжиття ним заходів до належного виконання своїх зобов`язань та необґрунтовано причини неналежного їх виконання.

До того ж, колегія суддів відзначає, що відповідач взагалі не скористався своїм правом на подання до суду першої інстанції заяви про зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій.

Отже, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст. ст. 277-279 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене судова колегія вважає, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2019 у справі №915/874/19 є законним, обґрунтованим та таким, що прийнято з додержання норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2019 р. у справі №915/874/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Датою ухвалення та складання повного тексту постанови є 16.09.2019.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Філінюк І.Г.