Постанова

від 16.05.2019 по справі 922/736/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/736/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрохолдинг "Торнадо"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., судді Барбашова С.В., Пелипенко Н.М.)

за позовом Приватного підприємства "Агрохолдинг "Торнадо"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"

про зобов`язання звільнити об`єкт нерухомого майна

та за зустрічним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Лан"

до Приватного підприємства "Агрохолдинг "Торнадо"

про визнання права власності та зобов`язання укласти договір

за участю заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України

за участю: позивача Гіль Є.В. (адвокат)

прокурора: Кравчук О.А. (посвідчення від 01.08.16),

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Агрохолдинг "Торнадо" (далі - позивач) просило зобов`язати Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Лан" (далі-відповідач) звільнити об`єкти нерухомого майна, що належать позивачу та розташовані за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, с.Ватутіне, вул.Нова, 5 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно користується нерухомим майно, оскільки термін дії договору оренди сплив та позивач висловив відповідачу відмову продовжувати договірні відносини, проте відповідач відмовляється в добровільному порядку повернути орендоване майно, чим порушує права позивача.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, згідно з яким просив суд визнати за ним право власності на 1/5 частку майнового комплексу з приймання, сушки, зберігання та відвантаження сільськогосподарської продукції, який складається з нежитлових будівель літ. А (офіс) загальною площею 297,5 м 2 , літ. В (виробничо-технічна лабораторія) загальною площею 74,7 м 2 , літ. Н (закрита трансформаторна підстанція з електроцехом) загальною площею 79,4 м 2 , літ. К (елеватор) загальною площею 763,6 м 2 , літ. Ж (елеватор) загальною площею 3 421,5 м 2 , літ. М (елеватор) загальною площею 3 428,1 м 2 , літ. Л (склад наземного зберігання № 1) загальною площею 4 334,6 м 2 , літ. Г (розподільча дільниця) загальною площею 35,8 м 2 , літ. О (промислова дільниця № 1) загальною площею 112,1 м 2 , літ. Д (контрольно-пропускний пункт) загальною площею 217,5 м 2 , літ. Б (побутові приміщення) загальною площею 100,0 м 2 , літ. Р (зерносушильний комплекс) загальною площею 251,2 м 2 , літ. П (залізнична вагова) загальною площею 61,8 м 2 , що знаходяться за адресою: Харківська область. Нововодолазький район, с. Ватутіне, вул. Нова, 5 (далі-майновий комплекс), а також зобов`язати позивача укласти новий договір оренди на майновий комплекс.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, за згодою позивача, проведені поліпшення нежитлових будівель на суму, що перевищує 1 000 000,00 грн., тому у відповідача виникло право власності на об`єкт у відповідній частині та переважне право на укладення з позивачем договору оренди на новий термін.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.04.2017 (суддя Прохоров С.А.), в первісному позові відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Суди розглядали справу неодноразово.

Оскарженою постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019, вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення зустрічного позову та в цій частині прийнято нове, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги позивач посилався на те, що заступником прокурора Харківської області (далі-прокурор) та Міністерством аграрної політики та продовольства України (далі-Міністерство) не доведено порушення права власності держави на об`єкти, які перебували у власності позивача, а згодом стали матеріалом для створення майнового комплексу. Позивач вказує, що прокурором не дотримана процедура звернення до суду в інтересах інших осіб. Також позивач зазначає, що Міністерство не наділено повноваженнями щодо управління майном, яке передано до статутного фонду ДАК "Хліб України" та воно не належить до сфери управління Міністерства. Крім того, позивач зазначає, що прокурором та Міністерством не доведено, що коли-небудь майновий комплекс перебував у державній власності.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, 01.03.2016 між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нежитлових будівель № 010316/ЛТ, на виконання умов якого, за відповідним актом приймання-передачі відповідач отримав об`єкт оренди, який визначений договором, строком до 31.12.2016.

Пунктами 6.3.2, 6.3.3 договору передбачено право відповідача здійснювати (проводити) за власний рахунок поліпшення об`єкта оренди. Здійснення поліпшень, в подальшому невідокремлюваних від об`єкту оренди, здійснюється виключно за письмовим погодженням позивача щодо виду та вартості таких поліпшень. Відповідач має право на компенсацію вартості понесених ним витрат за проведені поліпшення, що в подальшому не можуть бути відокремлені від об`єкта оренди без їх пошкодження, у разі якщо такі поліпшення були здійснені за попереднім узгодженням з орендодавцем, у тому числі, в частині вартості здійснення таких поліпшень, з урахуванням п.7.6 цього договору.

Згідно пункту 7.6 договору, відповідач має право здійснювати поліпшення об`єкту оренди лише за наявності письмового дозволу позивача (стаття 778 ЦК України).

Пунктом 7.5 договору сторони узгодили, що якщо в результаті здійсненого відповідачем поліпшення і здійснених операцій в рамках виконання договору про надання послуг, буде створена нова річ, то відповідач стає її співвласником у розмірі, передбаченому у п.7.7 цього договору.

Відповідно до пункту 7.7 договору, у випадку, якщо розмір грошових витрат відповідача на здійснення поліпшення об`єкту оренди (в тому числі придбання та монтаж або ремонт обладнання) перевищує 1 000 000,00 грн., то відповідач має право отримати право власності на 1/5 частку створеної нової речі згідно п.7.5 цього договору.

Згідно пункту 10.8 договору після закінчення строку дії договору, орендар, який належно виконує свої обов`язки за договором, має переважне право на укладення договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий термін встановлюються за домовленістю сторін.

Пунктом 13.10 договору, сторони визначили, що вони враховують положення та керуються умовами договору про надання послуг від 04.01.2011 № 0401-11/ТЛ, який укладено між сторонами зі справи.

04.01.2011 між позивачем (замовник) та відповідачем (виконавець) був укладений договір про надання послуг № 0401-11/ТЛ.

Також встановлено, що між сторонами відбувалося листування щодо погодження проведення ремонтних робіт та встановлення обладнання на об`єкті на певні суми.

Суди встановили, що згідно протоколу загальних зборів учасників позивача від 30.11.2016 № 161130/Т та наказу директора позивача від 02.12.2016 № 9, прийнято рішення про створення майнового комплексу з відповідними параметрами та характеристиками.

14.02.2017 майновий комплекс був зареєстрований за позивачем у встановленому законом порядку.

Позивач направив відповідачу лист №22/1 від 02.12.2016, в якому повідомив про відмову продовжувати дію договору оренди та необхідність відповідачу звільнити займані приміщення у строк до 05.01.2017, у зв`язку з тим, що сторонами підписано акт виконаних робіт до договору про надання послуг, а позивачем прийнято рішення про подальшу самостійну експлуатацію майнового комплексу.

Листом від 30.12.2016 № 583 відповідач повідомив позивача про відмову звільнити приміщення, посилаючись на те, що відповідно до пункту 2.5 договору про надання послуг до створення майнового комплексу він має переважне право на укладення договору оренди 18 нежитлових будівель та обладнання, яке буде встановлено, а після створення майнового комплексу він має переважне право на укладання договору оренди на новостворений об`єкт майновий комплекс.

Апеляційним судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/6102/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.08.2018 та постановою Верховного Суду від 20.11.2018, визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення правління Державної акціонерної компанії "Хліб України" від 16.08.2010, оформлене протоколом №231, у частині затвердження статуту Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84" у новій редакції; визнано недійсними зміни до статуту Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84" від 16.08.2010, в частині передачі до статутного фонду Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84" майна Державної акціонерної компанії "Хліб України" на праві власності та надання повноважень щодо розпорядження ним; визнано незаконними та скасовано рішення XLVI сесії Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області V скликання від 05.10.2010 про видачу свідоцтв про право державної власності Дочірньому підприємству Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84" на наступне майно: нежитлові будівлі робочої вежі, силосного корпусу №1, №2 і силосного розширеного корпусу №1, №2, зерносушарки, пиловід`ємника, нежитлова будівля контори елеватора, залізнично-дорожні ваги, електромайстерня з трансформаторною підстанцією, механічна майстерня, автовагова, лабораторія, адміністративний корпус, розташовані за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, с. Ватутіне, вул. Нова, буд . 5 (далі-нерухоме майно); визнано незаконними та скасовано рішення XLVII сесії Ватутінської сільської ради Нововодолазького району Харківської області V скликання від 19.10.2010 про видачу свідоцтв про право приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Промбудскло" на наступне майно: нежитлові будівлі робочої вежі, силосного корпусу №1, №2 і силосного розширеного корпусу №1, №2, зерносушарки, пиловід`ємника, нежитлова будівля контори елеватора, залізнично-дорожні ваги, електромайстерня з трансформаторною підстанцією, механічна майстерня, автовагова, лабораторія, адміністративний корпус, розташовані за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, с. Ватутіне, вул . Нова, буд . 5.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Господарським судом Харківської області у справі № 922/6102/15 встановлено незаконність передачі нерухомого майна до Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84", а від останньої до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промбудскло", а також те, що нерухоме майно належить до державної форми власності і було закріплено за Державною акціонерною компанією "Хліб України" на праві господарського відання, оскільки майно Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Хлібна база №84" включено до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, та Кабінетом Міністрів України не приймалося рішення про зміну правового режиму державного майна.

Також встановлено, що позивач, на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з Товариством з обмеженою відповідальністю "Промбудскло", набув право власності на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що право власності є непорушним, а задоволення первісного позову порушить право власності відповідача на 1/5 частку спірного майна. Рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржувалося в апеляційному порядку, а тому не було предметом апеляційного перегляду. Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції послався на наявність підстав для визнання права власності за відповідачем у відповідній частині на спірне майно, та наявність підстав для укладення договору оренди на майновий комплекс.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову та приймаючи в цій частині нове, про відмову у позові, апеляційний суд, врахувавши рішення суду в іншій справі, яке набрало законної сили, свій висновок мотивував тим, що майновий комплекс вибув з державної власності поза волею держави та за відсутності відповідного рішення власника майна, тому визнання права власності на майновий комплекс за відповідачем призведе до порушення інтересів держави. Також апеляційний суд вказав на те, що Міністерство, як уповноважений орган розпоряджатись спірним майном, не приймало рішення про передачу спірного майна в оренду відповідача та відповідного договору оренди з ним не укладало, підстави для укладення договору оренди щодо спірного майна відсутні.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду в частині первісного позову не оскаржувалося та судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Згідно із положеннями статті 287 частини 1 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Отже у скаржника не виникло право на касаційний перегляд рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині первісного позову, а у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави для їх перегляду у касаційному порядку у цій частині.

Таким чином у касаційному порядку підлягають перегляду судові рішення лише в частині зустрічного позову, як вбачається з матеріалів справи саме в цій частині рішення суду першої інстанції було предметом апеляційного перегляду.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приписами статті 326 вказаного Кодексу передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна (ч.1). Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.2). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами (ч.3).

Відповідно до статті 392 наведеного Кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 9 статті 11 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" передбачено, що нерухоме майно об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не може бути відчужене, вилучене, передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути їх відчуження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.1996 № 1375 затверджено статут ДАК "Хліб України", відповідно до пункту 8 якого, майно компанії є власністю держави і закріплюється за компанією на праві повного господарського відання.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2010 №764 повноваження щодо управління корпоративними правами держави стосовно ДАК "Хліб України" здійснює Міністерство аграрної політики та продовольства.

Встановивши, з урахуванням рішення Господарського суду Харківської області від 06.11.2017 у справі № 922/6102/15, яке набрало законної сили, неправомірне вибуття нерухомого майна з державної власності, яке є предметом зустрічного позову та яким уповноважено управляти Міністерство, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

Суд касаційної інстанції погоджується із таким висновком суду, оскільки такі висновки ґрунтуються на встановлених цим судом фактичних обставинах справи та наведених нормах права, із встановлених ним обставин справи вбачається, що нерухоме майно було включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягало приватизації, тобто воно не могло бути приватизоване або корпоратизоване, та воно не передавалось у власність ДП ДАК "Хліб України" "Хлібна база № 84", оскільки надавалось йому лише для здійснення статутної діяльності, відтак спірне майно не може належати юридичній особі на праві приватної власності, тому відповідач не міг його орендувати шляхом укладення відповідної угоди та проводити поліпшення з метою отримання в подальшому відповідної частки права власності на майновий комплекс.

При цьому апеляційний суд правильно вказав на те, що правовий статус нерухомого майна власником не змінювався, Міністерство, як уповноважений орган розпоряджатися спірним майном, будь-яких рішень про передачу його в оренду відповідачу не приймало, що виключало правові підстави для задоволення зустрічного позову.

Більш того, апеляційний суд вірно вказав на те, що визнання права власності за відповідачем на спірне майно призведе до порушення інтересів держави.

Позивач вказаних висновків апеляційного суду не спростував.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Твердження позивача про те, що прокурором не дотримана процедура звернення до суду в інтересах інших осіб, є хибними, не ґрунтується на положеннях статті 29 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення прокурора із апеляційної скаргою, згідно із положеннями частини 1 якої прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

Такі доводи скаржника спростовуються тим, що прокурор належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив в чому полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, прокурор мав право звернутися у суд апеляційною інстанції зі скаргою, тому вказані доводи позивача не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Посилання позивача на те, що Міністерство не наділено повноваженнями щодо управління майном, яке передано до статутного фонду ДАК "Хліб України" та воно не належить до сфери управління Міністерства, були предметом дослідження в апеляційному суді, який надав їм належну оцінку та відхилив з огляду на безпідставність із чим суд касаційної інстанції погоджується.

Доводи позивача, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції у відповідній частині стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в наведених вище межах, та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції виконав вказівки суду касаційної інстанції, викладені у його постанові від 30.10.2017, якою було скасовано попередню постанову суду апеляційної інстанції, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови суду немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на позивача.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрохолдинг "Торнадо" залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 у справі Господарського суду Харківської області №922/736/17, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов