Ухвала

від 07.05.2019 по справі 373/2508/14-к

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа№373/2508/14-к

Провадження №1-кп/359/52/2019

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 травня 2019 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника адвоката ОСОБА_7 , обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника адвоката ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 ,

під час судового розгляду з технічною фіксацією та відео фіксацією у відкритому судовому засіданні об`єднаного судового провадження за кримінальними провадженнями: №12014110240000394, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 22.04.2014 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом по відношенню до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, № 42015110240000013, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.02.2017 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 по обвинуваченню у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 275 КК України, та № 42017110000000111, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20.02.2017 року, що надійшло до суду з обвинувальним актом відносно ОСОБА_8 та ОСОБА_6 по обвинуваченню за ч. 2 ст. 272 КК України.

розглянувши усне клопотання адвоката ОСОБА_7 про визнання очевидно недопустимими доказами отриманих на підставі запиту слідчого від 20.05.2014 року в порядку ст. 93 КПК України документів (а.с.206 - 254, том 24, та а.с.1-33, том 25),

в с т а н о в и в :

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області перебуває вищезазначене кримінальне провадження.

В ходірозгляду кримінальногопровадження,в судовомузасіданні 07.05.2019року,адвокатом ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 ,було заявленоусне клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами, а саме: документи, отримані на підставі запиту слідчого СГ СУ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_11 від 28.05.2014 року (а.с.206-254 т.24, а.с.1-33 т.25), на підставі ч. 2 ст. 89 КПК України. Клопотання мотивоване тим, що вказані документи були отримані слідчим, в спосіб непередбачений КПК України, а саме не на підставі слідчого судді про тимчасовий доступ. Також природа походження вказаних документів є невідомою. Вказані документи є лише копіями, які належним чином не завірені. В порушення вимог ст. 99 КПК України, оригінали вказаних документів стороною обвинувачення не надавались. Ці обставини в сукупності позбавляють можливості перевірити в якій спосіб було отримано слідчим вказані документи, та чи відповідає їх зміст оригіналу. Це в свою чергу вказує на істотнепорушення нормкримінального процесуальногозакону. З огляду на що, вказані докази, на думку адвоката ОСОБА_7 , на підставі ст. 87 КПК України, є очевидно недопустимими. Враховуючи вищевикладене, адвокат ОСОБА_7 просила суд клопотання про визнання очевидно недопустимими доказами задовольнити.

Адвокат ОСОБА_5 ,який дієв інтересахобвинуваченого ОСОБА_4 ,повністю підтримав думку адвоката ОСОБА_7 , висловивши таку ж позицію. Також додав,що впорушення вимогч.3ст.99КПК України,стороною обвинуваченняне наданооригіналів документів,не зважаючина те,що наявнів матеріалахкримінального провадженнядокументи єкопіями.При цьомувказані копіїдокументів незавірені вустановленому закономпорядку,і невідповідають змістусупровідного листа,на підставіякого вонибули надіслані.Тому неможливоідентифікувати чиє копіївказаних документівтотожні оригіналам. Це в свою чергу вказує на очевидну недопустимість таких доказів. З огляду на це вказані докази, на думку захисту, слід визнати недопустимими доказами на підставі ч. 2 ст. 87 КПК України, внаслідок їх очевидної недопустимості.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_9 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , клопотання, подане адвокатом ОСОБА_5 , про визнання очевидно недопустимими доказами підтримала в повному обсязі, висловила аналогічну позицію, просила його задовольнити.

Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_8 підтримали думку своїх захисників.

Прокурор просив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту, не вбачаючи очевидної недопустимості зазначених захисником доказів, оскільки вказані документи були зібрані в ході проведення досудового розслідування в порядку, визначеному ст. 93 КПК України. З даної норми чітко слідує, що направлення запиту слідчим являється також процесуальною дією, яка спрямована на збирання доказів в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження. В матеріалах справи міститься супровідний лист, за підписом начальника ГУ ДСНС України у Київській області, де зазначено, що на виконання запиту слідчого, направляються завірені копії документів на 80 аркушах. Також на документі, що знаходиться на а.с.33 т.25, на звороті, міститься печатка відповідної установи та дані про особу, яка склала та завірила перелік вказаних документів. Тому будь-яких підстав сумніватися в копіях документів, які були отримані від органів державної влади, на підставі запиту слідчого, не має. Отже, в суду є всі визначені законом підстави допустити відомості, що містяться в цих документах, як докази. З огляду на це немає підстав вважати наявними обставини, які б вказували на очевидну недопустимість цих доказів, оскільки вичерпний їх перелік наведений вКПК України. Зазначив, що, вказані у клопотанні сторони захисту, докази не можуть бути визнані очевидно недопустимими, питання про допустимість доказів має вирішуватись в нарадчій кімнаті при ухваленні вироку.

Потерпіла ОСОБА_10 просила відмовити у задоволенні вказаного клопотання, зазначивши про необхідність дослідження всіх доказів, що подані прокурором, оскільки вказані документи мають важливе значення для кримінального провадження.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Відповідно дост. 2 КПК Українизавданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу іщоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Одними з основних засад кримінального судочинства є верховенство права, законність, рівність перед законом і судом (ст. 7 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч. 2, 3 даної статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В ч. 1 ст.87КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Категорія "очевидна недопустимість доказів" є оціночною і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

При цьому системний аналіз ст. 89 КПК дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.

Існує також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв`язку з кримінально процесуальними правовідносинами.

Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України", де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст.89КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Отже, для того, щоб вирішити у даному випадку питання про те, чи є недопустимими зазначені вище докази слід з`ясувати, чи мало місце порушення прав та свобод людини під час отримання останніх.

Так, даючи оцінку мотивуваннюклопотання сторонизахисту судне вбачаєочевидної недопустимостіуказаних доказів,а саме: документів, отриманих на підставі запиту слідчого СГ СУ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_11 від 20.05.2014 року № 14/24-877, зробленого в порядку ст. 93 КПК України (а.с.206-254 т.24, а.с.1-33 т. 25).

Зазначаючи про істотне порушення прав і свобод людини, сторона захисту посилається на порушення порядку отримання органом досудового розслідування вказаних доказів, а саме не звернення до слідчого судді із клопотанням про надання тимчасового доступу до цього документа, а направлення листа-запита про витребування документа.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України, слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

У частині 2 ст.93КПК України міститься широкий обсяг повноважень сторони обвинувачення щодо збирання доказів у кримінальному провадженні. Так, відповідно до положень зазначеної норми сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Зі змісту ч. 2 ст. 93 КПК України вбачається, що витребування це звернення з вимогою про добровільне надання речей, документів, відомостей, які мають значення для кримінального провадження.

Таким чином, суд вважає, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 93 КПК України, слідчий або прокурор наділений правом звернутися з запитом, серед іншого, до підприємства, щодо отримання інформації, особистих даних, тощо, що є рівноцінним і самостійним способом збирання доказів.

Практика виробила форми звернення з вимогою про надання речей, документів або відомостей для слідчого та прокурора, це може бути: постанова, яка є обов`язковою для виконання (ч. 5 ст. 40 КПК України), звернення, доручення, клопотання, запит; для представників сторони захисту заява або клопотання, а для захисника також й адвокатський запит.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 132 цього Кодексу для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Також вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 18 листа №223-559/0/4-13 від 05.04.2013 року "Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження" роз`яснено, що беручи до уваги зміст положень ч. 1 ст. 86, частин 2 та 3 ст. 93 КПК, застосування стороною кримінального провадження такого способу збирання доказів як вилучення речей чи документів (ч. 7 ст. 163 КПК) під час отримання доступу до речей і документів може здійснюватися у випадках, якщо: 1) особа, у володінні якої знаходяться речі або документи, не бажає добровільно передати їх стороні кримінального провадження або є підстави вважати, що вона не здійснить таку передачу добровільно після отримання відповідного запиту чи намагатиметься змінити або знищити відповідні речі або документи; 2) речі та документи згідно зі ст. 162 КПК містять охоронювану законом таємницю і таке вилучення необхідне для досягнення мети застосування цього заходу забезпечення. В інших випадках сторона кримінального провадження може витребувати та отримати речі або документи за умови їх добровільного надання володільцем без застосування процедури, передбаченої главою 15 КПК.

Крім того, слід зазначити, що обшук відповідно до ст. 234 КПК України проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Якщо існує необхідність саме у проведенні обшуку, то слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається до слідчого судді з відповідним клопотанням. На цьому етапі слідчий, прокурор повинні надати слідчому судді докази наявності підстав для проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії, які обґрунтовують їхні доводи.

Отже, з даних норм слідує, що чинне законодавство надає, зокрема, слідчому право одержувати безперешкодно відомості, документи, речі необхідні у кримінальному провадженні, іншим шляхом, без застосування заходів забезпечення або без проведення слідчих дій. Тому, положеннями ст. 159, 160, 223, 234 КПК України передбачено право слідчого, а не обов`язок звернутися до суду з метою отримання доступу до речей та документів або дозволу на проведення обшуку.

Аналіз наведених вище норм законодавства дає підстави стверджувати, що отримання документів, в ході здійснення досудового розслідування від органів державної влади, на підставі запиту слідчого у відповідності до ч. 2 ст. 93 КПК України не суперечить процесуальним нормам, регламентуючим порядок збирання доказів. При цьому, судовий контроль слідчого судді необхідний лише у разі можливого втручання в охоронювані законом права, свободи та інтереси осіб у кримінальному провадженні, що у даному випадку не відбувалось.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження (а.с.200 т. 24) 20 травня 2014 року слідчим СГ СУ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_11 , в порядку ст. 93 КПК України, було зроблено запит на ім`я начальника Головного управління ДСНС України у Київській області ОСОБА_12 , за № 14/24-877, про надання, належним чином завірених копій документів, що містяться в наглядовій справі на автозаправний комплекс, що розташований по пров. 1-й Комунарський, 33, в м. Переяслав-Хмельницький Київської області, право власності на який зареєстроване за ТОВ "Макро Поіс Плюс", та акти проведених перевірок за весь період діяльності автозаправного комплексу, для приєднання до матеріалів кримінального провадження.

Зі змісту супровідного листа № 66/1/2587 від 21.05.2014 року, за підписом начальника Головного управління ДСНС України у Київській області ОСОБА_12 , який адресований слідчому СУ ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_11 , та оформлений на спеціальному бланку, із відповідним порядковим номером 4121, та містить всі обов`язкові реквізити, про надання інформації (а.с.201 т.24), слідує, що Головним управлінням ДСНС України у Київській області, на виконання вищезазначеного запиту слідчого, стосовно надання завірених копій документів, що міститься в наглядовій справі на автозаправний комплекс за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, пров. 1-й Комунарський, 33, направляються відповідні документи. При цьому у додатку вказано: завірені копії документів на 80 аркушах.

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що начальником Головного управління ДСНС України у Київській області ОСОБА_12 , було добровільно надано слідчому зазначені в його запиті документи, що перебували у володінні вказаного органу державної влади, які були слідчим приєднані до матеріалів кримінального провадження.

Таким чином, з наведеного слідує, що документи, які просить визнати недопустимими сторона захисту, в своєму клопотанні, були отримані слідчим ОСОБА_11 у передбачений діючим кримінальним процесуальним законодавством спосіб, а саме в порядку визначеному ч. 2 ст. 93 КПК України, згідно якого слідчий наділений правом звернутися із запитом до органу державної влади щодо отримання інформації та копій документів, що є рівноцінним і самостійним способом збирання доказів.

Крім того, слід зазначити, що не заслуговують на увагу доводи сторони захисту, з приводу того, що документи, зазначені у вказаному клопотанні, є копіями, які не завірені належним чином.

Так, відповідно до п. 51 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Державної служби України з надзвичайних ситуацій, затвердженої наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 08.01.2014 року № 1, який був чинний станом на 21.05.2014 року, у разі коли додатки надсилаються із супровідним листом, відмітка про наявність додатків розміщується після тексту листа перед підписом. Якщо документ має додатки, повне найменування яких наводиться в його тексті, відмітка про наявність додатків оформляється за такою формою: Додаток: на 7 арк. у 2 прим.

Також, у вказаній Типовій інструкції закріплено, що установа може засвідчувати копії лише тих документів, що створюються в ньому, а також у випадках,передбачених в абзаці другому цього пункту. Копія документа виготовляється і видається тільки з дозволу керівника установи, його заступників або керівника структурного підрозділу. Копія документа повинна відповідати оригіналу.

Як вбачається зі змісту супровідного листа № 66/1/2587 від 21.05.2014 року, за підписом начальника Головного управління ДСНС України у Київській області ОСОБА_12 , адресованого слідчому ОСОБА_11 , в ньому чітко зазначено, що направляються завірені копії документів, що міститься в наглядовій справі на автозаправний комплекс за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, пров. 1-й Комунарський, 33. При цьому, із даного супровідного листа слідує, що надсилається лише один додаток на 80 аркушах, тобто як єдиний документ, а саме наглядова справа, яка вже міститься в собі перелік документів, із яких вона сформована. Ці обставини в сукупності свідчить про те, що завірення кожного документу як окремого не є обов`язковим, оскільки в даному випадку, вони являються складовими наглядової справи, а тому підлягає завіренню перша або(та) остання сторінки відповідного документу.

Як вбачається на а.с.203 т. 24 та а.с.32 т.25 міститься відмітка: "Зміст розмноженого примірнику відповідає оригіналу", а також найменування посади, особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, дата засвідчення копії. Відповідно до вказаної відмітки копії документів були завірені провідним фахівцем САЗ УЗД ГУ ОСОБА_13 21 травня 2014 року, яка співпадає із датою супровідного листа.

Також на а.с.33 т.25, який являється останнім документом, направлених на підставі супровідного листа № 66/1/2587 від 21.05.2014 року, на звороті, міститься ще засвідчувальний напис, складений вищезазначеною особою, її підпис, а також печатка із зазначенням на ній найменування відповідної установи.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що надіслані разом із супровідним листом № 66/1/2587 від 21.05.2014 року документи, це є завірені копії документів, що містяться в наглядовій справі на автозаправний комплекс за адресою: Київська область, м. Переяслав-Хмельницький, пров. 1-й Комунарський, 33, яка перебувала у володінні Головного управління ДСНС України у Київській області.

Дотримання процесуального порядку та форми отримання доказів передбачає отримання їх у порядку, передбаченому КПК України для слідчих та процесуальних дій. Загальні вимоги та процесуальний порядок проведення передбачено нормами КПК України. Як встановлено у судовому засіданні вищезазначені документи були отримані слідчим ОСОБА_11 на підставі запиту, в порядку ст. 93 КПК України, від Головного управління ДСНС України у Київській області. Тому не засвідчення копії кожного документу окремо, не може бути безумовною обставиною, яка б вказувала на очевидну недопустимість, наведених стороною захисту, в клопотанні доказів.

Крім того, суд звертає увагу, що адвокат ОСОБА_7 заявила клопотання про визнання про визнання очевидно недопустимими доказами, отриманих на підставі запиту слідчого від 20.05.2014 року в порядку ст. 93 КПК України, не всіх документів, а вибірково, починаючи лише із а.с.206 т.24. Так, документи, які знаходяться на а.с.202-205, також були отримані в один і той самий спосіб, на підставі вищезазначеного запиту слідчого ОСОБА_11 . Разом з тим, не зважаючи на це, вказані документи, не є на думку захисту, очевидно недопустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що стороною захисту не наведено безперечних доводів того, щозазначені в клопотанні докази, отримані внаслідок істотного порушенняправ та свобод людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні "Перес проти Франції" від 12.02.2004 року вказав, що "дія статті 6 Конвенції полягає і в тому, щоб серед іншого зобов`язати суд провести належне дослідження зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами по справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належність до справи".

Виходячи із наведеного, суд приходить до висновку, що очевидної недопустимості доказів, про які зазначає у своєму клопотанні сторона захисту, на цій стадії судового провадження, суд не вбачає, і вважає за необхідне дослідити їх в ході судового розгляду.

Разом з тим, згідно ст.94КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібранихдоказів -з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, заявлені в клопотанні докази, що просить визнати недопустимими сторона захисту, можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду надісланого обвинувачення, шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх із взаємозв`язку з іншими доказами, суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Оскільки судом не встановлено очевидності недопустимості доказів на цій стадії судового провадження, то у суду відсутні підстави визнаватинедопустимими та виключити з переліку доказів у кримінальному провадженні вищеперераховані докази, на які вказує сторона захисту у своєму клопотанні.

За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів в ході судового розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 39, 40, 86, 87, 89, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

Клопотання адвоката ОСОБА_7 про визнання очевидно недопустимими доказами отриманих на підставі запиту слідчого від 20.05.2014 року в порядку ст. 93 КПК України документів (а.с.206 - 254, том 24, та а.с.1-33, том 25), - залишити без задоволення.

Дослідити докази сторони обвинувачення документи отримані на підставі запиту слідчого від 20.05.2014 року в порядку ст. 93 КПК України (а.с.206 - 254, том 24, та а.с.1-33, том 25), в ході судового розгляду.

Вирішити питання недопустимості вказаних доказів в порядку, визначеному ч.1 ст. 89 КПК України, з урахуванням всіх досліджених судом доказів.

Ухвала суду остаточна та оскарженню не підлягає.

Повний текстухвали судуоголошено 13.05.2019 року.

Суддя: ОСОБА_1