Постанова

від 21.05.2019 по справі 476/550/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

21.05.19

22-ц/812/631/19

Провадження №22-ц/812/631/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 травня 2019 року м. Миколаїв

колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Цуркан І.І.,

без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про час та місце судового засідання,

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 476/550/18 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення , яке постановив Єланецький районний суд Миколаївської області під головуванням судді Чернякової Наталії Володимирівни о 11 годині у приміщенні цього суду 16 січня 2019 року, повний текст якого складений 25 січня 2019 р., за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди,

в с т а н о в и л а :

В липні 2018 р. ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Позов мотивовано тим, що 10 грудня 2005 р. між ним та відповідачем укладено договір оренди належної останньому земельної ділянки, згідно умов якого відповідачка передала йому в оренду строком на 49 років земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 5 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, та зобов`язалася не вчиняти дії, які б перешкоджали йому користуватися вказаною земельною ділянкою.

В порушення умов вказаного договору та у період його дії, відповідачка передала належну їй земельну ділянку в оренду ТДВ СГВП Правда . Унаслідок таких неправомірних дій відповідачки позивач не мав можливості у 2017 р. користуватися земельною ділянкою, самостійно господарювати на ній, не отримав продукцію - врожай соняшнику, а також зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди у зв`язку з порушенням його цивільного права на отримання продукції і доходів.

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати дії відповідача, які перешкоджали йому користуватися орендованою земельною ділянкою, неправомірними, а також стягнути з ОСОБА_3 на свою користь майнову шкоду у вигляді упущеної вигоди у розмірі 64000,56 грн. та розподілити судові витрати у справі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідачка та її представник у судове засідання не з`явилися, до суду направили відзив на позовну заяву, у якому заперечили проти задоволення позовних вимог. Пояснили, що укладення відповідачкою договору оренди з ТДВ СГВП Правда є наслідком незаконних дій позивача щодо порушення зобов`язань у зв`язку з несвоєчасністю розрахунку за користування земельною ділянкою за період з 2006 р. по 2017 р. Крім того, вважають, що позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав для нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди, не подано доказів на підтвердження його реальної можливості щодо отримання доходів, не надано відомостей щодо урожайності соняшнику саме на його земельній ділянці, що є обов`язковим для з`ясування розміру недотриманих доходів.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 16 січня 2019 р. відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання дій неправомірними та стягнення майнової шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Рішення суду мотивовано тим, що відшкодування збитків позивача (неотриманого врожаю) може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій. Заявлена позивачем вимога про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 не містить конкретного переліку дій, які перешкоджали позивачу користуватися орендованою земельною ділянкою та які слід визнати неправомірними. У ході судового розгляду позивач не уточнив позовні вимоги у цій частині. Визначити такі дії на власний розсуд суд не може, оскільки, це буде свідчити про вихід за межі позовних вимог та є порушенням ч. 2 ст. 264 ЦПК України.

Крім того, відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 р., збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам, які визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Разом з тим, на підтвердження розміру збитків позивачем не надано відповідного акту комісії, створеної районною державною адміністрацією, натомість ним додано висновок експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №120-543/6 від 07 травня 2018 р., який суд не може вважати належним доказом для підтвердження вказаних обставин та який не може свідчити про дійсність і достовірність визначення розміру завданих позивачу збитків.

В апеляційній скарзі представник позивача - ОСОБА_2 вказує, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд помилково зробив висновок про те, що: упущена вигода є абстрактною, оскільки позивач тривалий час орендував у відповідача земельну ділянку і отримував з її використання дохід; позивачем не конкретизовано, які саме дії відповідача слід визнати неправомірними (під час судового розгляду не піднімалось питання про уточнення позовних вимог, а в позовній заяві чітко зазначено, що ОСОБА_1 втратив можливість користування орендованою земельною ділянкою через укладання відповідачем договору оренди з новим орендарем); судом помилково зроблено висновок про застосування до спірних правовідносин Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 р., оскільки цей порядок використовується лише у правовідносинах землекористувача з державою або державними органами; судом порушено принцип змагальності, оскільки відповідач не спростував, а суд, в свою чергу не надав належної оцінки висновку експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області, наведеним в ньому розрахункам, наявності договірних відносин з новим орендарем ТДВ СГВП Правда , що стало перешкодою орендарю ОСОБА_1 користуватися земельною ділянкою, розміру неотриманого доходу; судом не надано оцінки тому, що в позовній заяві зазначено усі елементи складу цивільного правопорушення.

Заслухавши доповідь судді, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Вказаним положенням процесуального закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2005 р. між сторонами був укладений та посвідчений приватним нотаріусом Єланецького районного нотаріального округу Миколаївської області Волошиним В.В. договір оренди належної відповідачці на праві власності земельної ділянки, який 19 липня 2006 р. зареєстрований у Єланецькому РО МРФ ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №040601400874 (а. с. 6-7).

Відповідно до пунктів 1, 2, 8 вказаного договору, відповідачка передала в оренду позивачу строком на 49 років належну їй на праві власності земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 5 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташовану на території Калинівської сільської ради Єланецького району Миколаївської області, та зобов`язалася не вчиняти дій, які перешкоджали б позивачу користуватися вказаною земельною ділянкою.

До 2017 р. позивач використовував вказану земельну ділянки для товарного сільськогосподарського виробництва.

23 грудня 2016 р. ОСОБА_3 уклала з ТДВ СГВП Правда інший договір оренди вищевказаної земельної ділянки, який 20 березня 2017 р. зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №19557774 (а. с. 8-9).

На підставі вказаного договору від 23 грудня 2016 р. відповідачка передала земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 у користування ТДВ СГВП Правда , що підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 23 грудня 2016 р. (а. с. 10).

У 2017 році користування земельною ділянкою здійснювалося ТДВ СГВП Правда .

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 р. задоволено позов ОСОБА_1 , визнано недійсним договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , укладений 23 грудня 2016 р. між ТДВ СГВП Правда та відповідачкою (а. с. 17-20). Вказане рішення суду в апеляційному порядку не оскаржувалося. Підставою задоволення позовних вимог стало порушення прав попереднього орендаря земельної ділянки - ОСОБА_1 .

Крім того, постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 р., залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 р., визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Єланецької районної державної адміністрації про реєстрацію договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , зобов`язано державного реєстратора скасувати запис про реєстрацію іншого речового права на вказану земельну ділянку (а. с. 21-26).

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що через неправомірні дії ОСОБА_3 , яка незаконно передала орендовану ним земельну ділянку під час дії договору оренди у користування іншій особі, він зазнав збитків у вигляді упущеної вигоди (неотриманого врожаю сільськогосподарських культур).

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені ст. 1166 ЦК України, згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.

Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є, серед інших, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (ст. 156 ЗК України).

Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

З наведеного вище колегія суддів робить висновок, що доведення неправомірності дій відповідачки як заподіювача шкоди є одним з елементів складу цивільного правопорушення (спричинення збитків), а тому входить до предмету доказування по справі за вимогами про відшкодування збитків, а за такого пред`явлення окремо вимоги про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 щодо перешкод ОСОБА_1 у користуванні орендованою земельною ділянкою є зайвим.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України, ч 1 ст. 4 ЦПК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

В силу ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту (вимоги про визнання неправомірними дій ОСОБА_3 ) не призводить до відновлення її прав, тоді як заявлені вимоги про відшкодування завданих неправомірними діями відповідача збитків, є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, виходячи зі змісту спірних правовідносин.

Суд першої інстанції не взяв до уваги наведені положення закону та обставини справи і відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання дій ОСОБА_3 неправомірними, помилково виходив із невизначення позивачем складу дій, які він вважав неправомірними, тоді як підставою відмови у задоволенні вказаних позовних вимог слід зазначити обрання позивачем неналежного способу захисту його прав. За такого колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів враховує наступне.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи (ч. 1 ст. 25 Закону України Про оренду землі ).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі ).

Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч. 2 ст. 27 Закону України Про оренду землі).

Частиною 1 ст. 36 Закону України Про оренду землі передбачено, що у разі невиконання зобов`язань за договором оренди землі сторони несуть відповідальність згідно із законом та договором.

У пункті 8 договору оренди земельної ділянки від 10 грудня 2005 р. сторони домовились, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які перешкоджали б орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (стаття 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель ).

В силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За такого є встановленими і не потребують доказуванню обставини, встановлені рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 р. у справі № 476/489/17, яким визнано недійсним укладений між ОСОБА_3 та ТДВ СГВП Правда договір оренди та встановлено факт передачі за цим договором спірної земельної ділянки у користування іншої особи, вибуття її з користування позивача у 2017 р., що свідчить саме про неправомірність поведінки відповідачки, яка унеможливила використання у 2017 р. позивачем орендованої ним земельної ділянки за цільовим призначенням - для ведення сільськогосподарського виробництва внаслідок самовільного (без достатньої правової підстави) зайняття орендованої земельної ділянки.

Частиною 3 ст. 12, частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням цього, доказування розміру заподіяної шкоди покладено на позивача.

На підтвердження розміру завданих збитків позивач надав суду висновок експерта Регіональної торгово-промислової палати Миколаївської області №120-543/6 від 07 травня 2018 р. (далі - Висновок експерта), згідно якого розмір збитків становить 64 000 грн. 56 коп.

Як роз`яснено в пунктах 12, 14, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 р. з наступними змінами Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Розміри збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам(затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. N 284. У такому ж порядку визначаються збитки, заподіяні обмеженням прав власників землі та землекористувачів, погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан унаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

При пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі або сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов`язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при прокладенні шляхів, трубопроводів та проведенні розвідувальних, бурових, будівельних робіт, псуванням і забрудненням сільськогосподарських та інших земель, іншими порушеннями земельного законодавства, визначається з урахуванням витрат на відновлення родючості землі, а також доходів, які власник землі або землекористувач міг би одержати при використанні земельної ділянки і які він не одержав за час до приведення землі у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, або до повернення самовільно зайнятої ділянки.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 р., (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний дохід - це дохід, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати,

представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Також Методикою визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. № 963 (далі - Методика) розроблено механізм проведення розрахунків, завданих внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок.

Так, Пунктом 4 Методики передбачено, що розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається: для всіх категорій земель (крім земель житлової та громадської забудови) за такою формулою: Шс = Пс x Нп x Кф x Кі (1), де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, гривень; Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів; Нп - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, визначений у додатку 1, з урахуванням переліків, наведених у додатках 2 і 3; Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4; Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 р. № 783.

Таким чином спеціальними нормами у сфері землекористування передбачений порядок визначення розміру шкоди, завданої внаслідок тимчасового невикористання (самовільного зайняття) власником (землекористувачем) земельної ділянки, яким передбачена спеціальна процедура - проведення розрахунку спеціально утвореним уповноваженим органом із використанням певних методик.

Згідно із ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України визначена допустимість доказів, а саме: передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наданий позивачем на підтвердження розміру завданих з вини відповідачки збитків Висновок експерта зроблений на підставі даних Головного управління статистики у Миколаївській області про середню врожайність соняшнику та середню ціну реалізації насіння соняшнику по сільськогосподарських підприємствах Єланецького району, довідки від 25 квітня 2018 р. про витрати на підготовку полів, посів, обробіток та збирання врожаю соняшнику у 2017 р., відповіді Єланецької райдержадміністрації від 18 серпня 2017 р. №591/04-34/17 про те, що у 2017 р. земельні ділянки засіяні соняшником та визначений розмір упущеної вигоди - збитків, яких завдано позивачу: 64000 грн. 56 коп. (а. с. 13, 29, 30-31).

Тобто Висновок експерта не відповідає вимогам Порядку та Методики, виконаний не уповноваженим на то органом та без врахування наведених вище вимог до такого розрахунку щодо вихідних даних.

З наданої до позовної заяви відповіді Єланецької районної державної адміністрації Миколаївської області від 18 серпня 2018 р. № 591/04-34/17 (а.с. 13) вбачається, що на засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам, яке відбулося 18 серпня 2018 р., розглядався адвокатський запит представника позивача стосовно питань договірних відносин ОСОБА_1 на обробіток земельних ділянок громадян, в тому числі ОСОБА_3 , тобто позивач до цієї комісії звертався не із заявою про проведення розрахунку відповідних збитків і рішення з цього приводу, відповідно, не приймалося. Доказів протилежного суду не надано.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів розміру завданої йому з вини відповідачки шкоди (збитків у вигляді упущеної вигоди), а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позовні вимоги про відшкодування шкоди є недоведеними і відмовив в їх задоволенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і відхиляє доводи апеляційної скарги.

Щодо помилковості висновку суду про застосування до спірних правовідносин Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 р.

Як було зазначено вище, роз`яснення про застосування Порядку до спірних правовідносин містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16 квітня 2004 р. з наступними змінами Про практику застування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ . Крім того, про необхідність застосування Порядку у подібних правовідносинах вказується у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 р. по справі № 472/1428/15-ц; постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 р. у справі № 612/217/15-ц).

Щодо неприйняття судом Висновку експерта.

Висновок експерта за відсутності актів про розрахунки збитків, складених за результатами роботи відповідної комісії у відповідності до Порядку, не є належним доказом. Також слід врахувати, що наведений експертом розрахунок упущеної вигоди не відповідає Методиці, роз`ясненням Верховного Суду України, наведеним у згаданій постанові Пленуму, зокрема, неналежним є застосування експертом даних про середню врожайність соняшнику по сільськогосподарських підприємствах Єланецького району Миколаївської області у 2017 р. замість даних про врожайність у даному господарстві, а також даних про потенційні витрати орендаря ОСОБА_1 , пов`язані з вирощуванням сільськогосподарських культур - соняшнику у 2017 р., які не підтверджені жодним доказом, замість конкретних витрат виробництва, пов`язаних зі збиранням урожаю, також експерт безпідставно врахував витрати на оренду спірної земельної ділянки, що не передбачено жодним нормативним актом.

Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про обов`язок суду провести розрахунок збитків, оскільки надання належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог покладається на позивача, а суд відповідно до ст.ст. 229, 263, 264 ЦПК України при ухваленні рішення надає їм оцінку.

Щодо аргументів апеляційної скарги про зазначення в позовній заяві усіх елементів складу цивільного правопорушення, то саме лише зазначення таких складових за відсутності доведеності хоча б одного з елементів (в даному випадку розміру завданих збитків) є підставою для відмови у позові.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в силу положень п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України мотивувальну частину рішення суду, а саме щодо обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними необхідно змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові. Підстав для скасування або зміни рішення суду в іншій частині колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційним судом рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог по суті фактично не змінюється, відсутні передбачені ч. 13 ст. 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Мотивувальну частину рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 16 січня 2019 року в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій неправомірними змінити з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірової

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складений 21 травня 2019 року