Постанова

від 22.05.2019 по справі 826/11728/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11728/18 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Безименної Н.В., Кучми А.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Прудиус І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року (повний текст рішення виготовлено 26.03.2019) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року позивач, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.05.2018 №0008262200 та від 19.02.2018 №0001464208.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем, Акціонерним товариством "Українська залізниця" подано апеляційну скаргу у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Зокрема, апелянт вказує, що під час досудового слідства досліджувалася вся первинна документація щодо господарської діяльності АТ Укрзалізниця з ТОВ Тест-ордер та слідством встановлено, що господарські операції не мають ознак фіктивності. Також, апелянт вказує, що всі договори та вся первинна документація надавалася контролюючому органу під час здійснення перевірки, що підтверджується Актом перевірки. Натомість, єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено відсутність одного з укладених договорів, який вилучено правоохоронними органами в межах кримінального провадженя № 32016100010000042, що підтверджується протоколом тимчасового доступу до речей і документів та описом речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді та які на момент подання апеляційної скарги не були повернуті позивачу.

22.05.2019 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції Шостому апеляційному адміністративному суду представником відповідача надано відзив на апеляційну скаргу.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами не заперечується, що Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби України проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства України публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" за період 2013-2016 роки щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємства та інших обов`язкових платежів, за наслідками якої складено Акт Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства України Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (код ЄДРПОУ 40075815) при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Тест-Ордер (код ЄДРПОУ 38604002) за період 2013-2016 р.р., щодо правильності нарахування та сплати до бюджету України податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств та інших обов`язкових платежів від 26.01.2018 № 112/28-10-42-08/40075815.

В акті перевірки, зафіксовано порушення Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця":

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 527 710, 00 грн.;

- пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період грудень 2015-2016 рік, в сумі 473 501, 77 грн. всього, в тому числі за періоди:

- грудень 2015 року - 150 909, 00 грн.;

- лютий 2016 року - 265 454, 00 грн.,

- березень 2016 року - 57 139, 00 грн.

На підставі вказаного акту контролюючим органом прийнято два податкових повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0001474208 та №0001464208.

В результаті адміністративного оскарження винесених податкових повідомлень-рішень Державна фіскальна служба України рішенням від 26.04.2018 №14964/6/99-99-11-01-02-25 частково скасувала податкове повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0001474208 та залишила без змін податкове повідомлення-рішення від 19.02.2018 №0001464208.

З урахуванням висновків рішення від 26.04.2018 №14964/6/99-99-11-01-02-25, контролюючим органом було прийнято відносно позивача нове податкове повідомлення-рішення від 02.05.2018 №0008262200.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивачем не надано суду всіх необхідних первинних документів, на підтвердження виникнення податкових зобов`язаннь по договорам на підтвердження правомірності формування сум податкового кредиту.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст.198 Податкового кодекс України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Заперечуючи у акті перевірки факт реального здійснення господарської операції між позивачем та контрагентом, відповідач зазначає про наявні ознаки фіктивності контрагента позивача ТОВ Тест-ордер : оскільки з наданих старшим слідчим СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м.Києві протоколів допиту свідків ОСОБА_1 та директора підприємства Герасименко Г.В., останні не причетні до фінансово-господарської діяльності підприємства. Крім того, відповідач вказує, що перевіркою встановлено неможливість здійснення ТОВ Тест-ордер поставки товарів, у зв`язку з відсутністю факту (джерела) введеного в обіг та/або реального виробництва товару.

Крім того, відповідач вказує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" податкові зобов`язання по взаємовідносинах з публічним акціонерним товариством "Укрзалізниця" за березень 2016 року не декларувались, з 2016 року звітність по податку на прибуток контрагентом позивача не подавалась, податкові зобов`язання не декларувались та не сплачувались.

Також, правомірність висновків про порушення позивачем норм податкового законодавства, податковий оорган вказує про відсутність цього постачальника за своїм місцезнаходженням, відсутність у нього адміністративно-господарських ресурсів: основних фондів (складські приміщення, транспортні засоби), трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності.

Предметом доказування у даній справі є реальність здійснення самих господарських операцій, їх відповідність діловій меті та господарській діяльності позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" було укладено договір поставки від 22.07.2015 №Л/НХ-151680/НЮ за умовами якого постачальник (контрагент позивача) зобов`язується поставити покупцю (позивачеві) товар, відповідно до специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Сума договору згідно з пунктом 3.2 становить 1 237 067, 52 грн. з урахуванням ПДВ 256 177, 92 грн.

До вказаного договору було підписано додаткову угоду №1, якою було змінено ціну договору та встановлено ціну в розмірі - 1 346 512, 17 грн.

На підтвердження виконання господарських зобов`язань за вказаним договором позивачем надано копії: договору поставки від 22.07.2015 №Л/НХ-151680/НЮ, додаткової угоди, специфікацій, податкової накладної, виписаної контрагентом позивача, із зазначенням суми податку на додану вартість 103 464, 98 грн., платіжних доручень, видаткових накладних, рахунків на оплату.

Також, між позивачем та контрагентом в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" було підписано договір поставки від 10.08.2015 №Л/НХ-151827/НЮ, за умовами якого постачальник (контрагент позивача) зобов`язується поставити покупцю (позивачеві) товар, відповідно до специфікації №1, яка є невід`ємною частиною договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Сума договору згідно з пунктом 3.2 становить 864 567, 00 грн. з урахуванням ПДВ 144 094, 50 грн.

До договору від 10.08.2015 №Л/НХ-151827/НЮ було підписано додаткову угоду №1, якою було визначено нову ціну вказаного договору - 1 036 398, 00 грн. та продовжено строк дії договору до 31.03.2016.

Позивачем надано суду першої інстанції копію вказаного договору, додаткової угоди, специфікацій до договору, платіжних доручень, рахунків-фактур, видаткових накладних, товаро-транспортних накладних та копію податкової накладної, виписаної контрагентом позивача, із зазначенням суми податку на додану вартість 28 638,50 грн.

Також, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" було також укладено договір поставки від 22.05.2015 №НХ-15-366НЮ, за умовами якого постачальник передає у власність замовника, а замовник оплачує товар, визначений в асортименті, кількості за цінами, які зазначені у специфікації, що додається до договору про закупівлю і є його невід`ємною частиною. Постачальник передає у власність замовника товар на умовах, визначених у договорі.

Сума договору згідно з пунктом 6.4 становить 452 880, 00 грн. з урахуванням ПДВ 75 480, 00 грн.

Додатковою угодою №1 до договору від 22.05.2015 №НХ-15-366НЮ, встановлено, що загальна сума договору складає 429 120, 00 грн. в тому числі ПДВ 71 520, 00 грн.

Додатковою угодою №2 до вказано договору продовжено строк його дії до 31.03.2016, введено специфікацію №3 та визначено нову ціну договору - 514 620, 00 грн.

Позивачем суду першої інстанції надано копію вказаного договору, видаткових накладних, товаро-транспортних накладних, платіжних доручень. Разом з тим, податкової накладної по вказаному договору суду не надано.

Крім того, в акті перевірки також відображено взаємовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю "Тест-Ордер" на підставі договору поставки від 30.11.2015 №ПЗ/НХ-151947/НЮ, однак позивачем не надано копію вказаного договору та жодних документів на підтвердження умов його виконання ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст. 1, ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 1 та ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За певних обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. У податкових спорах суди встановлюють чи підтверджують документи і розкривають, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов`язання на підставі таких операцій.

Як свідчить судова практика (зокрема, постанова Верховного Суду України від 27 червня 2017 року справі № 2а-6549/11/1470), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

У постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № 826/20366/13-а зазначено, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.

Разом з тим, ні позовна заява ні апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо наявності розумних економічних причин та ділової мети господарських операцій між вказаними суб`єктами господарювання.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів використання придбаного товару в господарській діяльності товариства.

Відповідно до ч. 1 ст. 72, ч. 2 ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно, під час розгляду зазначеної справи кожна із сторін повинна довести у суді правомірність і обґрунтованість своїх вимог, або заперечень.

Отже, позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову.

Колегія суддів враховує, що право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, не є обмеженими поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

З матеріалів справи вбачається, що апелянт обмежившись доводами про підтвердження реальністі господарських операцій, не надав належних доказів на підтвердження обґрунтованості своїх доводів, та за наявності обставин неможливості їх подання не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року -залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено - 22.05.2019.

Головуючий суддя Л.В.Бєлова

Судді Н.В.Безименна,

А.Ю.Кучма