Постанова

від 14.05.2019 по справі 920/271/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 920/271/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

прокуратури - Збарих С. М.,

позивача - не з`явилися,

відповідачів - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 (судді: Михальська Ю. Б., Скрипка І. М., Тищенко А. І.) і рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 (суддя Котельницька В. Л.) у справі

за позовом Керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави і Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедюк"

про визнання недійсним договору і зобов`язання звільнити земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У квітні 2018 року керівник Охтирської місцевої прокуратури Сумської області звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Сумській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Сумській області) до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави (далі - КЕВ м. Полтави) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Лебедюк" (далі - ТОВ "Лебедюк") про визнання недійсним договору від 14.11.2017 № 2 (далі - договір від 14.11.2017) про спільну обробку (використання) земельної ділянки площею 140 га, розташованої на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (нині об`єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), укладеного між КЕВ м. Полтави і ТОВ "Лебедюк", і зобов`язання ТОВ "Лебедюк" звільнити зазначену земельну ділянку, якою товариство користується на підставі договору від 14.11.2017.

Позовні вимоги із посиланням на положення статей 77, 78, 79 1 , 92, 93, 116 Земельного кодексу України, статей 203, 210, 215, 235, 626, 1130, 1131, 1133, 1134, 1137, 1138 Цивільного кодексу України, статей 13, 15 Закону України "Про оренду землі", статей 2, 4 Закону України "Про використання земель оборони", статті 13 Закону України "Про оцінку земель" обґрунтовано недійсністю оспорюваного договору, оскільки він укладений для приховання договору оренди землі та не відповідає вимогам земельного законодавства. При цьому прокурор зазначив, що спірна земельна ділянка передана неправомочним суб`єктом, постійний користувач позбавлений права розпоряджатися нею, земельна ділянка не сформована, їй не присвоєно кадастровий номер, нормативну грошову оцінку землі не проведено, погодження Охтирської районної державної адміністрації чи об`єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради КЕВ м. Полтави у наданні дозволу ТОВ "Лебедюк" щодо вирощування сільськогосподарських культур на такій земельній ділянці надано не було.

1.2. У відзиві на позов КЕВ м. Полтави заперечив проти заявлених вимог, акцентував, що договір від 14.11.2017 відповідає вимогам законодавства, тому підстав для задоволення позову немає.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 позов задоволено. Визнано недійсним договір від 14.11.2017, укладений між КЕВ м. Полтави і ТОВ "Лебедюк". Зобов`язано ТОВ "Лебедюк" звільнити земельну ділянку площею 140 га, розташовану на території раніше Пологівської та Височанської сільських рад (нині об`єднаної територіальної громади Чернеччинської сільської ради), якою користується товариство на підставі договору від 14.11.2017.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та зазначив, що спірний договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", цей договір не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Крім того, за спірним договором відбулося розпорядження земельними ділянками неповноважним суб`єктом, тому такий договір не відповідає вимогам статей 93, 116 Земельного кодексу України, частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі". Отже, є правові підстави для визнання недійсним оспорюваного договору згідно з частинами 1, 2, 5 статті 203, статтею 215 Цивільного кодексу України.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 залишено без змін із тих самих підстав.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, викладеними у постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 і рішенні Господарського суду Сумської області від 21.08.2018, КЕВ м. Полтави подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Підставами для скасування оскаржених рішення і постанови у справі КЕВ м. Полтави зазначає порушення норм матеріального і процесуального права, нез?ясування усіх обставин справи; наголошує, що оспорюваний договір укладено за участю Міністерства оборони України, шляхом оголошення публічного конкурсу, на підставі нормативних документів Міністерства оборони України та внаслідок прямого його розпорядження щодо укладення такого договору; Міністерство оборони України безпосередньо контролювало укладення та безперешкодне виконання цього договору. Також скаржник зазначає, що заявляв клопотання про залучення Міністерства оборони України у справу як відповідача, однак суд першої інстанції не прийняв рішення про задоволення цього клопотання або про його відхилення, внаслідок чого порушив права Міністерства оборони України. Скаржник акцентує, що суд першої інстанції, з яким погодився також і апеляційний господарський суд, дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору відповідно до статей 215, 235 Цивільного кодексу України.

3.2. У відзиві на касаційну скаргу керівник Охтирської місцевої прокуратури просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін як законні та обґрунтовані. Вважає, що скаржник у касаційній скарзі не спростував належними та допустимими доказами того, що оспорюваний договір є не договором про спільну діяльність, а удаваним правочином і за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договором оренди землі, який укладено із порушенням вимог земельного законодавства.

3.3. Від КЕВ м. Полтави надійшли письмові пояснення, в яких відділ наголошує, що спірний договір не суперечить інтересам держави.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 14.11.2017 між КЕВ м. Полтави (сторона-1) і ТОВ "Лебедюк" (сторона-2) укладено договір про спільну обробку (використання) земельної ділянки, за умовами якого сторони домовилися про спільну діяльність та співробітництво з питання сумісного використання земель, а саме вирощування зернових, технічних і решти культур, не внесених до інших класів рослинництва, збирання та їх подальшої реалізації на частині земельної ділянки орієнтовною площею 140 га у складі загальної площі 371 га відповідно до державного акта 1990 року Б № 017948, розташованої за адресою: Сумська область, Пологівська, Височанська сільська рада, Охтирський район, військове містечко № 33 (на теперішній час об`єднана територіальна громада Чернеччинської сільської ради).

Сторони домовилися, що обробіток землі здійснюватиметься силами та коштами сторони-2 із проведенням необхідного комплексу заходів із забезпечення повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, зазначеної у договорі (пункт 1.2 договору від 14.11.2017).

За змістом пункту 2.1 цього договору сторони зобов`язалися обмінюватися наявною в їх розпорядженні інформацією з питань, що становлять взаємний інтерес для сторін. Кожна зі сторін договору має право ознайомлюватися зі всіма документами щодо ведення спільних справ за цим договором, які становлять взаємний інтерес для сторін у межах дії договору; узгоджувати напрями та структуру господарської діяльності господарства для поєднання науково-дослідної діяльності із господарською, підвищення товарності та рентабельності виробництва і рівня оснащення виробничої та наукової бази; обов`язок утримувати та обслуговувати техніку, а також оплачувати працю найманих робітників покладається на сторону-2 - ТОВ "Лебедюк".

За змістом пункту 3.1 договору сторона-1 зобов`язалася, зокрема, задіяти до спільної обробки, яку здійснюватиме разом зі стороною-2, частину земельної ділянки, що надана стороні-1 Міністерством оборони України та перебуває на її обліку та балансі. Частина земельної ділянки орієнтовною площею 140 га належить до складу загальної площі 371 га, яку у подальшому має бути уточнено після виготовлення проекту землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і проведених топогеодезичних робіт, розташованої за адресою: Сумська область, Пологівська, Височанська сільська рада, Охтирський район, військове містечко № 33.

Сторона-2, у свою чергу, зобов`язалася, окрім іншого, за умови надання відповідного дозволу сприяти стороні-1 у виготовленні за власні кошти технічної документації із землеустрою для встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) в межах державного акта 1990 року Б № 017948, виданого виконавчим комітетом Охтирської районної ради Міністерству оборони України, і виконати топогеодезичні роботи із подальшим здійсненням реєстрації права постійного користування Міністерством оборони України земельною ділянкою площею 371 га на території Височанської та Пологівської сільських рад Охтирського району Сумської області, військове містечко № 33; розпочати господарську діяльність із використанням залучених земельних ділянок; здійснювати виробничий процес, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливно-мастильними матеріалами та відповідними спеціалістами і працівниками; забезпечити підготовку (найм) відповідного персоналу для виконання робіт за цією угодою та за необхідності залучити третіх осіб для виконання сільськогосподарських робіт; здійснювати своєчасну підготовку ґрунту для виконання сільськогосподарських робіт; доглядати посіви сільськогосподарських культур (вносити мінерали, добрива); здійснювати охорону посівів власними силами та засобами від посягання сторонніх осіб тощо (пункт 3.2 спірного договору).

Згідно з пунктами 5.1 - 5.2 договору його вартість становить 8 % від середньої обласної нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь на 2017 рік, а саме 329 578,59 грн (вартість 1 га землі становить 29 426,66 грн). Сторони погодили, що сторона-2 перераховує стороні-1 грошові кошти за 2017 рік у період із 01.12.2017 по 20.12.2017 у сумі 54 929,77 грн, за 2018 рік у два етапи: І - до 01.08 кожного року - 30 % від загальної ціни договору - 98 873,58 грн; II - до 01.12 кожного року - 70 % від загальної ціни договору - 230 705,01 грн. Загальна сума земельного податку, яка становить 1 % від середньої обласної вартості 1 га сільськогосподарських земель на 2017 рік, тобто 41 197,32 грн. Сторона-2 самостійно сплачує щомісячний земельний податок з розрахунку 1/12 загальної вартості земельного податку, що складає 3 433,11 грн щомісячно до 10 числа наступного за звітним. В п`ятиденний термін після проведення оплати сторона-2 зобов`язана надати стороні-1 копію платіжного доручення.

Договір вважається укладеним на 7 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2024, і набирає чинності з моменту укладення із 14.11.2017 з обов`язковим щорічним узгодженням (індексацією) ціни внесків сторін за цим договором на кожний наступний сільськогосподарський рік упродовж строку дії договору (пункт 8.1 договору).

У подальшому 12.12.2017 між КЕВ м. Полтави і ТОВ "Лебедюк" укладено додаткову угоду № 1 до цього договору, відповідно до якої, зокрема, внесено зміни до пункту 5.1 договору та викладено його у такій редакції: "5.1. Вартість цього договору складає 8 % від середньої обласної нормативної грошової оцінки 1 га сільськогосподарських угідь на 2017 рік, а саме 329 578,59 грн (вартість 1 га землі складає 29 426,66 грн) і податок на додану вартість у розмірі 20 %, а саме 65 915,72 грн, таким чином загальна сума договору становить 395 494,31 грн".

Також внесено зміни і до пункту 5.2 договору: "5.2.1. Сторони погодили, що сторона-2 перераховує стороні-1 грошові кошти за 2017 рік у період із 01.12.2017 до 20.12.2017 у сумі 65 915, 72 грн (у тому числі ПДВ - 10 985,95 грн), а за 2018 рік - у два етапи: І етап - до 01.08.2018 - 30 % від загальної ціни договору: 118 648,29 грн (у тому числі ПДВ - 19 774,71 гри.), II етап - до 01.12.2018 - 70 % від загальної ціни договору - 276 846,02 грн (у тому числі ПДВ - 46 141,01 грн)".

"5.2.2. Сторона-2 сплачує (компенсує) земельний податок шляхом щомісячного (до 10 числа поточного місяця) перерахування грошових коштів згідно з розрахунком до "Поданої декларації з плати за землю" за поточний рік, про що в п`ятиденний термін після проведення оплати сторона-2 повинна надати стороні-1 копію платіжного документа".

Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом строку дії договору.

4.3. Наголошуючи на удаваності зазначеного договору про спільну обробку (використання) земельної ділянки, оскільки він насправді містить всі істотні умови договору оренди землі та не відповідає вимогам земельного законодавства в частині дотримання порядку передачі земельної ділянки в оренду, прокурор звернувся із позовом до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Сумській області про визнання недійсним договору від 14.11.2017, укладеного між відповідачами, та про зобов`язання ТОВ "Лебедюк" звільнити спірну земельну ділянку.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Однак наведених положень законодавства господарські суди під час ухвалення судових рішень у справі не врахували.

5.2. Як уже зазначалося, предметом позову у цій справі є вимоги керівника Охтирської місцевої прокуратури Сумської області, заявлені в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Сумській області до КЕВ м. Полтави і ТОВ "Лебедюк" про визнання недійсним договору від 14.11.2017 про спільну обробку (використання) земельної ділянки, укладеного між КЕВ м. Полтави і ТОВ "Лебедюк", та зобов`язання ТОВ "Лебедюк" звільнити спірну земельну ділянку, якою товариство користується на підставі зазначеного договору.

За змістом частини 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 53 цього Кодексу передбачено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому передумовою участі органів та осіб, зазначених у цій статті, в господарському процесі є набуття ними господарського процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і наявність процесуальної правосуб`єктності, яка охоплює процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов`язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою зазначеної участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені у статті 53 Господарського процесуального кодексу України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь у процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

За змістом частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

5.3. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

За змістом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

5.4. Прокурор, звертаючись в інтересах держави із позовом у цій справі, зазначив, що органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, є ГУ Держгеокадастру в Сумській області, яке не вживало заходів для усунення порушень щодо користування спірною земельною ділянкою. З такими аргументами прокурора погодилися господарські суди попередніх інстанцій, зазначивши в оскаржених судових рішеннях про обґрунтованість звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру в Сумській області. Однак наведені висновки колегія суддів Верховного Суду вважає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності , крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з абзацом 4 статті 15 2 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі , у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до Положення "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Наведене свідчить, що органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності.

Водночас судами попередніх інстанцій не встановлено, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та належить до агропромислового комплексу.

Як зазначили суди та убачається із матеріалів справи, КЕВ м. Полтави користується спірною земельною ділянкою на підставі державного акта на право користування землею 1990 року Б в„– 017948 (виданий Харківському вищому воєнному авіаційному училищу льотчиків під аеродром).

За змістом статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Частиною 2 статті 2 зазначеного Закону передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише у державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За змістом частини 1 статті 92 зазначеного Кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина 1 статті 93 Земельного кодексу України).

Частиною 2 статті 95 Земельного кодексу України унормовано, що порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Із правового аналізу наведених норм убачається, що землі оборони є державною власністю і перебувають в управлінні та користуванні Міністерства оборони України.

Таким чином, з огляду на викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, з урахуванням категорії та цільового призначення спірної земельної ділянки, залученої КЕВ м. Полтави до спільної діяльності з ТОВ "Лебедюк" за оспорюваним договором про спільний обробіток землі, достеменному дослідженню та перевірці судами підлягали підстави звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру у Сумській області, те, чи наділено у наведеному випадку ГУ Держгеокадастру у Сумській області правом на звернення до суду у цих спірних правовідносинах, виходячи, у тому числі, із наданих Держгеокадастру згідно із законом повноважень та функцій, зокрема стосовно державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, а отже, чи правомірно та обґрунтовано прокурор визначив ГУ Держгеокадастру у Сумській області в якості позивача у цій справі відносно земель оборони.

Слід зазначити, що лише встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення права і відповідно ухвалює рішення на його захист чи відмову позивачу у захисті, встановивши необґрунтованість заявленого позову.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно з частинами 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 300 цього Кодексу).

За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.2. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалені у справі судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, касаційну скаргу задовольнити частково.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Полтави задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2019 і рішення Господарського суду Сумської області від 21.08.2018 у справі № 920/271/18 скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак