Рішення

від 23.05.2019 по справі 221/3456/18

ВОЛНОВАСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

221/3456/18

2/221/88/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2019 року м.Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області в складі:

головуючої - судді ПИСАНЕЦЬ Н.В.

при секретарі - Гуровій Л.Л.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Хачхарджи ОСОБА_2 .,

відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення суми орендної плати -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, видане державним нотаріусом Петренко В.Є. 23.11.2015 року реєстр.номер 1274 та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на земельну ділянку, інд.номер НОМЕР_1 , що виданий 23.11.2015 року державним нотаріусом Петренко В.Є.- вона є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Рибінської сільської ради Волноваського району Донецької області, площею 1,74га кадастровий номер НОМЕР_2 . Вищезазначена земельна ділянка нею передана в оренду згідно : договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 01.12.2015 року з ОСОБА_3 та зареєстрованого 22.12.2015 року державним реєстратором Береговою М.С., реєстраційної служби Волноваського районного управління юстиції Донецької області. Номер запису про інше речове право : 12758901 (надалі договір оренди землі), строк дії до 22.12.2030 року.

Відповідно до п. 4.1 Договору оренди землі відповідач зобов`язався протягом строку дії договору за кожен рік користування земельною ділянкою сплачувати не менше 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки з урахуванням індексації, визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, не пізніше 31 грудня кожного року. На дату укладання договору, розмір орендної плати склав 1727,40 грн. Відповідно до п.4.2 Договору, встановлено обчислення орендної плати з врахуванням щорічного коефіцієнта зміни нормативної грошової оцінки, затвердженого у відповідності з нормами діючого законодавства.

Однак відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою в 2016 році - нарахував та повинен був сплатити 2500,00 грн., а сплатив 2100,00 грн. Тобто має місце недоплата у сплаті орендної плати у сумі 400 грн. Також відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою в 2017 році - нарахував та повинен був сплатити 3200,00 грн., а сплатив 381,00 грн. Тобто має місце недоплата у сплаті орендної плати у сумі 2819,00 грн. До того ж, ніяких послуг, в рахунок орендної плати за 2016,2017р.р. позивач від відповідача не отримувала. На неодноразові звернення до відповідача про здійснення повного розрахунку за договором оренди останній відповідав відмовою, пояснюючи несплату ним орендної плати за 2017 рік самостійним стягненням з позивачки суми боргу за судовим рішенням, а заборгованість за 2016 рік взагалі ніяк не пояснював.

У зв`язку із несвоєчасною сплатою орендної плати, виникла заборгованість загалом в розмірі 3219,00 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача. Крім того, з цих же підстав, позивач вважає, що порушені умови договору оренди, у зв`язку із чим останній підлягає розірванню.

Уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_1 зазначає про сплату з боку відповідача ОСОБА_3 на її користь, вже після відкриття провадження у справі, частини суми заборгованості з орендної плати, а саме - за 2017 рік у розмірі - 2818,98 грн. Підтвердивши таким чином правомірність її позовних вимог про наявну заборгованість. Просить суд стягнути на її користь з відповідача 400 грн. у рахунок заборгованості зі сплати орендної плати за 2016 рік та розірвати договір оренди землі від 01.12.2015 року, укладений між ними.

Присутня у судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_6 підтримали уточнені позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні.

Присутній у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, надав відзив, долучений до матеріалів провадження. Зазначав про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 , оскільки заборгованість перед нею по сплаті орендної плати за 2016 рік взагалі відсутня, а за 2017 рік він вже перерахував під час судових засідань вказану позивачем суму. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, дійшов наступного висновку.

Відповідно ч. 1 ст. 792 ЦК України договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Стаття 13 Закону України Про оренду землі вказує, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV. За змістом ст. 1 вказаного Закону оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1 ст. 32 Закону Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цьогоЗакону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Згідно копії договору оренди земельної ділянки від 01.12.2015 року, ОСОБА_1 , як орендодавець, надала, а ОСОБА_3 , як ОСОБА_7 , прийняв в строкове платне володіння і користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Рибинської сільської ради Волноваського району Донецької області. Пунктом 2.1 Договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 1,74 га., кадастровий номер земельної ділянки : НОМЕР_2 .

Договір укладено на термін 15 років ( п.3.1 Договору).

Згідно п.4.1 Договору, за кожен рік використання землі Орендар виплачує орендну плату у грошовій формі у розмірі, що становить 1727,40 грн. Сплачується орендна плата один раз на рік не пізніше 31 грудня.

Орендодавець має права вимагати від Орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, своєчасної виплати орендної плати ( п.9.1 Договору).

Згідно п.9.4 Договору Орендар зобов`язаний у відповідності з п. 4.1. та 4.2 цього Договору своєчасно сплачувати орендну плату.

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору ( п.13.1 Договору).

Згідно акту приймання передачі земельної ділянки від 01.12.2015 року, ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 прийняв в оренду вищевказану земельну ділянку.

Згідно з частиною 3 ст. 31 Закону України Про оренду землі договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Аналогічні положення закріплені в пункті 12.3 оскаржуваного договору оренди земельної ділянки.

Як зазначила в своїй позовній заяві позивач, відповідач порушує умови договору оренди земельної ділянки, що виражається в несвоєчасній сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою, систематично не враховує при визначені розміру орендної плати за користування земельною ділянкою коефіцієнти індексації.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі врегульовано правовідносини щодо припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом .

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи показання відповідача, у судовому засіданні, щодо відсутності заборгованості з його боку зі сплати орендної плати перед ОСОБА_1 суд приходить до висновку, що дані пояснення мають об`єктивний, загальний зміст, чітких конкретних фактів стосовно обставин справи суду не надано, не підтверджені будь-якими доказами, а отже не можуть бути взяті до уваги на підтвердження обставин, на які посилається відповідач. Факт сплати ОСОБА_3 орендної плати на користь ОСОБА_1 за період 2015-2017 років належними та допустимими доказами з боку відповідача не підтверджений, відсутні взагалі будь-які податкові розрахунки орендаря та орендодавця, а долучена до матеріалів відзиву ксерокопія картки без номеру та назви із записами, нібито, розміру отриманої позивачем орендної плати у тому числі за 2015 -2016 рік у однаковій сумі - 2100 грн. (а.с.34) - не є належним доказом сплати орендної плати, оскільки з її змісту неможливо встановити особи того хто платив, а хто отримував вказані грошові кошти. Однак, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає доведеною наявність заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 по сплаті орендної плати за 2016 рік у сумі 400 грн., оскільки вказаний розмір ґрунтується на встановлений у Договорі між сторонами від 01.12.2015р. розміру орендної плати - 1727,40 грн. та передбаченим відповідно до п.4.2 Договору, обчисленням орендної плати з врахуванням щорічного коефіцієнта зміни нормативної грошової оцінки, затвердженого у відповідності з нормами діючого законодавства.

При цьому, сплата ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , вже після відкриття провадження у справі, суми заборгованості з орендної плати за 2017 рік - суд вважає за визнання ним факту порушених прав орендодавця та лише підтверджує позовні вимоги ОСОБА_1 у частині несвоєчасного та неповного розрахунку з нею з боку відповідача.

Вищевказаний висновок суду ґрунтується також на висловленій правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи №390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року (касаційне провадження №61-22315сво18) щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів

іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

ОП КЦС при розгляді справи застосувала доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. У ст. I-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, в судовому засіданні було встановлено, що відповідач ОСОБА_3 систематично за 2016 рік та за 2017 рік не сплачував орендну плату у повному її обсягу згідно договору оренди земельної ділянки від 01.12.2015 року на користь позивача.

У зв`язку з чим, відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного розрахунку за користування земельною ділянкою за 2016 року, а тому виникла заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 400 грн. Таким чином, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити повністю, як законно обґрунтовані.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.526, 549, 610-612, 651, 792, 1225 ЦК України, ст.ст. 96, 141 ЗК України, ст.ст. 13,30-32 Закону України Про оренду землі , керуючись ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 133 , 280-281, ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

Розірвати договір оренди землі від 01.12.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Зобов`язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 земельну ділянку, яка знаходиться на території Рибинської сільської ради Волноваського району Донецької області, площею 1,74 га, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість по сплаті орендної плати за 2016 рік в сумі 400,00 (чотириста) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн.80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення, або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 23.05.2019 року.

Суддя: Н.В.Писанець