Постанова

від 20.05.2019 по справі 906/696/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2019 року Справа №906/696/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання - Вавринчук А.І.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 12.02.2019 року)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції"

до Фізичної особа - підприємця Парасюка Сергія Олександровича

про стягнення 1 590 189 грн 35 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 позов задоволено частково, відмовлено в задоволенні вимоги про розірвання договору оренди ОБ №20151014 від 26.10.15, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції та фізичною особою-підприємцем Парасюком Сергієм Олександровичем , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. 26.10.2018р. реєстраційний №3307, індексний номер Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №46313527 від 26.10.2015 року.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" 948 739,18грн. боргу, 364 041,61грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору, відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 11916,74грн. боргу, 104469,86грн. пені, 14,69 грн. річних.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" на користь Державного бюджету України - 1 762,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач - ФОП Парасюк С.О. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" 77 942,98 грн. боргу, 364 041,61грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору.

Апелянт вважає, що рішення суду в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. у зв`язку з чим просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в оскаржуваній частині.

В обгрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при постановленні судом рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в розмірі 948739,18 грн., що утворилася станом на 19.07.2018 року не було враховано доводів відповідача про те, що починаючи з 30.05.2018 року і по день постановления судового рішення відповідач не користується орендованим приміщенням по незалежних від нього причинам, а тому суд першої інстанції мав відмовити у стягненні заборгованості по орендній платі та іншим платежам, пов`язаним із фактичним використанням орендованого приміщення за червень 2018 року в розмірі 39 534,05 грн. та за липень 2018 року в розмірі 18 868,13 грн. ( з розрахунку за 19 днів з урахуванням встановленої дати розірвання договору в односторонньому порядку).

При постановленні судового рішення щодо стягнення заборгованості по орендній платі та інших пов`язаних з використанням орендованого приміщення платежів, судом не було враховано доводів відповідача про використання позивачем сплаченого відповідачем гарантійного платежу в розмірі 19 540,80 грн.

Також судом першої інстанції не було прийнято до уваги доводи відповідача щодо неправомірності нарахування штрафу в розмірі 364 041,61 грн. та не враховано заяву позивача про застосування строку позовної давності до нарахування штрафу.

Також, апелянт вважає безпідставними стягнення з відповідача на користь позивача 122054,58 грн. - інфляційних та 38967,38 грн. - 3 відсотків річних, оскільки, кожний платіж по договору має відміну дату його виконання, однак позивачем не надано належного розрахунку виникнення заборгованості по кожному із видів платежів та застосовано до них єдину дату виникнення прострочення, що свідчить про неправомірність таких розрахунків та неможливість перевірити вірність застосування відповідного індексу інфляції та 3% річних.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 та призначено її до розгляду на на 01 квітня 2019 р.

28.03.2019 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу ФОП Парасюка С.О. залишити без задоволення.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 року №01-04/135 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Савченка Г.І. та відповідно до статті 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №924/647/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від від 01.04.2019 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г., суддя Павлюк І.Ю..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 року колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Крейбух О.Г., суддя Палюк І.Ю.. прийнято до провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.04.2019 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 07.05.2019 року.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 року №01-04/267 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді Крейбух О.Г. та відповідно до статті 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 19, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/696/18.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2019 року визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 року колегію суддів у складі: головуючий суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю., суддя Тимошенко О.М. прийнято до провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18.

07.05.2019 року від представника позивача надійшло клопотання, в якому просить провести розгляд апеляційної скарги без його участі.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 20.05.2019 року.

В судове засідання 20.05.2019 року представники сторін не з`явились. Сторони по справі були належним чином повідомлені про час та дату судового засідання, що підтверджується долученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційниої скарги, заслухавши в судових засіданнях 01.04.2019 року, 07.02.2019 року представників позивача та відповідача, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича підлягає задоволенню частково враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції (орендодавець/позивач) та фізичною особою-підприємцем Парасюком Сергієм Олександровичем (орендар/відповідач) укладено Договір оренди нежитлового приміщення ОБ №20151014. Договір посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. 26.10.2018р. реєстраційний №3307, індексний номер Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №46313527 від 26.10.2015 року (а.с.51).

Згідно п.1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар (відповідач) приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, а саме частину будівлі Торгового центру на 5 (п`ятому) поверсі, загальною площею 493,27 кв. м., яке знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 26 , іменоване далі за текстом Об`єкт оренди , про що сторони підписали Акт прийому - передачі об`єкту оренди № 1 від 26 жовтня 2015 року до Договору (а.с.76).

Договір укладено строком на 8 (вісім) років - до 26.10.2023 (п.3.2 договору).

Згідно Акту №2 від 22.03.2016 , площа об`єкту оренди складає 496,80 кв.м.(а.с.77 т.1).

Додатковою угодою №3 від 13 квітня 2018 року до Договору, зменшено загальну площу Об`єкту оренди до 482,37 кв.м. (а.с.82).

Таким чином, у період з 22.03.2016 по 12.04.2018 включно відповідач орендував приміщення площею 496,80 кв.м., а з 13.04.2018 - площею 482,37 кв.м.

У п.2.3 Договору оренди Орендар взяв на себе зобов`язання своєчасно та в повному обсязі сплачувати Орендодавцю : орендну плату; гарантійний платіж; компенсацію комунальних платежів; компенсацію експлуатаційних платежів ; інші платежі, передбачені даним договором.

Види, розмір, порядок розрахунку та порядок оплати грошових зобов`язань Відповідача перед Позивачем передбачені Розділом 5 Договору та складається з орендної плати , компенсації комунальних платежів - електроенергія, водопостачання, опалення та ін., відшкодування експлуатаційних витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 960 655,92грн. боргу за оренду приміщення по договору оренди ОБ №20151014 від 26.10.2015, який виник за період з 01.03.2016 по 14.08.2018.

Орендна плата нараховується з дати підписання Акту №1 (п.5.3 Договору) - 26.10.2015р.

Перший місяць оренди жовтень 2015 є неповним та складає 6 календарних днів з 26.10.2015 по 31.10.2015 включно.

26.01.2016 Сторони уклали нотаріально посвідчену Додаткову угоду №1 до Договору оренди (а.с.78), якою внесли зміни до п.1.2 та п.1.3 додатку №5 , де обумовили, що за один календарний місяць використання Об`єкта оренди в період з дати підписання Акту №1 (з 26.10.15) та до 01.02 16 (по 31.01.16) Орендна плата становить 120,00 грн з ПДВ. Починаючи з 01.02.16 за повний календарний місяць лютого 2016 Орендна плата становить 19540,80 грн. та зараховується із суми гарантійного платежу, сплаченого 26.10.15 на суму 39081,60 грн., решта 19 540, 80 грн - в якості Орендної плати за останній місяць оренди ( п. 5.2 Договору оренди).

Згідно п.5 Договору, орендна плата сплачується Орендарем щомісяця попередньою оплатою, не пізніше 20-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю. Орендодавець до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє Орендареві paxунок на оплату Орендної плати, розрахованої відповідно до Додатка №5 до даного Договору.Орендар зобов`язаний сплачувати Орендну плату не пізніше строку, зазначеного в даному Договорі незалежно від факту одержання зазначених рахунків.

Згідно п.5.8 Договору, орендар, крім платежів по оренді, повинен на умовах, визначених цим пунктом, компенсовувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги, які споживають відвідувачі в місцях загального користування та які розподіляються між всіма орендарями ТЦ пропорційно площі об`єкту оренди до загальної площі ТЦ.

Порядок розрахунків сум компенсації комунальних платежів був змінений за згодою сторін шляхом укладання нотаріально посвідченої Додаткової угоди №2 про зміну порядку розрахунків комунальних платежів від 27 лютого 2018 року, у зв`язку з цим з 01 березня 2018 року Порядок розрахунку комунальних платежів здійснюється згідно з Додатком №2 до Додаткової угоди №2 від 27.02.2018р.(а.с.79,80).

Компенсація комунальних послуг починає нараховуватися Орендодавцем з дати підписання Акту №1( п.п. 5.8.1 Договору оренди) з 26.10.2015. До 15-го числа кожного поточного місяця Орендар сплачує аванс компенсації комунальних послуг за наступний місяць в сумі 11 345,21 грн з ПДВ. У випадку, якщо вартість фактично спожитих комунальних послуг за попередній місяць перевищує суму сплаченого авансу, Орендар сплачує різницю до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку, в якому ця різниця зазначена ( п.5.8.3 Договору оренди).

Додатковою угодою №1 від 26.01.2016 до Договору оренди (а.с.78), внесено зміни в п.5.9 Договору, за яким Орендар відшкодовує витрати, пов`язані з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Об`єкта оренди в розмірі, що становить 20,00грн з ПДВ за один квадратний метр Об`єкта оренди на місяць, який щорічно збільшується на 10% від розміру, встановленого на попередній рік оренди. Компенсація експлуатаційних витрат починає нараховуватися з 01.02.2016 року.

Факт виконання зобов`язань по Договору посвідчується Актами прийняття-передачі послуг, що підписуються не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним ( п. 5.17 Договору оренди).

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 1746948,40 грн. за період з 26.10.2015 по 31.07.2018 року, за які відповідач розрахувався чатково, сплативши лише 786 292,48грн., що підтверджується Актами здачі прийняття робіт (а.с.85-118 т.1), карткою рахунку (а.с.134 т.1), платіжними дорученнями (а.с.18-65 т.2), розрахунком боргу (а.с.6 т.2).

Заборгованість відповідача за договором оренди станом на 31.07.2018 року становила 960 655,92грн.

А тому, 16.08.2018 року позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 1 590 189,35 грн., з яких 960 655 грн. - заборгованість по орендним та іншим платежам, 104 469,86 грн. - пеня, 364 041,61 - штраф, 122 054,58 - 3% річних, 38 967,38 - інфляційних втрат.

Розглянувши позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, враховуючи те, що договір припинив свою дію 19.07.2019 року, а тому обгрунтованою є вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача боргу за період з березня 2016 (дата виникнення боргу) по 19.07.2018 року, що становить 948 739,18грн. (890 337,00 (борг по травень 2018) + 39 534,05грн. (червень 2018) + 18 868,13грн. (30 784,85:31х19(по 19.07.2018).

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволені позову в частині стягнення з відповідача 11 916,74грн. боргу, 104 469,86грн. пені, 14,69 грн. річних, а тому суд першої інстанції задоволив позовні вимоги лише в частині стягнення з відповідача 364 041,61грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58грн. інфляційних втрат.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні(орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Як вже зазначалося вище 26 жовтня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції (орендодавець/позивач) та фізичною особою-підприємцем Парасюком Сергієм Олександровичем (орендар/відповідач) укладено Договір оренди нежитлового приміщення ОБ №20151014.

Згідно п.1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар (відповідач) приймає у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, а саме частину будівлі Торгового центру на 5 (п`ятому) поверсі, загальною площею 493,27 кв. м., яке знаходиться за адресою: Житомирська область, м. Бердичів, вул. Європейська, 26 , іменоване далі за текстом Об`єкт оренди , про що сторони підписали Акт прийому - передачі об`єкту оренди № 1 від 26 жовтня 2015 року до Договору (а.с.76).

Матеріали справи свідчать, що кожного місяця за період з жовтня 2015 по травень 2018 сторони підписували Акти здачі прийняття робіт на оренду приміщення, експлуатаційні та комунальні витрати (а.с.85-116 т.1).

Акти здачі прийняття робіт за червень-липень 2018 відповідачем не підписані (а.с.117-118 т.1).

Періодично сторони проводили звірку розрахунків, останній Акт звірки на суму боргу 890 337,00грн., з яким погодився відповідач підписавши його, складений станом на 20.06.2018 (а.с.130 т.1).

Акт звірки, виконаний станом на 31.07.2018 на суму боргу 960 655,92грн. відповідачем не підписано та заперечується ним, оскільки вважає, що договір оренди припинив свою дію шляхом його розірвання позивачем в односторонньому порядку з 05.06.2018; обов`язок по відшкодуванню витрат, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням і утриманням Об`єкта оренди (п.5.9 Договору) взагалі не настав, оскільки сторони у договорі не передбачили строки їх оплати.

Договором оренди та Додатковими угодами до нього сторони погодили, що плата за користування наймачем об`єктом найму встановлюється в розмірі 19 540,80грн. з лютого 2016 по березень 2018, з квітня 2018 - 19 106,68грн. та сплачується кожного місяця до 20 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю; плата за комунальні платежі проводиться до 15 числа місяця що передує звітному в розмірі 11 345,21грн., решта сплачується до 15-го числа звітного місяця на підставі виставлених рахунків або визначається відповідачем самостійно згідно додатку №4 до договору; експлуатаційні витрати складають 9936,00грн. (496,80кв.м.х20) на місяць з підвищенням кожного року на 10%, строки їх оплати сторони не встановили.

З вище викладеного вбачається, що сторони визначили розмір та строки сплати орендної плати, розмір експлуатаційних витрат, щодо комунальних послуг передбачили строки оплати та зазначили, що їх розмір буде узгоджуватися сторонами у відповідних рахунках.

Сторони шляхом підписання відповідних актів виконаних робіт дійшли згоди щодо визначення розміру плати за користування наймачем об`єктом найму, експлуатаційних платежів, комунальних послуг. При цьому, жодних заперечень щодо такого узгодження розміру орендної плати від сторін договору не надходило.

Факт виконання зобов`язань по Договору посвідчується Актами прийняття-передачі послуг, що підписуються не пізніше 10-го числа місяця наступного за звітним ( п. 5.17 Договору оренди).

Згідно Акту звірки, станом на 31.05.2018 року, борг відповідача становив 890337,00грн.(т. 1 а.с.130).

Акти приймання-передачі робіт у червні та липні 2018 та Акти звірки розрахунків на кінець липня 2018 відповідач не підписував, та не визнає заборгованість у вказані місяці посилаючись на те, що Договір оренди розірвано позивачем в односторонньому порядку з 05.06.18.

Також, пунктом 9.2 договору сторони передбачили право орендодавця припинити дію договору в односторонньому порядку надіславши орендарю відповідне повідомлення.

Таке повідомлення було вручене особисто відповідачу 10.07.2018 року листом №43 від 10.07.2018 року про дострокове припинення в односторонньому порядку Договору ОБ №20151014 від 26.10.2015, в якому відповідача повідомлено про заборгованість та припинення дії договору на дев`ятий календарний день з дня отримання цього листа (а.с.161 т.1).

Відповідно до ст.651 ч.3 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

З вище викладеного вбачається, що Договір оренди припинив свою дію 19.07.2018 року.

Маетріали справи свідчать, що 29 травня 2018 року протоколом зустрічі з питань погашення договірної заборгованості ФОП Парасюка С.О . по договору БО № 20151014 від 26.10.2015 року (додаток № 79 до позовної заяви), позивачем було прийнято рішення щодо погашення заборгованості по вказаному договору шляхом вжиття наступних заходів:

Скласти акт опису майна ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на 5 (п`ятому ) поверсі ТРЦ Галарея Бальзак

Заборонити Орендарю - боржнику виносити, вивозити, переміщувати, продавати, переоформляти право власності на майно зазначене у акті опису майна.

На час складення Акту опису майна, обмежити доступ Орендарю та будь-якому представнику орендаря до майна ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ТОВ Бальзак Інвестиції до 04.06.2018 року може надати доступ Орендарю до майна та діяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 при умові надання документів, що засвідчують право власності ФОП Парасюк О.С. на обладнання та майно, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , іменоване за текстом - Об`єкт Оренди , згідно п. 1.1. Договору.

05.06.2018 року ТОВ Бальзак Інвестиції обмежує доступ Орендаря до Об`єкта оренди.

На виконання вказаного рішення 30.05.2018 року комісією, створеною позивачем, було складено опис майна відповідача чим фактично обмежено право відповідача на користування та розпорядження своїм майном.

Вищевказане свідчить про те, що відповідач фактично з 01.06.2018 року не користувався орендованим майном по незалежних від нього обставинам, оскільки позивач обмежив таке користування до моменту проведення повних розрахунків.

Вказані обставини підтверджуються і відсутністю підписаних зі сторони ФОП Парасюк О.С . актів здачі-приймання робіт за червень та липень 2018 року.

Факт того, що відповідач з червня 2018 року не користується орендованим приміщенням та майном, яке там знаходиться також не заперечувався представниками позивача.

Відповідно до ч.б ст. 762 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

А тому, колегія суддів вважає, що нарахування Орендної плати та інших платежів за Договором оренди за червень-липень 2018 року у даному випадку є безпідставним.

Вказана позиція підтверджується постановою Великої Палати Верховного суду від 08.05.2018 року у справі № 910/7495/16, у якій Велика Палата ВС вказує, що відсутність у частині шостій статті 762 ПК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Тобто, при прийнятті судового рішення про стягнення заборгованості по орендній платі суд першої інстанції мав відмовити у стягнення заборгованості по орендній платі та іншим платежам, пов`язаним із фактичним використанням орендованого приміщення за червень 2018 року в розмірі 39 534,05 грн. та за липень 2018 року в розмірі 18 868,13 грн. ( з розрахунку за 19 днів з урахуванням встановленої дати розірвання договору в односторонньому порядку).

Також, судом першої інстанції не було враховано використання позивачем сплаченого гарантійного платежу в розмірі 19 540,80 грн. сплаченого відповідачем на виконання п. 2.5 Договору оренди, відповідно до якого, орендар протягом 5 календарних днів з моменту підписання вказаного Договору перераховує на поточний рахунок Орендодавця авансовий платіж в розмірі 39 081,60 грн., який зараховується в такому порядку: одна половина вищевказаної суми - як Плата за оренду за третій місяць оренди, а друга половина вищевказаної суми - як гарантійний платіж за останній місяць оренди та забезпечення інших майнових вимог Орендодавця до Орендаря на умовах визначених далі у цьому договору.

26.01.2016 року між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до договору оренди нежитлового приміщення ОБ № 20151014 від 26.10.2015 р.

Згідно п. 1.3. вказаної Додаткової угоди № 1 сторонами було визначено, що Орендна плата за перший місяць оренди, починаючи з 01 лютого 2016 року або з дати підписання Сторонами Акту № 2 (В залежності від того, що настане раніше) та за останній місяць оренди, зараховується із суми забезпечення (гарантійного платежу), сплаченого Орендарем згідно умов Договору.

Матеріали справи свідчать, що 26.10.2015 року на розрахунковий рахунок позивача від відповідача надійшли грошові кошти в розмірі 39 081,60 грн. як гарантійний платіж згідно умов договору.

Гарантійний платіж у розмірі 19 540,80 грн. було зараховано в рахунок оплати орендної плати за лютий 2016 року, що підтверджується відповідними доказами та не заперечується сторонами.

Однак, позивачем при поданні позову, а також під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій не було надано жодних доказів на підтвердження факту використання іншої частини гарантійного платежу в розмірі 19 540,80 грн., який мав враховуватися в оплату останнього місяця оренди приміщення.

Зважаючи на те, що фактичним останнім місяцем використання орендованого приміщення був травень 2018 року, то при визначенні заборгованості за вказаний місяць суд першої інстанції мав врахувати гарантійний платіж в розмірі 19 540,80 грн. та з урахуванням вказаної проплати та зменшити розмір заборгованості за травень 2018 року на вказану суму.

З вище викладеного вбачається, що сума заборгованості за травень 2018 року складає не 24 443,76 грн., а 4 902,96 грн. з урахуванням того, що 47 443,76 грн. (сума нарахованих зобов`язань за травень 2018 р.) - 23 000,00 грн. (сплачена відповідачем сума боргу за травень 2018) - 19 540,80 грн. (сума гарантійного платежу за останній місяць оренди).

Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що сума заборгованості по орендним та іншим платежам станом на момент розірвання договору - 19.07.2018 року складає 870 796,20 грн. (948 739,18 грн. - сума боргу визначена судом першої інстанції) - 18 868,13 грн. ( нарахування за липень 2018 року) - 39 534,05 грн. нарахування за червень 2018 року - 19 540,80 гарантійний платіж, що має враховуватися за останній місяць фактичного користування орендованим приміщенням).

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості по орендним та іншим платежам підлягають задоволенню в розмірі 870 796,20 грн.

Розглянувши позовні вимоги щодо правомірності нарахування штрафу в розмірі 364 041,61 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 10.2.1 Договору оренди, крім зазначеного у п. 10.2. цього Договору, до оренедаря застосовуються додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань

10.2.1.1. якщо період прострочення перевищує 30 календарних днів, то Орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцю штрафну неустойку у формі штрафу в розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання;

10.2.1.2. якщо період прострочення перевищує 60 календарних днів, то крім штрафу передбаченого у п. 10.2.1.1., Орендар додатково зобов`язаний сплатити Орендодавцю штрафну неустойку у формі штрафу в розмірі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Вище викладені умови договору свідчить про те, що право на застосування штрафної санкції виникає з моменту першого прострочення по зобов`язанням, яке перевищує 30 календарних днів у розмірі 20% від простроченої суми, а якщо вказане прострочення триває і далі, то за наступні 60 календарних днів прострочення Орендодавець може стягнути штрафну неустойку в розмирі 20% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Однак, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу в розмірі 364 041,61 грн., суд першої інстанції виходив виключно з розрахунку такої штрафної санкції, наданого позивачем до позовної заяви, як додаток №69 та залишив поза увагою норми чинного законодавства України та умови самого договору оренди.

Так, з додатку № 69 до позовної заяви вбачається, що розрахунок штрафу позивачем здійснюється за наступні періоди.

1) штраф У розмірі 20% чи період прострочення, що перевищує 30 календарних днів здійснюється з урахуванням суми орендних та інших платежів ча червень 2018 року в розмірі 39 534.07 гри., шо має наслідком нарахування штрафу у розмірі 7 906,81 грн.

При цьому у червні 2018 року відповідач не користувався орендованим приміщенням, а тому у відповідності до частини 6 ст. 762 ЦК, відповідач звільняються від сплати будь-яких платежів за вказаний період.

Штраф у розмірі 40% за період прострочення, що перевищує 60 календарних днів здійснюється з урахуванням суми орендних та інших платежів починаючи з лютого 2016 року по травень 2018 року включно в розмірі 356 134,80 гри. з розрахунку суми заборгованості за вказаний період 890 337,00 гри. х 40% .

При цьому умовами договору не передбачено застосування такої штрафної санкції, як 40% від простроченої суми грошового зобов`язання.

Нормою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Таким чином, положення глави 19 ЦК про строки позовної давності в даному випадку підлягали б застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення.

Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

Враховуючи, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується, (позиція ВСУ від 08.02.2017 р. по справі № 3-1217гс16)

Колегія суддів звертає увагу на те, що в розрахунках долучених до матеріалів справи позивачем щодо стягнення штрафних санкцій не визначено конкретні дати з яких почалося прострочення окремо по кожному з платежів, а також відсутній чіткий розрахунок по таких платежах.

З наданого позивачем розрахунку суми заборгованості по орендним та іншим платежам (додаток №19 до позовної заяви) вбачається, що прострочення платежів по орендній платі та іншим платежам почалося з лютого 2016 року.

Оскільки заборгованість за лютий 2016 року склала 33 985,23 грн. та не була погашена протягом 30 календарних днів, то відповідно моментом порушення прав позивача та підставою для застосування умов договору щодо штрафних санкцій стала дата 30 березня 2016 року. Позивач звернувся до суду із вимогою стягнути штрафну санкцію лише у вересні 2018 року, при цьому для розрахунку штрафної санкції застосував період з лютого 2016 року по травень 2018 року включно.

В даному випадку, до суми заборгованості яка була взята позивачем для розрахунку штрафних санкцій станом на серпень 2018 року, входять платежі строк виконання по яких настав у 2016-2017 роках, тобто з порушенням 6-ти місячного строку для нарахування та річного строку для стягнення.

Отже, судом першої інстанції безпідставно не було враховано заяву відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ПК України до вимог про стягнення штрафу застосовується позовна давність в один рік.

Тобто, строк позовної давності за штрафом, нарахованим за перші 30 та наступні 60 днів прострочення сплати орендної плати за кожний місяць з 2015 року та до 01.09.2017 року - сплинув.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 104 469,86 грн. за період аналогічний для нарахування штрафних санкцій, суд першої інстанції послався на норму ч. 6 ст. 232 ГК України та зазначив, що нарахування неустойки може проводитися за шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано, за кожний місяць прострочки, окремо по кожному нарахуванню орендної плати, комунальних платежів, експлуатаційних витрат, оскільки вони мають різні строки оплати, а тому мають різний період початку прострочення сплати та закінчення шестимісячним строком.

Враховуючи вище викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем неправомірно здійснено розрахунок пені.

Однак, при задоволенні позовних вимог в частині стягнення стягнення штрафу в розмірі 364 041,61 грн., який має аналогічний порядок розрахунків, викладена позиція щодо відмови у стягненні пені, судом першої інстанції не враховано.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 122 054,58 грн. - інфляційних та 38 967,38 грн. - 3 відсотків річних, оскільки, як вже зазначалося вище, платежі за договором оренди мають різні дати їх виконання.

Так з умов договору вбачається, що орендна плата в розмірі 19 683,22 грн. сплачується не пізніше 20 числа місяця, що передує оплачуваному місяцю (п. 5.4. Договору), а комунальні витрати компенсуються до 15-го числа кожного поточного місяця шляхом сплати Орендарем авансу компенсації комунальних послуг за наступний місяць в сумі 11 345,21 грн. з ПДВ.

У випадку, якщо вартість фактично спожитих комунальних послуг за попередній місяць перевищує суму сплаченого авансу, Орендар сплачує різницю до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку, в якому ця різниця зазначена ( п.5.8.3 Договору оренди),

Однак, строк кінцевої оплати за спожиті комунальні послуги умовами договору не передбачені.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутній документально обгрунтований розрахунок позивача з якого можна було б встановити період виникнення заборгованості окремо по кожному із видів платежів.

Враховуючи, що при здійсненні розрахунків позивачем було застосовано єдину дату виникнення заборгованості, у зв`язку з чим перевірити правильність застосування відповідного індексу інфляції та 3% річних окремо по кожному з видів платежів (орендній платі, комунальним платежам, компенсації експлуатаційних витрат) не можливо, колегія суддів вважає долучені позивачем до матеріалів справи розрахунки індексу інфляції та 3% річних необгрунтованими.

А тому, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 122 054,58 грн. - інфляційних та 38 967,38 грн. - 3 відсотків річних задоволенню не підлягають.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Статею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечення позивача викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки не спростовують вище наведених висновків суду апеляційної інстанції.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Частиною 1 статті 277 ГПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 277 ГПК України).

Враховуючи викладене вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом не повно та не об`єктивно з`ясовано обставини справи, не надано належну оцінку долученим до матеріалів справи доказам.

А тому, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" 77 942,98грн. боргу, 364 041,61грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції - 948 739,18грн. боргу, 364 041,61 грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58 грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору - скасуванню.

Щодо вимоги апелянта про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн (з розрахунку 1 000 грн за годину роботи адвоката), колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04).

Колегія суддів дійшла висновку, що вимога апелянта про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн (з розрахунку 1 000 грн за годину роботи адвоката) не підлягає задоволенню, оскільки апелянтом не надано доказів, які б підтверджували витрати апелянта на правову допомогу, обсяг наданих адвокатом послуг, затрачений час на надання таких послуг, тощо.

Щодо витрат по сплаті судового збору, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 281 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судові рішення у формі постанов згідно з вимогами, встановленими статтею 34 та главою 9 розділу III цього Кодексу, з урахуванням особливостей, зазначених у цій главі.

Статтею 282 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до форми та змісту постанови суду апеляційної інстанції.

У відповідності до приписів пункту 4 частини першої статті 282 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині постанови зазначається, зокрема, про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Коли приймається нове судове рішення судом апеляційної інстанції після скасування судового рішення місцевого господарського суду, або судом касаційної інстанції після скасування судових рішень судів нижчих інстанцій, то розподіл сум судового збору здійснюється постановою відповідно апеляційної або касаційної інстанцій, який прийняв нове рішення.

За результатами розгляду справи №906/696/18, рішенням господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 позов задоволено частково, відмовлено в задоволенні вимоги про розірвання договору оренди ОБ №20151014 від 26.10.15, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції та фізичною особою-підприємцем Парасюком Сергієм Олександровичем , посвідчений приватним нотаріусом Бердичівського міського нотаріального округу Богатирчуком А.М. 26.10.2018р. реєстраційний №3307, індексний номер Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №46313527 від 26.10.2015 року.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" 948 739,18грн. боргу, 364 041,61грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору, відмовлено в задоволенні вимоги про стягнення 11916,74грн. боргу, 104469,86грн. пені, 14,69 грн. річних.

З апеляційної скарги вбачається, що апелянтом рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині стягнення з фізичної особи - підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Бальзак Інвестиції - 77 942,98 грн. грн. боргу, 364 041,61 грн. штрафу, 38 952,69 грн. - 3% річних, 122 054,58 грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги сплачено лише за частину оскаржуваних майнових вимог.

Згідно пп.4 п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір в сумі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви чи скарги.

Разом з тим, статтею 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено порядок сплати судового збору. Так, відповідно до ч.4 ст.6 Закону, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Вищевказане свідчить про те, що при частковому оскарженні судового рішення першої інстанції необхідно застосовувати зазначені норми в сукупності.

Тобто, за подання до суду апеляційної інстанції скарги на рішення суду першої інстанції в частині судовий збір сплачується в сумі, що становить 150 відсотків ціни тої частини позову, яка оскаржується.

Так, переметом оскарження в апеляційному порядку є вимоги майнового характеру на суму 602 991,76 грн., а тому судовий збір за подання апеляційної скарги складає 13 567,31 грн. (602 991,76 грн. х 1,5% х 150).

Отже, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 в розмірі 14 065,50 грн. підлягає відшкодуванню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" в розмірі 13 567,31 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" задоволено частково в розмірі 870 796,20 грн., колегія суддів дійшла висновку, що судовий збір, який підлягає стягненню з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" за подання позову становить 13 062 грн. (870 796,20 х 1,5%).

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 05.02.2019 року у справі №906/696/18 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" - 948 739,18 грн. боргу, 364 041,61 грн. штрафу, 38 952,69грн. 3% річних, 122 054,58 грн. інфляційних, 22 106,82 грн. судового збору скасувати.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким:

1. Позов задоволити частково, стягнути з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" (13302, Житомирська область, місто Бердичів вул. Європейська, 26, код 33767358) - 870 796,20 грн. боргу.

2. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" 77 942,98 грн. боргу, 364 041,61 грн. штрафу, 38 967,38 грн. 3% річних, 122 054,58 грн. інфляційних втрат.

3. В решті рішення залишити без змін.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" (13302, Житомирська область, місто Бердичів вул. Європейська, 26, код 33767358) на користь Фізичної особи-підприємця Парасюка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_1 ) 13 567,31 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути Фізичної особи-підприємця з Парасюка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_2 код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак Інвестиції" (13302, Житомирська область, місто Бердичів вул. Європейська, 26, код 33767358) 13 062 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

6. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити господарському суду Житомирської області.

7. Справу№906/696/18 повернути до господарського суду Житомирської області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" травня 2019 р.

Головуючий суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Тимошенко О.М.