Рішення

від 14.05.2019 по справі 914/364/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2019 Справа № 914/364/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства БМ-2018 , м.Київ;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Львівзахідтрансбуд , м.Львів;

про: часткове стягнення заборгованості

ціна позову: 33320 доларів США, що за офіційним курсом валют НБУ станом на момент подання позову складає 899973,20грн.

Представники:

Позивача: Гончарова Л.О. - представник (довіреність від 12.02.2019р. №156-01);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства БМ-2018 від 22.02.2019р. (вх.№381) до Товариства з обмеженою відповідальністю Львівзахідтрансбуд про часткове стягнення заборгованості; ціна позову: 33320 доларів США, що за офіційним курсом валют НБУ станом на момент підписання позовної заяви складає 899 973,2грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем умов Кредитного договору від 01.07.2011р. №9/87/010711.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.02.2019р. суд постановив позовну заяву Акціонерного товариства БМ-2018 від 22.02.2019р. (вх.№381) залишити без руху.

14.03.2019р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла заява Акціонерного товариства БМ-2018 від 07.03.2019р. (вх.№11116/19) про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.03.2019р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 02.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02.04.2019р. у даній справі судом постановлено підготовче засідання відкласти на 23.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.04.2019р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 14.05.2019р. Окрім того, вказаною ухвалою визнано явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи на власний розсуд.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явилась, позов підтримала, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, був належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив, проте, ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 23.04.2019р. явка повноважних представників сторін визнавалась не обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що поштова кореспонденція із позначкою Судова повістка від 18.03.2019р. №7901412360780 із процесуальним документом суду, яка направлялась Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: АДРЕСА_1 , повернута відділенням поштового зв`язку із відміткою (довідка ф.20) За закінченням встановленого терміну зберігання .

Як вбачається із долученого Позивачем заявою від 01.04.2019р. (вх. №13676/19 від 02.04.2019р.) безкоштовного витягу з ЄДРЮОФОП та ГФ, Відповідач у справі, - Товариство з обмеженою відповідальністю Львівзахідтрансбуд знаходиться за адресою: 79015, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.77, йому присвоєно ідентифікаційний код 32639820.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відтак неотримання Відповідачем поштової кореспонденції зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про дату, час та місце розгляду справи у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 33320 доларів США, що за офіційним курсом валют НБУ станом на момент підписання цієї позовної заяви складає 899973,20грн за порушення порядку і строку повернення кредитних коштів за Договором не відновлювальної кредитної лінії від 01.07.2011р. №9/87/010711.

Відповідач жодного разу в судові засідання не з`явився, вимог ухвал Господарського суду Львівської області у даній справі не виконав.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

01.07.2011р. між Публічним акціонерним товариством БМ Банк , правонаступником якого, згідно Статуту АТ БМ-2018 , затвердженого Позачерговими загальними зборами акціонерів АТ БМ Банк від 24.10.2018р. (Протокол №4) є Акціонерне товариство БМ-2018 (надалі - Позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Львівзахідтрансбуд (надалі - Відповідач, Позичальник) укладено Договір не відновлювальної кредитної лінії №9/87/010711 (далі - Договір), відповідно до якого (п.1.1 Договору), Банк зобов`язувався надавати на умовах Договору, а Позичальник отримувати належним чином використовувати ти повернути в передбачені Договором строки Кредит в розмірі 1269000 доларів США та сплатити проценти за користування Кредитом в порядку та на умовах, визначених Договором.

Кредит надається у вигляді не відновлювальної кредитної лінії одноразово з позичкового рахунку № НОМЕР_1 на поточний рахунок Позичальника, зазначений в письмовому зверненні ОСОБА_1 , в безготівковому порядку на рефінансування заборгованості за наданим кредитом ДП Константа-Захід згідно Договору №2007-43/DC відновлювальної кредитної лінії від 27.04.2007р. (надалі - Цільове призначення). (п.1.2. Договору).

Пунктом 1.3 Договору Сторонами визначено графік повернення кредиту та строк його кінцевого повернення - не пізніше 30.05.2013р.

Відповідно до пункту 1.6. Договору за користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Банку відповідну плату (проценти) в порядку та розмірах, визначених Договором.

Згідно пункту 1.8. Договору згідно із Договором Позичальник сплачує Банку на рахунок НОМЕР_2 в АТ БМ Банк , МФО 380913 наступні комісійні винагороди за розгляд заявки про надання кредиту. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 360грн. в т.ч. ПДВ до підписання Договору; надання кредиту. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 5000грн. здійснюється в день надання Кредиту; управління кредитом. Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 27213,12 доларів США в гривнях за курсом НБУ на дату укладення Договору, що складає 216934,85грн. Сплата комісії за управління кредитом здійснюється протягом 23 місяців рівними частинами в сумі 9431,95грн. щомісячно, починаючи з 01.07.2011р. Кінцевий термін сплати комісії за управління кредитом - 30.05.2013р. У разі дострокового повернення Кредиту комісійна винагорода сплачується у повному обсязі з одночасним погашенням всієї заборгованості за кредитом; зміну умов договору за ініціативою Позичальника, зокрема за: збільшення суми ліміту кредитування, зміну кінцевого терміну повернення Кредиту, заміну виду або предмету забезпечення, зміну розміру плати за користування Кредитом (процентної ставки). Сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,3% від суми ліміту кредитування за Договором (але не більше, ніж 10000грн. при збільшенні строку дії Договору, та не більше 5000грн. при внесенні інших змін) при кожному оформленні змін до умов Договору за ініціативою Позичальника.

Відповідно до п.2.1 Договору Банк відкриває Позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_1 для обліку заборгованості за Кредитом відповідно до правил, що діють в Банку, та чинного законодавства України. Банк проводить надання Кредиту у безготівковій формі шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника згідно з цільовим призначенням, визначеним в пункті 1.2. Договору.

Згідно пункту 4.1. Договору за умови неухильного виконання Позичальником взятих на себе договірних зобов`язань надати Позичальнику Кредит в порядку і на умовах, викладених в Договорі.

Пунктом 4.2.1. Договору передбачено право Банку вимагати від Позичальника належного виконання останнім взятих на себе Зобов`язань по Договору.

Позичальник зобов`язаний належним чином виконувати всі умови Договору та взяті на себе за Договором обов`язки (п. .3. Договору).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов`язань по Договору сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених в Договорі.

На виконання умов укладеного Договору Позивач перерахував на користь Відповідача 1268763,88 доларів США, що станом на дату перерахування становило 10112555,63грн., що підтверджується Меморіальним ордером від 12.07.2011р. №2805397.

Згідно розрахунку кредитної заборгованості за Договором станом на 21.02.2019р. Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом належним чином не виконано, повернено Позивачу 79768,62грн. кредитних коштів та сплачено на користь Позивача 148275,65 доларів США процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого, згідно вказаного розрахунку заборгованість Відповідача перед Позивачем з повернення Кредиту становить 1188995,26 доларів США, зі сплати відсотків за користування Кредитом 148275,65 доларів США.

Позивач у позовній заяві зазначає, що Відповідачем не виконано належним чином взятих на себе договірних зобов`язань з повернення Кредиту та сплати процентів за користування ним, зобов`язання за укладеними в забезпечення виконання Відповідачем зобов`язань за Договором договори поруки та застави не виконані поручителями та заставодавцями, що зумовило звернення Позивача до суду із позовом за захистом своїх порушених прав.

Разом з тим, станом на дату подання позову Позивач знаходиться в стані припинення діяльності за рішенням засновників та не має можливості сплатити судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви про стягнення з Відповідача на користь Позивача всієї суми заборгованості за Кредитом та сплати відсотків за користування кредитними коштами, з підстав чого просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача частину боргу за Кредитом в розмірі 33320 доларів США, що за офіційним курсом валют НБУ станом на момент підписання цієї позовної заяви складає 899973,20грн.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до статті ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Так, у разі зазначення в судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16 та від 16.01.2019р. у справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність доказів належного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повернення Кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за Договором, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо порушення встановленого Договором порядку і строку повернення Кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за Договором, перевіривши правильність ціни позову, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 13499,59грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору, 3000грн. витрат на правову допомогу щодо складання та подання до суду позовної заяви, 1200грн. за підготовку інших процесуальних документів.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 07.03.2019р. №337 про сплату 13499,62грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до Клопотання про долучення документів від 07.03.2019р. б/н (вх. №11116/19 від 14.03.2019р.).

Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено позовну вимогу про стягнення з Відповідача на користь Позивача 33320 доларів США що за офіційним курсом валют НБУ станом на момент підписання цієї позовної заяви складає 899973,20грн. Відтак, з врахуванням ціни позову, ставка судового збору, належного до сплати за подання вказаної позовної заяви до господарського суду становить 13499,60грн.

Згідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 13499,62грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 13499,60грн. судового збору.

Окрім того, суд зазначає, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 0,02грн судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, однак, за відсутності відповідного клопотання в суду відсутні правові підстави до такого повернення.

Вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із клопотанням про таке повернення в майбутньому.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612, 627, 629, 632, 1054 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Львівзахідтрансбуд (79015, Львівська область, м.Львів, вул.Героїв УПА, буд.77; ідентифікаційний код 32639820) на користь Акціонерного товариства БМ-2018 (01004, м.Київ, бул.Т.Шевченка/вул.Пушкінська, буд.8/26; ідентифікаційний код 33881201) 33320 доларів США та 13499,60грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 24.05.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.