Рішення

від 20.05.2019 по справі 914/339/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2019 Справа № 914/339/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗВ`ЯЗОК , м.Львів;

до Відповідача: Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області, м.Золочів;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача: Золочівської районної ради Львівської області, м.Золочів;

про: стягнення з Відповідача заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги

ціна позову: 24314,81 грн.

Представники:

Позивача: не з`явився;

Відповідача: Висоцька І.М. - представник (довіреність від 15.01.2019р. №140);

Третя особа: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

21.02.2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗВ`ЯЗОК звернулося до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Золочівської Районної державної адміністрації Львівської області про стягнення заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги; ціна позову 24314,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням Відповідачем обов`язків щодо розрахунку за надання послуг пільговим категоріям громадян.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.02.2019р. у даній справі суд постановив Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРГОЗВ`ЯЗОК» від 20.02.2019р. №4 (вх. від 21.02.2019р. №355) залишити без руху.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2019р. у даній справі суд постановив Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 17.04.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2019р. у даній справі судом постановлено залучити до участі у справі в якості співвідповідача Золочівську районну раду Львівської області (80700, Львівська область, Золочівський район, м.Золочів, вул.В.Чорновола, буд.3; ідентифікаційний код 25233449).

Окрім того, Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2019р. у даній справі суд постановив відкласти розгляд справи на 07.05.2019р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.04.2019р. у даній справі судом постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 17.05.2019р. о 10:30 год.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2019р. у даній справі суд постановив змінити правовий статус Золочівської районної ради Львівської області та залучити Золочівську районну раду Львівської області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Також Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2019р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 17.05.2019р.

Окрім того, Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.05.2019р. у даній справі судом постановлено відкласти судове засідання з розгляду справи по суті на 20.05.2019р.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Відповідача в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Відповідача в судове засідання з`явилась, проти позову заперечила, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

Представник Третьої особи в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка не визнавалась судом обов`язковою.

20.05.2019р. о 12:47год. Третьою особою з офіційної електронної адреси Золочівської районної ради надіслано на електронну адресу суду Пояснення від 20.05.2019р. вих. №03-15/348. В судовому засіданні 20.05.2019р. судом оголошено зміст пояснень. Представник Відповідача в судовому засіданні ознайомилась із вказаними поясненнями. Додані до Пояснень докази, враховуючи відсутність обґрунтувань неможливості подання таких у встановлений строк з причин, що не залежали від особи, беручи до уваги непредставлення суду оригіналу таких для огляду, судом до розгляду не прийняті.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 24314,81грн. компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги з підстав надання таких послуг категоріям населення, які мають пільги щодо оплати послуг та встановленого чинним законодавством України обов`язку Відповідача відшкодовувати Позивачу витрати, пов`язані із наданням пільг, як єдиного органу соціального захисту населення на території Золочівського району Львівської області, який, у відповідності до своїх функціональних обов`язків, проводить розрахунки з підприємствами та організаціями.

Позиція Відповідача:

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим з підстав того, що головним розпорядником бюджетних коштів на місцевому рівні є Золочівська районна рада, а не Відповідач, оскільки саме рада приймає і затверджує рішення про місцевий бюджет району на відповідний рік. В той же час, згідно доводів Відповідача, він може лише розпоряджатись коштами в межах цього бюджетного розподілу.

Так, Відповідач зазначає, що з 2017р. по 2019 роки з місцевих бюджетів не виділялись кошти на компенсацію надання послуг телекомунікаційного зв`язку та відповідно, не були затверджені кошториси на використання таких коштів.

В доповнення до викладених доводів Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до Золочівської районної державної адміністрації та Третьої особи про виділення коштів з районного бюджету на фінансування Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2018-2019 роки на компенсацію наданих населенню пільг з оплати телекомунікаційного зв`язку.

З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданих до суду поясненнях (Відзив на позовну заяву від 13.05.2019р. вих. №03-15/331; вх. №19776/19 від 15.05.2019р.) проти позовних вимог заперечує, зазначає, що Позивач, як оператор, надає послуги зв`язку споживачам фізичним особам, в тому числі тим, які мають передбачені законодавством України пільги з їх оплати. В той же час, чинним законодавством України не передбачено жодних обмежень щодо надання послуг у разі відсутності бюджетних коштів на зазначені цілі. Обов`язку Позивача як оператора послуг телекомунікаційного зв`язку кореспондує обов`язок держави в особі уповноважених органів відшкодовувати оператору вартість наданих визначеним категоріям населення пільг з оплати таких послуг.

З врахуванням наведеного Третя особа підсумовує, що між Позивачем та Відповідачем у справі виникли правовідносини з надання послуг окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких Відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов`язаний здійснювати розрахунки з Позивачем за такі послуги.

В той же час, Третя особа зазначає, що вирішення питання отримання таких коштів від органів місцевого самоврядування для проведення розрахунків із Позивачем як постачальником таких послуг віднесено саме до компетенції органів соціального захисту населення.

З підстав наведеного Третя особа зазначає, що Відповідач є уповноваженим розпорядником коштів місцевого бюджету Золочівського району Львівської області для відшкодування Позивачу вартості наданих на пільговій основі послуг та є належним відповідачем у справі.

Щодо механізму виділення коштів на такі видатки Третя особа зазначає, що відшкодування витрат на надання пільг з оплати телекомунікаційного зв`язку окремим категоріям громадян повинно розглядатись місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на таку мету.

Окрім того, Третя особа звертає увагу суду на те, що Відповідач, у випадку відсутності у нього таких коштів мав би звертатись до розпорядників усіх місцевих бюджетів Золочівського району Львівської області з метою забезпечення своїх зобов`язань перед Позивачем.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Позивача та Третьої особи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Позивачем доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю ЕНЕРГОЗВ`ЯЗОК надає телекомунікаційні послуги споживачам відповідно до Закону України Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012р., інших законодавчих актів України.

Як постачальник послуги зв`язку, Позивач надає телекомунікаційні послуги кожному, хто до нього звернеться, оскільки послуга зв`язку є предметом публічного договору. Оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають право на установлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.

Також в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що Відповідач є єдиними органом соціального захисту населення на території Золочівського району Львівської області, який, відповідно до своїх функціональних обов`язків, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003р. №117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями. Крім того, згідно пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги Відповідач, як уповноважений орган, щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою 3-пільга , а підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга .

Позивач зазначає, що період з 01.01.2017р. по 31.01.2019р. (включно) Позивачем надавалися телекомунікаційні послуги на пільговій основі. Сума, що підлягає відшкодуванню станом на 01.02.2019 року становить 24314,81грн.

З метою проведення звірки розрахунків відшкодувань Позивачем в період з 01.01.2017р. по 31.01.2019р. щомісяця направлялися звіти Форма-2 Пільги за формою, що передбачена Наказом міністерства праці та соціальної політики №535 від 04.10.2007р.

Відшкодування заборгованості по компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги Відповідачем не проводилось з посиланням на відсутність бюджетних призначень та коштів на зазначені видатки.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що зобов`язання відповідача, як головного розпорядника коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, виникли на підставі Бюджетного кодексу України, а також Закону України від 18.11.2003р. Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , Про жертви нацистських переслідувань , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус , Про охорону дитинства , Постановою Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003р. №117.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача Претензією від 05.10.12018р. №1 із вимогою про відшкодування витрат пов`язаних з наданням пільг за період з 01.01.2017р. по 30.09.2018р. на суму 20581,77грн., яку Відповідачем залишено без задоволення з посиланням на відсутність кошторисних призначень на пільги з послуг зв`язку.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 24314,81грн. компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги

09.04.2019р. Відповідачем надіслано до суду Відзив на позовну заяву від 08.04.2019р. вих. №916 (вх. №15237/19 від 10.04.2019р.), у якому вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що головним розпорядником бюджетних коштів на місцевому рівні є Третя особа, а не Відповідач, оскільки саме Золочівська районна рада приймає і затверджує рішення про місцевий бюджет району на відповідний рік. В той же час, згідно доводів Відповідача, він може лише розпоряджатись коштами в межах цього бюджетного розподілу.

В обґрунтування своїх доводів, покладених в основу заперечення проти заявлених позовних вимог Відповідач зазначає, що з 2017р. по 2019 роки з місцевих бюджетів не виділялись кошти на компенсацію надання послуг телекомунікаційного зв`язку та, відповідно, не були затверджені кошториси на використання таких коштів.

В доповнення до викладених доводів Відповідач зазначає, що неодноразово звертався до Золочівської районної державної адміністрації та Третьої особи про виділення коштів з районного бюджету на фінансування Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2018-2019 роки на компенсацію наданих населенню пільг з оплати телекомунікаційного зв`язку.

З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

15.04.2019р. Позивачем подано до суду Відповідь на відзив від 15.04.2019р. вих. №8 (вх. №15825/19), у якій, в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів зазначає, що Відповідач є єдиним органом соціального захисту населення на території Золочівського району Львівської області, який відповідно до своїх функціональних обов`язків передбачених Постановою Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003р. №117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями.

Крім того, Відповідач згідно пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги , як уповноважений орган, щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою З-пільга , а підприємства та організації, що надають послуги; щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга .

В доповнення до викладеного Позивач зазначає, що Відповідачем не надано заперечень щодо суми, яка підлягає відшкодуванню.

В спростування доводів Відповідача щодо відсутності бюджетних призначень та коштів на зазначені видатки Позивач зазначає, що такі суперечать ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, де прямо передбачено, що бюджетні зобов`язання щодо виплати та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

З врахуванням наведеного Позивач підсумовує, що зобов`язання Відповідача як головного розпорядника коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, виникли на підставі Бюджетного кодексу України, а також Закону України Про телекомунікації , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, Законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , Про жертви нацистських переслідувань , Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус , Про охорону дитинства . Постанови Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003р. №117.

13.05.2019р. Третьою особою надіслано до суду Письмові пояснення (Відзив на позовну заяву від 13.05.2019р. вих. №03-15/331; вх. №19776/19 від 15.05.2019р.), у яких проти позовних вимог заперечує, зазначає, що Позивач, як оператор телекомунікаційного зв`язку, надає послуги зв`язку споживачам фізичним особам, в тому числі тим, які мають передбачені законодавством України пільги з їх оплати. В той же час, чинним законодавством України не передбачено жодних обмежень щодо надання послуг у разі відсутності бюджетних коштів на зазначені цілі. Обов`язку Позивача як оператора послуг телекомунікаційного зв`язку кореспондує обов`язок держави в особі уповноважених органів відшкодовувати оператору вартість наданих визначеним категоріям населення пільг з оплати таких послуг.

З врахуванням наведеного Третя особа підсумовує, що між Позивачем та Відповідачем у справі виникли правовідносини з надання послуг окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких Відповідач, як розпорядник відповідних коштів, зобов`язаний здійснювати розрахунки з Позивачем за такі послуги.

В той же час, Третя особа зазначає, що вирішення питання отримання таких коштів від органів місцевого самоврядування для проведення розрахунків із Позивачем як постачальником таких послуг віднесено саме до компетенції органів соціального захисту населення.

З підстав наведеного Третя особа зазначає, що Відповідач є уповноваженим розпорядником коштів місцевого бюджету Золочівського району Львівської області для відшкодування Позивачу вартості наданих на пільговій основі послуг та є належним відповідачем у справі.

Щодо механізму виділення коштів на такі видатки Третя особа зазначає, що відшкодування витрат на надання пільг з оплати телекомунікаційного зв`язку окремим категоріям громадян повинно розглядатись місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на таку мету.

Окрім того, Третя особа звертає увагу суду на те, що Відповідач, у випадку відсутності у нього таких коштів мав би звертатись до розпорядників усіх місцевих бюджетів Золочівського району Львівської області з метою забезпечення своїх зобов`язань перед Позивачем.

15.05.2019р. Відповідачем надіслано на адресу суду Відповідь на відзив від 15.05.2019р. вих. №1323 (зареєстровано судом 17.05.2019р. за вх. №20377/19), у яких зазначає, що Відповідач в установленому законодавством порядку та у межах повноважень взаємодіє з іншими структурними підрозділами, апаратом районної держадміністрації, органами місцевого самоврядування, територіальними органами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також підприємствами, установами та організаціями з метою створення умов для провадження послідовної та узгодженої діяльності щодо строків, періодичності одержання і передачі інформації, необхідної для належного виконання покладених на нього завдань та здійснення запланованих заходів.

Як вбачається, управління не може впливати на органи місцевого самоврядування для збору коштів на оплату пільг з послуг зв`язку, а лише має можливість взаємодіяти з ними з вказаних питань.

Разом з тим Відповідач наголошує, що ним неодноразово надсилалися листи в Золочівську та Глинянську міські ради та сільські ради з проханням надати субвенцію на відшкодування плати пільг з послуг зв`язку, проте відповіді були - не виділяти кошти на відшкодування наданих населенню пільг з послуг зв`язку.

В доповнення до викладеного Відповідач звертає увагу суду на те, що ст.91 Бюджетного Кодексу передбачає два види пільг, які законодавством передбачено їх відшкодуванням за кошти місцевих бюджетів, а саме: компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та пільги з послуг зв`язку, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам ОСОБА_1 ; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації країни; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

Види цих двох пільг також є передбачено в Комплексній цільовій програмі соціальної підтримки населення Золочівського району на відповідні роки, в якій є передбачено обсяги фінансування. При прийнятті рішення Золочівською районною радою про районний бюджет Золочівського району на відповідний рік, кошторис на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян передбачений щорічно, без будь яких зауважень і вимог, а на оплату пільги з послуг зв`язку виникають проблеми.

20.05.2019р. о 12:47год. Третьою особою з офіційної електронної адреси Золочівської районної ради надіслано на електронну адресу суду Пояснення від 20.05.2019р. вих. №03-15/348, у яких, в доповнення до викладених у поясненні доводів, зазначає, що Листом від 15.09.2017 року №09010-03-10/24821 Міністерство фінансів України роз`яснило, що ...згідно зі змінами до Бюджетного кодексу України з 1 січня 2017 року видатки на надання пільг з послуг зв`язку включено до визначених статтею 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.

Таким чином, питання відшкодування витрат з надання пільг з оплати послуг зв`язку окремим категоріям громадян має розглядатися місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету.

Під час складання районних бюджетів на 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік Третьою особою були взяті до уваги Комплексні цільові програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2016-2017 роки та 2018-2019 роки. У Рішенні сесії Золочівської районної ради від 23 грудня 2016 року №154 Про уточнений районний бюджет Золочівського району на 2017 рік в пункті 13 зазначено надати пільги відповідно до пункту 20 Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2016-2017 роки , проте кошти на ці пільги не передбачено цим рішенням.

23 лютого 2017 року Золочівська районна рада прийняла рішення №165 Про внесення змін до районного бюджету Золочівського району на 2017 рік . Відповідно до якого було доповнено пункт 25 попереднього рішення сесії районної ради (№154), в якому зазначено - Органам місцевого самоврядування : під час внесення змін до місцевих бюджетів на 2017 рік передбачити кошти на відшкодування наданих населенню пільг з послуг зв`язку...

У пункті 16 переліку заходів Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2018-2019 роки передбачено надання пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв`язку у розмірі 50 відсотків плати за встановлення і користування квартирним телефоном.

У Рішенні сесії Золочівської районної ради від 18 грудня 2017 року №261 Про районний бюджет Золочівського району на 2018 рік в пункті 12 зазначено надати пільги відповідно до пункту 16 Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2018-2019 роки . У пункті 21 цього Рішення зазначено органам місцевого самоврядування під час затвердження місцевих бюджетів на 2018 рік та внесення змін передбачити кошти на відшкодування наданих населенню пільг з послуг зв`язку...

У Рішенні сесії Золочівської районної ради від 14 грудня 2018 року №404 Про районний бюджет Золочівського району на 2019 рік в пункті 14 зазначено Надати пільги відповідно до пункту 16 Комплексної цільової програми соціальної підтримки населення Золочівського району на 2018-2019 роки . У пункті 18 цього Рішення зазначено органам місцевого самоврядування під час затвердження місцевих бюджетів на 2019 рік та внесення змін передбачити кошти па відшкодування наданих населенню пільг з послуг зв`язку...

На території цілого Золочівського району до складу якого входить 32 сільських ради, одна селищна рала та дві міських ради, які також приймають та затверджують місцеві бюджети, в яких можуть бути передбачені видатки на пільги з надання телекомунікаційних послуг про що районна рада зазначила у вищевказаних рішеннях сесій про районний бюджет на поточні роки. Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги . Здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

При цьому, зі змісту вищезазначених нормативних актів витікає, що вирішення питання щодо отримання коштів від органів місцевого самоврядування для проведення розрахунків з постачальниками послуг віднесено до компетенції саме органів соціального захисту населення.

31.10.2017р. відбулось засідання постійної комісії з питань бюджету і фінансів Золочівської районної ради, на якій директор Позивача ОСОБА_2 . ОСОБА_3 звернувся стосовно погашення заборгованості Відповідачем за надання пільг по оплаті за користування квартирним телефоном згідно Законів України Про статус ветеранів війни та гарантій їх соціального захисту , Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Про статус ветеранів військової служби і ветеранів внутрішніх справ та їх соціальний захист . На момент звернення заборгованість Відповідача за надання пільг перед Позивачем становила 9000грн. Начальник фінансового відділу Відповідача пояснила, що заборгованості по звітах Відповідача немає, не укладались угоди для відшкодування зазначених пільг, і тому не можна спрямувати кошти на такі видатки. Окрім нього, місцеві ради передбачили кошти у своїх бюджетах на відшкодування наданих населенню пільг з оплати послуг зв`язку. Були надані адресні допомоги для оплати послуг.

Як відомо на момент розгляду справи у суді Договір про відшкодування пільг з надання послуг зв`язку між Сторонами не укладено.

Отже, враховуючи відсутність місцевим радам району передбачити у своїх бюджетах відшкодування зазначених пільг та відсутність заборгованості по звітах Відповідача та укладених угод для відшкодування зазначених пільг у Золочівської районної ради не було підстав про прийняття рішення сесії на оплату боргу з відшкодування пільг на телекомунікаційні послуги па 2017-2019 роки.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктом 3 статті 63 Закону України Про телекомунікації та пунктом 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року №295, телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Законом України Про телекомунікації та згаданими Правилами не передбачено жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

У відповідності до ст. 19 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії встановлено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

У пункті 19 частини першої статті 12, пункті 10 частини першої статті 13, пункті 18 частини першої статті 14, пункті 20 частини першої статті 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; пункті 18 статті 61, пункті 10 статті 62, пункті 17 статті 63, пункті 19 статті 64Закону України Про жертви нацистських переслідувань ; пункті 11 частини першої статті 20 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ; пункті 6 частини першої статті 6 Закону України Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист ; частині п`ятій статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пункті 4 частини третьої статті 13 Закону України Про охорону дитинства установлено пільги з оплати за послуги зв`язку для окремих категорій осіб.

Статтею 91 Бюджетного Кодексу визначено два види пільг, за які законодавством передбачено відшкодуванням їх вартості за кошти місцевих бюджетів, а саме: компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян та пільги з послуг зв`язку, що надаються ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; постраждалим учасникам ОСОБА_1 ; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам Національної поліції; ветеранам податкової міліції; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби; ветеранам служби цивільного захисту; ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації країни; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції, ветеранів податкової міліції, ветеранів державної пожежної охорони, ветеранів Державної кримінально-виконавчої служби, ветеранів служби цивільного захисту та ветеранів Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю І групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); реабілітованим громадянам, які стали особами з інвалідністю внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та опікунам (на час опікунства) дітей померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

За змістом підпункту б пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів належать видатки на відшкодування вартості послуг зв`язку, які надані тим категоріям громадян, яким державою надані пільги з їх оплати, що здійснюється за рахунок субвенцій з Державного бюджету України на здійснення державних програм соціального захисту в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 102 Бюджетного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги , якою затверджено Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - відповідно Положення; Реєстр), а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктом 3 Положення передбачено, що управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги, та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою 1-пільга , у якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; уносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

Відповідно до пункту 11 Положення уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою 5-пільга та реєстр розрахунків згідно з формою 7-пільга ; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою 3-пільга ; 3) до 15 числа подає: фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою 3-пільга ; Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами 4-пільга та 6-пільга .

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, згідно п.2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.

Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Реєстр складається з баз даних Мінсоцполітики, Міністерства соціальної політики Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, управлінь праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурних підрозділів з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення) до 22 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло -, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, пільг з послуг зв`язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування). Інформація про фактично нараховані за звітний період суми подається як в цілому, так і за розрахунками, не проведеними згідно з Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005р. №20.

Крім того, варто зазначити, що абз.2 п.12 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету передбачено, що погашення кредиторської заборгованості за зазначеними державними програмами соціального захисту населення, яка утворилася станом на початок року, провадиться першочергово.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм, головним розпорядником коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, в даному випадку щодо відшкодування витрат на послуги зв`язку, які надавались споживачам на пільгових умовах, є Управління праці та соціального захисту населення виконкому Стрийської міської ради Львівської області, саме на останнє покладено обов`язок щодо виконання зобов`язань з оплати наданих послуг зв`язку на пільгових умовах.

З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, при цьому такі зобов`язання виникають безпосередньо із законів України.

Указані приписи законодавства закріплюють державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв`язку тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Відповідач є єдиними органом соціального захисту населення на території Золочівського району Львівської області, який, відповідно до своїх функціональних обов`язків, передбачених Постановою Кабінету Міністрів України Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги від 29.01.2003р. №117, веде облік пільгових категорій громадян та проводить розрахунки з підприємствами та організаціями. Крім того, згідно пункту 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги Відповідач, як уповноважений орган, щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає акт звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою 3-пільга , а підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга .

Як вбачається з матеріалів справи, за період з січня 2017 року по січень 2019 року включно Позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах населенню Золочівського району Львівської області на суму 24314,81грн.

На підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг Позивачем долучено до позовної заяви розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг форми №2-пільга, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007р. №535, за період з січня 2017 року по січень 2019 року на загальну суму 24317,81грн., які щомісяця надавались Відповідачу для проведення звірки розрахунків відшкодувань (копії в матеріалах справи).

Відповідно до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу , Закону України Про жертви нацистських переслідувань , Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , Закону України Про статус ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний статус та Закону України Про охорону дитинства для певних категорій споживачів встановлені пільги з оплати за послуги зв`язку.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

З огляду на вказані норми законодавства, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України) (Аналогічна позиція викладена в п. 6.16. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018р. по справі №906/621/17).

Зобов`язання відповідача, як головного розпорядника коштів на здійснення заходів виконання державних програм соціального захисту населення, виникли на підставі Бюджетного кодексу України від 08.07.2010р. №2456-VI, а також Закону України від 18.11.2003р. №1280- IV « Про телекомунікації» , Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012р. №295, Законів України від 22.10.1993р. №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» , від 23.03.2000р. №1584-III «Про жертви нацистських переслідувань» , від 28.02.1991р. №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , від 24.03.1998р. №203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» , від 26.04.2001р. №2402- III « Про охорону дитинства» , Постановою Кабінету Міністрів України «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» від 29 січня 2003р. №117.

Відповідно до приписів п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України у видатки місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів включено пільги з послуг зв`язку.

Листом від 15.09.2017 року №09010-03-10/24821 Міністерство фінансів України роз`яснило, що ...згідно зі змінами до Бюджетного кодексу України з 1 січня 2017 року видатки на надання пільг з послуг зв`язку включено до визначених статтею 91 цього Кодексу видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів.

Таким чином, питання відшкодування витрат з надання пільг з оплати послуг зв`язку окремим категоріям громадян має розглядатися місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з місцевого бюджету коштів на цю мету.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, в Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 20.03.2019р. у справі №918/401/18.

З огляду на зміст статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні в справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). У пункті 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

ЄСПЛ у пункті 48 рішення від 30 листопада 2004 року у справі Бакалов проти України та в пункті 40 рішення від 18 жовтня 2005 року у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України зазначив, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

З огляду на вказані норми права заявлена позивачем до стягнення з відповідача грошова сума фактично є втратами підприємства, які воно понесло, надаючи послуги окремим категоріям громадян, установленим державою у відповідних Законах України, за пільговими тарифами.

Отже, відповідач зобов`язаний здійснити розрахунки з позивачем на підставі поданих ним щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на соціальні пільги, у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року, а зазначені відповідачем обставини щодо відсутності бюджетних призначень на відповідні видатки у 2015 році не є підставами для його звільнення від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих абонентам - пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом України Про Державний бюджет України на 2015 рік видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки фінансові зобов`язання держави виникли не з наведеного Закону, а із законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним у цьому законодавстві особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018р. у справі №914/4349/16.

Щодо заперечень Відповідача проти заявлених позовних вимог з підстав відсутності бюджетних призначень на такі цілі суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено у рішенні Європейського суду з Прав Людини у справі Кечко проти України (Заява N 63134/00) від 08.11.2005, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

За приписами законодавства України у відносинах щодо розрахунків з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних правовідносинах.

Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Відтак, недофінансування відповідача коштами субвенції з державного бюджету не є підставою для звільнення останнього від виконання зобов`язань перед позивачем щодо компенсації втрат від надання послуг на пільговій основі. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.04.2018р. у справі №911/4249/16 та 906/621/17.

Крім того позицію з цього приводу висловлено і Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005р. у справі Терем ЛТД , Чечеткін та Оліус проти України , постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №12-46гс18, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справах №925/246/17, №925/974/17, а також постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446, від 22.03.2017р. у справі №3-77гс17, та п.5 оглядового листа від 18.02.2013р. №01-06/374/2013.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також бере до уваги позицію ЄСПЛ, зазначену у п.58. рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України , де зазначено, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі відсутність доказів належного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повернення Кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за Договором, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо порушення встановленого Договором порядку і строку повернення Кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами за Договором, перевіривши правильність ціни позову, суд приходить до висновків, що позовні вимоги Позивача є підставними та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 1921грн.

Як доказ сплати судових витрат Позивачем подано Платіжне доручення від 14.02.2019р. №16 про сплату 1921грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

Належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження факту здійснення інших судових витрат окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору Позивачем станом на час розгляду справи по суті суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1921грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 599, 610-612 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Золочівської районної державної адміністрації Львівської області (80700, Львівська область, Золочівський район, м.Золочів, вул.Пачовського, буд.7; ідентифікаційний код 03194306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергозв`язок (79032, Львівська область, м.Львів, вул.Дж. Вашингтона, буд.7; ідентифікаційний код 20857932) 24314,81грн. компенсації видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг на телекомунікаційні послуги та 1921грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 24.05.2019р.

Головуючий суддя Фартушок Т. Б.