Рішення

від 16.05.2019 по справі 260/161/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

17 травня 2019 року м. Ужгород№ 260/161/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дору Ю.Ю.,

за участі:

секретаря судового засідання - Кубічек Н.І.,

представника позивача Цуги Ю.Ю.,

представника відповідача Фалеса Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "СІО" до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "СІО" (надалі позивач, ПП "Сіо", підприємство) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Закарпатській області; першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик Василь Іванович; Головного інспектора Управління Держпраці у Закарпатській області Сумара Артур Франкович, в якій просить:

1) визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЗК01/216/АВ/П, складений головним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Сумара А.Ф. 08.01.2019 року визнати протиправним та скасувати;

2) визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. 29.01.2019 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.02.2019 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків вказаних у вищезгаданій ухвалі суду.

01 березня 2019 року позивачем подано клопотання на виконання ухвали суду, відповідно якого позивач на усунення недоліків позовної заяви вказав відповідачем Управління Держпраці у Закарпатській області (надалі відповідач, Управління Держпраці).

04 березня 2019 року Закарпатським окружним адміністративним судом відкрито загальне позовне провадження за вказаною позовною заявою та надано учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 22 березня 2019 року продовжено процесуальний строк Управлінню Держпраці у Закарпатській області для подання відзиву.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що з приписом та постановою посадових осіб Управління Держпраці у Закарпатській області незгідний, вважає такі незаконними та необґрунтованими, та такими, що мають бути скасованими в судовому порядку, оскільки обставини наведені в даному акті є суб`єктивними, однобічними припущеннями інспектора, які цілком спростовуються інформацією, наданою позивачем, та інформацією, яка знаходиться у відкритому доступі. Позивач вказує, що наказом №149 від 07.11.2018 року звільнено ОСОБА_1 за ст.40 п.4 КЗпП України (прогул) та наказом №151 від 09.11.2018 звільнено ОСОБА_2 за ст.40 п.4 КЗпП України (прогул). Гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 не повідомляли адміністрацію ПП "Сіо" щодо призову на строкову військову службу. В той же час, ІНФОРМАЦІЯ_1 надсилав повідомлення за № 2086 від 05.11.2018 та за №2097 від 07.11.2018, які отримано адміністрацією ПП "Сіо" 09.11.2018 о 20:00 год., тобто вже після факту звільнення гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 ..

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив такі задовольнити.

27 березня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов не визнає та вважає, що доводи та обґрунтування, які наведені позивачем не можуть бути прийняті судом як належні з тих підстав, що позивачем не надано доказів, підтверджуючих, що при звільненні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позивачем було дотримано вимоги ч.1 ст.149 КЗпП України та підприємство зажадало від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 письмові пояснення за фактом допущення ними порушення трудової дисципліни. Представник відповідача вказує, що позивач звільнив вказаних громадян не встановивши поважність причин їх невиходу на роботу, а отже таке звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України є незаконним, окрім цього на працівників, які призиваються на строкову військову службу, поширюються гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позовних вимог з мотивів викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що наказом ПП "Сіо" №102 від 04 серпня 2015 року ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) прийнятий на посаду помічника верстатника за основним місцем роботи з 04 серпня 2015 року (а.с.109). Відповідно до наказу № 149 від 07 листопада 2018 року ОСОБА_1 звільнений з 07 листопада 2018 року у зв`язку з прогулом (п.4 ст.40 КЗпП України) на підставі службової записки начальника цеха (а.с.107)

Наказом ПП "Сіо" №130 від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 ) прийнятий на основне місце роботи на посаду лісоруба з 03 жовтня 2018 року (а.с.115). Відповідно до наказу №151 від 09.11.2018 про припинення трудового договору ОСОБА_2 звільнений з 09 листопада 2018 року у зв`язку з прогулом (п.4 ст.40 КЗпП України) на підставі службової записки заступника директора (а.с.113).

Судом встановлено, що 21.11.2018 року на адресу Управління Держпраці надійшло звернення військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_3 від 16.11.2018 року №2161 щодо звільнення гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_2 під час проходження ним строкової військової служби (а.с.88).

У зв`язку з вищевикладеним Управлінням Держпраці у Закарпатській області видано наказ від 27.11.2018 року №230 про проведення інспекційного відвідування на ПП "Сіо".

За результатом інспекційного відвідування складено акт від 03 січня 2019 року №ЗК01/216/АВ (а.с.95-100), відповідно до якого встановлено, що працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було звільнено під час проходження ними строкової військової служби.

03 січня 2019 року відповідачем складено протокол № ЗК01/216/АВ/П/ПТ про адміністративне правопорушення, який 08.01.2019 року було направлено до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області для розгляду (а.а.с.124-127).

На підстав висновків акту перевірки Управління Держпраці у Закарпатській області винесено припис від 08 січня 2019 року №ЗК01/216/АВ/П, яким директора ОСОБА_5 зобов`язано в подальшому дотримуватися вимог частини 3 ст.119 КЗпП України та встановлено строк для усунення порушень до 01.02.2019 (а.а.с.122-123). Вказаний припис підписано директором ПП "Сіо" із зауваженням, зокрема, зазначив, що з таким не згідний. 08.01.2019 позивачем подано до Управління Держпраці у Закарпатській області заперечення до акта інспекційного відвідування, у якому позивач стверджує, що не був повідомлений відповідним чином про призов працівників, тому всі дії щодо їх звільнення є законними і правомірними.

29 січня 2019 року Управлінням Держпраці у Закарпатській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18, відповідно до якої на ПП "Сіо" накладено штраф у розмірі 83460 грн.

Позивач вважає, що зазначені вище припис та постанова винесені відповідачем протиправно, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом. В обгрунтування позову вказав, що порушення недопустив, працівників звільнив за пунктом 4 статті 40 КЗпП України у зв`язку з прогулом. Про те, що такі працівники були призвані на строкову службу йому відомо не було.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з приписів законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області затверджене наказом Міністерства соціальної політики України від 27.03.2015 № 340 Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року N 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі за текстом - Порядок № 295).

Пунктами 19, 20 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкту відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до пункту 21 Порядку № 295 здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі Порядок), якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова мотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочі дні з дати їх надходження.

Згідно пункту 24 Порядку №295 припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Відповідно до пункту 27 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого виносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно частини третьої статті 119 КзпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Правові відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232 від 25.03.1992 року. Частиною 7 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (об`єднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Відповідно до Закону України "Про оборону України" № 1933-XII від 06.12.1991 особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати мирного часу. (Абзац шостий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5404-VI (5404-17) від 02.10.2012)

На підставі ст. 1 Закону України Про оборону України з моменту оголошення Указу Президента України Про часткову мобілізацію від 17 березня 2014 р. № 303/2014 (який набрав чинності 18.03.2014 р.) в Україні оголошено часткову мобілізацію та у зв`язку з цим настав особливий період. Зазначене питання врегульовано також ст. 14 Закону України від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оборону України особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період пов`язується із проведенням мобілізації. Мобілізацією є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

Як вбачається з частини четвертої статті 3 Закону № 3543-ХІІ, зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду. Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Указ Президента України щодо демобілізацію та закінчення особливого періоду не видавався.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.06.2015 р. в адміністративній справі № 21-112а15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 р. № 800/582/14. Окрім цього у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі №813/782/17 зазначено, що чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин.

Отже, на даний час продовжує діяти особливий період, оскільки Указ щодо демобілізацію та закінчення особливого періоду Президентом України не видавався.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України у Постанові від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. (пункт 24 Постанови)

Водночас звільнення за вчинення прогулу (у тому числі і за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Так, згідно ч. 1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана або звільнення.

Разом з тим, порядок застосування дисциплінарних стягнень закріплений у ст.149 КЗпП України, згідно якого до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відтак, для прийняття рішення про звільнення працівника з займаної посади за прогул необхідно встановити дві обставини: по-перше - встановити факт відсутності працівника на робочому місці протягом трьох годин або протягом цілого робочого дня; по-друге - з`ясувати причини такої відсутності та обґрунтовано вважати їх неповажними.

З матеріалів справи вбачається, що наказом №149 від 07.11.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади верстатника з 07.11.2018року за п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом на підставі службової записки начальника цеху від 07.11.2018року та наказом №151 від 09.11.2018 року ОСОБА_2 звільнено з посади лісоруба з 09.11.2018 року за п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом на підставі службової записки заступника директора з лісозаготівель від 09.11.2018 року.

У судовому засіданні 16 травня 2019 року допитані у якості свідка ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили суду, що відсутність поважності причин невиходу на роботу встановили на підставі того, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідали на дзвінки.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено на адресу ПП "Сіо" повідомлення про те, що громадянина ОСОБА_1 05.11.2019 призваний на строкову військову службу та проханням забезпечити виконання вимог статті 119 КЗпП України стосовно збереження за громадянином ОСОБА_1 місця роботи (посади), а також середнього заробітку. Згідно відмітки на вказаному повідомленні, таке отримав ОСОБА_8 05.11.2018 та згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вручено 09.11.2018 уповноваженій особі ПП "Сіо" (а.ас.91-92).

Також, військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 направлено повідомлення ПП "Сіо", що громадянин ОСОБА_2 07 листопада 2018 року призваний на строкову військову службу (а.с.93).

У матеріалах справи міститься журнал вхідної кореспонденції ПП "Сіо", та як вбачається із записів 2018 року за порядковим номером 1/8 внесено запис від 22.11.2018, а за порядковим номером 1/9 (з виправленням)від 12.11.2018 внесено запис щодо вхідної кореспонденції листа з ІНФОРМАЦІЯ_2 по ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та за порядковим номером 2 запис від 28.11.2018 (а.с.194). Вказані дії позивача суд розцінює як дії вчинені з метою приховання дати надходження листів з повідомленням про призов на військову службу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .. Окрім цього, представник позивача у позовній заяві вказує, що повідомлення №2086 від 05.11.2018 та за №2097 від 07.11.2018 отримано адміністрацією ПП "Сіо" 09.11.2018 о 20:00 згідно відстеження поштового відправлення за трек-номером 8900001697390 (а.с.23). Разом з тим, згідно інформації наданої заступником директора Закарпатської дирекції АТ "Укрпошта" ОСОБА_9 у листі від 13.05.2019 вих.№0549/1, графік роботи ВПЗ "Великий Березний": понеділок-п`ятниця з 08:00 до 18:00 год.. Відтак суд критично ставиться до тверджень позивача про отримання вказаної вище кореспонденції о 20:00 год., оскільки 09.11.2018 (п`ятниця) поштове відділення працювало до 18:00 год., та вказану кореспонденцію працівники поштового відділення могли вручити таку тільки до вказаного часу.

В ході судового розгляду встановлено, що згідно табелю обліку робочого часу гр. ОСОБА_1 у період з 05.11.2018 по 07.11.2018 був відсутній на робочому місці (а.с.110), проте, в супереч приписам статті 149 КЗпП України, протягом вказаного періоду власником підприємства чи уповноваженим ним органом не вимагалися від гр. ОСОБА_1 письмові пояснення щодо поважності причин прогулу (порушення трудової дисципліни). Згідно табелю обліку робочого часу гр. ОСОБА_2 , останній у період з 05.11.2018 по 09.11.2018 року був відсутній на роботі та від такого також не витребовувалися письмові пояснення щодо причин прогулу, а висновки щодо відсутності на роботі без поважних причин ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наведені у службовій записці ОСОБА_10 від 07.11.2018 і доповідній записці ОСОБА_11 від 09.11.2018 є суб`єктивними, оскільки зроблені без з`ясування всіх об`єктивних обставин. Окрім цього, суд зауважує, що службова записка щодо відсутності ОСОБА_1 та доповідна записка щодо відсутності на роботі ОСОБА_2 складені в день їхнього призову (07.11.2018 та 09.11.2018 відповідно) та на третій день їхньої відсутності на робочому місці.

Суд констатує, що представником позивача не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про вжиття останнім заходів для з`ясування причин відсутності на роботі вказаних вище громадян протягом трьох днів.

З урахуванням вищевикладеного, суд вказує, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні на робочому місці у ПП "Сіо" з поважних причин, оскільки були призвані 07.11.2018 та 09.11.2018 відповідно, тому у позивача були відсутні підстави для звільнення вказаних працівників згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного припису, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 КАС України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог повністю, судові витрати на користь позивача не стягуються.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72 - 76, 139, 242 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства "СІО" (89000, Закарпатська область, Великоберизнанський район, смт. Великий Березний, вул.Заводська, буд.3, код ЄДРПОУ 22076788) до Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Минайська, буд.16, код ЄДРПОУ 39795035) про визнання протиправними та скасування припису про усунення виявлених порушень №ЗК01/216/АВ/П від 08.01.2019 року та постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18 від 29.01.2019 року відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 27.05.2019 року.

СуддяЮ.Ю. Дору