Постанова

від 17.09.2019 по справі 260/161/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/6973/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів:Гудима Л.Я., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «СІО»,

на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (суддя Дору Ю.Ю., час ухвалення 08:48 год., місце ухвалення м.Ужгород, дата складання повного тексту 27.05.2019 року),

в адміністративній справі №260/161/19 за позовом Приватного підприємства «СІО» до Управління Держпраці у Закарпатській області,

про визнання протиправними і скасування припису та постанови про накладення штрафу,

встановив:

У лютому 2019 року позивач ПП «СІО» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Управління Держпраці у Закарпатській області, в якому, з урахуванням уточнення позову, просив: 1) визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень №ЗК01/216/АВ/П, складений головним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Сумара А.Ф. 08.01.2019 року; 2) визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицик В.І. 29.01.2019 року.

Відповідач Управління Держпраці у Закарпатській області позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на адміністративний позов, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

З цим рішенням суду першої інстанції від 17.05.2019 року не погодився позивач ПП «СІО» та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду є незаконним, необгрунтованим, прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені позивачем припис про усунення виявлених порушень №ЗК01/216/АВ/П від 08.01.2019 року та постанова про накладення штрафу №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18 від 29.01.2019 року було прийнято на підставі акту інспекційного відвідування №ЗК01/216/АВ від 03.01.2019 р., в якому інспектор вказав на порушення ч.3 ст.119 КЗпП, а саме, звільнення працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час проходження ними строкової військової служби. Для обгрунтування правомірності рішень відповідача, суд першої інстанції безпідставно додатково покликався на порушення позивачем ст.149 КЗпП, зокрема недотримання позивачем особливостей звільнення за прогул працівників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. Також, зазначає апелянт, що при винесенні оскаржених постанови та припису, відповідач не досліджував журналу вхідної кореспонденції ПП «СІО» щодо своєчасності отримання підприємством повідомлень від військового комісаріату про проходження військової служби гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , однак цю обставину суд першої інстанції залишив поза увагою. Також суд першої інстанції безпідставно не врахував доводів позивача про те, що оскаржена постанова про накладення штрафу від 29.01.2019 року винесена відповідачем без врахування постанови Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 15.01.2019 року в справі №298/17/19 та неповідомлення гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 позивача ПП «СІО» про причини відсутності на роботі. Крім цього, звертає увагу апелянт на те, що накази про звільнення гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 в судовому порядку не оскаржувалися, претензій від звільнених осіб до підприємства немає, а позивачем не було порушено жодної норми при проведенні розрахунків в дні звільнення. Апелянт також звертає увагу на правову позицію висловлену у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 р. в справі №826/8917/17 та вказує, що відповідач Управління Держпраці у Закарпатській області всупереч діючого законодавства, здійснював інспекційне відвідування не на підставі Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері», а на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затв. пост. КМ України від 26.04.2017 р. №295, який було прийнято з порушенням законодавства України, діючого на час його затвердження. Крім цього, вважає апелянт безпідставним покликання у оскарженій постанові про накладення штрафу від 29.01.2019 року на абз.5 ч.2 ст.265 КЗпПУ, оскільки зміст цієї норми не відповідає обставинам описаним в постанові. Також звертає увагу апелянт на те, що до апеляційної скарги додано нові докази, якими підтверджено отримання трудової книжки та заробітної плати гр. ОСОБА_1 , та відсутність у нього претензій до ПП «СІО» з приводу звільнення.

За результатами апеляційного розгляду апелянт ПП «СІО» просить скасувати рішення суду від 17.05.2019 року та винести нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач Управління Держпраці у Закарпатській області подав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду від 17.05.2019 року без змін.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач Управління Держпраці у Закарпатській області, на підставі листа військового комісара Великоберезнянського районного військового комісаріату від 16.11.2018 року №2161 щодо звільнення гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_2 під час проходження ними строкової військової служби (а.с. 88), згідно наказу від 27.11.2018 року №230 (а.с. 76) та відповідно до направлення від 27.12.2018 р. № 2213 (а.с. 87), проведено 03.01.2019 року інспекційне відвідування ПП «СІО» з метою здійснення контролю за додержанням законодавства про працю.

За результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 03 січня 2019 року №ЗК01/216/АВ (а.с. 95-100).

Із змісту вказаного Акту видно, що в ході інспекційного відвідування виявлено порушення позивачем ПП «СІО», зокрема, вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, а саме: звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час проходження строкової військової служби.

Не погодившись із висновками, які викладені в Акті інспекційного відвідування №ЗК01/216/АВ від 03.01.2019 року, позивач подав до відповідача заперечення на зазначений Акт інспекційного відвідування (а.с. 14, 128).

Листом від 11.01.2019 року за №04 відповідач повідомив позивача, зокрема, що оскільки працівників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було звільнено під час проходження ними строкової військової служби, а висновки викладені у запереченнях на Акт інспекційного відвідування не спростовують зазначених тверджень, тому відсутні підстави для зміни Акту інспекційного відвідування №ЗК01/216/АВ від 03.01.2019 року (а.с. 142-143).

На підставі вищевказаного Акту, головним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області винесено Припис про усунення виявлених порушень №ЗК01/216/АВ/П від 08.01.2019 р., яким директора ПП «СІО» - ОСОБА_4 зобов`язано усунути виявлені порушення ч.3 ст.119 КЗпП України у строк до 01.02.2019 року і в подальшому дотримуватися вимог ч.3 ст.119 КЗпП України (а.с. 122-123).

Також судом встановлено, що 03 січня 2019 року відповідачем складено протокол №ЗК01/216/АВ/П/ПТ про адміністративне правопорушення, відносно директора ПП «СІО» ОСОБА_4 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.41 КУпАП, який направлено до Великоберезнянського районного суду Закарпатської області для розгляду (а.с. 124-127).

Постановою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 15.01.2019 року в справі №298/17/19 за результатами розгляду вказаного протоколу про адміністративне правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 за ч.7 ст.41 КУпАп закрито, у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення (а.с. 27).

На підставі вищевказаного Акту інспекційного відвідування від 03.01.2019 року та за результатами розгляду справи про накладення штрафу відповідачем ГУ Держпраці у Закарпатській області винесено постанову №ЗК01/216/АВ/П/ПТ-ВЗ-ФС-18 від 29 січня 2019 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої, на позивача ПП «СІО» за порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпП України накладено штраф у розмірі 83460 грн., на підставі абз.5 ч.2 ст.265 КЗпП України (а.с. 30).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо правомірності оскаржених припису та постанови відповідача та відсутності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», державний нагляд (контроль) - це діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 статті 2 вищезгаданого Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно ч.1 ст.259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затв. пост. КМ України від 26.04.2017 р. №295 (далі Порядок №295).

Так, пунктом 2 Порядку №295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно пункту 5 Порядку №295, інспекційні відвідування проводяться: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю; 6) за інформацією: Держстату та її територіальних органів, Пенсійного фонду України та його територіальних органів; 7) за інформацією профспілкових органів про порушення прав працівників, які є членами профспілки, виявлених в ході здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про працю.

Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування (пункти 19, 20 Порядку №295).

Припис є обов`язковим для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування. Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування (пункти 23, 24 Порядку №295).

Пунктами 27-29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності. У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються. Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затв. пост. КМ України від 17.07.2013 р. №509 (далі Порядок №509).

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №509, штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі: - рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації; - акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади; - акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (пункти 3-5 Порядку №509).

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункти 6-8 Порядку). За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Відносно покликання апелянта на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/17, якою визнано нечинною постанову КМУ від 26.04.2017р. №295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на момент проведення інспекційного відвідування ПП «СІО» - 03.01.2019 року постанова КМУ від 26.04.2017р. №295 була чинною і підлягала до застосування у розглядуваних правовідносинах.

Таким чином, дії відповідача щодо проведення інспекційного відвідування ПП «СІО» на підставі Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затв. постановою КМУ від 26.04.2017р. №295, були вчинені відповідно до норм чинного законодавства, в межах повноважень, на виконання цих повноважень та у визначений законом спосіб.

Щодо наявності порушень позивачем ПП «СІО» вимог трудового законодавства, які описані в Акті інспекційного відвідування від 03.01.2019 року, як підстав для прийняття припису про усунення виявлених порушень від 08.01.2019 року та постанови про накладення штрафу від 29.01.2019 року, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи видно, що підставою для винесення оскаржених Припису та Постанови про накладення штрафу стали, зокрема, висновки Акту інспекційного відвідування про те, що звільнення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проведено під час проходження строкової військової служби.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-XII, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Зі змісту зазначеної норми КЗпП України видно, що для вирішення питання про наявність прав та гарантій, передбачених для військовослужбовців, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації.

Статтею 119 КЗпП України визначено, що на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02.03.2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Таким чином, з наведеного вище слідує, що в Україні з моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014р. №303/2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні настав особливий період, зокрема Збройні Сили України переведено на функціонування в умовах особливого періоду. 15.01.2015 року Указом Президента України №113-VIII національну економіку переведено на функціонування в умовах особливого періоду.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймалося.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 323/1252/17.

Аналіз вказаних вище норм закону дає підстави для висновку, що відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України, за всіма мобілізованими працівниками, як призваними на військову службу на особливий період, так і прийнятими за контрактом, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.

Матеріалами справи підтверджується, що наказом ПП «Сіо» від 07.11.2018 року №149 звільнено ОСОБА_1 з посади верстатника з 07.11.2018 року за п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, на підставі службової записки начальника цеху від 07.11.2018 року (а.с. 107, 108).

Також наказом ПП «Сіо» №151 від 09.11.2018 року звільнено ОСОБА_2 з посади лісоруба з 09.11.2018 року за п.4 ст.40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, на підставі службової записки заступника директора з лісозаготівель від 09.11.2018 року (а.с. 113, 114).

Судом першої інстанції вірно встановлено та враховано, що військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_1 на адресу ПП «Сіо» направлялись повідомлення №2086 від 05.11.2018 р. та №2097 від 07.11.2018 р. про те, що гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 призвані на строкову військову службу (а.с. 91-92, 93).

Крім цього, судом першої інстанції вірно встановлено, що отримання позивачем 09.11.2018 року вказаних повідомлень військового комісара підтверджено записами 2018 року з журналу вхідної кореспонденції ПП «Сіо» (а.с. 194), а також відстеженням поштового відправлення за трек-номером 8900001697390 (а.с. 23).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вжиття позивачем ПП «СІО» заходів для з`ясування причин відсутності на роботі гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 протягом трьох днів.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про те, що висновки суду першої інстанції щодо вхідної кореспонденції виходять за межі спору, оскільки не досліджувались відповідачем під час інспекційного відвідування ПП «Сіо».

Так, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції в процесі розгляду справи щодо правомірності оскаржених припису та постанови про накладення штрафу на позивача, обгрунтовано перевіряв усі обставини та матеріали справи, які б підтвердили або спростували висновки відповідача про порушення ПП «СІО» вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, описане в Акті інспекційного відвідування.

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що позивач ПП «Сіо» безпідставно звільнив гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно з п.4 ч.1 статті 40 КЗпП України, а тому оскаржені Припис та Постанова відповідача про накладення на позивача штрафу є правомірними.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відносно доводів апелянта про те, що звільнені за прогул працівники не мають претензій до підприємства і що їм вчасно видано трудові книжки та повністю проведено розрахунок по заробітній платі, то колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують факту порушення підприємством вимог законодавства про працю щодо дотримання вимог частини 3 ст.119 КЗпП України щодо підстав звільнення працівників та гарантій збереження місця роботи за працівниками, які призвані на військову службу.

Відносно доводів апелянта (позивача) про те, що постановою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 15.01.2019 року у справі №298/17/19 закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно директора ПП «СІО» ОСОБА_4 за ч.7 ст.41 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, то суд апеляційної інстанції зазначає, що звільнення від адміністративної відповідальності ОСОБА_4 як посадової особи не означає звільнення від фінансових санкцій суб`єкта господарювання ПП «Сіо» за порушення вимог законодавства про працю, а також від обов`язку усунути такі порушення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243 ч.3, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «СІО» залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року в адміністративній справі №260/161/19 за позовом Приватного підприємства «СІО» до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправними і скасування припису та постанови про накладення штрафу залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Л. Я. Гудим Р. Й. Коваль Повний текст постанови складено 26.09.2019 року