Постанова

від 23.05.2019 по справі 140/2777/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3748/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Волинської обласної державної адміністрації на рішення Волинського окружного адміністративного судувід 25 лютого 2019 року, ухвалене суддею Плахтій Н.Б. у м.Луцьку Волинської області о 14:58, повний текст якого складений 01 березня 2019 року, у справі №140/2777/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мікс і Д" до Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування розпоряджень в частині, -

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікс і Д" звернувся до суду із позовом до відповідача - Волинської обласної державної адміністрації, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2 розпоряджень голови Волинської обласної державної адміністрації від 02.11.2018 №727 і №728 у частині встановлення орендної плати в розмірі 8% нормативно-грошової оцінки.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що розпорядженням голови Волинської ОДА №727 від 02.11.2018 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки в оренду і встановлено орендну плату у розмірі 8% нормативно-грошової оцінки. Водночас, розпорядженням голови Волинської ОДА №728 від 02.11.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності, поновлено договір оренди землі та встановлено орендну плату у розмірі 8% нормативно-грошової оцінки землі.

На думку позивача, встановлена відповідачем орендна плата у розмірі 8% нормативно-грошової оцінки не узгоджується з умовами договору оренди землі від 15.06.2016 №31, укладеного між Волинською ОДА та ТзОВ "Мікс і Д", та суперечить вимогам пп.288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового Кодексу України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного судувід 25 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки норми ПК України визначають розмір орендної плати для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, не більше 3 відсотка нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.п.288.5.1 п.288.5 ст.288 ПК України) та не більше 12 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки (п.п.288.5.2 п.288.5 ст.288 ПК України) і вказані норми прямо суперечать одна одній та припускають неоднозначне трактування обов`язку платника по сплаті орендної плати, тому в силу вимог п.п.4.1.4 п.4.1 ст.4, п.56.21 ст.56 ПК України рішення приймається на користь платника.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оспорювані розпорядження голови Волинської ОДА в частині встановлення розміру орендної плати - 8% нормативно-грошової оцінки земельних ділянок прийняті без врахування вищевказаних норм ПК України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню в межах заявлених позивачем позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що зі змісту п.228.5 ст.288 ПК України чітко слідує, що розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

При цьому зауважує, що земельний податок та орендна плата є різними поняттями, які застосовуються у ПК України.

Суд першої інстанції неправильно витлумачив правову норму ПК України (п.288.5 ст. 288 ПК України), відповідно застосував до спірних правовідносин, які виникли між ТзОВ Мікс і Д та облдержадміністрацією, пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 та п.56.21 ст.56 ПК України. що призвело до прийняття незаконного рішення.

Оскаржувані пункти розпоряджень №727 від 02.11.2018 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки в оренду та №728 від 02.11.2018 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності та поновлення договору оренди землі , якими передбачено встановлення орендної плати в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки, є такими, що відповідають вимогам ст.288 ПК України.

Крім того вказує, що статтею 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що при поновденні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди припиняється.

В судове засідання сторони не з`явились, хоча були повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи у суді, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без їх участі та відповідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.

Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.

Закріплений у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін встановленим законом у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом (рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.

За правилом, встановленим ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

В розумінні п.1 та п.2 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Статтею 19 КАС України визначені справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Згідно з пунктом першим частини першої цієї статті встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Водночас, однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Розглядаючи дану справу, суд першої інстанцій виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно суду, встановленого законом .

Судом першої інстанції встановлено, що ТзОВ "Мікс і Д" 05.04.2013 отримало спеціальний дозвіл за №5754, що виданий на підставі наказу Державної служби геології та надр України від 21.02.2013 №85, на користування надрами, а саме: видобування піску, придатного для виготовлення штукатурних розчинів для опоряджувального шару, для дорожнього будівництва, для рекультивації, благоустрою, планування, в Копиллівському родовищі Маневицького району Волинської області площею 10,1 га (а.с.9).

14.11.2013 Волинською обласною радою наданий позивачу акт гірничого відводу з метою розробки Копиллівського родовища пісків з терміном чинності акта 15 років (до 05.04.2028 року) (а.с.6).

15.06.2015 між Волинською обласною державною адміністрацією (орендодавець) в особі голови Маневицької районної державної адміністраці Линдюка А.О. та товариством з обмеженою відповідальністю "Мікс і Д" (орендарем) укладено договір оренди землі №31 (далі - договір оренди) (а.с.7-9). Предметом договору оренди є строкове платне користування земельною ділянкою, передбаченою для розташування кар`єру для видобування піску, яка знаходиться на території Копиллівської сільської ради Маневицького району Волинської області, загальною площею 2,8976 га. Даним договором передбачено, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 1270182,83 грн та встановлено розмір орендної плати - 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що становить 38105,49 грн в рік. Договір оренди укладено на 3 роки.

Згідно з актом Державної приймальної комісії про прийняття робіт по гірничо-технічній рекультивації Копиллівського родовища пісків від 18.10.2017 рішенням комісії встановлено, що на земельній ділянці загальною площею 2,5 га, що знаходиться на території Копиллівської сільської ради за межами населених пунктів, роботи по технічній рекультивації виконані повністю (а.с.10-11).

25.01.2018 ТзОВ "Мікс і Д" звернулось до Волинської ОДА із клопотанням, в якому просило надати згоду на поділ земельної ділянки, що перебуває в оренді згідно з договором №31 від 15.06.2015, укладеним між Волинською ОДА та товариством, площею 2,8976 га на частини: 2,5 га та 0,3976 га у зв`язку зі здачею частини рекультивованої земельної ділянки (а.с.14).

Розпорядженням голови Волинської ОДА від 19.02.2018 №116 надано згоду ТзОВ "Мікс і Д" на поділ земельної ділянки площею 2,8976 га, розташованої за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району, яка перебуває в оренді на підставі договору оренди землі від 15.06.2015, право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 18.06.2015 за №10094968, на дві земельні ділянки орієнтовними площами 2,5 га та 0,3976 га (а.с.19).

ТзОВ "Мікс і Д" у клопотаннях до голови Волинської ОДА від 05.06.2018 №5 та 06.07.2018 №9 просило припинити дію права оренди на земельну ділянку згідно з договором №31 від 15.06.2015, площею 2,8976 га, внести зміни в частині зменшення площі земельної ділянки на 2,5 га у зв`язку зі здачею рекультивованої земельної ділянки та продовжити договір оренди на земельну ділянку площею 0,3976 га (а.с.16, 18).

Розпорядженням голови Волинської ОДА від 02.11.2018 №728 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності та поновлення договору оренди землі" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності площею 2,8976 га, яка перебуває в оренді ТзОВ "Мікс і Д", на дві земельні ділянки площею 2,5 га та 0,3976 га, що розташовані за межами населених пунктів Копилліської сільської ради Маневицького району (пункт 1 розпорядження); поновлено ТзОВ "Мікс і Д" договір оренди землі від 15.06.2015, номер запису про інше речове право №10094968 від 18.06.2015, та внесено зміни в частині площі земельної ділянки і кадастрового номеру з 2,8976 га на 0,3976 га, розташованої за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району, шляхом укладення додаткової угоди, продовживши його дію на 3 роки, встановивши річну орендну плату за земельну ділянку у розмірі 8% нормативно-грошової оцінки (пункт 2 розпорядження) (а.с.20).

Крім того, судом встановлено, що 27.10.2017 ТзОВ "Мікс і Д" звернулось до голови Волинської ОДА із клопотанням за №28, у якому просило надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 6 років орієнтовною площею 3,5 га під другу чергу кар`єру для видобування піску на Копиллівському родовищі за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району Волинської області у зв`язку з відпрацюванням та здачею частини рекультивованої земельної ділянки (а.с.21).

Розпорядженням голови Волинської ОДА від 28.12.2017 №701 дозволено ТзОВ "Мікс і Д" розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 6 років орієнтовною площею 3,5 га земель запасу іншого призначення (відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски)) під другу чергу кар`єру для видобування піску на Копиллівському родовищі пісків відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 05.04.2013 №5754, розташованої за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району (а.с.29).

У клопотаннях від 07.06.2018 №7 та 06.07.2018 №8 ТзОВ "Мікс і Д" просило голову Волинської ОДА затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на 6 років товариству площею 3,4248 га під другу чергу кар`єру для видобування піску на Копиллівської родовищі за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району Волинської області (а.с.22, 24).

Відповідно до розпорядження голови Волинської ОДА від 02.11.2018 №727 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки державної власності площею 3,4248 га в оренду ТзОВ "Мікс і Д" на 6 років під другу чергу кар`єру для видобування піску на Копиллівському родовищі пісків відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 05.04.2013 №5754, розташованої за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району (пункт 1 розпорядження); передано ТзОВ "Мікс і Д" земельну ділянку загальною площею 3,4248 га земель запасу іншого призначення (відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски)) в оренду на 6 років під другу чергу кар`єру для видобування піску на Копиллівському родовищі пісків відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 05.04.2013 №5754, розташовану за межами населених пунктів Копиллівської сільської ради Маневицького району, та встановлено орендну плату в розмірі 8% нормативно-грошової оцінки (пункт 2 розпорядження) (а.с.28).

Водночас в оскаржуваному рішенні суд дійшов висновку, що оспорювані розпорядження голови Волинської ОДА в частині встановлення розміру орендної плати - 8% нормативно-грошової оцінки земельних ділянок прийняті без врахування норм ПК України, а тому є протиправними та підлягають скасуванню в межах заявлених позивачем позовних вимог.

Колегією суддів встановлено, що фактичним предметом даного спору є скасування п.2 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №727 від 02.11.2018 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу земельної ділянки в оренду та п.2 розпорядження голови Волинської обласної державної адміністрації №728 від 02.11.2018 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки державної власності та поновлення договору оренди землі , якими передбачено встановлення орендної плати в розмірі 8% від нормативної грошової оцінки.

Наведе свідчить, що даний спір виник саме з правовідносин її учасників на підставі укладеного між ними договору оренди землі №31 від 15.06.2015 та у зв`язку з відведенням земельної ділянки в оренду, а заявлення позивачем до суду вимог є реалізацією свого права на захист порушених інтересів в межах визначених договірних відносин.

Разом з тим, предмет спору не має ознак справи адміністративної юрисдикції.

З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року (справа №1917/1188/2012), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

За змістом п.1 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Предметом оскарження в даній справі є дії та рішення, які вчинялися (приймалися) відповідачем на основі юридичних фактів, які мали місце і стосовно яких згодом виник спір, який не містить характерних публічно-правових ознак правовідносин.

Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія приходить до висновку, що вирішення даного спору не належить до юрисдикції адміністративних судів і має вирішуватися судом за правилами ГПК України.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Підпункт 4.2 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини): отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Зі змісту законодавчих приписів ч.1 ст.19 КАС України слідує, що якщо законом встановлено інший порядок судового провадження у спорах юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

З наведених норм слідує, що ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату, а ухвалення рішень, які безпосередньо не призводять до змін в обсязі прав, та забезпечення їх примусової реалізації не відповідає змісту цього поняття.

Оскільки Волинська обласна державна адміністрація в межах спірних правовідносин не здійснювала владних управлінських функцій щодо позивача, в межах спірних правовідносин виступає орендодавець, розпорядження голови, окремі пункти якого оскаржуються позивачем, встановлюють розмір річної орендної плати за земельні ділянки, надані позивачу як орендарю, відтак спірні правовідносини не є публічно-правовими та не підлягають врегулюванню в суді адміністративної юрисдикції.

Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції, що має наслідком його скасування.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, характер правовідносин та суб`єктний склад, заявлені позивачем вимоги, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув даний спір в порядку адміністративного судочинства, який підлягає до рогляду в порядку господарського судочинства.

Згідно із ч. 1 ст. 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, тому оскаржуване рішення слід скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Волинської обласної державної адміністрації задовольнити частково, рішення Волинського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі №140/2777/18 - скасувати, а провадження у справі закрити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. О. Большакова В. Я. Макарик Постанова складена в повному обсязі 27.05.2019.