Постанова

від 22.05.2019 по справі 2а-5547/11/1470

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2019 р.м.ОдесаСправа № 2а-5547/11/1470 Головуючий в 1 інстанції: Желєзний І. В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойко А.В., Осіпов Ю.В.

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року, ухвалено у відкритому судовому засіданні о 16:47 год у м.Миколаєві по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Електрім-2000" до Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2011 року позивач звернувся до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва з вимогами про визнання протиправним та скасування податкові повідомлення-рішення №0000672301 від 06.07.2011р. та №0000682301 від 06.07.2011р.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року позовні вимоги задоволено.

На зазначене рішення суду Державна податкова інспекція у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області подали апеляційну скаргу.

Ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2011 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2014 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили справи, що розглядається Подільським районним судом м. Києва відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Указом Президента України № 455/2017 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Одеський апеляційний адміністративний суд та утворено П`ятий апеляційний адміністративний суд.

За результатами Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 жовтня 2018 року, справу передано на розгляд головуючої судді Шевчук О.А.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2018 року прийнято справу до свого провадження, та ухвалами від 05.11.2018 року та від 01.03.2019 року витребувано у Подільського районного суду м. Києва інформацію щодо стану розгляду кримінальної справи № 77-00186 зареєстроване 30.11.2013 кримінальне провадження №32013110070000033 за ознаками злочинів, передбачених ст. 28 ч. 3, ст. 27 ч. 5, ст. 212 ч. 1-3, ст. 28 ч. 3, ст. 205 ч. 2, ст. 28, ст. 358 ч. 1 КК України.

08.04.2019 року судом отримано відповідь Подільського районного суду м. Києва на вищезазначену ухвалу, в якій зазначають, що матеріали кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 28, 4.1 ст. 358, ч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. З ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 212, ч. 3 ст. 28, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст.28, ч.2 ст.205, ч. 3 ст. 28, ч.І ст. 358 КК України, перебувають в провадженні суду та станом на 02.04.2018 рік не розглянуті.

Враховуючи те, що в даній справі оскаржується постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.09.2011 року і справа знаходиться в апеляційному суді з 21.10.2011 р., що значно перевищує строк розгляду апеляційної скарги у категорії справ про законність податкового повідомлення-рішення, колегією суддів ухвалою від 12.04.2019 року поновлено провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на податковому обліку в ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва.

В період з 11.05.2011р. по 07.06.2011р. відповідачем проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Електрім-2000" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011 р.

За наслідками перевірки контролюючим органом складено відповідний акт за №1909/23-200/30565129 "Про результати планової виїзної перевірки ТОВ "Електрім-2000" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.10 по 31.03.11, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 по 31.03.11 року ", відповідно до якого ДПІ зроблено висновок про порушення позивачем:

1. п. 3.1. ст.3, п. 5.1, пп. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств`із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на прибуток всього у сумі 500 125 грн.

2. пп.7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України Про податок на додану вартість`із змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 490 933 грн.

Підставою для вказаних висновків контролюючого органу є висновок відповідача про нікчемність правочинів, вчинених позивачем за період, що був предметом перевірки, в зв`язку з наявністю відомостей про відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв`язку з відсутністю достатніх трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів у контрагентів позивача та їх постачальників по ланцюгу постачання.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000672301 від 06.07.2011р., яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на прибуток на 625156,25 грн. (основний платіж - 500125,00 грн., штрафні санкції - 125031,25 грн.), та податкове повідомлення-рішення №0000682301 від 06.07.2011р., яким збільшено суму грошового зобов`язання по податку на додану вартість на 613666,25 грн. (основний платіж - 490933,00 грн., штрафні санкції - 122733,25 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції , що видані позивачеві контрагентами податкові накладні відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту по ПДВ. Господарські операції, які були обумовлені з боку позивача діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані ТОВ Електрім-2000 та його конрагентами, які в свою чергу є добросовісними платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Правовідносини, що були предметом судового дослідження в суді першої інстанції, врегульовані Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", Законом України "Про податок на додану вартість", Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Податковим кодексом України.

Відповідно вимог п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" (далі - валові витрати) розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат (а отже витрат, на підставі яких може бути сформований податковий кредит) можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов`язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов`язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов`язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов`язань із сплати податків

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об`єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання, виготовлення, будівництва, спорудження

Відповідно до п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України Про податок на додану вартість не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 цього Закону. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами.

Приписами ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що були предметом судового дослідження, вказує на те, що у разі, якщо добросовісний платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо документального підтвердження розміру валових витрат, податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій, він не може бути позбавлений права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгах (після контрагентів позивача за другими, третіми та іншими ланцюгами) постачання товарів, робіт, послуг не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб`єкта господарювання, який виконав зобов`язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту за перевіряє мий період, що не спростовано апелянтом.

Крім того в Акті перевірки апелянтом не доведено факту нездійснення господарських операцій, відповідні суми по яким позивач включав до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

При здійсненні господарських операцій підприємства контрагенти позивача, а саме ПП "Реалтексервіс", ПП "Металагротрейд" та ТОВ "СВ-Юг", станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

Наявні у позивача первині документи, що стосуються господарських операцій за участю ПП "Реалтексервіс", ПП "Металагротрейд" та ТОВ "СВ-Юг", свідчать про реальність здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення -придбання на підставі цивільно-правових угод товарів та послуг для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних господарських стосунків до компаній, що згадується апелянтом ДПІ Заводського району м.Миколаєва, які стосуються кримінального провадження №77-00186, позивач ТОВ Електрім-2000 не мав.

Апелянтом жодними документами не підтверджено причетність ТОВ Електрім-2000 до кримінальної справи №77-00186, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що жодного запиту до позивача ТОВ Електрім-2000 не находило ні під час досудового слідства, ні під час судового розгляду справи.

Слід зазначити, що апелянт в апеляційній скарзі, як і в запереченні на адміністративний позов, наголошував на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а в разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абз.1 ст.10 Закону України Про державну податкову службу в Україні , можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Таким чинном, апелянтом не наведено достатніх та допустимих доказів на підтвердження ознак фіктивності суб`єктів господарювання в ланцюгу постачальників, в тому числі рішень судів в кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві, відповідачем не надано. Більш того, контролюючим органом в акті перевірки взагалі не зазначено жодного із правочинів, які, на думку відповідача, є нікчемними. Зазначення в акті перевірки припущення, що не підтверджені допустимими та достатніми доказами, про недійсність взагалі усіх правочинів без дослідження конкретних угод, є беззмістовними та грубо порушують приписи нормативних актів щодо визнання правочинів недійсними (нікчемними).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2011 року - залишити без змін.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27.05.2019 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: Ю.В. Осіпов