Постанова

від 22.05.2019 по справі 395/540/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 травня 2019 року

місто Київ

справа № 395/540/17

провадження № 61-8018св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Приватне підприємство Агрофірма Панчеве ,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство Аграрник-2007 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Аграрник-2007 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року у складі судді Забуранного Р. А. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Приватне підприємство Агрофірма Панчеве (далі - ПП Агрофірма Панчеве ) у травні 2017 року звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Аграрник-2007 (далі - ФГ Аграрник-2007 ) про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 06 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ Аграрник-2007 .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 06 листопада 2003 року між ПП Агрофірма Панчеве та ОСОБА_1 був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передала, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку № 787 , площею 5, 0012 га, розташовану на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, договір було укладено на 10 років.

З часом позивачу стало відомо, що ОСОБА_1 та Фермерське господарство Босько А. Б. (далі - ФГ Босько А. Б. ) 10 вересня 2014 року уклали договір оренди землі, у зв`язку з чим ПП Агрофірма Панчеве звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ФГ Босько А. Б. про визнання договору оренди землі недійсним, визнання договору оренди землі поновленим та визнання додаткової угоди укладеною. Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2017 року у справі № 395/821/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2017 року, позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між відповідачами та визнано поновленим договір оренди землі, укладений з ПП Агрофірма Панчеве , а в іншій частині позову відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.

Незважаючи на значене, відповідачі здійснили державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 за новим орендарем, ФГ Аграрник-2007 , чим унеможливили виконання судових рішень, що набрали законної сили у справі № 395/821/16-ц, та, відповідно, унеможливили реєстрацію права оренди ПП Агрофірма Панчеве в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду, чим порушили права позивача.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідачі заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, вважаючи вимоги незаконними та необґрунтованими.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року, позов ПП Агрофірма Панчеве задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_2 , укладений між ОСОБА_1 та ФГ Аграрник-2007 06 квітня 2017 року.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що укладення договору оренди землі між відповідачами щодо земельної ділянки, яка вже знаходиться в орендному користуванні ПП Агрофірма Панчеве , є порушенням права підприємства самостійно господарювати на землі, передбаченого статтею 25 Закону України Про оренду землі , та статті 410 ЦК України.

Відповідачі, уклавши оспорюваний договір, допустили порушення та невиконання чинного договору оренди з ПП Агрофірма Панчеве , що суперечить вимогам частини першої статті 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи, що станом на день укладення оспорюваного договору земельна ділянка вже перебувала в оренді ПП Агрофірма Панчеве , відповідач не мала права повторно передавати її в оренду, тому оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 та частини першої статті 203 ЦК України, оскільки є укладеним з порушенням вимог статей 30, 319, 525, 526, 651 ЦК України та статті 15 Закону України Про оренду землі .

Апеляційний суд також зазначив, що оспорюваний договір оренди землі укладений з порушенням законодавства, зокрема, всупереч обов`язковому для сторін рішенню суду, яким визнано поновленим договір оренди землі від 06 листопада 2003 року, укладений ОСОБА_1 з ПП Агрофірма Панчеве .

Будучи зобов`язаною не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, зловживаючи своїм правом власника та діючи недобросовісно, ОСОБА_1 уклала договір оренди з іншою особою, ФГ Аграрник-2007 , і передала належну їй земельну ділянку останньому, що призвело до порушення прав позивача на оформлення та реєстрацію свого майнового права (права оренди земельної ділянки, яке виникає на підставі поновленого договору) та реалізацію прав орендаря.

Твердження відповідача про те, що внаслідок ухвалення рішення суду про відмову у визнанні укладеною додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення переважене право позивача на укладення договору припинилося згідно з частиною четвертою статті 33 Закону України

Про оренду землі ґрунтується на неправильному тлумаченні закону та маніпуляції висновками суду, викладеними у рішенні Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2017 року у справі № 395/821/16-ц.

Також відхилені доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем порушення його цивільних прав та інтересів у зв`язку з тим, що його право оренди земельної ділянки на новий строк не було зареєстроване у встановленому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень порядку на час укладення оспорюваного договору, оскільки у зв`язку з визнанням попереднього договору поновленим у позивача виникли права на оформлення і реєстрацію свого права, які не можуть бути реалізовані внаслідок укладення оспорюваного договору.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ФГ Аграрник-2007 просить скасувати рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2017 року договір оренди земельної ділянки визнаний поновленим, а не укладеним. На момент підписання оспорюваного договору ПП Агрофірма Панчеве не запропоновані умови, за яких ОСОБА_1 погодилась би на підписання додаткової угоди з агрофірмою. Натомість ФГ Аграрник-2007 запропоновані власнику земельної ділянки більш вигідні умови оренди землі. Доводи позивача про те, що земельна ділянка вже знаходиться в орендному користуванні ПП Агрофірма Панчеве також є надуманими, оскільки, відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди. При цьому судами не враховано, що ЦК України закріплений принцип свободи договору, а тому рішення судів підлягають скасуванню, оскільки ОСОБА_1 не бажає мати договірні відносини з ПП Агрофірма Панчеве .

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , далі - ЦПК України) заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) , згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 06листопада 2003 року між ПП Агрофірма Панчеве та ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, посвідчений державним нотаріусом Новомиргородської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Дахно Н. П. та зареєстрований в реєстрі за № 2215.

Відповідно до пунктів 1, 2 цього договору оренди ОСОБА_1 передала, а ПП Агрофірма Панчеве прийняло в оренду земельну ділянку № 787 , площею 5, 0012 га, розташовану на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, кадастровий номер НОМЕР_2 .

Відповідно до пункту 5 договору оренди він укладений строком на 10 років.

Після закінчення строку дії договору оренди відповідачем не вчинено жодних дій щодо укладення із позивачем додаткової угоди.

10 вересня 2014 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі з ФГ Босько А. Б. .

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 січня 2017 року у справі № 395/821/16-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 05 квітня 2017 року, позов задоволено частково, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_1 та ФГ Босько А. Б. , та визнано поновленим договір оренди землі, укладений з ПП Агрофірма Панчеве , а в іншій частині позову відмовлено.

Незважаючи на те, що відповідачі достовірно знали про наявність зазначених рішень судів, оскільки їх представники безпосередньо брали участь у судових засіданнях у згаданій цивільній справі, здійснили державну реєстрацію речового права на спірну земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 , за новим правонабувачем - ФГ Аграрник-2007 , тим самим унеможливили виконання судових рішень, що набрали законної сили, та, відповідно, реєстрацію права оренди ПП Агрофірма Панчеве в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду.

05 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ФГ Босько А. Б. укладено угоду про розірвання укладеного між ними договору оренди землі щодо спірної земельної ділянки, який на той час визнаний судом недійсним, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

06 квітня 2017 року укладено новий договір оренди землі щодо тієї ж земельної ділянки і 20 квітня 2017 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди за ФГ Аграрник-2007 .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 17 Закону України Про оренду землі ).

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (частина перша статті 4 Закону України Про оренду землі ).

Положеннями частини першої статті 16 Закону України Про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Частиною першою статті 777 ЦК України закріплено переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачено певну процедуру здійснення цього права.

Статтею 764 цього Кодексу передбачено такий правовий механізм, як поновлення договору найму, який зводиться до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Відповідно до змісту оспорюваного договору від 06 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ Аграрник-2007 , ПП Агрофірма Панчеве не є стороною зазначеного договору. Разом з тим позивач як орендар цієї ж земельної ділянки, переважне право якого на поновлення договору оренди землі на новий строк підтверджене судовим рішенням, має право на оспорювання цього договору, оскільки цей правочин порушує його право на використання зазначеної земельної ділянки. Отже, порушено право ПП Агрофірма Панчеве на використання у господарській діяльності орендованої у ОСОБА_1 земельної ділянки на підставі продовженого на новий строк договору оренди від 06 листопада 2003 року.

Твердження заявника про те, що рішення про визнання договору оренди землі поновленим не має значення для цієї справи, оскільки відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, є безпідставними, оскільки договір оренди землі від 06 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та

ФГ Аграрник-2007 суперечить судовому рішенню, що набрало законної сили, вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі і правам заявника.

Не є підставою для скасування судових рішень доводи заявника про те, що ОСОБА_1 не бажає мати договірні відносини з ПП Агрофірма Панчеве , оскільки задля припинення договірних відносин встановлений механізм, передбачений законом.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа Проніна проти України , заява № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної

інстанцій - залишенню без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішення питання про поновлення виконання (дії) оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2018 року зупинене виконання рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 рокудо закінчення касаційного провадження у цій справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює їх виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фермерського господарства Аграрник-2007 залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 листопада 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

Г. І. Усик