Постанова

від 27.05.2019 по справі 240/5010/18

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5010/18

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач - Драчук Т. О.

27 травня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Охрімчук І.Г. Кузьмишина В.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ружинської селищної ради Житомирської області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ружинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання повторно розглянути заяву,

В С Т А Н О В И В :

в жовтні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Ружинської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення Ружинської селищної ради XXXV сесії VII скликання від 08 червня 2018 року про відмову в затвердженні технічної документації землеустрою з метою передачі земельної ділянки у власність, площею - 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області.

Також, позивач просив зобов`язати Ружинську селищну раду Житомирської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження технічної документації землеустрою та передати у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 на території Ружинської селищної ради Ружинського району Житомирської області.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.02.2019 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Ружинської селищної ради XXXV сесії VII скликання від 08 червня 2018 року про відмову в затвердженні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,15 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , з метою передачі її у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Зобов`язано Ружинські селищну раду Житомирської області (вул. О.Бурди, 44, смт.Ружин, Ружинський район, Житомирська область, 13601; код ЄДРПОУ 04344707) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про затвердження технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,15 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , з метою передачі її у власність, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та за результатами розгляду прийняти рішення відповідно до норм Земельного кодексу України, з урахуванням висновків суду і встановлених обставин справи.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи - з метою реалізації гарантованого Конституцією України та чинним законодавством права щодо безоплатної приватизації земельної ділянки із земель комунальної власності в межах норм визначених Земельним кодексом України, ОСОБА_1 звернулась до Ружинської селищної ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та земельної ділянки орієнтовною площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, що розташовані в АДРЕСА_2 .

За наслідками розгляду заяви позивача, Ружинською селищною радою на XXVII сесії VII скликання було прийнято рішення від 22.09.2017, яким ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення для передачі у власність земельних ділянок: орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та орієнтовною площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_2 (а.с.13).

На підставі зазначеного рішення, позивачем було розроблено проект землеустрою щодо відведення для передачі у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, а також технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с.44-68).

29 березня 2018 року та 02 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Ружинської селищної ради із заявами, в яких просила затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) загальною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на території АДРЕСА_2 (а.с.34-35).

За наслідками розгляду вищевказаних заяв, Ружинська селищна рада рішенням XXXV сесії VII скликання від 08 червня 2018 року відмовила ОСОБА_1 у задоволенні заяви та затвердженні технічної документації із землеустрою (а.с.37).

Водночас, листом виконавчого комітету Ружинської селищної ради Житомирської області від 17.06.2018 № 737 позивача було повідомлено, що причиною відмови в затвердженні технічної документації стало те, що рішенням рішення Ружинської селищної ради від 22.09.2017 їй було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2 . Натомість, дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) селищною радою не надавалось, а тому їй було відмовлено в затвердженні зазначеної технічної документації (а.с.38).

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача ОСОБА_1 звернулась з відповідним позовом до суду.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи, а саме свідоцтво про право на спадщину за законом №55828003 від 07.03.2014 (а.с.51-52) підтверджує, що ОСОБА_1 отримала у спадок від своєї померлої матері ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.03.2014 №18767604 (а.с.53-54) право власності на вищезазначений житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване ОСОБА_1 07 березня 2014 року , про що в Єдиному державному реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №4918757.

Таким чином, на земельній ділянці, яку позивач бажає отримати у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд і яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_1 у визначеному законодавством порядку.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у випадку коли особа хоче отримати у власність земельну ділянку комунальної власності, на якій вже розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, виготовляється такий вид документації із землеустрою, як технічна документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). При цьому, технічна документація розробляється власником житлового будинку без надання на це дозволу органом місцевого самоврядування. Розробляючи технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищезазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) без відповідного дозволу на це Ружинської селищної ради, ОСОБА_1 , як власник житлового будинку, діяла відповідно до ч. 9 ст. 55 Закону №858-IV.

Також, суд вказав, що юридична конструкція частини 14 статті 186 ЗК України передбачає імперативне затвердження органом місцевого самоврядування технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без його попереднього погодження.

В контексті наведеного, відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,15 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що дозволу на розробку такої технічної документації із землеустрою селищною радою не надавалось, Ружинська селищна рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень.

В частині позовних вимог щодо зобов`язання передати у власність земельну ділянку, суд першої інстанції зазначив, що зобов`язання судом вчинити певні дії за відсутності відповідного волевиявлення органу є порушенням його виключної, передбаченої Конституцією України, компетенції на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема, про затвердження технічної документації землеустрою з подальшою передачею земельних ділянок у власність, постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо. Тому, в задоволенні даних позовних вимог необхідно відмовити.

Проте, в силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, в частині задоволення позовних вимог погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з ч.1 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Відповідно до ст.40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Як передбачено ч.2 ст.116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до п."г" ч.1 та ч.3 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв`язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

Разом з тим, правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування, визначаються нормами Закону України "Про землеустрій" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абз.13 ст.1 ЗУ "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

В свою чергу, згідно з абз.4 ст.1 ЗУ "Про землеустрій" документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо.

Як передбачено ст.19 ЗУ "Про землеустрій" до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою на території сіл, селищ, міст належать:

а) організація і здійснення землеустрою;

б) здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою;

в) координація здійснення землеустрою та контролю за використанням і охороною земель комунальної власності;

г) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм;

ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

Згідно з ст.20 ЗУ "Про землеустрій" землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі:

а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель;

б) встановлення та зміни меж об`єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України;

в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок;

г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути);

ґ) організації нових і впорядкування існуючих об`єктів землеустрою;

д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель.

Відповідно до ст.22 ЗУ "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі:

а) рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою;

б) укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою;

в) судових рішень.

Відповідно до ст.25 ЗУ "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Одним з видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно з ст.30 ЗУ "Про землеустрій" погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Інформація щодо технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається ст.55 ЗУ "Про землеустрій".

Відповідно до норм вказаної статті встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Крім того, ст.55 ЗУ "Про землеустрій" передбачає, що якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельної ділянки державної чи комунальної власності у власність чи користування, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано, така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку без надання дозволу Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає:

а) завдання на складання технічної документації із землеустрою;

б) пояснювальну записку;

в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом);

г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем;

ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території);

д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані);

ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт;

з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів);

и) кадастровий план земельної ділянки;

і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;

ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.03.2014 №18767604 (а.с.53-54) право власності на вищезазначений житловий будинок АДРЕСА_2 було зареєстроване за ОСОБА_1 07 березня 2014 року , про що в Єдиному державному реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №4918757.

Враховуючи зазначені норми та матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розробляючи технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж вищезазначеної земельної ділянки в натурі (на місцевості) без відповідного дозволу на це Ружинської селищної ради, ОСОБА_1 , як власник житлового будинку, діяла відповідно до ч.9 ст.55 Закону України "Про землеустрій".

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив, що на підставі пункту 3 Розділ VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07.07.2011 № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.) та технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), за заявою позивача відділом у Ружинському районі Головного управління Держгеокадасту у Житомирській області було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , в Державному земельному кадастрі та присвоєно їй кадастровий номер НОМЕР_2 , що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з Державного земельного кадастру (а.с.40-41).

В свою чергу, у відповідності до ч.14 ст.186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності. Підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації (ч.17 ст.186 ЗК України).

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно зазначено, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,15 га, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що дозволу на розробку такої технічної документації із землеустрою селищною радою не надавалось, Ружинська селищна рада вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки невідповідності нормам та вимогам закону технічна документація не містила.

Крім того, колегія суддів зауважує, що ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 08.05.2019 було витребувано у ОСОБА_1 та Ружинської селищної ради Житомирської області: документи, матеріали, які засвідчують (підтверджують) або спростовують інформацію щодо встановлення меж земельної ділянки на яку претендує позивач, орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд; інформацію щодо знаходження земельної ділянки у власності попереднього власника будинку; інформацію щодо даної земельної ділянки у шнуровій книзі, поземельній книзі, інших документах та (або) рішеннях.

Однак, Ружинська селищна рада Житомирської області станом на 27.05.2019 не надала жодного документу на підтвердження або спростування витребуваних документі (матеріалів). Проте, 13.05.2019 від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив з додатками, а саме протоколом погодження меж земельної ділянки від 19.02.2018 та актом прийому-передачі межових знаків на зберігання.

Вказаний вище протокол від 19.02.2018 підтверджує встановлення меж земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загально. площею 0,15 г на території АДРЕСА_2. Даний протокол підписаний суміжними землекористувачами, позивачем, представником сільської ради та інженером землевпорядником. Тобто, колегія суддів приходить до висновку, що сільська рада погодила межі земельної ділянки площею 0,15 г на території АДРЕСА_2.

Крім того, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. В свою чергу, відповідачем не доведено свої позиції щодо відсутності меж земельної ділянки на яку претендує позивач, орієнтовною площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, відсутності знаходження земельної ділянки у власності попереднього власника будинку.

В частині доводів апелянта стосовно помилкових посилань позивача на ст.55 ЗУ "Про землеустрій", необхідності проекту землеустрою, не знаходять свого підтвердження, оскільки підставою відмови у затвердженні технічної документації із землеустрою стало саме не надання селищною радою дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). В свою чергу, дана норма зазначає, що такий дозвіл позивач могла не отримувати, оскільки на даній земельній ділянці знаходить житловий будинок, право власності на який належить позивачу.

Крім того, ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).

Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).

Разом з тим, у відповідності до вимог ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З апеляційної скарги вбачається, що відповідач не погоджується з рішенням суду лише в частині визнання протиправним та скасування рішення селищної ради. А тому, колегія суддів не досліджує обґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог (в межах даної адміністративної справи).

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо задоволення позову в частині.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Ружинської селищної ради Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Охрімчук І.Г. Кузьмишин В.М.