Постанова

від 21.05.2019 по справі 2340/4782/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 2340/4782/18 Головуючий у 1-й інстанції: Трофімова Л.В.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ Корсунська звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 27.09.2018 № 0009051410 за платежем податок на додану вартість, код платежу 14010100.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що а результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Корсунська з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ Вельмонт груп за період вересень 2016 року встановлено порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Кодексу № 2755, пункту 2.4 наказу № 88, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні у результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 171 858, 00 грн. за вересень 2016 року. Результати перевірки оформлено актом від 02.08.2018 № 306/23-00-14-1007/39084795 (а.с.22-30). У акті зазначено, що фактичного здійснення операцій з ТОВ Вельмонт груп не відбулося, оскільки первинні документи, що стали підставою для формування податкового кредиту у сумі 171 858, 27 грн., підписані особою, яка не визнає причетності до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Вельмонт груп , не підписувала як повноважна особа первинні та звітні документи.

27.08.2018 за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки від 02.08.2018 № 306/23-00-14-1007/39084795 надано відповідь, де зазначено, що висновки акта перевірки вирішено залишити без змін та вважати їх такими, що зроблені у межах діючого законодавства (а.с.32-34).

27.08.2018 відповідачем на підставі акта від 02.08.2018 № 306/23-00-14-1007/39084795 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009051410 про зменшення від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 171 858, 00 грн.

07.11.2018 ДФС України за результатами адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 27.08.2018 № 0009051410 прийнято рішення № 36372/6/99-99-11-01-01-35, яким скаргу залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с.15-20).

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення необґрунтованим та таким, що порушує його законні права та інтереси, звернувся з даним позовом до суду першої інстанції.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, то є підстави для скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Корсунська (покупець) та ТОВ Вельмонт груп (продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 27.09.2016 №27/09 згідно з яким постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, що визначені цим договором, передати товар, а покупець зобов`язується на умовах та у порядку, що визначені цим договором оплатити та прийняти товар. Під товаром, що є предметом купівлі-продажу за цим договором, розуміється: діамофоска, селітра аміачна (а.с.35-36). Загальна вартість товару за цим договором складає - 1 031 149,56 грн., у т. ч. ПДВ 20 % - 171 858,27 грн. (пункт 4.3 договору). Оплата за отриманий товар здійснюється за банківськими реквізитами Продавця, згідно з рахунком виставленим продавцем на адресу покупця (пункт 4.4 договору). договір від 27.09.2016 №27/09 скріплено печатками ТОВ Корсунська та ТОВ Вельмонт груп та наявні підписи директорів ТОВ Вельмонт груп ОСОБА_1 та директора ТОВ Корсунська ОСОБА_2

27.09.2016 складено видаткову накладну № РН-0927-06, згідно якої за договором від 27.09.2016 № 27/09 видано селітру аміачну 61 тонн у сумі 362 949, 76 грн., у т.ч. ПДВ - 60 491, 63 грн. (а.с. 41). Від постачальника зазначена накладна підписана директором Парафіло О.О. 27.09.2016 ТОВ Вельмонт груп виставлено рахунок на оплату у сумі 362949,76 грн. (а.с.44). Згідно платіжних доручень від 07.10.2016 № 101 у сумі 36 294, 98 грн. та від 10.10.2016 № 105 у сумі 326 654, 78 грн. позивачем здійснено оплату за селітру аміачну згідно договору від 27.09.2016 № 27/09-3 (а.с.45-46). 27.09.2016 за № 88 зареєстровано податкову накладну на суму 362949,76 грн. (а.с.49).

27.09.2016 складено видаткову накладну № РН-0927-04 згідно якої за договором від 27.09.2016 № 27/09 видано діамофоску NPK9-25-25 26 тонн у сумі 334099,90 грн., у т.ч. ПДВ - 55683,32 грн. (а.с.51). Накладна від 27.09.2016 у сумі 556833,16 грн. (ПДВ 111366,64 грн.) (а.с.50) підписана без розшифровки підпису особи, яка її підписала. 27.09.2016 складено видаткову накладну № РН-0927-05 згідно якої за договором від 27.09.2016 № 27/09 видано діамофоску NPK9-25-25 26 тонн у сумі 334099,90 грн., у т.ч. ПДВ - 55683,32 грн. (а.с.52). Від постачальника зазначені видаткові накладні підписано директором Парафіло О.О. 27.09.2016 ТОВ Вельмонт груп виставлено рахунки на оплату №27/09-1 у сумі 334099,90 грн. (а.с.55) та 27/09-2 у сумі 334099,90 грн. (а.с.56). Згідно платіжних доручень від 07.10.2016 № 99 у сумі 33409,99 грн. (а.с.59), № 100 у сумі 33409,99 грн. (а.с.60) та від 10.10.2016 № 103 у сумі 300689,91 грн. (а.с.61), № 104 у сумі 300689,91 грн. (а.с.62) позивачем здійснено оплату діамофоску згідно договору від 27.09.2016 № 27/09-3. 27.09.2016 за № 87 зареєстровано податкову накладну у сумі 334099,90 грн. (а.с.63). 27.09.2016 за № 86 зареєстровано податкову накладну у сумі 334099,90 грн. (а.с.64).

Взаємовідносини між суб`єктами господарювання щодо добрив оформлено у сумі 1 031 149,56 грн., у т. ч. ПДВ 171 858, 27 грн. (60491,63+55683,32 + 55683,32). Оплату здійснено у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з розрахункового рахунку ТОВ Корсунська на розрахунковий рахунок ТОВ Вельмонт груп та згідно з платіжними дорученнями у сумі 1 031 149,56 грн., у т. ч. ПДВ 171 858,27 грн. ПАТ Сбербанк (320627).

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа № 826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договорів, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з зазначеними вище контрагентами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів позивач надав копії наступних документів: господарський договір купівлі-продажу, видаткові накладні, податкові накладні, розрахункові документи (платіжні доручення), ТТН.

Відтак, співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що позивач придбавав у ТОВ Вельмонт груп товари (мінеральні добрива) з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що будь яких порушень з приводу правильності відображення позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість по господарським операціям з покупки товарів у контрагента в акті перевірки не встановлено.

Доводи контролюючого органу про неможливість реального виконання контрагентом позивача (по ланцюгу) договірних зобов`язань через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності не беруться колегією суддів до уваги, з огляду на те, що зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Отже, висновки контролюючого органу, які ґрунтуються лише на податковій інформації та звітності контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Крім того, посилання контролюючого органу на акти перевірки по ланцюгу контрагента позивача, як підставу не підтвердження реальності господарських правовідносин, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету по всьому ланцюгу товарообігу, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом (по ланцюгу) своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Також, контролюючим органом не подано доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: пояснень посадової особи щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваного суб`єкта господарювання, судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Відповідно до приписів статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Колегія суддів застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського Суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський Суд з прав людини визнав, що справедливий баланс не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/16134/14.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 816/3144/13-а.

Стосовно вироку Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10.08.2017 у справі № 203/2198/17 щодо ОСОБА_1 (ТОВ Вельмонт Груп , ТОВ Грайден Компані ) колегія суддів зазначає, що цим вироком встановлено винну особу у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст 205 Кримінального кодексу України (пособництво у придбанні фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ Вельмонт Груп та ТОВ Грайден Компані ).

Однак, диспозиція статті 205 КК України не передбачає дослідження реальності чи нереальності господарської діяльності суб`єкта підприємництва.

З цих підстав, вирок суду за ст. 205 КК України не містить доказового значення у даній справі і не є належним доказом в розумінні ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо винесеного в результаті укладення угоди між прокурором і обвинуваченим вироку Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10.08.2017 у справі № 203/2198/17 щодо ОСОБА_1 (ТОВ Вельмонт Груп , ТОВ Грайден Компані ), колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 19.09.2018 у справі № 809/2438/15 наголосив, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій .

Аналізуючи зміст вироку Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 10.08.2017 у справі № 203/2198/17, колегія суддів звертає увагу, що він не містить жодних відомостей про господарські операції між позивачем та ТОВ Вельмонт Груп , ТОВ Грайден Компані .

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно - позивача та контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами, до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 826/11298/14, від 25.052018 у справі № 2а-8687/09/2270/16.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у Черкаській області від 27.09.2018 № 0009051410 та наявність підстав для його скасування.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З квитанцій від 06.12.2018 та від 09.04.2019 вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в розмірі 2 577, 87 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 3 866, 81 грн., які слід стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська .

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05.03.2019 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 27.09.2018 № 0009051410.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (код ЄДРПОУ - 39392109, місцезнаходження - м. Черкаси, вул.Хрещатик, 235) за рахунок бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю Корсунська (код ЄДРПОУ - 39084795, місцезнаходження - 20441, Черкаська область, Тальнівський район, с. Корсунка, вул. Миру, 1) судовий збір в сумі 6 444, 68 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 27.05.2019.