Постанова

від 27.05.2019 по справі 472/491/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

28.05.19

22-ц/812/856/19

Справа № 472/491/18

Провадження № 22-ц/812/856/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 травня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О.,

розглянувши в порядку ст.369ЦПК України цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2019 року, ухваленого у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Кучерявенком С.С., вступна та резолютивна частини проголошені того ж дня, повний текст складено 22 березня 2019 року, за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, про виплату середньомісячної заробітної плати під час мобілізації,-

В С Т А Н О В И В

15 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України про виплату середньомісячної заробітної плати під час мобілізації.

В обґрунтування позову зазначав, що з 24 листопада 2011 року він обіймав посаду інспектора Веселинівського районного підрозділу Вознесенського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державного Департаменту України з питань виконання кримінальних покарань в Миколаївській області згідно наказу, а з 01 серпня 2012 року посаду інспектора Веселинівського районного підрозділу Вознесенського міжнародного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області.

На підставі Указу Президента України №303/2014 " Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №6 від 19 березня 2014 року він був призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією та призначений на посаду водія групи забезпечення Веселинівського районного військового комісаріату.

В зв`язку з чим, наказом Веселинівського районного підрозділу Вознесенського міжнародного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області №13 о/к від 24 березня 2014 року його було звільнено із займаної посади.

10 березня 2015 року він демобілізувався та звільнився в запас.

15 жовтня 2015 року його було призначений на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Веселинівського районного відділу КВІ управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, з якої 10 грудня 2016 року звільнений в порядку переведення за ст.36 п.5 КЗпП України на посаду фахівця ( з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації) Веселинівського районного відділу з питань пробації Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з 03 січня 2017 року.

16 лютого 2018 року звільнений із займаної посади згідно п.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно - мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» № 1275 від 20 травня 2014 року, за працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада, компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, і установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форм власності. Виплата таких компенсації із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Однак відповідачем не виконано вимогу цього закону та в період з 19 березня 2014 року по 10 березня 2015 року йому не виплачувався за місцем роботи середній заробіток, виплата якого гарантована ст.119 КЗпП України, а тому просив стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за період з 19 березня 2014 року по 10 березня 2015 року у розмірі 34000 грн.

Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 28 серпня 2018 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача залучено Управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області.

Рішенням цього ж суду від 19 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу та посилаючись на те, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача, вказуючи про законність та обґрунтованість даного рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1ст. 368 ЦПК Українисправа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою1розділу5ЦПК України.

Згідно з ч. 2ст. 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першоїстатті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13ст.7ЦПК Українирозгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що ОСОБА_1 з 24 листопада 2011 року обіймав посаду інспектора Веселинівського районного підрозділу Вознесенського міжрайонного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державного Департаменту України з питань виконання кримінальних покарань в Миколаївській області згідно наказу, а з 01 серпня 2012 року посаду інспектора Веселинівського районного підрозділу Вознесенського міжнародного відділу кримінально - виконавчої інспекції управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області ( т.1 а.с.87).

Відповідно до Указу Президента України №303/2014 " Про часткову мобілізацію" від 17 березня 2014 року, наказом ІНФОРМАЦІЯ_1 №6 від 19 березня 2014 року він був призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією та призначений на посаду водія групи забезпечення Веселинівського районного військового комісаріату.

В зв`язку з чим, наказом Управління ДПС України в Миколаївській області №13 о/с від 24 березня 2014 року його звільнено з займаної посади на підставі п.3 ст.36 КЗпП України.

10 березня 2015 року його демобілізовано та звільнено в запас ( т.1 а.с.18,19,20-21, 55).

15 жовтня 2015 року наказом №13 о/с призначений на посаду фахівця з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації Веселинівського районного відділу КВІ управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області згідно наказу, з якої 10 грудня 2016 року був звільнений в порядку переведення за ст.36 п.5 КЗпП України на посаду фахівця (з питань соціальної роботи із суб`єктами пробації) Веселинівського районного відділу з питань пробації південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з 03 січня 2017 року (т.1 а.с.46).

16 лютого 2018 року його звільнено за п.1 ст. 40 КЗпП України ( т.1 а.с.48)

Постановою КабінетуМіністрів України №348 від 18 травня 2016 року «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів управління ДПСУ та утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції - міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області (код ЄДРПОУ 08564021) знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Спаська, 95 - з 06 жовтня 2016 року перебуває у стані припинення. Запис про припинення юридичної особи - Управління Державної пенітенціарної служби України у Миколаївській області до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до теперішнього часу не внесений.

Отже, Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області є самостійним суб`єктом трудового права, як організація, що має статус юридичної особи.

30 вересня 2016 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстровано Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарано та пробації Міністерства юстиції( далі -міжрегіональне управління).

Із положення про Міжрегіональне управління, затвердженого наказом міністра юстиції України №395/5 від 16 лютого 2018 року, вбачається, що територіальний орган Міністерства юстиції є юридичною особою публічного права, є правонаступником Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області.

За приписами ч.4 ст. 91ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ч. ч. 1, 5, 6 ст. 104ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно з ч.3 ст. 105ЦК України учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.

Відповідно до ч.4 ст. 105ЦК України від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять усі повноваження щодо управління справами юридичної особи. З цього слідує, що така комісія є уповноваженим представником такого підприємства, проте не набуває статусу юридичної особи, а підприємство, що ліквідується, в період її роботи статусу юридичної особи не втрачає.

Ліквідація - це процедура, результатом якої є припинення юридичної особи, тобто внесення запису про припинення юридичної особи в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, після чого компанія перестає існувати.

Відповідно до ч. 1 ст.110ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами, а також за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які неможливо усунути, чи в інших випадках, встановлених законом.

Моментом переходу прав до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців в порядку, передбаченому ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань", тобто запису про припинення юридичної особи.

Оскільки немає завершення процесу припинення і відповідний запис до Єдиного державного реєстру не внесений, то Управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області залишається юридичною особою, яка продовжує самостійно нести відповідальність за зобов`язаннями, що виникли за його участі.

Отже, обов`язок як роботодавця щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час перебування його на військовій службі в зв`язку з мобілізацією з 19 березня 2014 року по 10 березня 2015 року має нести саме управління Державної пенітенціарної служби у Миколаївській області.

За загальним правилом ч.1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження- до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповідача іншою особою чи залучення у справі відповідачів, то суд має розглядати справу за первісно заявленим позовом та відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, а не залучати при цьому іншу особу як співвідповідача чи залучати до справи належного відповідача за власною ініціативою, оскільки така ініціатива суду суперечитиме ст.12 та 13 ЦПК України.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Згідно із положеннями частин 2, 4, 5 ст. 12ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Встановивши, що на момент розгляду справи управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області не виключено із державного реєстру юридичних осіб і рішення суду у даній справі може вплинути на його права та обов`язки, суд першої інстанції не роз`яснив позивачу право про заміну (залучення) останнього як належного відповідача у справі.

Колегія суддів констатує, що суд першої інстанції не виконав свій обов`язок, передбачений ч.5 ст.12 ЦПК України, і не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а саме: не роз`яснив позивачу його права щодо залучення до участі у справі вказаного співвідповідача, не попередив його про наслідки вчинення або не вчинення вказаної процесуальної дії і не сприяв позивачу здійсненню його процесуальних прав. Натомість, суд розглянув справу по суті у неналежному (неповному) суб`єктному складі осіб, які повинні брати участь у спірних правовідносинах.

Отже, у порушення указаних норм процесуального права суд першої інстанції не вирішив питання про можливість залучення до участі у справі належного відповідача або співвідповідача управління Державної пенітенціарної служби України в Миколаївській області, без участі якого, висновок суду про підставність по суті позовних вимог не може вважатися обґрунтованим.

Апеляційний суд позбавлений процесуальних повноважень на вирішення питання про залучення належного відповідача у справі на стадії апеляційного перегляду.

Оскільки позивач пред`явив позов до неналежного відповідача, клопотання про його заміну не заявляв, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є вірним.

Таким чином, оскільки рішення суду є правильним та обґрунтованим по суті, відповідає обставинам справи, постановлене з дотриманням вимог матеріального права, хоча і без дотримання норм процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Доводи апеляційної скарги висновку суду не спростовують та на його правильність не впливають.

Керуючись ст. ст. 367,368,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбаченихст.389 ЦПК Українипідстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.Б. Кушнірова

О.О. Ямкова

Текст постанови складено 28 травня 2019 року.