Рішення

від 17.05.2019 по справі 120/625/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 травня 2019 р. Справа № 120/625/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Краєвської І.В.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Зажирка Ю.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: ОСОБА_1

до: Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області

про: визнання протиправним, скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області про визнання протиправним, скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що за розпорядженням сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області її було звільнено із займаної посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради. Разом з тим, своє звільнення позивач вважає протиправним, а тому звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ухвали суду від 25.02.2019 року про відкриття провадження, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач, яка перебувала у відпустці по догляду за дитиною, на підставі рішення 1 сесії 7 скликання Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 06.11.2015 року з займаної посади не звільнялась. Розпорядженням сільського голови № 49 від 25.10.2018 року перервано відпустку по догляду за дитиною та ОСОБА_1 у зв`язку з виходом на роботу з повним тижневим навантаженням на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, яку вона обіймала до виходу у відпустку. На 47 сесії сільської ради 7 скликання прийнято рішення № 230 від 22.11.2018 року "Про скорочення штату Комаргородської сільської ради" за яким було виведено із штатного розпису посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету. 23.11.2018 року, відповідно до вимог КЗпП України, ОСОБА_1 було письмово попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано посаду бухгалтера сільської ради. Враховуючи відмову позивача на переведення на іншу посаду, на підставі розпорядження сільського голови № 5 від 23.01.2019 року, за погодженням з профспілковим комітетом, Байду А.В. було звільнено з роботи у зв`язку із скороченням чисельності та штату відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач у визначений строк надала до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій проти аргументів відповідача заперечувала та позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені у позовній заяві та відповіді на відзив. Крім того, зазначила, що незаконне звільнення та негативне відношення відповідача призвело до моральних страждань і переживань. По даний час вона знаходиться у стресовому стані, у зв`язку з чим оцінює моральну шкоду у розмірі 268056 грн.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що всі дії вважає правомірними та виконаними у відповідності до закону.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням 13 сесії 6 скликання Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 66 від 11.11.2011 року ОСОБА_1 прийнято та затверджено на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Комаргородської сільської ради.

Згідно розпорядження сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 91 від 14.11.2011 року до виконання посадових обов`язків ОСОБА_1 приступила з 14.11.2011 року. Тим самим розпорядженням позивачу було присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування 6 категорії посад.

З 13.08.2015 року по 16.12.2015 року ОСОБА_1 надано соціальну відпустку у зв`язку з вагітністю та пологами терміном на 126 календарних днів, що підтверджується розпорядженням сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 33 від 13.08.2015 року.

Після народження дитини, ОСОБА_1 на підставі її заяви від 17.12.2015 року про надання відпустки для догляду за дитиною по досягненню нею трирічного віку, згідно розпорядження сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 65 від 17.12.2015 року, надано дозвіл на соціальну відпустку.

Відповідно до розпорядження сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 34 від 17.08.2015 року, з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня та ділових якостей зараховано ОСОБА_2 на стажування на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Комаргородської сільської ради, терміном на один місяць (з 17.08.2015 року по 16.09.2015 року).

В подальшому, розпорядженням сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 37 від 17.09.2015 року, враховуючи рішення 65 сесії 6 скликання від 17.09.2015 року "Про затвердження на посаді керуючого справами (секретаря) виконачого комітету Комаргородської сільської ради" Пелих Л.А. призначено на декретне місце на посаду керуючого справами (секретаря) Комаргородської сільської ради, та присвоєно 13 ранг посадової особи місцевого самоврядування.

06.11.2015 року відбулась 1 сесія сільської ради 7 скликання на якій постало питання про скорочення чисельності штату. На вказаній сесії було розглянуто та затверджено структуру, загальну чисельність апарату Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, витрати на його утримання. Тобто, посада котру займала ОСОБА_1 до виходу у декретну відпустку (керуючий справами (секретар) виконавчого комітету сільської ради) була виключена з переліку посад апарату. Тобто фактично відбулось скорочення посад.

Розпорядженням сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 51 від 06.11.2015 року, на підставі заяви від 06.11.2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду секретаря сільської ради та присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування, п`ятої категорії посад.

24.10.2018 року позивач подала сільському голові заяву про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку. Останнім днем відпустки по догляду за дитиною просила вважати 24.10.2018 року. На підставі вказаної заяви, розпорядженням Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 49 від 25.10.2018 року перервано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради Байди А.В. з 25.10.2018 року у зв`язку з виходом на роботу з повним тижневим навантаженням.

24.10.2018 року рішенням 26 сесії 7 скликання Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 225 у зв`язку з виробничою необхідністю внесено зміни до структури та загальної чисельності апарату сільської ради, а саме введено посаду керуючого справами (секретаря виконавчого комітету) та затверджено витрати на утримання в сумі 14688грн.

Рішенням 47 сесії 7 скликання Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 230 від 22.11.2018 року, враховуючи висновки Постійної комісії сільської ради з питань планування бюджету, соціально-економічного розвитку, реформування земельних відносин, підтримки особистих підсобних господарств, благоустрою населеного пункту, охорони довкілля, було вирішено провести скорочення штату працівників сільської ради та тим самим виключити зі штатного розпису посаду керуючого справами (секретаря виконавчого комітету) Комаргородської сільської ради. Вивільнення провести не раніше, ніж за два місяці після ознайомлення працівника з рішенням ради.

Відповідно до розпорядження сільського голови сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 5 від 23.01.2019 року, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, вказаного рішення 47 сесії сільської ради 7 скликання № 230 від 22.11.2018 року звільнено Байду А ОСОБА_3 з посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету у зв`язку із скороченням цієї посади.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Роботодавець створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування".

З урахуванням Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Відтак, слід відмітити, що позивач ОСОБА_1 , обіймаючи посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Комаргородської сільської ради, являлась службовцем органу місцевого самоврядування.

Статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об`єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, осіб з інвалідністю надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Стаття 232 КЗпП України перелічує випадки, в разі виникнення яких трудові спори розглядаються безпосередньо та виключно судами. Згідно п. 2 ч.1 ст. 323 КЗпП України суди розглядають трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи.

У відповідності до ст. 233 КЗпП України позивачем було дотримано строки звернення до суду за вирішенням даного спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.

Окрім того, жінку котра перебуває у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, або по догляду за дитиною, не лише заборонено звільняти з ініціативи роботодавця, а й посаду обійману вказаною категорією жінок скоротити не можна. Згідно до законодавства дана посада є закріпленою за жінкою до моменту виходу із декретної відпустки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, нормами ч. 1 та ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

З огляду на зазначені правові норми вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Пунктом 19 Постанови Пленуму ВСУ від 6.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" встановлено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані iз звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва i праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва i праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на poбoтi та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Матеріалів справи свідчать, що відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували, що позивачу пропонувались будь-які посади в Комаргородській сільській раді Томашпільського району Вінницької області та що вона не може бути прийнята на відповідні посади, зокрема, через невідповідність вимогам, які встановлено чинним законодавством.

Крім того, додаток № 5 "Про типові штати апарату сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів" до постанови Кабінету Міністрів України № 1349 від 03.12.1997 року "Про фінансове забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування", на який містить посилання рішення голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 230 від 22.11.2018 року, втратив чинність 01.01.2015 року. Відтак, вказана постанова не може бути використана в якості нормативного обґрунтування доцільності функціонування при апараті сільської ради посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету. При цьому відповідач стверджує, що згідно до вищевказаної постанови у сільській раді не може існувати дві окремі посади з однаковими функціональними обов`язками.

Водночас із тим, доводи відповідача суперечать документам доданим ним же в якості додатків до відзиву. Оскільки рішенням сільської ради було обрано секретаря ради, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року "Про типові штати апарату сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів", посада, з аналогічними функціональними обов`язками - керуючий справами (секретар) виконавчого комітету підлягає скороченню.

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини відсутності працівника на посаді секретаря Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області в період з часу прийняття позивача на посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету Комаргородської сільської ради в 2011 році з огляду на положення зазначеної вище постанови Кабінету Міністрів України посада, з аналогічними функціональними обов`язками - секретар сільської ради підлягала скороченню.

Відтак, за результатами дослідження наступних документів: викопіювання з протоколу 1 сесії сільської ради 7 скликання від 06.11.2015 року, копії рішення № 2.2 від 06.11.2015 року "Про повноваження секретаря виконавчого комітету", копії рішення № 3 від 06.11.2015 року "Про утворення виконавчого комітету сільської ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу", суд приходить до висновку про незаконність прийнятого у 2015 році рішення відповідача про скорочення посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету, яку обіймала ОСОБА_1 , яка знаходилась у соціальній відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку. Вказані дії є прямим порушенням п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як встановлено судом, саме у зв`язку із незаконним скороченням зазначеної посади відповідач отримав можливість обирати на посаду секретаря сільської ради ОСОБА_4 Л ОСОБА_5 ., яка до цього перебувала на декретному робочому місці, а саме на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету.

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що в такий спосіб відповідач надав незаконну перевагу у залишенні на роботі іншої особи, яка виконує однакові функції та обов`язки, ще у 2015 році, під час перебування ОСОБА_1 у декретній відпустці, оскільки неправомірно прийняв рішення про скорочення посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету. Відповідач не навів обґрунтованих доводів про необхідність обрання на посаду секретаря сільської ради у 2015 році ОСОБА_2 , яка до того виконувала аналогічні обов`язки на посаді керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради як працівник, що працює на декретному місці, трактуючи таке рішення несвідомою помилкою.

Суд критично ставиться до пояснень представника відповідача про помилковість рішення сільської ради щодо скорочення посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради у 2015 році, прийнятого після виходу позивача у декретну відпустку, оскільки таке порушення є очевидним та дало правові підстави органу місцевого самоврядування прийняти рішення про обрання іншої особи на посаду секретаря сільської ради.

Статтею 6 Конвенції про захист материнства, виданої Міжнародною організацією праці 28.06.1952 року, ратифікованої в Україні 14.09.1956 року визначено, що в той час коли жінка перебуває у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами, що надається відповідно до положень статті 3 зазначеної Конвенції, наказ роботодавця про її звільнення, виданий у період перебування жінки у зазначеній відпустці, є незаконним.

Положеннями статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Отже, у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен був з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Оскільки відповідачем не вчинені відповідні дії, враховуючи, що посада керуючого справами виконавчого комітету та секретаря сільської ради збігаються за своїми функціональними обов`язками, суд приходить до висновку про можливість здійснення порівняння кваліфікації та продуктивності позивача та ОСОБА_2 Слід також врахувати той факт, що з моменту прийняття на роботу з початком виконання обов`язків керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету позивач паралельно виконувала і обов`язки секретаря сільської ради, через відсутність на такій посаді іншої особи. Про це також свідчить і та обставина, що на час перебування позивача в декретній відпустці, ОСОБА_2 ., котра на сьогоднішній день обіймає посаду секретаря сільради, виконувала посадові обов`язки керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету.

Тому, виходячи з викладеного, суд трактує триваючі неправомірні дії Комаргородської сільської ради по звільненню позивача такими, що здійснені із порушенням вимог трудового законодавства, а саме ст. 42 КЗпП.

При цьому, в порушення вимог законодавства, на яке в підкріплення своєї позиції посилається відповідач, на 1 сесії 7 скликання, сільський голова Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області приймає рішення № 225 від 24.10.2018 року, яким фактично "у зв`язку з виробничою необхідністю" вводить у штатний розпис посаду керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету. Таким чином, протягом тривалого часу у Комаргородській сільській раді Томашпільського району Вінницької області функціонували дві посади з аналогічними посадовими обов`язками, котрі за твердженням відповідача не можуть існувати в сільській раді.

Тобто у своїх діях, при прийнятті вказаних рішень, Комаргородська сільська рада декілька разів йде в розріз положенням законодавства, та розходиться у своїй позиції.

Позивача з посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету було звільнено за розпорядженням сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 5 від 23.01.2019 року. Дана дія вчинена всупереч вимогам законодавства, що регулює порядок прийняття та звільнення на службу в органах місцевого самоврядування. Так, у порядку, встановленому ст. 10 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" передбачено перелік посад, прийняття на службу та звільнення з яких здійснюється відповідною радою. До переліку таких посад входить посада керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради. Разом з тим, на основі положень вищевказаного закону звільнення з посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради має також відбуватись за рішенням сесії сільської ради.

Всупереч законодавству, що регулює діяльність по звільненню та прийняттю на службу до органів місцевого самоврядування, позивача було звільнено за особистим розпорядженням сільського голови, без винесення питання про звільнення на рішення сесії.

У відповідності до ст. 235 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Крім того, суд звертає увагу, що Закон України "Про запобігання корупції" встановлює обмеження щодо спільної роботи близьких осіб чи родичів на підприємстві, в установі, організації. В свою чергу, положення даного закону стосуються осіб, котрі працюють у сільських населених пунктах та уповноважені на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Відтак, за обставинами справи Кушнір ОСОБА_6 , голова постійної комісії та ОСОБА_2 , секретар Комаргородської сільської ради, являються близькими родичами - мати та донька.

Дана обставина слугує ще однією підставою в наданні переваги при залишенні на роботі ОСОБА_1 , оскільки зазначеною вище комісією було прийнято рішення про скорочення посади, на якій до декретної відпустки працювала позивач, та на якій після декретної відпустки працювала донька голови комісії Пелих ОСОБА_7 .

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Конвенцію ООН про права дитини. На утриманні позивача перебувають дві малолітні дитини - старша донька ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та молодша донька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Керуючись положеннями Конвенції ООН про права дитини, суд вважає що в даному випадку утискаються права не тільки позивача, а й двох малолітніх дітей які перебувають на її утриманні. Таким чином позбавляючи позивача джерела отримання доходів, Комаргородська сільська рада опосередковано позбавляє її дітей на нормальне достойне існування. Не секрет, що станом на сьогодні для нормального розвитку дітей, як їх фізичних, так і розумових здібностей, потрібне нормальне матеріальне становище в сім`ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту материнства та трудових прав позивачки суд вбачає необхідність виходу за межі позовних вимог, оскільки існує явне триваюче порушення трудового законодавства з боку Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області при вирішенні питання щодо звільнення ОСОБА_1

Відтак, суд вбачає неправомірність прийнятих 06.11.2015 року рішень 1 сесії 7 скликання та 22.11.2018 року 47 сесії 7 скликання № 230 Комаргородькою сільською радою Томашпільського району Вінницької області про скорочення штату працівників сільської ради та виключення зі штатного розпису посади керуючого справами (секретаря) виконавчого комітету сільської ради, яку обіймала позивач, як такі, що прийняті всупереч положенням трудового законодавства та порушення прав жінки, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною. Однак враховуючи відновлення посади ОСОБА_1 у 2018 році, скасуванню підлягає саме рішення від 22.11.2018 року. В той же час встановлені обставини є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 5 від 23.01.2019 року.

Середньомісячна заробітна плата позивача складає 8218,00 грн., що підтверджується довідкою про заробітну плату та інші прибутки за 2018-2019 роки. Відтак за період часу вимушеного прогулу з 23 січня до моменту прийняття рішення до сплати позивачеві підлягає сума 24654,00 грн. (з розрахунку 8218,00 грн. х 3 (кількість місяців вимушеного прогулу) = 24654,00 грн.)

Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на відповідній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення з Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області на її користь моральної шкоди в сумі 268056,00 грн., суд зазначає наступне.

Дана позовна вимога обґрунтована тим, що позивачу внаслідок незаконного звільнення було завдано моральної шкоди, яка полягає у тому, що ОСОБА_1 безпідставно була позбавлена права на отримання заробітку, внаслідок чого була змушена прикладати додаткові зусилля для організації свого життя та сім`ї, забезпечення малолітніх дітей. Також, постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе, тримало позивача в постійній нервовій та психологічній напрузі. Незаконне звільнення призвело до того, що позивач постійно думає, як та куди влаштуватись на роботу, оскільки в сільській місцевості станом на сьогоднішній день вкрай важко знайти роботу, більше того ОСОБА_1 звільнено без будь-яких законних підстав, що спричинило їй значні моральні страждання.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин щодо її заподіяння покладається на особу, яка звернулась з таким позовом.

За приписами ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року № 4 (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3 Постанови).

У п. 5 Постанови зазначено, що при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з`ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Суд звертає увагу, що фактичний розмір заявленої до стягнення моральної шкоди розрахований позивачем за Методикою встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань (розробника професора Ерделевського О.М), зареєстрованою Міністерством юстиції України від 03.03.2010 року, яка внесена до Реєстру методик проведення судових експертиз, реєстраційний код 14.1.04.

Однак, інформація з реєстру методик проведення судових експертиз, розміщеного на сайті Міністерства юстиції України, яка є загальновідомою та доступною для кожного громадянина, вказує, що за прийнятим рішенням з 29.01.2016 року застосування методики встановлення заподіяння моральної шкоди та методу оцінки розміру компенсації спричинених страждань (розробника професора ОСОБА_10 ), реєстраційний код НОМЕР_1 , на території України припинено.

Відтак, суд не може прийняти до уваги такий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду, оскільки для визначення фактичного розміру компенсації моральної шкоди у висновку була застосована методика та формула, висновки по яких, на даний час, мають імовірний характер та є науковою рекомендацією.

Проаналізувавши зазначені позивачем обставини, в контексті наведених норм та наявних в матеріалах справи доказів, суд вважає за необхідне стягнути з Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 50000 грн. завданої моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Зокрема, згідно ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Надаючи оцінку письмовим доказам, суд наголошує, що на підставі п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз наведених правових норм свідчить, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інші витрати, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 року у справі № 814/698/16.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимоги заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходить з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано до суду угоду № 5 від 25.01.2019 року укладену між ОСОБА_1 та адвокатом Чоловським О.М., відповідно до п. 5 якої, сума оплати на виконання доручення складає 27000 грн.

Також, в матеріалах справи міститься розрахунок витрат на надання правової допомоги від 28.01.2019 року, відповідно до якого, в межах зазначеного вище договороу були надані наступні послуги: надання усних консультацій ОСОБА_1 з приводу захисту порушеного права з точки зору норм матеріального права і вирішення даного питання в позасудовому порядку (4 години); збір документів для підготування позовної заяви, у тому числі отримання інформаційних довідок, копій документів шляхом подання адвокатського запиту, та інше (4 доби); підготовка та подання позовної заяви із додатками до Вінницького окружного адміністративного суду (20 годин); участь у розгляді справи судом першої інстанції (відповідно до часу, зазначеного у журналі судових засідань).

Крім того, до суду надано квитанцію Вінницької обласної ради адвокатів № 5 від 21.01.2019 року про отримання гонорару від ОСОБА_1 , згідно угоди № 5 про надання правової допомоги та представлення інтересів у суді, в загальному розмірі 27000 грн.

Проаналізувавши розрахунок витрат на надання правової допомоги від 28.01.2019 року та враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд вважає розмір витрат на оплату послуг адвоката в адміністративній справі № 120/625/19 не співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи наведене, суд вважає за необхідне стягнути з Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 суму витрат на правничу допомогу в загальному розмірі 5000 грн., що є, на думку суду, співмірним зі складністю даної справи.

При вирішені цього спору суд керується ч. 2 ст. 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, критерій "прийняття рішень, вчинення (не вчинення) дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України" - за змістом випливає з принципу законності, що закріплений у ч. 2 ст. 19 Конституції України: "Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України". "На підставі" означає, що суб`єкт владних повноважень:

- має бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України;

- зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Критерій "прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії" - відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо.

Відповідач не довів правомірності своїх рішень, які приймав із врахуванням недіючого на час їх прийняття у 2015 та 2018 роках нормативно-правового акту - Постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.1997 року "Про типові штати апарату сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів", та грубо порушив положення трудового законодавства (п. 5, п. 11 ч. 1 ст. 40 КЗпП України), що є підставою для визнання неправомірними та скасування відповідних рішень.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_2 ) до Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (24225, Вінницька область, Томашпільський район, с. Комаргород, вул. Соборна, 22, ЄДРПОУ 04330912) про визнання протиправним та скасування рішення, поновлення на посаді, стягнення коштів, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 230 від 22.11.2018 року 47 сесії 7 скликання про скорочення штату працівників сільської ради та виключення зі штатного розпису посади керуючого справами (секретаря виконавчого комітету).

Визнати протиправним та скасувати розпорядження сільського голови Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області № 5 від 23.01.2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади керуючого справами (секретаря виконавчого комітету) Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді керуючого справами (секретаря виконавчого комітету) Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Зобов`язати Комаргородську сільську раду Томашпільського району Вінницької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на посаді.

Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Стягнути з Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 50000 грн. завданої моральної шкоди.

Стягнути з Комаргородської сільської ради Томашпільського району Вінницької області на користь ОСОБА_1 500 грн. судових витрат пов`язаних із сплатою судового збору та 5000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович