Постанова

від 15.08.2006 по справі 30/113-06-3652

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/113-06-3652

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"15" серпня 2006 р. Справа № 30/113-06-3652

          Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:  Шевченко В.В.

суддів:  Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Волощук О. О.

за участю представників сторін

від ВАТ : Губчик П.А. –за дорученням   

від ПП: Кузьонний О.І. –за дорученням

від Підприємства: Шульженко В.А. –за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області

на рішення господарського суду  Одеської області

від  23 червня 2006 року                    

у справі № 30/113-06-3652                                                                                                                                                                                                                                                                                       

за позовом  Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса

до:

-    Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області

-   Комунального житлово-експлуатаційного підприємства „Січ”, м. Котовськ, Одеської області

–про визнання договору оренди від 01.10.2005 р. дійсним та обов'язковим для нового власника, а також стягнення заподіяних збитків в розмірі 23468 грн.

та за зустрічним позовом Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області

до:   

-  Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса;

- Комунального житлово-експлуатаційного підприємства „Січ”, м. Котовськ, Одеської області

–про визнання нікчемного договору оренди недійсним та неукладеним і зобов'язання звільнити безпідставне займане нежиле приміщення

   Склад колегії суддів змінений згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 63 від 04.07.2006 року.                                                        

                                              В С Т А Н О В И Л А:

   10.04.2006 р. Відкрите акціонерне товариств „Фармація” (далі –ВАТ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”( далі –ПП) про визнання договору оренди обов'язковим для нового власника нежилого приміщення, стягнення заподіяних збитків у вигляді неотриманих доходів в розмірі 19949 грн. та понесених судових витрат по справі.

    В процесі розгляду справи ВАТ збільшив розмір заявлених позовних вимог в частині стягнення заподіяних збитків до 23468 грн., а також в запереченнях на зустрічну позовну заяву просив визнати договір оренди від 01.10.2005 р. дійсним на підставі ст. 220 ч. 2 ЦК України.   

   Позовні вимоги ВАТ мотивовані тим, що 01.10.2005 р. між ним та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством „Січ” (далі –Підприємство) був укладений договір оренди комунального майна –нежилого приміщення загальною площею 248.6 кв. м. розташованого за адресою: м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 101 строком на 1 рік до 01.10.2006 р. Так як, сторони зазначеного договору домовилися щодо всіх його істотних умов та відбулося повне виконання договору, то ВАТ просить визнати цю угоду дійсною на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.  

   28.02.2006 р. територіальна громада м. Котовська в особі виконкому Котовської міської ради, що є власником вищевказаного нерухомого майна, за договором купівлі-продажу продало ПП вищевказане нежиле приміщення разом з іншими підсобними спорудами, після чого ПП і Підприємство почали неодноразово звертатися до ВАТ з питання звільнення орендованого приміщення.   

   Крім того, ПП вчинило дії яки перешкоджали ВАТ у здійсненні господарської діяльності, а саме почало проводити ремонтні роботи крильця та сходинок, що перешкоджало входу громадян до аптеки, внаслідок чого ВАТ були заподіяні збитки у вигляді не отриманої виручки за 30 днів березня 2006 року в сумі 19949 грн. Також, своїми діями ПП змусив ВАТ укласти договори на охорону орендованого майна і витратити на ці цілі 3177 грн. та оплатити витрати на роботи по ремонту порогу в сумі 342 грн.

   Посилаючись на вищевказані обставини ВАТ просить задовольнити позов в повному обсязі.

   Ухвалами суду першої інстанції від 11.04.2006 р. до участі в розгляді справи в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучене –Підприємство та ПП на період розгляду справи заборонено вчиняти будь-які дії по відношенню об'єкту оренди та накладено арешт на грошові кошти, які містяться на всіх рахунках останнього.

   ПП і Підприємство позовні вимоги ВАТ вважають необґрунтованими та безпідставними, оскільки ВАТ займає спірне приміщення за нікчемним правочином.

   26.05.2006 р. ПП звернулось до суду із зустрічним позовом до ВАТ і Підприємства посилаючись на те, що укладений між останніми договір оренди від 01.10.2005 р. є нікчемним, тобто недійсним та неукладеним, а тому не створює ніяких юридичних наслідків, у зв'язку з чим ВАТ безпідставно займає спірне нежиле приміщення і повинний його звільнити.

   ВАТ позовні вимоги ПП не визнало, а Підприємство відзив на зустрічний позов не надало та його представник в судове засідання місцевого суду не з'явився.

   Ухвалою місцевого суду від 29.05.2006 р. позови ВАТ та ПП об'єднані в одному провадженні.    

   Рішенням господарського суду Одеської області від 23.06.2006 р. (суддя Рога Н.В.) позовні вимоги ВАТ задоволені частково: договір оренди від 01.10.2005 р., укладений між Підприємством і ВАТ, визнаний дійсним; дія вказаного договору оренди визнана обов'язковою для нового власника –ПП та з останнього на користь ВАТ стягнуто 85 грн. понесених витрат на оплату держмита і 118 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті частині позову ВАТ відмовлено.

   Зустрічні позовні вимоги ПП залишені без задоволення. Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 11.04.2006 р. скасовані.

   Рішення суду мотивовано тим, що сторони договору оренди від 01.10.2005 р. –ВАТ і Підприємство домовилися щодо всіх його істотних умов та відбулося виконання цього договору, а тому, відповідно до вимог ст. 220 ч. 2 ЦК України, суд вважає за можливе визнати цій договір дійсним враховуючи те, що на даний час ще не розроблено та не впроваджено державну реєстрацію договорів оренди. Згідно ст. 23 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ст. 770 ЦК України в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника, у зв'язку з чим дія договору оренди від 01.10.2005 р. є обов'язковою і для нового власника. Вимоги ВАТ щодо відшкодування ПП заподіяних збитків у сумі 23468 грн. є недоведеними, внаслідок чого задоволені бути не можуть.

   Вимога ПП про визнання нікчемного договору від 01.10.2005 р. недійсним і неукладеним не відповідає способам захисту цивільних прав та неукладені і недійсні договори мають різні правові наслідки. Оскільки договір від 01.10.2005 р. вже визнано судом дійсним, то не має підстав для зобов'язання ВАТ звільнити спірне приміщення, у зв'язку з чим позовні вимоги ПП задоволенню не підлягають. Судові витрати по справі розподілені судом відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.  

   Так як, ВАТ просить визнати укладений між ним та Підприємством договір оренди від 01.10.2005 р. дійсним та ці вимоги прийняті і розглянуті судом першої інстанції по-суті, то колегія суддів вважає, що правовий статус останнього у справі може бути тільки в якості відповідача, а ніяким чином ні 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача, а тому, за своєю ініціативою, згідно ст. 24 ГПК України, залучає Підприємство до участі в розгляді справи в якості другого відповідача за первісним позовом ВАТ.  

   В апеляційній скарзі ПП просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з  порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову ВАТ та задовольнити в повному обсязі зустрічні позовні вимоги ПП. В судовому засіданні представники ПП і Підприємства доводи апеляційної скарги підтримали у повному обсязі.            

   У відзиві на апеляційну скаргу ВАТ просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник ВАТ доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав.

   Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду скасуванню з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи 01.10.2005 р. між ВАТ і Підприємством, що діяло відповідно до свого Статуту та наданих йому повноважень, в простій письмовій формі був укладений договір оренди комунального майна –нежилого приміщення загальною площею 248.6 кв. м. розташованого за адресою: м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 101 Одеської області строком на 1 рік до 01.10.2006 р.

   28.02.2006 р. територіальна громада м. Котовська в особі виконкому Котовської міської ради, що є власником вищевказаного нерухомого майна, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу продало ПП вищезазначене нежиле приміщення разом з іншими підсобними спорудами, після чого ПП і Підприємство почали неодноразово звертатися до ВАТ з питання звільнення спірного приміщення.

   Відповідно до вимог ст. 793 ч. 2 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

   Таким чином, укладений 01.10.2005 р. між ВАТ і Підприємством договір оренди не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки нотаріально не засвідчений.

  ВАТ просить визнати укладений між ним та Підприємством договір оренди від 01.10.2005 р. дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України посилаючись на те, що сторони за договором домовилися щодо всіх його умов та відбулося повне виконання договору сторонами.

   Факти передачі спірного приміщення ВАТ та отримання орендної плати Підприємством підтверджуються відповідними письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи.

   Але, вищевказані факти самі по собі ще не є достатньою підставою для визнання названої угоди дійсною в судовому порядку, оскільки ч. 2 ст. 220 ЦК України встановлено, що в разі, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

   Наведене свідчить про те, що обов'язковою умовою для визнання угоди дійсною, в судовому порядку, на підставі зазначеної норми матеріального права, є факт ухилення однієї із сторін договору від його нотаріального посвідчення.   

   Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а тому саме ВАТ повинний довести, що Підприємство ухилялося від нотаріального посвідчення договору оренди від 01.10.2005 р.

   В судовому засіданні апеляційного суду представники ВАТ і Підприємства пояснили, що сторони договору від 01.10.2005 р. не зверталися один до одного з питання нотаріального посвідчення зазначеного договору.

   Крім того, в матеріалах справи не міститься жодного доказу того, що Підприємство ухилялося від нотаріального посвідчення зазначеного договору, а ВАТ взагалі звертався до останнього з цього питання, у зв'язку з чим, колегія суддів доходить висновку, що жодна із сторін договору від 01.10.2005 р., з моменту його підписання і до виникнення даного спору, тобто до 10.04.2006 р. не здійснювала будь-яких дій і не приймала ніяких мір спрямованих на нотаріальне посвідчення договору та не прикладала до цього будь-яких зусиль, а інша сторона ухилялася від цього, внаслідок чого колегія суддів не знаходить підстав для визнання договору оренди від 01.10.2005 р. –дійсним в судовому порядку, а протилежні висновки суду першої інстанції –вважає помилковими, так як вони суперечать вимогам ч. 2 ст. 220 ЦК України.

   Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, тобто договір оренди будівлі на строк один рік між ВАТ і Підприємством підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню, але в момент вчинення правочину сторони договору порушили ці вимоги закону, а тому укладений, з порушенням норм цивільного законодавства, між ВАТ і Підприємством договір оренди від 01.10.2005 р. є недійсним (нікчемним) правочином на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України. При цьому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

   Разом з тим, хоча визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається, чинне законодавство України не містить в собі норм права, що забороняють визнати такий правочин недійсним в судовому порядку, у зв'язку з чим колегія суддів визнає за можливе і доцільне визнати нікчемний договір оренди від 01.10.2005 р. укладений між ВАТ і Підприємством недійсним.

   З вимогами про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, в порядку ч. 5 ст. 216 ЦК України, будь-яка заінтересована особа до суду не зверталася, а колегія суддів не вбачає підстав для застосування таких наслідків з власної ініціативи, оскільки зацікавлена сторона не позбавлена можливості для звернення до суду за захистом своїх прав і законних інтересів, в порядку окремого судового провадження, в процесі якого повинна довести обґрунтованість та законність своїх вимог.

   Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України нікчемний правочин не створює за собою будь-яких юридичних наслідків, внаслідок чого колегія суддів вважає, що ВАТ займає спірне нежиле приміщення безпідставно та зобов'язаний звільнити його, так як відповідно до ст. 50 Закону України „Про власність” власник має право вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння, а тому позовні вимоги ПП підлягають задоволенню в повному обсязі.

   Оскільки нікчемний правочин не може бути обов'язковим для нового власника, то підстави для задоволення позовних вимог ВАТ, в цій частині, –відсутні.

   Крім того, згідно ст. 4 Закону України „Про власність” власник майна на свій розсуд володіє, користується і розпоряджується належним йому майном, у зв'язку з чим ПП на законних підставах здійснював ремонтні роботи в належному йому на праві власності нежилому будинку та не заподіяв, і не міг заподіяти, своїми правомірними діями будь-яких збитків ВАТ, внаслідок чого позовні вимоги останнього, і в цій частині, є необґрунтованими та безпідставними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.     

   Оскільки, при ухваленні судового рішення місцевий суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, то колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги ПП та зобов'язати ВАТ звільнити спірне приміщення, а в позові останнього –відмовити у повному обсязі.

   Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України ПП за рахунок ВАТ підлягають відшкодуванню понесені судові витрати по справі: 170 грн. –на сплату держмита за подання позову, 118 грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 120 грн. –на сплату держмита за подання апеляційної скарги, а всього 408 грн.

   Так як, ВАТ свої позовні вимоги про визнання договору оренди від 01.10.2005 р. дійсним, що розглянуті судом по-суті, не оплатив держмитом в сумі 85 грн., то колегія суддів вважає за необхідне стягнути з останнього зазначену суму держмита на користь Державного бюджету України.

                         Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів, –

                                                     П О С Т А Н О В И Л А:  

   Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області –задовольнити.

   Рішення господарського суду Одеської області від 23.06.2006 року у справі № 30/113-06-3652 –скасувати.

  Позовні вимоги Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області –задовольнити повністю.

Визнати нікчемний договір оренди нежилого приміщення від 01.10.2005 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством „Фармація”, м. Одеса та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством „Січ”, м. Котовськ, Одеської області –недійсним.

   Зобов'язати Центральну районну аптеку № 44 –філію Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса звільнити нежиле приміщення загальною площею 248.6 кв. м., що розташоване за адресою: м. Котовськ, вул. 50 років Жовтня, 101 Одеської області та належить на праві власності Приватному підприємству Фірмі „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області.

   В позові Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса до Приватного підприємства Фірма „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області та Комунального житлово-експлуатаційного підприємства „Січ”, м. Котовськ, Одеської області –про визнання договору оренди від 01.10.2005 р. –дійсним та обов'язковим для нового власника, а також стягнення заподіяних збитків в розмірі 23468 грн. –відмовити повністю.

   Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Фармація”, м. Одеса на користь Приватного підприємства Фірми „Гіппократ”, м. Котовськ, Одеської області –408 грн. понесених судових витрат по справі, а також 85 грн. держмита на користь Державного бюджету України.

   Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази.  

   Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Одеської області від 11 квітня 2006 року –скасувати.

   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

           Головуючий суддя                                                В. В. Шевченко

            Судді                                                                      В. В. Бєляновський

                                                                                                        М. А. Мирошниченко