Постанова

від 21.05.2019 по справі 188/1296/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2753/19 Справа № 188/1296/17 Суддя у 1-й інстанції - Полубан М. П. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: Петропавлівська районна державна адміністрація (державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) про визнання правочину недійсним і визнання переважного права, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у вересні 2017 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в якому просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 01 березня 2017 року, на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 17 березня 2017 року в державній реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області та визнати за позивачем переважне право оренди земельної ділянки, яка належить нам праві власності ОСОБА_3 кадастровий № НОМЕР_1 на підставі письмової угоди від 30 квітня 2015 року про поновлення договору оренди земельної ділянки /а.с. 1-3/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що 29 квітня 2009 року згідно чинного законодавства, була проведена державна реєстрація договору оренди земельної ділянки розміром 11, 07 га терміном на 7 років, укладений між ним, орендарем та ОСОБА_4 , орендодавцем, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040912901018. Після смерті орендодавця право власності на предмет оренди перейшло до спадкоємця ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину та договором про поділ спадкового майна від 05 травня 2010 року.

Але з`ясувалося, що ОСОБА_3 , маючи чинний договір оренди, 22 жовтня 2015 року уклав з ОСОБА_1 ще один договір оренди, який зареєстрований державною реєстраційною службою Петропавлівського районного управління юстиції.

Позивач вважає, що порушено його переважне право на укладання нового договору оренди, так як 30 квітня 2015 року між позивачем та ОСОБА_3 була підписана угода про поновлення договору оренди землі на новий 15 річний строк.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2016 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений 22 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та скасовано реєстрацію, визнано за ОСОБА_2 переважне право оренди земельної ділянки. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 березня 2017 року рішення суду скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено через те, що позивачем не була дотримана встановлена законом процедура здійснення переважного права на поновлення договору оренди, а тому вирішення цього питання є передчасним.

Також позивачу стало відомо, що 01 березня 2017 року відповідач ОСОБА_3 підписав новий договір оренди з ОСОБА_1 , який був зареєстрований державним реєстратором Петропавлівської районної державної адміністрації. Тому у позивача знову виникла необхідність захистити своє переважне право орендаря.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий № НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 01 березня 2017 року, на підставі якого право оренди земельної ділянки зареєстровано 17 березня 2017 року в державній реєстраційній службі Петропавлівського районного управління юстиції Дніпропетровської області; визнано за ОСОБА_2 переважне право оренди земельної ділянки, яка належить нам праві власності ОСОБА_3 (кадастровий № НОМЕР_1 ) на підставі письмової угоди від 30 квітня 2015 року про поновлення договору оренди земельної ділянки; вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 95-99/.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове яким відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що воно є незаконним, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідність висновків суду обставинам справи /а.с. 105-109/.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін /а.с. 126/.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, грунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору найму регулюються актами земельного законодавства - Земельним Кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, на його поновленні після закінчення строку, на який було укладено договір.

Переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли земля знову передається в оренду.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист -повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що 29 квітня 2009 року була проведена державна реєстрація договору оренди земельної ділянки розміром 11, 07 га терміном на 7 років, укладений між ОСОБА_2 , орендарем та ОСОБА_4 , орендодавцем, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис № 040912901018.

Після смерті орендодавця ОСОБА_4 право власності на предмет оренди переходить до спадкоємця ОСОБА_3 .

30 квітня 2015 року ОСОБА_3 укладає договір оренди земельної ділянки загальною площею 11,07 га з ОСОБА_2 строком на 7 років, також сторони підписують акт приймання передачі земельної ділянки /а.с. 14-15, 16/.

Але як було встановлено у судовому засіданні орендодавець ОСОБА_3 01 березня 2017 року уклав договір оренди цієї ж земельної ділянки з ОСОБА_1 строком на 12 років.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_3 з моменту вступу у договірні стосунки з позивачем повинен був дотримуватися принципу добросовісності, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав, а тому не мав права укладати договір з іншими особами без узгодження всіх питань з іншим орендарем, позивачем по справі.

Враховуючи хронологічну послідовність договорів оренди земельної ділянки суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що ОСОБА_3 порушив вимоги стосовно обов`язків орендодавця передбачені ст. 24 Закону України "Про оренду землі", що в його діях вбачається зловживання своїми правами та недобросовісність.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір оренди від 30 квітня 2015 року є укладеним, а договір від 01 березня 2017 року є недійсним, так як позивач має переважне право оренди земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 .

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що грунтується на матеріалах справи та прийняте відповідно до норм закону, оскільки вирішуючи спір між сторонами, суд в достатньо повному об`ємі з`ясував права та обов`язки учасників спору, обставини справи, перевірив доводи сторін, давши їм належну правову оцінку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необгрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстави для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному повному та об`єктивованому розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:,

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 19 жовтня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров