Постанова

від 21.05.2019 по справі 925/1090/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2019 р. Справа№ 925/1090/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Гончар О.І., ордер № 094133 від 22.04.19

від відповідача: Козирєв І.М., довіреність № 8 від 26.09.18

розглянувши апеляційні скарги приватного підприємства "ЛЮВайС" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження"

на рішення господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. (повний текст складено 11.02.2019 р.)

у справі № 925/1090/18 (суддя - Дорошенко М.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження"

до приватного підприємства "ЛЮВайС"

про визнання договорів удаваними,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом до приватного підприємства "ЛЮВайС" про визнання удаваними договорів № 19/18/14 від 19.08.2014 р. про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу та від 10.09.2014 р. про виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги, як таких, що приховують договір суборенди земельних ділянок в сільськогосподарському 2013-2014 роках загальною площею 297 га, в тому числі: 108 га на полі № 3, що знаходиться на території Купчинецької сільської ради, 49 га на полі № 4, що знаходиться на території Купчинецької сільської ради, 100 га на полі № 8, що знаходиться на території Дашівської селищної ради, 40 га на полі № 9, що знаходиться на території Дашівської селищної ради, з суборендною платою 708 090,83 грн.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.09.2018 р. у справі № 902/605/18 справу передано на розгляд господарському суду Черкаської області (за територіальною підсудністю).

Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18 відмовлено у задоволенні позову; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" на користь приватного підприємства "ЛЮВайС" 13 200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності тих обставин, з якими закон пов`язує удаваність правочинів.

Не погоджуючись з судовим рішенням в розмірі стягнення витрат на професійну правничу допомогу, приватне підприємство "ЛЮВайС" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18 в цій частині та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" на користь приватного підприємства "ЛЮвайс" 66 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

За доводами апеляційної скарги відповідач вказував, що зменшуючи суму витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції не обґрунтував обставин неспіврозмірності адвокатських витрат. Окрім цього, скаржник стверджував про значний вплив вирішення даної справи на ділову репутацію підприємства та адвоката.

Також, не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказував на те, що судом першої інстанції необґрунтовано відхилено в якості належних доказів заяви свідків, безпідставно надано оцінку висновку судових експертів № 60/61/62/16-21 від 03.03.2018 р., неправильно оцінено правову природу договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу та невірно здійснено розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.03.2019 р., у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., відкрито апеляційне провадження; об`єднано апеляційні скарги в одне провадження та призначено розгляд справи на 23.04.2019 р.

12.04.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу позивача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2019 р. оголошено перерву у судовому засіданні до 21.05.2019 р.

В судовому засіданні 21.05.2019 р. представник позивача просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, задовольнити його апеляційну скаргу та стягнути витрати на правничу допомогу у повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.08.2014 р. між приватним підприємством "ЛЮВайС" (кредитор) і товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" (позичальник) укладено договір № 19/08/14 про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу (далі - договір позики; а.с. 18 том 1), згідно умов якого кредитор зобов`язався надати позичальнику безвідсоткову поворотну фінансову допомогу для поповнення його обігових коштів, а останній зобов`язався повернути надані кошти, у визначений даним договором строк.

За умовами пунктів 1.2, 2.1 договору позики фінансова допомога надається позичальникові на безвідсотковій основі, а сума фінансової допомоги становить 708 090,83 грн.

Пунктами 3.1-3.4 договору позики визначено, що кредитор зобов`язується надати фінансову допомогу протягом 15 діб з моменту підписання даного договору. Фінансова допомога надається у безвідсотковому порядку, шляхом внесення коштів в касу (на рахунок) позичальника. Після закінчення строку, вказаного у пункті 4.1 позичальник зобов`язується повернути повну суму фінансової допомоги протягом 3 (діб), якщо інше не передбачено додатковою угодою. Позичальник має право достроково повернути суму фінансової допомоги.

Відповідно до пунктів 4.1-4.3 договору позики фінансова допомога надається позичальнику терміном на 1 рік, а перебіг строку позичання починається з моменту надходження коштів позичальнику. Після закінчення строку, вказаного у пункті 4.1 він може бути продовжений за згодою сторін додатком до даного договору. Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами i діє до моменту його остаточного виконання.

На виконання умов договору позики кредитор перерахував позичальнику на його банківський рахунок 708 090,83 грн. безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, що підтверджується платіжними дорученнями № 398 від 19.08.2014 р. на суму 200 000,00 грн., № 411 від 22.08.2014 р. на суму 188 500,00 грн., № 465 від 01.09.2014 р. на суму 319 590,83 грн. (а.с. 32-34 том 1).

10.09.2014 р. між приватним підприємством "ЛЮВайС" (кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" (боржник) укладено договір про виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги (далі - договір від 10.09.2014 р.; а.с. 19-21 том 1), за умовами якого сторони підтверджують, що в рамках договору про безвідсоткову фінансову допомогу № 19/08/14 від 19.08.2014 р. кредитор надав, а боржник отримав кошти в загальній сумі 708 090,83 грн. згідно платежів: від 19.08.2014 р. на суму 200 000,00 грн.; від 22.08.2014 р. на суму 188 500,00 грн.; від 01.09.2014 р. на суму 319 590,83 грн.; на момент укладення цього договору, боржник має борг перед кредитором за договором про безвідсоткову фінансову допомогу № 19/08/14 від 19.08.2014 р. в сумі 708 090,83 грн. Сторони погодили, що боржник, у зв`язку з неможливістю виконання зобов`язання щодо повернення отриманої фінансової допомоги, в рахунок погашення вказаного боргу, передасть на користь кредитора товар - насіння соняшника, вирощене на земельних ділянках, орендованих боржником: загальною площею 140,00 га Дашівської селищної ради; загальною площею 157,00 га Купченецької сільської ради.

За умовами пунктів 2.1, 2.2 договору від 10.09.2014 р. ціна на насіння соняшника, яке передається боржником кредитору, становить 4,10 грн. за 1 кг з ПДВ та для погашення заборгованості боржник має передати у власність кредитора 172 705 кг насіння соняшника.

Пунктами 3.1-3.3 договору від 10.09.2014 р. кредитор за власний рахунок, власною або орендованою ним сільськогосподарською та автомобільною технікою забезпечує збір насіння соняшника, його завантаження на автомобілі та вивезення із земельних ділянок, вказаних в пункті 1.3 договору. Облік кількості отриманого та вивезеного кредитором насіння ведеться шляхом зважування завантажених автомобілів та фіксування ваги насіння в кожному з них. Отримання кредитором насіння соняшнику підтверджується належно оформленою видатковою накладною (видатковими накладними), підписаною повноваженими особами. Дата такої видаткової накладної є датою переходу права власності на товар (партію товару) від боржника до кредитора.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору від 10.09.2014 р. кредитор, за попереднім погодженням з боржником, має право на отримання більшої кількості товару, ніж це визначено пунктом 2.2 договору. Таке право реалізується кредитором за власний рахунок шляхом збирання та вивезення з земельних ділянок насіння соняшника в обсягах, які перевищують обсяг, вказаний в пункті 2.2 договору. За отриманий у власність товар в обсягах понад кількості, визначеній в пункті 2.2 цього договору, кредитор протягом 30 календарних днів з дати видаткової накладної, зобов`язаний розрахуватися з боржником шляхом перерахування відповідної суми коштів на банківський рахунок боржника виходячи з ціни одиниці товару, яка вказана в пункті 2.1 договору.

Договір діє до повного погашення боргу боржником, а в разі придбання кредитором кількості товару, яка перевищує кількість, вказану в пункті 2.2 договору - до повного розрахунку кредитором з боржником за придбаний товар (пункт 6.1 договору від 10.09.2014 р.).

За твердженням позивача, товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" є сільськогосподарським підприємством, яке з дати утворення - 06.07.2010 р. здійснює діяльність з вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур на орендованих у власників земельних паїв сіл Іллінецького та Оратівського районів Вінницької області (у 2014 р. обробляло 1273,3226 га землі), що підтверджується витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 43-46 том 1), довідками відділу Держземагенства від 15.01.2014 р. (22-25 том 1); протягом 2013-2014 років перебувало у складному фінансовому становищі відповідно до копій фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва (а.с. 28-31 том 1), і саме ці обставини передували укладенню вище вказаних правочинів.

Позивач зазначав, що укладені сторонами договори спрямовані на приховування іншого правочину - договору суборенди земельної ділянки у загальному розмірі 297 га (територія Купчинецької сільської ради та Дашівської селищної ради відповідно до схеми 03-50К-11/01 поділу земель Дашівської селищної ради та проекту 404-ПЗЧ організації території земельних часток/паїв Купчинецької сільської ради; а.с. 26-27 том 1), який сторони насправді вчинили, а тому договори є удаваними згідно частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України. Правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договорів, є відносинами з користування землею, оскільки фактично здійснено передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідачу за плату.

На підтвердження наведених обставин позивачем долучено до матеріалів справи наступні докази:

- копії платіжних доручень товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" № 108 від 19.08.2014 р. і № 111 від 22.08.2014 р. (а.с. 35, 36 том 1) на перерахування фермерському господарству "Копіївський лан" 200 000,00 грн. і 188 500,00 грн. плати за пшеницю згідно з рахунком № 32 від 19.08.2014 р.;

- копію платіжного доручення товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" № 114 від 01.09.2014 р. (а.с. 37 том 1) на перерахування публічному акціонерному товариству "Компанія "РАЙЗ" 319 590,83 грн. плати за насіння ячменю, міндобриво згідно з рахунками №№ РФ-10019-01245, РФ-10019-01244 від 19.08.2014 р.;

- копії накладних № 126 від 20.08.2014 р., № 127 від 21.08.2014 р., № 128 від 26.08.2014 р., № 129 від 27.08.2014 р. і № 130 від 28.08.2014 р. (а.с. 38-42 том 1) на передачу фермерським господарством "Копіївський лан" позивачу 76 580,00 кг пшениці вартістю 141 673,00 грн. з ПДВ, 27 800,00 кг пшениці вартістю 51 430,00 грн. з ПДВ, 36 900,00 кг пшениці вартістю 68 265,00 грн. з ПДВ, 66 820,00 кг пшениці вартістю 123 617,00 грн. з ПДВ і 1 900,00 кг пшениці вартістю 3 515,00 грн. з ПДВ;

- заяву свідка ОСОБА_1 від 28.11.2018 р. (а.с. 125-127 том 1), який як один із засновників товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" і колишній керівник цього товариства зазначав, що через тяжкий фінансовий стан підприємства у 2013, 2014 роках з метою запобігання його банкрутству між директором цього товариства Головченко В.А. і директором приватного підприємства "ЛЮВайС" ОСОБА_2 була досягнута усна домовленість про використання приватним підприємством "ЛЮВайС" в 2013-2014 сільськогосподарському році на правах суборенди частини орендованих товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" земельних ділянок у їх власників у розмірі 297 га на полях №№ 3, 4, 8, 9 та про сплату приватним підприємством "ЛЮВайС" товариству з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" за користування вказаними земельними ділянками 708 090,83 грн., які необхідні останньому для закупівлі пшениці і проведення нею розрахунків із власниками земельних паїв. Слідуючи цій домовленості приватне підприємство "ЛЮВайС" засіяло узяті у товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" в суборенду землі площею 297 га соняшником, у тому числі: 108 га на полі № 3 і 49 га на полі № 4 в межах Купчинської сільської ради та 100 га на полі № 8 і 40 га на полі № 9 в межах Дашівської селищної ради. У серпні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" і приватне підприємство "ЛЮВайС", враховуючи існуючі умови банківського кредитування останнього і заради уникнення ним фінансових проблем у вигляді нарахованих АТ "Райфайзен банк "Аваль" штрафів, уклали між собою договір № 119/08/14 від 19.08.2014 р. про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в сумі 708 090,83 грн., приховавши ним договір суборенди земельних ділянок. Одержані від приватного підприємства "ЛЮВайС" кошти у сумі 708 090,83 грн. товариство з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" використало для закупівлі пшениці і проведення нею розрахунків із власниками земельних паїв за укладеними з ними договорами оренди землі за 2014 рік. Сторони домовились, що перераховані приватним підприємством "ЛЮВайС" кошти у сумі 708 090,83 грн. товариству з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" повертати не потрібно. Усі сільськогосподарські роботи з вирощування соняшнику виконувалися приватним підприємством "ЛЮВайС" його технікою і з використанням його матеріально-технічних ресурсів. Сторони також домовились, що перед збором урожаю вони укладуть договір про виконання зобов`язань щодо повернення фінансової допомоги шляхом передачі товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" приватному підприємству "ЛЮВайС" товару в обсягах і за ціною, визначених договором від 10.09.2014 р. Під час збирання урожаю у період з 17.09.2014 р. по 02.10.2014 р. на полях №№ 3, 4, 8, 9 були задіяні такі працівники та техніка: ОСОБА_3 . (Камаз д.н.з. НОМЕР_1 МЕ), ОСОБА_4 (Камаз д.н.з. НОМЕР_2 ), ОСОБА_5 (Камаз д.н.з. НОМЕР_3 ), ОСОБА_6 . (DAF причеп д.н.з. НОМЕР_4 ), ОСОБА_7 (Камаз д.н.з. НОМЕР_2 ), ОСОБА_8 (Камаз д.н.з. НОМЕР_5 ), ОСОБА_9 (Камаз д.н.з. НОМЕР_6 ). Після збору урожаю соняшника приватне підприємство "ЛЮВайС" не виконало домовленості щодо оформлення документів на вирощування соняшника товариством з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" і на передачу його останнім приватному підприємству " ЛЮВайС ". Натомість приватне підприємство "ЛЮВайС" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення коштів за договором про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу № 19/08/14 від 19.08.2014 р. Також у своїй заяві свідок Головченко В.А . вказав осіб, які були задіяні у виконанні прихованого договору суборенди земельних ділянок;

- заяву свідка ОСОБА_14 від 28.11.2018 р. (а.с. 131- 132 том 1), який як колишній головний агроном товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" (з 2011 по 2016 рр.) зазначив ті ж самі обставини, на які посилався Головченко В.А. у своїй заяві свідка;

- посвідчені представником позивача паперові копії електронного листування між сторонами (а. с. 136-146 том 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочинів удаваними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору, відповідно статті 3 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

В той же час, частинами 1, 2 статті 14 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами, відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення містить і Господарський кодекс України.

Так, відповідно частини 2 статті 67 Господарського кодексу України - підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання; належним чином відповідно до закону, інших правових актів та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Надаючи оцінку предмету та умовам договору № 19/08/14 про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 19.08.2014 р., дослідивши його правову природу, колегія суддів робить висновок, що цей договір містить усі загальні ознаки, притаманні договору позики .

Зі змісту статті 1046 Цивільного кодексу України вбачається, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, за змістом статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку встановленому договором.

Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що укладаючи оспорюваний договір позичальник мав на меті отримати фінансову допомогу з умовою повернення її кредитору у встановлений договором строк, що спростовує твердження апелянта про невірну правову кваліфікацію правочину.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, договори про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу від 19 серпня 2014 та про виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги від 10.09.2014 р. за змістом містять усі істотні умови, необхідні для укладання договорів даного виду, і за формою викладені у вигляді єдиного документа, підписаного сторонами, що відповідає вимогам закону щодо письмової форми правочину.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами є умови, визначені такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

За твердження відповідача договір від 10.09.2014 р. є неукладеним (не вчиненим), оскільки висновком судових експертів за результатами проведення комплексної технічної та почеркознавчої експерти № 60/61/62/18-21 від 03.03.2018 р. (а.с. 70-81 том 1) встановлено, що відтиск печатки від імені приватного підприємства "ЛЮВайС" та підпис директора підприємства Шевчук Л.С. у договорі про виконання зобов`язання щодо повернення фінансової допомоги від 10.09.2014 р., видатковій накладній РН-0000024 від 06.10.2014 р., акті звірки взаєморозрахунків нанесений не печаткою, експериментальні та вільні зразки відтисків якої надано для порівняльного аналізу; підпис виконаний не особою від імені якої він зазначений, а іншою особою з ретельним наслідування підпису ОСОБА_2

Відхиляючи такі доводи, колегія суддів зазначає, що встановлені експертами обставини можуть бути підставою для визнання договору недійсним у відповідності до норм статей 203, 215 Цивільного кодексу України, а не для визнання його неукладеним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Разом з цим предметом позову є визнання правочинів удаваними.

Згідно зі статтею 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема Касаційним господарським судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 916/935/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 р. у справі № 916/933/17.

Відносини, пов`язані з орендою (суборендою) землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з статтею 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" вказує, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Таким чином, договір оренди (суборенди) землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому, правовими наслідками договору оренди (суборенди) землі є для однієї сторони (суборендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (суборендаря) - використання майна (земельної ділянки), і такі обставини повинні бути доведені відповідними доказами.

Зі змісту договорів від 19.08.2014 р. і від 10.09.2014 р. ознак спрямованості волі їх сторін на укладення договору суборенди земельних ділянок не вбачається.

Твердження позивача, що відповідач на земельних ділянках, які перебувають в оренді у товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" самостійно виконував сільськогосподарські роботи не підтверджується належними та допустимими доказами, оскільки надані до матеріалів справи платіжні доручення та накладні (а.с. 35-42 том 1) підтверджують факт здійснення господарської діяльності позивачем з іншими суб`єктами господарювання, зокрема, ФГ "Копіївський лан", ПАТ "Компанія "РАЙЗ", а з електронного листування неможливо встановити наявність безпосереднього зв`язку з укладенням і виконанням сторонами договорів від 19.08.2014 р. і від 10.09.2014 р., оскільки позивачем (як стороною правочинів) не надано підписаних між сторонами додаткових угод № 9, 10а, 11а від 12.03.2014 р., 08.07.2014 р. (а.с. 137,138,140,141) до договору № 1 від 10.05.2013 р. (як і цього договору), які містяться в електронних додатках листів та передували укладенню договорів від 19.08.2014 р., 10.09.2014 р.

Інші докази на підтвердження укладення між сторонами договору суборенди земельних ділянок і його фактичного виконання до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наведені у заявах свідка ОСОБА_1 , ОСОБА_14 . твердження, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, з огляду на положення ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, адже доведення обставин даного позову може ґрунтуватися виключно на підставі письмових доказів, а не на заявах свідків, а відповідні заяви свідків суперечать письмовим доказам, наявним в матеріалах справи.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до вимог ст. 125 Земельного Кодексу України необхідна обов`язкова реєстрації права власності та права користування земельною ділянкою, зокрема - передачі земельної ділянки в оренду. Оскільки зазначеного сторонами оспорюваних договорів зроблено не було, то відсутні в цій частині належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 76,77 ГПК України наміру при укладанні вищевказаних договорів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на момент розгляду справи позивач не довів належними та допустимими доказами наявності тих обставин, з якими закон пов`язує удаваність договорів.

Стосовно розподілу судових витрат у даній справі, зокрема, в частині покладення на позивача понесених відповідачем витрат на правову допомогу, слід зазначити наступне.

Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги у розмірі 66 000,00 грн. відповідач подав до матеріалів справи наступні докази:

- договір про надання правової допомоги, представлення інтересів та процесуальне представництво № 14 від 28.09.2018 р., укладений між приватним підприємством "ЛЮВайС" (клієнт) і адвокатом Козирєвим І.М. (представник) (а.с. 87 том 1), за умовами якого представник приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси клієнта в судових органах України усіх інстанцій, зокрема, господарському суді Вінницької області, господарському суді Черкаської області (п. 1.2); на визначення розміру гонорару представника впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта, оплата встановлюється за домовленості сторін (п. 4.1); договір набирає чинності з моменту підписання та діє до вирішення справи по суті (п. 3.1);

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЖТ № 000863 від 26.07.2017 р. (а.с. 89 том 1);

- акт виконаних робіт та наданих послуг від 23.01.2019 р. з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Козирєвим І.М. в інтересах приватного підприємства "ЛЮВайС" у цій справі (а.с.196-197 том 1);

- квитанцію до прибуткового касового ордера № 23 від 23.01.2019 р. про прийняття адвокатом Козирєвим І.М. від приватного підприємства "ЛЮВайС" 66 000,00 грн. плати за договором про надання правової допомоги № 14 від 28.09.2018 р. (а.с. 195 том 1).

Частинами 3-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Твердження позивача, що докази надання послуг адвокатом Козирєвим І.М. надані після проведення дебатів та не були надіслані іншій стороні, спростовуються матеріалами справи, а саме протоколом судового засідання 01.02.2019 р. (а.с. 199-200 том 1) та поштовою квитанцією/описом вкладення про надіслання заяви про приєднання до матеріалів справи доказів на професійну правничу допомогу (а.с. 198 том 1).

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Щодо доводів позивача про неналежність доказів понесення витрат відповідачем, оскільки квитанція до прибуткового касового ордеру не може розцінюватись як отримання адвокатом грошових коштів, слід зазначити, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.06.2018 р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера , платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Так, пунктами 23, 25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 148 від 29.12.2017 р. встановлено, що касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки.

Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання.

Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим.

Надана представником відповідача квитанція до прибуткового касового ордера № 23 від 23.01.2019 р., як первинний документ бухгалтерської звітності, за формою і змістом відповідає додатку 2 до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Таким чином надані докази здійснення відповідачем витрат на оплату правничої допомоги відповідають вимогам частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України і є достатніми для розподілу таких судових витрат. Разом з тим, позивач вказував на неспівмірність витрат відповідача на оплату послуг адвоката Козирєва І.М. у розмірі 66 000,00 грн. (а.с. 114-116 том 1) із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), зокрема, з підстав підписання відзиву та його додатків директором відповідача, а не адвокатом; без доведення критеріїв реальності та розумної необхідності розміру заявлених витрат.

Аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р., пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 р., пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 р., пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 р. вказано, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Колегія суддів вважає, що з огляду на обставини справи (предмет позову) справа не є складною і підготовка до її розгляду не потребує аналізу великої кількості норм чинного законодавства, значних затрат часу та зусиль, враховуючи представництво адвоката Козирєва І.М. у справі № 902/784/17 (стягнення заборгованості за договорами від 19.08.2014 р. і від 10.09.2014 р.) та обсяг виконаних ним робіт (наданих послуг) у даній справі, який при вивченні документів та складенні позовної заяви був обізнаний з даними правочинами, заявлені до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (на опрацювання матеріалів справи, законодавчої бази, правових позицій, консультації, підготовку документів затрачено 44 год *500/1000 грн.; участь у 4 судових засіданнях), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт із предметом позову (зокрема, включено підготовку до виступу у судових дебатах 2 год. - 2 000,00 грн. та гонорар у розмірі 20 000,00 грн.), а отже розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в цьому випадку правомірно зменшено судом першої інстанції до 13 200,00 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що спір впливає на ділову репутацію як підприємства, так і адвоката, даного висновку не спростовують, оскільки є суб`єктивним твердженням учасника справи на підтвердження якого не надано доказів, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржники не довели обґрунтованість своїх апеляційних скарг, докази на підтвердження своїх вимог суду не надали, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційних скарг відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги приватного підприємства "ЛЮВайС" та товариства з обмеженою відповідальністю "ДСП Відродження" на рішення господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Черкаської області від 01.02.2019 р. у справі № 925/1090/18 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційних скарг покласти на апелянтів.

Матеріали справи № 925/1090/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.05.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко