Рішення

від 23.05.2019 по справі 910/704/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2019Справа № 910/704/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича

до Антимонопольного комітету України

про визнання рішення недійсним

Представники:

від позивача: Шаповалов А.М.;

від відповідача: Кондрашова А.О.

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Шаповалов Андрій Миколайович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (далі - відповідач) про визнання рішення Антимонопольного комітету України від 06.12.2018 № 689-р, прийнятого за результатами розгляду справи № 143-26.13/65-18 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення прийнято відповідачем з неповним з`ясування обставин, які мають значення для справи, у зв`язку з чим останнє підлягає визнанню недійсним. Крім того, позивач зазначає, що Антимонопольний комітет України звернувся до позивача як до самозайнятої особи, в той час як адвокат Шаповалов Андрій Миколайович є суб`єктом господарювання, зареєстрованим як фізична особа-підприємець.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 позовну заяву адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича - залишено без руху. Встановлено адвокату Шаповалову Андрію Миколайовичу строк протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду: докази, що підтверджують викладені у позовній заяві обставини, на які міститься посилання у тексті позовної заяви, зокрема докази того, що позивач є суб`єктом господарювання (фізична особа-підприємець), копію подання АМК України від 11.10.2018 № 143-26.13/65-18/370-спр, вимоги державного уповноваженого АМК України від 15.01.2018 № 143-26.13/08-571 та від 11.04.2018 № 143-26.13/08-4373; докази сплати судового збору у розмірі 1 921, 00 грн., а саме оригінал платіжного доручення про перерахування судового збору; докази надіслання копії позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

12.02.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича надійшло клопотання про виправлення недоліків позовної заяви (надіслане засобами поштового зв`язку - 08.02.2019).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначене на 21.03.2019. Зокрема, клопотання адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича про витребування доказів задоволено. Зобов`язано Антимонопольний комітет України надати суду у строк до 18.03.2019 належним чином засвідчені копії матеріалів справи № 143-26.13/65-18 "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу".

07.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду від Антимонопольного комітету України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що державний уповноважений Комітету здійснював розгляд справи № 143-26.13/96-17 про порушення Державним підприємством Національні інформаційні системи законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку з надання послуг з забезпечення доступу та користування Єдиними та Державними реєстрами, держателем яких є Міністерство юстиції України, у зв`язку з чим було надіслано позивачу вимогу про надання інформації. При цьому, відповідач зазначає, що інформація яка запитувалася стосувалася відносин між ДП НАІС та позивачем як споживачем послуг ДП НАІС з підключення та користування інформацією єдиних та державних реєстрів, жодних доказів того що ДП НАІС є або було клієнтом позивача не надано. Також, відповідач вказує, що положення законодавства щодо надання інформації на вимогу органів комітету стосуються будь-яких юридичних або фізичних осіб, жодних винятків для адвокатів Закон України Про Антимонопольний комітет України не містить.

15.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду Антимонопольний комітет України на виконання вимог ухвали суду 18.02.2019 надав матеріали справи № 143-26.13/65-18.

21.03.2019 позивач через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання, в якому у зв`язку з перебуванням іншому судовому засіданні призначеному в Вишгородському районному суді Київської області просив суд перенести розгляд справи на іншу дату.

У судовому засіданні 21.03.2019 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 18.04.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/704/19 призначено на 23.05.2019.

У даному судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 23.05.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06.12.2018 Антимонопольним комітетом України прийнято рішення №689-р Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу , яким визнано, що адвокат Шаповалов Андрій Миколайович вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 15.01.2018 № 143-26.13/08-571 у встановлений ним строк.

За порушення, вказане в пункті 1 рішення АМК, накладено на адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича штраф у розмірі 8 900, 00 грн.

Пунктом 3 рішення визнано, що адвокат Шаповалов Андрій Миколайович вчинив порушення, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , у вигляді подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 11.04.2018 № 143-26.13/08-4373 у встановлений ним строк.

За порушення, зазначене в пункті 3 рішення АМК, накладено на адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича штраф у розмірі 8 900, 00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішення АМК прийнято з неповним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи. Зокрема, позивач зазначає, що Антимонопольний комітет України звернувся до позивача як до самозайнятої особи, в той час як адвокат Шаповалов Андрій Миколайович є суб`єктом господарювання, зареєстрованим як фізична особа-підприємець.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно ст. 3 Закону України Про Антимонопольний комітет України , основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України , у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно ч. 1 ст. 35 Закону України "Про захист економічної конкуренції" розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Як визначено статтею 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Відповідно до п.п. 13-15 ч. 1 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню.

Статтею 6 Закону України Про Антимонопольний комітет України унормовано, що державний уповноважений Комітету є органом Комітету.

Згідно п. 13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 15 Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства , у перевірці правильності застосування органами Антимонопольного комітету України пунктів 13 та 14 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" судам необхідно враховувати, що зазначені органи не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Обов`язок з надання інформації передбачено статтею 22 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовному колу цих завдань.

Судам у розгляді справ про неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню слід з`ясовувати, чи було повідомлено суб`єкта господарювання про необхідність надання ним відомостей та у який саме спосіб, а також причини, з яких відомості не було надано або надано невчасно.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 5 частини першої статті 17 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" встановлено, що голова територіального відділення Антимонопольного комітету України має повноваження при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

В абз. 4-5 п. 13.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 15 Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства зазначено, що системний аналіз наведених норм свідчить про те, що хоча вони й не містять вичерпного переліку підстав вимагати надання певної інформації, але направлення органом Антимонопольного комітету України відповідного запиту буде правомірним лише у випадку, прямо передбаченому законом.

Наявність таких підстав входить до предмета доказування у справах зі спорів, пов`язаних з визнанням недійсними рішень органів названого Комітету. Відтак, господарські суди у розгляді відповідних справ мають з`ясовувати, зокрема, чи відбувся збір інформації органом Антимонопольного комітету України в межах розгляду заяви або справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, чи мало місце проведення таким органом необхідної перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, державним уповноваженим Комітету у зв`язку з розглядом справи № 143-26.13/96-17 було направлено позивачу вимогу від 15.01.2018 № 143-26.13/08-571 (далі - вимога 1), в якій позивачу пропонувалося протягом 20 календарних днів з дня отримання цієї вимоги надати Комітету інформацію (з підтвердними документами) і пояснення щодо порядку та умов надання послуг ДП НАІС із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України.

Одночасно у вимозі 1 повідомлялось, що відповідно до пунктів 13, 14, 15 Закону України Про захист економічної конкуренції дії з неподання інформації у встановлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 52 цього Закону.

Відповідно до статті 16 Закону України Про Антимонопольний комітет України державний уповноважений Комітету має право при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Відповідно до повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0303507912047 вимогу 1, адвокат Шаповалов А.М., отримав 22.01.2018, тож останній день строку надання інформації на вимогу 1 - 11.02.2018.

Оскільки 11.02.2018 припадало на вихідний день (неділю), згідно частини другої статті 62 Закону України Про захист економічної конкуренції , тож останній день для надання адвокатом Шаповаловим А.М. Комітету запитуваної інформації (з підтверджуючи документами) - 12.02.2018.

В свою чергу, на виконання вимоги 1 позивачем направлено на адресу Комітету лист б/н від 06.02.2018 (зареєстрований у Комітеті 13.02.2018 за № 8-01/1739), який не містить відповіді по суті питань, викладених у вимозі 1, але має посилання на статтю 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , яка визначає обов`язок адвоката зберігати адвокатську таємницю.

Крім того, на адресу адвоката Шаповалова А.М. було направлено вимогу державного уповноваженого Комітету від 11.04.2018 № 143-26.13/08-4373 (далі - вимога 2), в якій було запропоновано позивачу протягом 10 календарних днів з дня отримання цієї вимоги надати Комітету відповідну інформацію (з підтверджуючими документами) і пояснення.

При цьому, у вимозі 2 також повідомлялось, що відповідно до пунктів 13, 14, 15 Закону України Про захист економічної конкуренції дії з неподання інформації у встановлені строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені строки, подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України визнаються порушенням законодавства про захист економічної конкуренції і тягнуть за собою відповідальність, встановлену статтею 52 цього Закону.

Вказана вимога 2 направлена позивачу з повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 0303507880978, яке надійшло до Комітету без позначки відділення поштового зв`язку про вручення.

В свою чергу, Публічне акціонерне товариство Укрпошта (лист від 15.06.2018 № 1853-З-22123 на вимогу державного уповноваженого Комітету від 05.06.2018 № 143-26.13/08-6801) (далі - ПАТ Укрпошта ) надало пояснення, що рекомендований лист із повідомленням про вручення № 0303507880978 на адресу адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича (АБ ЮК Шаповалов та партнери , просп. Степана Бандери, буд. 6, оф. 601, м. Київ, 04073) вручено 16.04.2018 уповноваженій на одержання поштових відправлень АБ ЮК Шаповалов та партнери Куліш Аліні Володимирівні під підпис на підставі довіреності… .

До листа ПАТ Укрпошта від 15.06.2018 № 1853-З-22123 було додано копії довіреності та книги для запису рекомендованих поштових відправлень і повідомлень ф. 8.

Згідно з копією довіреності, виданої директором АБ ЮК Шаповалов та партнери Шаповаловим А.М. 28.11.2017 уповноважено ОСОБА_1 отримувати в поштовому відділенні цінні та рекомендовані листи, бандеролі, адресовані Шаповалову Андрію Миколайовичу за адресою: АДРЕСА_3 . Довіреність видано без права передоручення, дійсна до 31.12.2018.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України, розміщеними на веб-сторінці Національної Асоціації Адвокатів України, ОСОБА_1 обліковується як помічник адвоката.

Отже, вимога 2 була вручена представникові адвоката Шаповалова А.М. - 16.04.2018.

Тож, останній день строку надання інформації на вимогу 2 припадав на 26.04.2018, проте позивач не надав відповіді на вимогу-2 у встановлений державним уповноваженим Комітету строк.

Згідно п. 13 ст. 50 Закону України Про захист економічної конкуренції , порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Позивач зазначає, що договори про надання доступу до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, укладені з ДП НАІС у 2016 і 2017 роках (зі всіма додатками, актами виконаних робіт (послуг), розрахунків за надані послуги тощо), копії яких пропонував надіслати Комітет, адвокатом Шаповаловим А.М. втрачені. Також позивач зазначає, що за втрачені вищезазначені договори будь-яка відповідальність не передбачена, а тому будь-яка інформація, яка стосується вказаних питань у адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича відсутня. Крім того, позивач посилається на норми статті 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , яка визначає обов`язок адвоката зберігати адвокатську таємницю.

Також позивач стверджує, що Антимонопольний комітет звернувся до адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича як до самозайнятої особи, хоча останній є суб`єктом господарювання як фізична особа-підприємець.

Тож, у відповідь на вимогу 1 позивач відмовив Комітету в наданні інформації, посилаючись на статтю 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , яка визначає інформацію, що належить до адвокатської таємниці, встановлює обов`язок адвокатів зберігати адвокатську таємницю та визначає відповідальність за її розголошення.

Так, відповідно до статті 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об`єднання, зміст порад, консультацій, роз`яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

Статтею 10 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року від 09.06.2017, які закріплюють єдину систему критеріїв оцінки аспектів етичної поведінки адвоката, визначено, що адвокатською таємницею є:

- факт звернення особи за правовою допомогою;

- будь-яка інформація, що стала відома адвокату, адвокатському бюро, адвокатському об`єднанню, помічнику адвоката, стажисту або іншій особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом (адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням), у зв`язку з наданням професійної правничої (правової) допомоги або зверненням особи за правовою допомогою;

- зміст будь-якого спілкування, листування та інших комунікацій (в тому числі з використанням засобів зв`язку) адвоката, помічника адвоката, стажиста з клієнтом або особою, яка звернулася за наданням професійної правничої (правової) допомоги;

- зміст порад, консультацій, роз`яснень, документів, відомостей, матеріалів, речей, інформації, підготовлених, зібраних, одержаних адвокатом, помічником адвоката, стажистом або наданих ним клієнту в рамках професійної правничої (правової) допомоги чи інших видів адвокатської діяльності.

З аналізу зазначених норм випливає, що адвокатською таємницею є не будь-яка інформація, яка знаходиться в розпорядженні адвоката, а лише інформація про клієнта, яка стала відома адвокату під час здійснення ним адвокатської діяльності, та про зміст адвокатських послуг, що надаються адвокатом клієнту.

Разом з тим суд зазначає, що інформація, яка запитувалась у вимозі 1 і вимозі 2, стосувалась відносин між ДП НАІС та адвокатом Шаповаловим А.М. як споживачем послуг підприємства з підключення та користування інформацією Єдиних та Державних реєстрів. Жодного доказу того, що ДП НАІС є/було клієнтом адвоката Шаповалова А.М., позивачем не наведено ані в листі від 06.02.2018 б/н, ані в листі від 25.10.2018 б/н.

Крім того, суд зазначає, що жодне з питань, викладених у Вимозі 1, ніяким чином не стосується адвокатської діяльності й не зачіпає прав та інтересів ДП НАІС , якщо воно є клієнтом адвоката Шаповалова А.М. у розумінні Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Наведені у вимозі 1 питання стосуються виключно господарсько-договірних зобов`язань, які виникають між ДП НАІС , як виконавцем послуг із забезпечення доступу до Єдиних та Державних реєстрів шляхом підключення до них адвоката у зв`язку із здійсненням ним повноважень, передбачених чинним законодавством України, з одного боку, та адвокатом, як споживачем цих послуг, з іншого боку.

Отже, віднесення запитуваної у вимозі 1 та вимозі 2 інформації про відносини між ДП НАІС та позивачем, як клієнтом (споживачем послуг) підприємства до такої, що становить адвокатську таємницю, є безпідставним, а надання адвокатом Шаповаловим А.М. запитуваної у вимозі 1 і вимозі 2 інформації не потягло би за собою відповідальності, встановленої частиною п`ятою статті 22 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність для осіб, винних у доступі осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні.

При цьому, будь-яких пояснень та підтверджень щодо втрати запитуваних документів позивачем не надано, тож посилання на втрату документів, як підставу ненадання інформації на вимогу державного уповноваженого Антимонопольного комітету України у встановлені ним строки є безпідставним.

Крім того, твердження позивача про те, що адвокат Шаповалов Андрій Миколайович не є самозайнятою особою, а діє як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець відхиляються судом з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України Про захист економічної конкуренції , органи Комітету можуть застосовувати відповідальність у вигляді штрафу лише до об`єднань та до суб`єктів господарювання (в особі юридичних осіб, фізичних осіб або групи суб`єктів господарювання, що визнається єдиним суб`єктом господарювання).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розділом ІІ Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність визначено, зокрема, організаційні форми здійснення адвокатської діяльності, а саме: здійснення адвокатської діяльності індивідуально, створення адвокатського бюро або адвокатського об`єднання.

Статтею 1 Закону України Про захист економічної конкуренції встановлено, що суб`єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб`єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб`єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Товаром відповідно до цієї статті Закону є будь-який предмет господарського обороту, в тому числі послуги.

Отже, за змістом статті 1 Закону України Про захист економічної конкуренції суб`єктами господарювання визнаються, зокрема, фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва та реалізації послуг, або іншу господарську діяльність.

Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому, за своїм змістом визначення суб`єкта господарювання у статті 1 Закону України Про захист економічної конкуренції є істотно ширшим від поняття суб`єкта господарювання в інших актах законодавства, зокрема у ГК України.

Поняття суб`єкт господарювання за статтею 1 Закону України Про захист економічної конкуренції у контексті тлумачення та застосування законодавства про захист економічної конкуренції має характер спеціальної норми, і тому саме ця норма підлягає застосуванню органами Комітету переважно перед іншими нормами законодавства.

За своєю природою адвокатська діяльність полягає у здійсненні захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту на підставі укладеного між клієнтом і адвокатом договору про надання правової допомоги, що передбачає сплату адвокатові гонорару. При цьому відповідно до частини першої статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Отже, з економічної точки зору, за своєю сутністю адвокатська діяльність полягає у наданні юридичних послуг вартісного характеру в обмін на особливу форму винагороди (гонорар). Як наслідок, адвокати відповідають визначенню суб`єкт господарювання за статтею 1 Закону України Про захист економічної конкуренції .

При цьому відповідальність адвоката як суб`єкта господарювання, у розумінні Закону України Про захист економічної конкуренції , за порушення законодавства про захист економічної конкуренції не залежить від організаційної форми здійснення адвокатської діяльності.

Отже, твердження позивача про те, що адвокат Шаповалов А.М. не є самозайнятою особою, а діє як суб`єкт господарювання - фізична особа-підприємець, не звільняє адвоката від відповідальності, передбаченої Законом України Про захист економічної конкуренції .

Таким чином, доказами, зібраними у антимонопольній справі, доводиться, а запереченнями та поясненнями позивача не спростовується висновок Комітету про те, що дії позивача, які полягали: у неподанні інформації Антимонопольному комітету України на вимоги державного уповноваженого Антимонопольного комітету України від 15.01.2018 № 143-26.13/08-571 та від 11.04.2018 № 143-26.13/08-4373 у встановлений ним строк, становлять порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 13 статті 50 Закону України Про захист економічної конкуренції .

Відповідно до статті 51 Закону України Про захист економічної конкуренції порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з тим, суд зазначає, що позивач не наділений правом визначати доцільність інформації яку вимагають органи Комітету.

Відповідно до статті 16 Закону України Про Антимонопольний комітет України державний уповноважений Комітету має право при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Статтею 22-1 Закону України Про Антимонопольний комітет України передбачено, що суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов`язані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб`єктам господарювання.

Отже, вимога Комітету для суб`єктів господарювання є обов`язковою, ненадання інформації на яку є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, незалежно від суб`єктивного ставлення позивача щодо доцільності такої інформації для розгляду справи Комітетом.

Разом з цим, за змістом статті 35 Закону України Про захист економічної конкуренції саме на Комітет покладено обов`язок щодо здійснення збору та аналізу доказів необхідних для винесення рішення у справі.

При цьому, частиною четвертою статті 7 Закону України Про Антимонопольний комітет України встановлено, що здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1 - 4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11 - 13, 15 і 16 частини третьої цієї статті, не допускається.

Системний аналіз вищевказаних норм свідчить про виключність повноважень Комітету, зокрема, в частині визначення обсягу інформації, необхідної для розгляду справи.

Отже, оскаржуваним рішенням Антимонопольного комітету України від 06.12.2018 №689-р встановлено, що позивачем не надано відповіді у повному обсязі на вимогу державного уповноваженого у встановлений строк.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про захист економічної конкуренції заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України Про захист економічної конкуренції , за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; зобов`язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; примусовий поділ суб`єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу; блокування цінних паперів; усунення наслідків порушень законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема усунення чи пом`якшення негативного впливу узгоджених дій, концентрації суб`єктів господарювання на конкуренцію; скасування дозволу на узгоджені дії у разі вчинення дій, заборонених згідно із статтею 19 цього Закону; оприлюднення відповідачем за власні кошти офіційної інформації Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення стосовно рішення, прийнятого у справі про порушення, в тому числі опублікування рішень у повному обсязі (за вилученням інформації з обмеженим доступом, а також визначеної відповідним державним уповноваженим, головою територіального відділення інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі), у строк і спосіб, визначені цим рішенням або законодавством; закриття провадження у справі.

Як встановлено судом вище, доказів на підтвердження того, що позивач надав інформацію у встановлені строки та в необхідних обсягах, яка вимагалась Антимонопольним комітетом України у вимогах від 15.01.2018 № 143-26.13/08-571 та від 11.04.2018 № 143-26.13/08-4373, матеріали справи не містять, а позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наведеного суду не представлено.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що Антимонопольний комітет України діяв у межах наданих повноважень щодо витребування у позивача відповідної інформації, а позивач в свою чергу зобов`язаний був надати таку інформацію у встановлені строки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі №5023/599/12.

Отже, рішення Антимонопольного комітету України "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" № 689-р від 06.12.2018 прийнято у межах, визначених законом повноважень.

Статтею 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи Комітету та повноту їх встановлення в оскаржуваному Рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5, у зв`язку з чим всебічно, повно і об`єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги адвоката Шаповалова Андрія Миколайовича до Антимонопольного комітету України про визнання рішення недійсним не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 30.05.2019

Суддя С. О. Щербаков