Постанова

від 29.05.2019 по справі 142/1045/17

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 142/1045/17

Провадження № 22-ц/801/1026/2019

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гринишина А. А.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2019 рокуСправа № 142/1045/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О., представника СФГ Вид - адвоката Купрія О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства Вид на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 березня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства Вид про визнання договору оренди земельної ділянки недійним та її повернення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селянського фермерського господарства "ВИД" про визнання недійсним договору оренди землі, посилаючись на те, що їй на праві власності належить земельна ділянка площею 2,1860 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області.

4 січня 2005 року між нею та орендарем СФГ "ВИД" в особі голови Довганюка І.Г. укладено договір про оренду вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Договір зареєстрований у Піщанському відділі реєстрації Вінницької регіональної філії ДП "Ценнтр ДЗК" 23.02.2005 року за №040501800133.

Після закінчення дії вказаного договору відповідач відмовляється повернути земельну ділянку, вказуючи на те, що 23.12.2010 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ "ВИД" в особі голови Довганюка Івана Григоровича було укладено договір оренди цієї ж земельної ділянки площею 2,1860 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області, строком на 20 років.

Оскільки вказаний договір суперечить вимогам закону, просила визнати недійним договір оренди земельної ділянки площею 2,1860 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області, укладений між нею та СФГ "ВИД" 23.12.2010 року, зобов`язати відповідача повернути їй земельну ділянку, а також стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору та витрати з надання правничої допомоги.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 01 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства "ВИД" про повернення земельної ділянки,- задоволено.

Визнано договір оренди земельної ділянки площею 2,1860 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради, укладений 23 грудня 2010 року в с.Кукули, між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем СФГ "ВИД" в особі голови Довганюка Івана Григоровича строком на 20 років,- недійсним.

Зобов`язано Селянське фермерське господарство "ВИД" в особі голови Довганюка Івана Григоровича повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,1860 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області.

Стягнуто із Селянського фермерського господарства "ВИД" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1395, 40 грн., а також витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 10558, 20 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що існування одночасно двох правочинів щодо однакового об`єкту оренди суперечить законодавству України, при цьому позивачем не пропущено строки позовної давності, оскільки строк дії договору, укладеного 04.01.2005 року, закінчився 23.02.2015 року, а тому перебіг строку позовної давності має розпочатися з часу коли особі стало відомо про її порушене право, але не раніше 23.02.2015 року, тобто з часу коли таке порушення права розпочалося.

Не погоджуючись з таким рішенням суду СФГ Вид подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що договір, який є предметом оскарження укладений між тими самими сторонами, про ту ж земельну ділянку, що не суперечить чинному законодавству. При цьому суд першої інстанції дійшов до невірного висновку, що початок позовної давності слід рахувати з 23.02.2015 року - закінчення строку дії попереднього договору, а не з 23.10.2010 року, тобто з моменту укладання спірного договору.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 28.10.2004 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2.186 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області.

Між позивачем та відповідачем існували договірні відносини, що випливали із укладеного між ними 4 січня 2005 року договору оренди земельної ділянки(а.с.8-12). При цьому СФГ "ВИД" використовувало передану йому земельну ділянку за призначенням, сплачуючи орендну плату, а позивач цю плату одержувала і будь-яких претензій не заявляла.

23.12.2010 року між ОСОБА_1 та СФГ "ВИД" було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2.186 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Кукулівської сільської ради Піщанського району Вінницької області, зареєстрований у Піщанському відділі регіональної філії Центру Державного земельного кадастру, про що в державному реєстрі земель вчинено запис №1519 від 28 жовтня 2011 року (а.с.13-14).

Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

З аналізу викладеного вбачається, що зазначена стаття фактично об`єднує два випадки пролонгації договору оренди: 1) досягнення згоди між орендодавцем та орендарем щодо продовження договору оренди шляхом укладання додаткової угоди чи нового договору та виконання орендарем обов`язку щодо повідомлення орендодавця про наміри продовжити орендні правовідносини і надання інформації про умови таких правовідносин у вигляді додаткової угоди чи нового договору оренди; 2) пасивна поведінка орендодавця у вигляді ненадання відповіді на пропозицію укласти договір чи додаткову угоду до договору оренди на новий строк та відсутність заперечень на продовження таких правовідносин протягом місяця після закінчення строку договору, а також фактичне користування орендарем переданою в оренду земельною ділянкою.

Отже, чинним законодавством на момент укладення спірного договору оренди земельної ділянки не передбачалося продовження відносин між орендарем та орендодавцем шляхом укладання нового договору за дії попереднього.

Відповідно, СФГ Вид не було додержано порядку пролонгації оренди земельної ділянки, при цьому, оскільки одна і та ж сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

В судовому засіданні представник СФГ Вид Купрій О.М . вказав, що укладаючи новий договір оренди земельної ділянки відбулась новація, а саме заміна первісного зобов`язання новим зобов`язанням.

Однак апеляційний суд дані пояснення до уваги не приймає, оскільки відповідно до частин другої і четвертої статті 604 ЦК України зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація). Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є :

-спосіб припинення зобов`язання;

-вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання);

-є двостороннім правочином (договором);

-нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання.

Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення.

До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні :

-нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне;

-сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а домовленість про новацію , про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов`язання;

-вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору) , який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов`язання;

-наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим;

-дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається);

-зміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі;

-допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.

Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання .

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку про те, що оспорюваний договір оренди землі від 23.12.2010 року не містить вказівки на первинне і нове зобов`язання та намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче і замінити новим, а тому не можна вважати, що при укладені оспорюваного договору була вчинена новація.

Разом з тим, що стосується строків позовної давності, про відмову в задоволенні позову в зв`язку з пропуском яких було заявлено в суді першої інстанції слід зазначити наступне.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначав, що позивачка отримувала орендну плату і не заперечувала проти існування договору від 2010 року.

Однак факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав, в даному випадку на підставі договору від 2005 року.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Разом з тим, як вбачається з позовної заяви, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач по справі, скориставшись похилим віком ОСОБА_1 , її необізнаністю щодо наявних у неї прав як власника земельної ділянки та порядку укладення договорів, уклав договір оренди від 23.12.2010 року шляхом обману.

Не заперечується факт підписання спірного договору ОСОБА_1 стороною позивача і в ході розгляду справи.

За таких обставин саме з моменту підписання позивачем договору від 23.12.2010 року слід рахувати початок перебігу строків позовної давності, оскільки саме з цього часу у ОСОБА_1 виникло права на позов в зв`язку з порушенням СФГ Вид порядку продовження оренди земельної ділянки.

Відповідно, позовна заява подана з пропуском позовної давності, при цьому стороною позивача не зазначено причин їх пропуску.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи викладене, позовна заява ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства Вид про визнання договору оренди земельної ділянки недійним та її повернення в зв`язку з пропуском строків позовної давності задоволенню не підлягає.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув.

Згідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, апеляційна скарга Селянського фермерського господарства Вид підлягає задоволенню, рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 березня 2019 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги, судовий збір сплачений за її подання підлягає стягненню з позивача на користь скаржника.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства Вид задовольнити.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 01 березня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Селянського фермерського господарства Вид про визнання договору оренди земельної ділянки недійним та її повернення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Селянського фермерського господарства Вид 2093,10 грн. судового збору сплаченого останнім за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 травня 2019 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко