Постанова

від 27.05.2019 по справі 750/11845/16-ц

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 травня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11845/16-ц

Головуючий у першій інстанції - Карапута Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/718/19

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді: Лакізи Г.П.,

суддів: Бечка Є.М., Скрипки А.А.,

секретар: Позняк О.М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1

заінтересована особа - старший державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Шкурко Оксана Олегівна,

заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

заінтересована особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Форінт",

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова у складі судді Карапути Л.В. від 08 квітня 2019 року (повний текст ухвали складений 08 квітня 2019 року) у справі за заявою ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у справі за поданням старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Шкурко Оксани Олегівни про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України, в якому просив скасувати встановлене йому ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 грудня 2016 року тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 квітня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 квітня 2019 року та постановити нову ухвалу, якою скасувати тимчасове обмеження громадянину України ОСОБА_1 , уродженцю смт. Березна, Менського району, Чернігівської області, жителю АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_1 зазначає, що на даний час він потребує лікування за кордоном, оскільки надати медичну допомогу, яка йому необхідна для збереження життя, на території України не є можливим. Встановлене обмеження щодо виїзду за межі території України позбавляє його можливості отримати медичну допомогу. Не зняття тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України призведе до не надання йому належної медичної допомоги, що може призвести до негативних наслідків.

Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що встановлене обмеження у праві виїзду за межі України не призведе до погашення заборгованості, оскільки у нього відсутнє будь-яке майно та кошти в розмірі, необхідному для її погашення. Інформація про те, що він є засновником та керівником декількох підприємств, не може слугувати підставою для відмови у задоволенні заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України з метою отримання медичної допомоги, необхідної для збереження життя.

Також ОСОБА_1 зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги довідку лікувальної установи від 04.12.2018 року №1340, оскільки в цій довідці зазначено про наявність хвороби у ОСОБА_1 і саме на підставі наявності хвороби йому необхідно отримати в першу чергу консультацію, а потім вже і лікування за кордоном. Відсутність в довідці інформації про те, куди її потрібно пред`явити, жодним чином не порушує вимоги чинного законодавства України та не говорить про те, що ця довідка не дійсна. У зв`язку з наявністю хвороби йому була встановлена друга група інвалідності, що підтверджується довідкою серії АВБ №049560 від 08.05.2018 до акта огляду медико-соціальною експертною комісією. На сьогоднішній день він не має змоги навіть отримати консультацію за кордоном для уточнення лікування та провести необхідне обстеження, що є порушенням його прав.

Заінтересованою особою ТОВ "Фінансова компанія "Форінт" подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 квітня 2019 року - без змін.

Товариство зазначає, що на підтвердження зазначених в заяві ОСОБА_1 обставин, ним не надано жодного доказу, а копія довідки №1340 від 04.12.2018, в якій зазначений діагноз та рекомендація консультації у клініці гематології за межами країни, взагалі не підтверджує жодних доводів, зазначених у заяві, а тільки свідчить про надання рекомендації у проходженні консультації у клініці гематології за межами країни. В наданій довідці взагалі не зазначено жодного слова про те, що ОСОБА_1 потребує саме лікування, тим більше, за межами країни. Вказане свідчить про те, що заява боржника не є вмотивованою та такою, що може послугувати підставою для скасування обмеження у праві виїзду за межі України. Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відмову в її задоволенні.

Інші учасники справи передбаченим ст. 360 ЦПК України правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

В судове засідання з`явився представник заявника ОСОБА_1 адвокат Судак Д.Г.

Належним чином повідомлені заявник ОСОБА_1 та представники заінтересованих осіб не з`явилися в судове засідання ні до зали судових засідань Чернігівського апеляційного суду, ні до зали судових засідань Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з яким проводилася відеоконференція.

Від АТ "Райффайзен Банк Аваль" надійшла заява про розгляд справи без участі їхнього представника.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явилися, відповідно до приписів ч.1 ст. 223 та ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 адвоката Судака Д.Г., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, зважаючи на таке.

По справі встановлено, що на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області знаходиться зведене виконавче провадження з виконання виконавчих листів: №2-21 від 27.10.2006 року, виданого Чернігівським районним судом; №2-27 від 20.10.2006 року, виданого Чернігівським районним судом; №2/2506/918/11 від 18.05.2011 року, виданого Деснянським районним судом м. Чернігова; № 2-417/10 від 01.11.2010 року, виданого Чернігівським районним судом, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" боргу на загальну суму 4265005,72 грн. (т.1 а.с.29-33).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 грудня 2016 року було задоволено подання старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Чернігів Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області Шкурко Оксани Олегівни про встановлення тимчасового обмеження боржнику ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України. Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_1 , уродженця смт. Березна, Менського району, Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, до виконання зобов`язань, які входять до складу зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчих листів: № 2-21 від 27.10.2006 року, виданого Чернігівським районним судом; №2-27 від 20.10.2006 року, виданим Чернігівським районним судом; № 2/2506/918/11 від 18.05.2011 року, виданим Деснянським районним судом м. Чернігова; №2-417/10 від 01.11.2010 року, виданим Чернігівським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" боргу на загальну суму 4265005,72 грн. (т.1 а.с.59-63).

В обґрунтування заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 посилався на потребу лікування за кордоном.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява боржника не є вмотивованою, оскільки на підтвердження зазначених в ній обставин заявником не надано жодного доказу.

Суд першої інстанції зазначив, що копія довідки №1340 від 04.12.2018, в якій зазначений діагноз та рекомендація консультації у клініці гематології за межами країни, взагалі не підтверджує жодних доводів, зазначених в заяві, а тільки свідчить про необхідність надання рекомендації у проходженні консультації у клініці гематології за межами країни. Вказана довідка видана для пред`явлення по місцю вимоги, а тому також не вказує її подання до суду; в ній не зазначено жодного слова, що ОСОБА_1 потребує саме лікування, тим більше за межами України, а рекомендована консультація не може взагалі свідчити про неможливість отримання такої консультації в Україні. Крім того, суд зазначив, що ОСОБА_1 є директором та засновником (кінцевим власником) декількох підприємств, що спростовує його доводи щодо відсутності у нього будь-якого майна та коштів у розмірі, необхідному для погашення заборгованості.

Проте, з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування встановленого йому тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, не може погодитися апеляційний суд, зважаючи на таке.

Згідно статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно і свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі "Гочев проти Болгарії" ("Gochev v. Bulgaria" від 26.11.2009) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду.

Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" ("Ignatov v. Bulgaria", 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст. 2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

У справі "Хлюстов проти Росії" ("Khlyustov v. Russia" від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано "автоматично", тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. п. 5, 6, 7 ст. 441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.

У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_1 про скасування встановленого йому тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є не вмотивованою та не підлягає задоволенню.

В довідці №1340 від 04.12.2018, виданій поліклінікою КЛПЗ "Чернігівський облонкодиспансер", копія якої знаходиться в т.2 на а.с.5, зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в облонкодиспансері з 23.12.2016 з певним діагнозом, отримав 3 курси хіміотерапії. Рекомендована консультація в клініці гематології за межами України. Довідка видана для пред`явлення за місцем вимоги.

У зв`язку з наявністю такої хвороби, ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності, що підтверджується Довідкою Серії АВБ № 049560 від 08.05.2018 р. до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (т.2 а.с.109).

Оригінали вказаних довідок були оглянуті в засіданні апеляційного суду.

Положеннями ст. 36 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" передбачено, що громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її надання в закладах охорони здоров`я України. Державні органи зобов`язані сприяти виїзду громадян України за кордон і перебуванню там в період лікування.

Медична допомога передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів.

Відповідно до статті 6 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я", кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає, серед іншого, кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров`я.

За таких обставин, зазначення в довідці №1340 від 04.12.2018, виданій поліклінікою КЛПЗ "Чернігівський облонкодиспансер" Галенку О.Г., вказаного діагнозу та рекомендації лікарів щодо консультації в клініці гематології за межами України після отримання ОСОБА_1 3 курсів хіміотерапії, свідчить про потребу ОСОБА_1 в отриманні консультації, яка є складовою частиною медичної допомоги, за межами території України.

Отже, з врахуванням позиції Європейського суду з прав людини щодо того, що обмеження права на свободу пересування має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. З ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування), апеляційний суд приходить до висновку, що на даний час обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України створює несправедливий дисбаланс між його правами, зокрема, правом на охорону здоров`я, та публічним інтересом.

Крім того, апеляційний суд враховую, що обмеження у праві виїзду за межі України може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості, проте наявні у справі матеріали не містять жодних даних про те, що встановлення такого обмеження якимось чином сприяло погашенню заборгованості.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Керуючись статтями 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 1,4, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 квітня 2019 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України задовольнити.

Скасувати тимчасове обмеження громадянина України ОСОБА_1 , уродженця смт. Березна, Менського району, Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , у праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа, до виконання зобов`язань, які входять до складу зведеного виконавчого провадження з виконання виконавчих листів: № 2-21 від 27.10.2006 року, виданого Чернігівським районним судом; №2-27 від 20.10.2006 року, виданим Чернігівським районним судом; № 2/2506/918/11 від 18.05.2011 року, виданим Деснянським районним судом м. Чернігова; №2-417/10 від 01.11.2010 року, виданим Чернігівським районним судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" боргу на загальну суму 4265005,72 грн., встановлене ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 грудня 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 30 травня 2019 року.

Головуючий: Судді: