Постанова

від 28.05.2019 по справі 243/8943/15-ц

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 243/8943/15-ц Номер провадження 22-ц/804/1287/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 року

м. Бахмут

Справа № 243/8943/15-ц

Провадження № 22-ц/804/1287/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Біляєвої О. М.,

суддів Будулуци М. С., Папоян В. В.,

за участю секретаря судового засідання Сергєєвої К. О.,

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватне підприємство Колегія ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області в складі судді Проніна С. Г. від 05 березня 2019 року, ухвалене в м. Слов`янську Донецької області, дата складення повного судового рішення - 05 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк пред`явило позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства Колегія про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 31 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11161802000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит двома траншами на загальну суму 171500,00 доларів США (перший транш - 136000,00 доларів США, другий транш - 35500,00 доларів США) зі сплатою відсотків за користування кредитом 12,50 % річних на строк з 31 травня 2007 року до 29 травня 2015 року.

З метою забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк , ОСОБА_2 , Приватним підприємством Колегія 31 травня 2007 року були укладені окремі договори поруки.

08 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк та Публічне акціонерне товариство Дельта Банк уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, предметом якого є право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Унаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором станом на 01 липня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 6810024 грн 43 коп., яка складається із: 2724240 грн 37 коп. заборгованості за кредитом; 2329172 грн 74 коп. заборгованості за відсотками користування кредитом; 1452574 грн 00 коп. пені; 61842 грн 85 коп. - 3 % від простроченої заборгованості за кредитом; 40350 грн 59 коп. - 3 % від простроченої заборгованості за відсотками користування кредитом.

Позивач просив стягнути зазначені суми з відповідачів солідарно.

Заочним рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 28 грудня 2015 року позов задоволений.

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 07 листопада 2018 року заочне рішення цього ж суду від 28 грудня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному позовному провадженні (ас. 66-71, 78-80, 113 т. 1).

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2019 року позов задоволений частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Приватного підприємства Колегія на користь Акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11161802000 від 31 травня 2007 року у сумі, еквівалентній 240578 долари 93 центи США, що складається із заборгованості за кредитом у сумі, еквівалентній 129693 долари 50 центів США, та заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі, еквівалентній 110885 долари 43 центи США.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконував умови кредитного договору, тому позивач має право на повернення кредиту і процентів за користування кредитом у розмірі, визначеному кредитором. За правилом статті 554 ЦК України боржник, поручителі ОСОБА_2 та Приватне підприємство Колегія відповідають перед кредитором солідарно.

Відмовляючи у стягненні 3 % річних від простроченої суми та пені, суд зазначив, що у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають. Оскільки боржник зареєстрований у м. Горлівці Донецької області, тобто у населеному пункті, де проводилася антитерористична операція, відповідно до ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції відсутні підстави для стягнення пені, яку позивач нарахував з 02.07.2014.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення в частині задоволення вимог з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 15 січня 2019 року суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Артемівському міськрайонному суду Донецької області, до територіальної юрисдикції (підсудності) якого належить. На думку заявника, під час ухвалення рішення суд, стягнувши заборгованість у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягнути заборгованість у гривнях. Суд неправильно оцінив надані позивачем докази, а тому дійшов помилкового висновку про виконання Банком своїх зобов`язань перед позичальником і доведення ним позовних вимог, зокрема розміру заборгованості, яку стягнув з позичальника і поручителів, неправильно застосувавши ст. 559 ЦК України.

Крім того, матеріалами справи не підтверджений факт набуття позивачем прав нового кредитора за договором про надання споживчого кредиту № 11161802000 від 31 травня 2007 року; повідомлення відповідачів про заміну кредитора в зобов`язанні (ас. 189-195 т. 1).

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині задоволення вимог з підстав порушення судом норм процесуального права і неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто судом за відсутності ОСОБА_2 , не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду. Суд під час ухвалення судового рішення про часткове задоволення позовних вимог не врахував, що позов пред`явлений після спливу позовної давності і припинення поруки, а поручитель не була повідомлена про зміну кредитора (ас. 222-224 т. 1).

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому наведені аргументи, аналогічні доводам поданої ним апеляційної скарги (ас. 24-29 т. 2).

Інші учасники справи на час перегляду даної цивільної справи не скористались правом подання відзиву на апеляційні скарги.

У судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав подану ним апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів, а також просив задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується розписками, розміщеним на офіційному сайті суду оголошенням. Позивач і відповідач ОСОБА_2 подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності (ас. 37, 43-44, 46, 48, 50-52 т. 2). За таких обставин неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши доводи апеляційних скарг, наведені у відзиві ОСОБА_1 обґрунтування згоди щодо змісту і вимог апеляційної скарги співвідповідача та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З урахуванням вимог даної норми права суд апеляційної інстанції не перевіряє законність і обґрунтованість рішення в частині вирішення вимог щодо поручителя Приватного підприємства Колегія і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних від простроченої суми та пені, оскільки учасники справи не подали апеляційну скаргу на рішення в цій частині.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд установив, що 31 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11161802000, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит двома траншами на загальну суму 171500,00 доларів США (перший транш - 136000,00 доларів США, другий транш - 35500,00 доларів США) зі сплатою відсотків за користування кредитом 12,50 % річних на строк з 31 травня 2007 року до 30 травня 2014 року.

З метою забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором 31 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк і ОСОБА_2 , між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк і Приватним підприємством Колегія були укладені окремі договори поруки, відповідно до умов яких поручителі відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник за всіма зобов`язаннями останнього за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу, сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

24 лютого 2009 року і 26 листопада 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк УкрСиббанк і ОСОБА_1 уклали додаткові угоди № 2 і № 3 до Договору про надання споживчого кредиту № 11161802000, згідно з якими сторони, крім іншого, домовились, що кінцевий термін повернення кредиту - не пізніше 29 травня 2015 року. Для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при укладенні, а саме: № 11161802000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме: № 11161802001.

У зв`язку з цим 24 лютого 2009 року і 26 листопада 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк УкрСиббанк уклав додаткові угоди № НОМЕР_1 і НОМЕР_2 також з поручителями.

Суд також установив, що 08 грудня 2011 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , яке є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку УкрСиббанк , та Публічне акціонерне товариство Дельта Банк уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, предметом якого є право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі право вимоги за кредитним договором № 11161802001, укладеного 31.05.2007 з ОСОБА_3 , з додатковими угодами та укладеними на забезпечення його виконання договорів поруки від 31.05.2007 № 102813 і № 102857 з додатковими угодами до них. Спірним кредитним договором не передбачена обов`язкова згода позичальника на зміну кредитора.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором станом на 01 липня 2015 року утворилася заборгованість за тілом кредиту 129693,50 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 2724240 грн 37 коп., і заборгованість за процентами за користування кредитом 110885,43 долари США, що за офіційним курсом НБУ становить 2329172 грн 74 коп. (ас. 129-132 т. 1).

Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Установлені судом першої інстанції обставини щодо укладення кредитного договору і з метою забезпечення зобов`язань позичальника за цим договором самостійних договорів поруки доведені позивачем, зокрема доданими до позовної заяви копіями цих договорів і додаткових угод до них.

Ці обставини відповідачами не спростовані.

Згідно з випискою з нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладеного в м. Києві 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк ( Продавець ) та Публічним акціонерним товариством Дельта Банк ( Покупець ), право вимоги за кредитами переходить від Продавця до ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 . 27-28 т. 1).

Відповідно до вимог пункту 2.3 цього договору сторони підписали акт приймання-передачі документації, який є підтвердженням продажу прав вимоги за кредитними зобов`язаннями, в тому числі за кредитним договором № 11161802001 щодо зобов`язання ОСОБА_1 перед кредитором і двох договорів поруки (ас. 29 т. 1).

Таким чином, висновок суду першої інстанції про надання позивачем належних та допустимих доказів щодо виникнення у Публічного акціонерного товариства Дельта Банк прав нового кредитора за кредитним договором, укладеним 31 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк і ОСОБА_1 , і за договорами поруки, укладеними з ОСОБА_2 і Приватним підприємством Колегія на забезпечення зазначеного кредитного договору, відповідає обставинам справи і підтверджується письмовими доказами.

Згідно зі статтею 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Оскільки судом установлено і з матеріалів справи вбачається, що боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, унаслідок чого утворилася заборгованість, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості на користь нового кредитора, врахувавши те, що неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

З огляду на наведене та враховуючи, що ані відповідач ОСОБА_1 , ані відповідач ОСОБА_2 на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не надали належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів на підтвердження сплати заборгованості за кредитним договором старому кредитору, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційних скарг щодо помилковості висновку суду про наявність підстав для стягнення заборгованості на користь нового кредитора.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у кредитному договорі виконання зобов`язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов`язання: або у банка - отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15) .

Відповідні роз`яснення викладені у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі".

Судове рішення не може змінювати змісту договірного зобов`язання, яке існувало між сторонами.

Отже, встановивши, що ОСОБА_1 (боржник) зобов`язаний сплатити гроші в іноземній валюті на користь другої сторони (кредитора), суд першої інстанції правомірно виходив з того, що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, що відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 15.03.2018 у справі № 638/1841/14-ц та від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц.

Крім того, з наданих позивачем розрахунків заборгованості за кредитним договором (ас. 26, 129-132 т. 1) вбачається, що розмір заборгованості як за кредитом, так і за процентами за користування кредитом вирахуваний в іноземній валюті із зазначенням еквівалента в національній валюті, який відповідає заявленим у позовній заяві сумам.

З наведених підстав суд апеляційної інстанції визнає хибними довід скарги ОСОБА_1 щодо порушення судом попередньої інстанції вимог статті 13 ЦПК України і виходу за межі заявлених позовних вимог.

Слід також зазначити, що статті 12, 81 ЦПК України закріплюють обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 77, 79, 80 ЦПК України, належними, достовірними, достатніми є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи; які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Предметом доказування у даній справі є, зокрема, наявність заборгованості позичальника перед кредитом та її розмір.

На підтвердження позовних вимог позивач надав розрахунки. Проте відповідачі, не погоджуючись з визначеним позивачем розміром заборгованості, з яким погодився суд, не надали суду доказів на його спростування. Відтак суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скарги в цій частині.

Разом з тим, не можна повністю погодитись з висновком суду в частині вирішення заявлених вимог про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тілом кредиту і за процентами за користування кредитом з огляду на таке.

Відповідно до вимог частини першої статті 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення декількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання ч. 3 ст. 554 ЦК України не застосовується.

У такому випадку кредитор має право пред`явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником як солідарні боржники.

Матеріалами справи підтверджується, що на забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором Банк 31 травня 2007 року уклав: з ОСОБА_2 договір поруки № 102813, до якого 24 лютого 2009 року і 26 листопада 2009 року укладені додаткові угоди №№ 1, 2; з Приватним підприємством Колегія договір поруки № 102857, до якого 24 лютого 2009 року і 26 листопада 2009 року укладені додаткові угоди №№ 1, 2 (ас. 18-19, 20, 21,22-23, 24, 25 т. 1).

Однак, суд першої інстанції, покладаючи на всіх відповідачів солідарну відповідальність, застосував до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 554 ЦК України в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування № 2478-VІІІ від 03 липня 2018 року, які введені в дію з 04 лютого 2019 року, та не врахував той факт, що на виконання одного й того самого зобов`язання були укладені самостійні договори поруки.

Крім того, при визначенні суми заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 , суд не урахував правову позицію щодо меж відповідальності поручителя, викладену Верховним Судом України у постановах від 29.06.2016 у справі за № 6-272цс16, від 14.09.2016 у справі № 6-1451цс16.

Так, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, оскільки кредитним договором передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 10 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Ураховуючи, що з грудня 2011 року ОСОБА_1 не здійснював платежі на погашення кредиту, а Банк здав на пошту даний позов 28 серпня 2015 року (ас. 39, 129 т. 1), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з ОСОБА_2 усієї суми заборгованості за кредитом і процентами, що була визначена позивачем, оскільки неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ч. 3 ст. 559 ЦК України.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у зв`язку з пред`явленням банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку, а саме: в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів за період до 28 лютого 2015 року.

Таким чином, відповідальність поручителя ОСОБА_2 за неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань стосується періоду після 28.02.2015 року.

Відтак з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню основна судна заборгованість 7902,57 долари США (129693,50 - 121790,93), заборгованість за процентами 10821,55 долари США (80,26 + 2631,49 + 55,12 + 2591,72 + 30,66 + 2730,70 + 0,34 + 2701,26).

З наведених вище підстав суд апеляційної інстанції приймає доводи скарг щодо неправильності вирішення справи в частині стягнення сум стосовно поручителя ОСОБА_2 .

Оскільки юридична особа Приватне підприємство Колегія не подала апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції не робить правових висновків в частині вирішення вимог до цього відповідача.

Щодо інших доводів скарги ОСОБА_1 (незаконності ухвали суду про відмову в задоволенні клопотанні про передачу справи за підсудністю, відсутності доказів нотаріального посвідчення і державної реєстрації відступлення права вимоги за договорами застави нерухомості тощо), слід зазначити, що договори застави нерухомості не є предметом даного позову, а тому суд не дає правової оцінки цьому доводу.

Установлено, що ухвалою місцевого суду від 15.01.2019 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Артемівському міськрайонному суду з тих підстав, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Слов`янського міськрайонного суду Донецької області (ас. 143 т. 1).

Згідно з частиною першою статті 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо:

1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду;

2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи;

3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

На день пред`явлення позову - серпень 2015 року питання підсудності вирішувалось за правилами глави І Розділу Ш Цивільного процесуального кодексу України 2004 року.

Стаття 109 ЦПК України 2004 року визначала, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Оскільки відповідачі - фізичні особи зареєстровані у Центрально-Міському районі м. Горлівки Донецької області, місцезнаходження відповідача - юридичної особи також у цьому районі, позов пред`явлений до Слов`янського міськрайонного суду, якому розпорядженням Голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про визначення територіальної підсудності справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 визначена підсудність справ, що належать до територіальної юрисдикції (підсудності) районних судів м. АДРЕСА_1 .

Зареєстроване місце перебування відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 як внутрішньо переміщених осіб в м АДРЕСА_2 не є підставою для задоволення клопотання ОСОБА_1 , оскільки місцезнаходження Приватного підприємства Колегія - м. Горлівка. Юридична особа не ліквідована і з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не виключена (ас. 151-152 т. 1), що також підтвердив ОСОБА_1 під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 , крім іншого, обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Цей довід апеляційної скарги не є прийнятним, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції судові виклики і повідомлення здійснювалися у порядку, визначеному главою 7 розділу І Цивільного процесуального кодексу України.

Так, за правилом частин третьої, п`ятої статті 128 цього Кодексу судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик; днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання.

У випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду.

Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії (ч.ч. 1-3 ст.130 ЦПК України).

Згідно з матеріалами справи, ОСОБА_2 взята на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_3 , - за якою суд першої інстанції надсилав повістки, у тому числі на 05.03.2019 (ас. 155, 157, 171 т. 1). Судові повістки під розписку вручені ОСОБА_1 - чоловіку ОСОБА_2 , який проживає разом з нею, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (ас. 153, 154 т. 1).

Доказів про те, що ОСОБА_2 перебуває під вартою, учасники справи не надали суду першої інстанції, тому останній не мав підстав для вручення їй судової повістки в порядку, визначеному ч. 7 ст. 130 ЦПК України.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишає без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 . задовольняє частково, а також приймає аргументи відзиву стосовно поруки.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Установивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють правовідносини щодо поруки, суд апеляційної інстанції змінює оскаржене рішення в частині вирішення вимог до поручителя ОСОБА_2

Рішення в частині стосовно позичальника ОСОБА_1 залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України).

Отже, з відповідача ОСОБА_2 у дохід держави стягуються судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (7,78 %), що складає 72 грн 49 коп.

Згідно з підпунктом в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 19 квітня 2019 року відстрочив ОСОБА_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги 5481 грн 00 коп. до ухвалення судового рішення, а тому суд стягує з нього судові витрати, пов`язані з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Законність і обґрунтованість рішення в частині вирішення вимог щодо поручителя Приватного підприємства Колегія і в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних від простроченої суми та пені суд апеляційної інстанції не перевіряв з підстав не оскарження учасниками справи.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 05 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) і Приватного підприємства Колегія (місце знаходження: вул. Чорного-Діденка, буд. 9, кв. 19, м. Горлівка, Донецька область; код ЄДРПОУ 25101593) солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (вул. Щорса, 36Б, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 34047020) 240578 (двісті сорок тисяч п`ятсот сімдесят вісім) доларів 93 центи США заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 129693 доларів 50 центів США заборгованості за кредитом; 110885 доларів 43 центи США заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) і ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Дельта Банк (вул. Щорса, 36Б, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 34047020) 18724 (вісімнадцять тисяч сімсот двадцять чотири) долари 12 центів США заборгованості за кредитним договором, яка складається із: 7902 долари 57 центів США заборгованості за кредитом; 10821 долари 55 центів США заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) і зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції 72 грн 49 коп.

Рішення в частині стягнення судових витрат з ОСОБА_1 залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_4 ; місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) і зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги 5481 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач О. М. Біляєва

Судді М. С. Будулуца

В. В. Папоян

Дата складення повного судового рішення - 30 травня 2019 року

Суддя-доповідач О. М. Біляєва