Постанова

від 26.02.2019 по справі 826/14367/17

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 826/14367/17

Провадження № 11-1113апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Мамонової І. В.,

учасники справи:

представник позивача - Земницький Д. П.,

представник відповідача - Божко В. Г.,

представники Національного антикорупційного бюро України - Плюшкін А. Ю., Ярчак І. С.,

розглянула в судовому засіданнікасаційну скаргу Кабінету Міністрів України, до якої приєдналося Національне антикорупційне бюро України, на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року (судді Пащенко К. С., Скочок Т. О., Чудак О. М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року (судді Шелест С. Б., Кузьменко В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі № 826/14367/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інсігнія Резорт до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови в частині, зобов`язання вчинити дії.

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інсігнія Резорт (далі - ТОВ Інсігнія Резорт )звернулося до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), в якому просило:

- визнати незаконною та скасувати з дати прийняття постанову відповідача від 16 жовтня 2014 року № 570 Про організацію та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу (далі - постанова КМУ № 570) у частині першого речення третього абзацу пункту 51 Порядку організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу (далі - Порядок) такого змісту: Продавець виконує свої зобов`язання щодо постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця у повному обсязі відповідно до умов договору купівлі-продажу ;

- зобов`язати відповідача опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому була офіційно оприлюднена постанова КМУ № 570.

2. На обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило, що пункт 51 Порядку є незаконним, оскільки носить актиконкурентний характер, спотворює загальні засади рівності учасників біржових аукціонів, створює для Публічного акціонерного товариства Укрнафта (далі - ПАТ Укрнафта ) правові підстави зловживати своїм монопольним становищем на ринку сирої нафти, протиправно обмежує право позивача на свободу договору, а отже, на вільне волевиявлення при здійсненні господарської діяльності. Визначивши у пункті 51 Порядку, що постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу здійснюється лише після надходження коштів від покупця у повному обсязі, КМУ вийшов за межі наданих йому Конституцією та законами України повноважень.

Фактичні обставини справи, установлені судами

3. 16 жовтня 2014 року КМУ прийняв постанову № 570, пунктом 1 якої затвердив Порядок.

4. Відповідно до першого речення третього абзацу пункту 51 Порядку продавець виконує свої зобов`язання щодо постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця у повному обсязі відповідно до умов договору купівлі-продажу.

5. 29 серпня 2017 року позивач через Приватне акціонерне товариство Українська міжбанківська валютна біржа (далі - ПрАТ УМВБ ) подало заявку від 28 серпня 2017 року № 28/08-1 на участь в аукціоні № 226Д та отримав пакет документів, серед яких проект договору купівлі-продажу нафти та газового конденсату власного видобутку ПАТ Укрнафта (далі - Договір, Проект договору купівлі-продажу).

6. Відповідно до підпункту 4.1.2 пункту 4.1 Проекту договору купівлі-продажу Договору продавець (ПАТ Укрнафта ) зобов`язаний здійснити поставку нафти покупцю відповідно до графіку поставки в додатку 1 до цього Договору після отримання продавцем оплати за нафту згідно з пунктом 5.2 цього Договору, при забезпеченні покупцем умов для відвантаження нафти трубопровідним, залізничним чи автомобільним транспортом, як зазначено у підпункті 4.2.2 пункту 4.2 цього Договору.

7. Згідно із підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 Договору покупець зобов`язаний сплатити на рахунок продавця вказану в розділі 10 цього Договору вартість нафти відповідно до пункту 5.2 цього Договору (покупець здійснює попередню оплату за нафту відповідно до пункту 5.1 цього Договору за наведеним графіком).

8. Як зазначено в абзаці другому пункту 6.3 Договору у випадку несвоєчасної оплати за нафту відповідно до пункту 5.2 цього Договору, незабезпечення покупцем умов для відвантаження нафти трубопровідним, залізничним чи автомобільним транспортом у терміни, зазначені в Додатку 1 до цього Договору, продавець не несе відповідальності за непоставку нафти в повному обсязі. Обсяг поставки нафти може бути зменшений на величину щодобового відвантаження нафти пропорційно до кількості днів неоплати нафти або невідвантаження оплаченого обсягу. Непоставлені обсяги нафти реалізуються на наступному аукціоні.

9. Водночас, пунктом 6.5 Договору передбачено, що якщо покупець не перерахував кошти в повному обсязі на рахунок продавця в терміни, визначені пунктом 5.2 цього Договору, гарантійний внесок покупця (отриманий продавцем відповідно до підпункту 4.3.1 цього Договору в сумі, зазначеній у пункті 5.2 цього Договору) як штраф (компенсація) за неналежне виконання ним своїх зобов`язань залишається у продавця. Зарахування продавцем зазначених коштів як штрафу не звільняє покупця від відповідальності за виконання цього Договору згідно з умовами Договору і законодавством.

10. Листом від 29 серпня 2017 року вих. № 29/08-01 позивач звернувся до ПАТ Укрнафта , в якому просив розглянути пропозицію про внесення до Проекту договору купівлі-продажу змін, якими передбачити, що оплата за придбану нафту буде здійснюватися у формі безвідкличного покритого документарного акредитива. Умови оплати в акредитивній формі можуть бути викладені за аналогією з тими, як це рекомендовано КМУ та Національним банком України у спільній постанові від 21 червня 1995 року № 444 Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті , з урахуванням того, що розрахунки будуть здійснюватися в національній валюті України - гривні.

11. Листом від 30 серпня 2017 року № 05-07-3 ПАТ Укрнафта повідомило ТОВ Інсігнія Резорт , що умови в Проекті договору купівлі-продажу щодо попередньої оплати викладені відповідно до вимог пункту 51 Порядку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 21 лютого 2018 року позов ТОВ Інсігнія Резорт задовольнив частково. Визнав незаконною та нечинною з моменту прийняття постанову КМУ № 570 в частині першого речення третього абзацу пункту 51 Порядку такого змісту: Продавець виконує свої зобов`язання щодо постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця у повному обсязі відповідно до умов договору купівлі-продажу . Зобов`язав КМУ невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданні, в якому була офіційно оприлюднена постанова КМУ № 570, після набрання рішенням законної сили.

13. Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 червня 2018 року залишив без змін рішення суду першої інстанції.

14. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що у спірних правовідносинах відповідач повинен діяти виключно в межах повноважень, визначених статтею 4? Закону України від 12 липня 2001 року № 2665-III Про нафту і газ , а саме встановити порядок організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, скрапленого газу, визначення стартових цін на таких аукціонах, надбавок за якість для нафти сирої і газового конденсату, а також порядок визначення обсягів реалізації на біржових аукціонах скрапленого газу для потреб населення. Проте, здійснюючи надані вказаною статтею цього Закону повноваження, КМУ вийшов за їх межі та в пункті 51 Порядку встановив норму, яка стосується не порядку організації та проведення біржових аукціонів, а порядку виконання зобов`язань з постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу, а також визначення у відповідному договорі способу оплати та порядку розрахунку та постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу.

15. Спірна частина пункту 51 Порядку суперечить вимогам статей 5, 6, 179, 202 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 3, 598, 1088 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки обмежує суб`єктів господарювання у праві на припинення грошових зобов`язань в інший спосіб, передбачений законами України, і порушує право на свободу договору, що є однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема право учасників біржових аукціонів обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на власний розсуд, а також порушує наведені загальні принципи господарювання та конституційні основи правового господарського порядку в Україні.

16. Суди також спростували твердження представника КМУ стосовно того, що позовна вимога про скасування постанови № 570 у названій частині є втручанням у дискреційні повноваження КМУ, оскільки в силу вимог чинної на момент звернення позивача до суду статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та статті 264 цього Кодексу у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII до компетенції суду належить розгляд адміністративних справ щодо законності постанов та розпоряджень КМУ.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, 4 липня 2018 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвали нове рішення про відмову в позові.

18. 16 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла заява Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ, Бюро) про приєднання до касаційної скарги КМУ.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

19. На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог КМУ зазначив, що суди попередніх інстанцій здійснили неправильне тлумачення положень статей 4?, 7 Закону України від 12 липня 2001 року № 2665-III Про нафту і газ , статей 8, 11 Кодексу України про надра і статей 15, 17 Закону України від 10 грудня 1991 року № 1956-XII Про товарну біржу , що призвело до помилкових висновків цих судів про те, що КМУ своїм підзаконним нормативно-правовим актом встановив норму, яка стосується не порядку організації та проведення біржових аукціонів, а порядку виконання зобов`язань з постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу, повноваження на що ні Законом України Про нафту і газ , ні Податковим кодексом України (далі - ПК України) відповідачу надано не було. КМУ вважає, що, встановивши пунктом 51 Порядку необхідність попередньої оплати для всіх суб`єктів господарювання, відповідач діяв виключно в інтересах держави з метою недопущення збитків від невиконання або неналежного виконання суб`єктами господарювання взятих на себе зобов`язань за господарськими договорами, зокрема у зв`язку з відсутністю фінансових можливостей, одночасно нівелювавши можливість здійснення будь-яких антиконкурентних, дискримінаційних та корупційних дій. Таким чином, на переконання відповідача, твердження судів першої й апеляційної інстанцій про те, що пункт 51 Порядку створює несприятливі та дискримінаційні умови діяльності суб`єктів господарювання за ознакою фінансової спроможності, не ґрунтуються на нормах законодавства України та не відповідають усталеній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

20. КМУ вважає, що цей спір пов`язаний із укладенням договору купівлі-продажу нафти, тобто у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а також пов`язаний з визнанням недійсним акта, що порушує право власності на майно (пункт 51 Порядку визначає передачу нафти саме після надходження коштів від покупця у повному обсязі, а не до цього моменту). Відповідно на вказаний спір згідно з вимогами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) поширюється юрисдикція господарських судів, тому ця справа повинна розглядатися господарським, а не адміністративним судом.

Доводи інших учасників справи

21. НАБУ посилається на те, що у вересні 2017 року Бюро звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ Укрнафта , Товариства з обмеженою відповідальністю Котлас , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ПрАТ УМВБ , про визнання недійсними додаткових угод до договорів купівлі-продажу нафти. При цьому однією з підстав для визнання недійсними вказаних додаткових угод є їх невідповідність пункту 51 Порядку. На обґрунтування заявлених у господарській справі позовних вимог НАБУ посилалося на те, що детективами Бюро здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000722. Господарський суд міста Києва рішенням від 20 листопада 2017 року у справі № 910/15150/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 травня 2018 року, відмовив у задоволенні позовних вимог НАБУ, у зв`язку із чим Бюро подало до Верховного Суду касаційну скаргу на зазначені судові рішення. З огляду на це НАБУ вважає, що рішення в цій справі може вплинути на права та інтереси НАБУ в частині виконання обов`язку щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000722.

22. У відзиві на касаційну скаргу позивач указує на те, що відповідно до Закону України Про нафту і газ до повноважень відповідача належить саме встановлення порядку організації та проведення біржових аукціонів, а не порядку виконання зобов`язань з постачання нафти. Позивач наголошує на тому, що предметом цього спору є оскарження нормативного акта КМУ, а не результатів біржових аукціонів, отже, немає необхідності у застосуванні Закону України Про товарну біржу . Товариство вважає, що, передбачивши у пункті 51 Порядку вимогу про те, що продавець виконує свої зобов`язання щодо постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця в повному обсязі, КМУ визначив, що оплата придбаного за результатами аукціонів товару має бути проведена виключно у грошовій формі, на що вказує словосполучення надходження коштів . Тобто відповідач у незаконний спосіб обмежив право позивача та інших потенційних учасників біржових аукціонів на припинення господарського зобов`язання перед продавцями по оплаті в інший спосіб, не заборонений законом України. ТОВ Інсігнія Резорт вважає, що твердження КМУ про те, що спір у цій справі виник при укладенні та виконанні правочинів (договору купівлі-продажу) є безпідставними, оскільки предметом оскарження в цій справі є нормативно-правовий акт суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і розрахований на довгострокове та неодноразове застосування, тому цей спір у силу приписів статті 19 КАС України підлягає розгляду адміністративним судом.

23. 26 вересня 2018 року ТОВ Інсігнія Резорт подало додаткові пояснення, в яких зазначає, що в рішенні від 19 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/15150/17 дійшов висновку про те, що пункт 51 Порядку стосується не безпосередньо порядку укладення договору купівлі-продажу нафти за результатами біржового аукціону, а порядку виконання сторонами вже укладеного на аукціоні договору, що не входить до сфери регулювання правовідносин, які охоплюються дією вказаного Порядку. Отже, позивачем доведено, що КМУ вийшов за межі своїх повноважень та встановив умови, які суперечать актам вищої юридичної сили. При цьому оскільки оскаржувана постанова КМУ № 570 є нормативно-правовим актом, який установлює норми права для невизначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування, цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Крім зазначеного, Товариство вказує на необґрунтованість заяви НАБУ про приєднання до касаційної скарги КМУ, оскільки вважає, що рішення в цій справі не вплине на права, інтереси й обов`язки Бюро, оскільки воно не є та не може бути учасником правовідносин, які регулюються Порядком.

Рух касаційної скарги

24. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 липня 2018 року відкрив касаційне провадження за скаргою ТОВ Інсігнія Резорт .

25. Ухвалою від 18 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду передав справу до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, оскільки ТОВ Інсігнія Резорт оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

26. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 3 жовтня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини третьої статті 344 КАС України.

27. У судовому засіданні 26 лютого 2019 року представники КМУ та НАБУ касаційну скаргу підтримали і просили її задовольнити з викладених у ній підстав. Представник позивача - ТОВ Інсігнія Резорт просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(І) Щодо визначення юрисдикції

28. Вирішуючи питання предметної юрисдикції цього спору, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

29. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

30. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

31. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 цього ж Кодексу суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

32. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

33. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

34. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

35. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

36. Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

37. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є КМУ. КМУ відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією (стаття 113 Основного Закону України).

38. Відповідно до статті 3 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII Про Кабінет Міністрів України діяльність КМУ ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

39. Згідно з положеннями статті 4 цього Закону КМУ у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

40. У силу приписів статті 117 Конституції України КМУ в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Нормативно-правові акти КМУ, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

41. Відповідно до частин першої та другої статті 49 Закону України Про Кабінет Міністрів України КМУ на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти КМУ нормативного характеру видаються у формі постанов.

42. Згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

43. Повноваження КМУ у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, частиною третьою статті 4? Закону України Про нафту і газ , відповідно до якої порядок організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, скрапленого газу, визначення стартових цін на таких аукціонах, надбавок за якість для нафти сирої і газового конденсату, а також порядок визначення обсягів реалізації на біржових аукціонах скрапленого газу для потреб населення встановлюються КМУ.

44. З наведеного слідує, що постанова № 570 є нормативно-правовим актом, оскільки цей акт виданий КМУ в результаті застосування вказаних у його преамбулі норм права - статті 4? Закону України Про нафту і газ , підпункту 213.3.11 пункту 213.3 статті 213 ПК України; адресований невизначеному колу осіб; регулює певний вид суспільних відносин у сфері господарювання; розрахований на довгострокове та багаторазове застосування.

45. Частинами першою і другою статті 171 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень КМУ, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

46. Аналогічні положення зазначені у статті 264 КАС України у редакції, що набрала чинності з 15 грудня 2017 року.

47. ТОВ Інсігнія Резорт є учасником (суб`єктом) правовідносин з купівлі-продажу нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, скрапленого газу, і стверджує, що затверджений КМУ Порядок порушує її права як суб`єкта господарювання.

48. Наведені правові положення законодавства у взаємозв`язку з нормами процесуального закону дають підстави вважати, що цей спір є публічно-правовим, а висновки судів попередніх інстанцій про належність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є правильними.

(ІІ) Щодо повноважень КМУ та порушення прав позивача

49. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у спірних правовідносинах відповідач повинен діяти виключно в межах повноважень, визначених статтею 4? Закону України Про нафту і газ , а саме встановити порядок організації та проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, скрапленого газу, визначення стартових цін на таких аукціонах, надбавок за якість для нафти сирої і газового конденсату, а також порядок визначення обсягів реалізації на біржових аукціонах скрапленого газу для потреб населення. Проте, здійснюючи надані цією статтею повноваження, КМУ вийшов за їх межі та у пункті 51 Порядку встановив норму, яка стосується не порядку організації та проведення біржових аукціонів, а порядку виконання зобов`язань з постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу, а також визначення у відповідному договорі способу оплати та порядку розрахунку і постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу.

50. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеним висновком з огляду на таке.

51. Відповідно до статті 22 ГК України держава здійснює управління державним сектором економіки відповідно до засад внутрішньої і зовнішньої політики. Суб`єктами господарювання державного сектора економіки є суб`єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб`єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п`ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб`єктів. Повноваження суб`єктів управління у державному секторі економіки - КМУ, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб`єктів господарювання визначаються законом. Правовий статус окремого суб`єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Держава застосовує до суб`єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб`єктів.

52. Основним законодавчим актом, який визначає повноваження суб`єктів владних повноважень у сфері управління об`єктами державної власності та суб`єктами державного сектору економіки, є Закон України від 21 вересня 2006 року № 185-V Про управління об`єктами державної власності .

53. Управління об`єктами державної власності - здійснення КМУ та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб (стаття 1 цього Закону).

54. Об`єктами управління державної власності є:

- майно, передане казенним підприємствам в оперативне управління;

- майно, передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям;

- майно, передане державним господарським об`єднанням;

- корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій;

- державне майно, що забезпечує діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;

- державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію;

- державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій;

- державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук;

- безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду (частина перша статті 3 цього ж Закону).

55. Таким чином, об`єктами управління державної власності щодо господарських товариств, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 50 %, є корпоративні права, що належать державі, які вона реалізує як акціонер відповідно положень ЦК України, ГК України, Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI Про акціонерні товариства .

56. Згідно з положеннями статті 5 Закону України Про управління об`єктами державної власності , здійснюючи управління об`єктами державної власності, КМУ зокрема:

- визначає умови створення та діяльності господарських структур;

- визначає порядок розпорядження активами державних господарських організацій;

- виконує відповідно до законів інші функції з управління об`єктами державної власності.

57. Стаття 11 Закону України Про управління об`єктами державної власності визначає особливості управління та обмеження щодо розпорядження об`єктами державної власності, а стаття 11 2 цього Закону встановлює особливості управління державними унітарними підприємствами та господарськими товариствами, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі.

58. Водночас, дія Закону України Про управління об`єктами державної власності не поширюється на управління об`єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України. Ця стаття передбачає, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

59. Закон України Про нафту і газ визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності нафтогазової галузі України та регулює відносини, пов`язані з особливостями користування нафтогазоносними надрами, видобутком, транспортуванням, зберіганням та використанням нафти, газу та продуктів їх переробки, з метою забезпечення енергетичної безпеки України, розвитку конкурентних відносин у нафтогазовій галузі, захисту прав усіх суб`єктів відносин, що виникають у зв`язку з геологічним вивченням нафтогазоносності надр, розробкою родовищ нафти і газу, переробкою нафти і газу, зберіганням, транспортуванням та реалізацією нафти, газу та продуктів їх переробки, споживачів нафти і газу та працівників галузі. Відповідно до статті 6 цього Закону Верховна Рада України визначає основні напрями державної політики у нафтогазовій галузі та здійснює законодавче регулювання відносин у ній. КМУ та інші уповноважені на це органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом, реалізують державну політику в нафтогазовій галузі та здійснюють управління нею.

60. Згідно із частиною першою статті 4? цього ж Закону підприємства, частка держави у статутному капіталі яких 50 відсотків та більше, господарські товариства, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, а також дочірні підприємства, представництва та філії таких підприємств і товариств, учасники договорів про спільну діяльність та/або особи, уповноважені договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств, щомісячно здійснюють продаж нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, видобутих на підставі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами (крім обсягів, що використовуються на власні технологічні потреби), а також скрапленого газу - виключно на біржових аукціонах.

61. На підставі повноважень, наданих Законом України Про управління об`єктами державної власності та Законом України Про нафту і газ КМУ затвердив Порядок, який є обов`язковим для виконання всіма суб`єктами господарювання державного сектора економіки.

62. ПАТ Укрнафта є акціонерним товариством, пакет акцій якого (50% акцій плюс одна акція) залишений у державній власності і переданий до статутного фонду Національної акціонерної компанії Нафтогаз України відповідно до постанови КМУ від 25 травня 1998 року № 747 та додатку №2 до цієї постанови.

63. Листом від 29 серпня 2017 року вих. № 29/08-01 позивач звернувся до ПАТ Укрнафта як суб`єкта державного сектора економіки, в якому просив розглянути пропозицію про внесення до типового договору купівлі-продажу змін, якими передбачити, що оплата за придбану нафту буде здійснюватися у формі безвідкличного покритого документарного акредитиву. Листом від 30 серпня 2017 року № 05-07-3 ПАТ Укрнафта повідомило ТОВ Інсігнія Резорт , що умови в проекті договору купівлі-продажу щодо попередньої оплати викладені відповідно до пункту 51 Порядку.

64. Суди не встановили, що ПАТ Укрнафта зверталося до суду з позовом про визнання недійсним пункту 51 Порядку, який спрямований на регулювання господарської діяльності цього товариства, в частині встановлення порядку постачання нафти, зокрема вимоги щодо попередньої оплати, що не заборонено ані щодо договорів купівлі-продажу, ані щодо договорів поставки у ЦК України та інших законодавчих актах. Таким чином, ПАТ Укрнафта добровільно погодилося і виконує приписи, що містяться у зазначеному Порядку, не вважаючи, що його право на вільне визначення умов договору порушене державою як акціонером.

65. Тому пропозиції щодо укладення договору на умовах попередньої оплати є пропозиціями ПАТ Укрнафта як продавця товару. Якщо ТОВ Інсігнія Резорт не погодилося укладати договір на умовах, запропонованих продавцем, а ПАТ Укрнафта не погодилося на зустрічну пропозицію покупця щодо внесення змін до запропонованого ним як продавцем Проекту договору купівлі-продажу, то ТОВ Інсігнія Резорт має право відмовитися від укладення договору.

66. Таким чином, затверджений КМУ Порядок не порушує і не може порушити прав позивача, оскільки він визначає умови проведення біржових аукціонів з продажу нафти сирої і газового конденсату власного видобутку, видобутих на підставі спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами (крім обсягів, що використовуються на власні технологічні потреби), а також скрапленого газу, для обмеженого кола суб`єктів:

1) підприємств, частка держави у статутному капіталі яких 50 відсотків та більше;

2) господарських товариств, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких знаходяться у статутних капіталах інших господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій;

3) дочірніх підприємств, представництв та філії таких підприємств і товариств;

4) учасників договорів про спільну діяльність та/або осіб, уповноважених договорами про спільну діяльність, укладеними за участю зазначених підприємств.

67. Оскільки КМУ не здійснював державного регулювання господарської діяльності позивача, який відповідно не входить до кола суб`єктів, порядок діяльності яких у ході біржових торгів ним урегульовано, не можна вважати, що КМУ як суб`єкт владних повноважень вийшов за межі своїх повноважень і порушив права, свободи або законні інтереси позивача.

68. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що КМУ вийшов за межі своїх повноважень і порушив права позивача, виклавши у такій редакції перше речення абзацу третього пункту 51 Порядку.

(ІІІ) Щодо дискримінації та антиконкурентного характеру пункту 51 Порядку

69. Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій указали, що визначення в пункті 51 Порядку умови щодо здійснення постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця у повному обсязі суперечить положенням статті 15 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III Про захист економічної конкуренції , а прийнятий нормативний акт в оскаржуваній частині має антиконкурентний та дискримінаційний характер. Суди дійшли висновку, що умовою про необхідність здійснення 100% попередньої оплати створюються дискримінаційні умови діяльності суб`єктів господарювання за ознакою фінансової спроможності. Оскільки за таких умов участь в аукціонах можуть взяти лише ті суб`єкти господарювання, які мають значні вільні фінансові ресурси для їх використання для оплати, чим створено штучні перешкоди для участі в аукціонах юридичних осіб - середніх та малих суб`єктів господарювання.

70. Велика Палата Верховного суду не погоджується з зазначеним висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

71. Згідно із частиною другою статті 15 цього Закону антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

- заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

- пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об`єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб`єктів господарювання в інших формах;

- пряме або опосередковане примушення суб`єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

- будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб`єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

- встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

- надання окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

- дія, внаслідок якої окремим суб`єктам господарювання або групам суб`єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами;

- дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

72. Відповідно до частини першої статті 31 ГК України дискримінацією суб`єктів господарювання органами влади у цьому Кодексі визнається:

- заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм господарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також установлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

- примушування суб`єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в господарські організації та інші об`єднання;

- прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

- установлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

- надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб`єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

- обмеження прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

- установлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб`єктів господарювання або груп підприємців.

73. Згідно із частиною першою статті 4 Закону України від 6 вересня 2012 року № 5207-VI Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні дія цього Закону поширюється на відносини між юридичними особами публічного та приватного права, місцезнаходження яких зареєстровано на території України, а також фізичними особами, які перебувають на території України.

74. У частині третій статті 6 цього ж Закону визначено, що не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

75. Дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (див. mutatis mutandis пункт 48 рішення ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Справа Пічкур проти України ).

76. Згідно із частиною першою статті 6 ГК України одним з основоположних принципів господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб`єктів господарювання.

77. Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 статті 656 цього Кодексу передбачено що, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього ж Кодексу.

78. Згідно з оспорюваним пунктом 51 Порядку (перше речення третього абзацу) продавець виконує свої зобов`язання щодо постачання нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу після надходження коштів від покупця у повному обсязі відповідно до умов договору купівлі-продажу. Відтак єдиною умовою, яку встановлює пункт 51 Порядку, є попереднє надходження коштів від покупця в повному обсязі відповідно до умов договору.

79. Незважаючи на вимогу 100 % попередньої оплати, пункт 51 Порядку не встановлює конкретних строків проведення такої оплати. Відповідно сторони в договорі можуть вільно визначити терміни проведення оплати нафти сирої, газового конденсату і скрапленого газу та їх відвантаження. При цьому покупець не зобов`язаний мати на власних рахунках значні фінансові ресурси для миттєвої разової оплати, визначивши за згодою сторін термін оплати, який виявиться максимально зручним для покупця.

80. Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами скаржника стосовно того, що пункт 51 Порядку в оскаржуваній частині не містить умов щодо мінімальної суми договору купівлі-продажу, мінімальних обсягів купівлі/продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку, скрапленого газу, не визначає мінімального розміру статутного капіталу для учасників біржових аукціонів, а тому особи, які мають намір придбати нафту сир, газовий конденсат власного видобутку і скраплений газ у суб`єктів державного сектору економіки, не повинні мати значні фінансові ресурси для їх участі в біржових аукціонах. Пункт 51 Порядку не створює жодних перешкод для участі в аукціонах середніх та малих суб`єктів господарювання, адже вказані суб`єкти господарювання мають право придбавати нафту сиру, газовий конденсат власного видобутку і скраплений газ в обсягах та порядку, що відповідають їх фінансовим можливостям на конкурентних умовах.

81. Відтак указаний пункт Порядку не обмежує права та свободи інших осіб і не створює перешкод для їх реалізації, не надає необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками та не передбачає поводження з особами у різний спосіб у відносно схожих ситуаціях.

82. При цьому пункт 51 Порядку в оскаржуваній частині не встановлює жодного виду дискримінації, передбачених частиною першої статті 31 ГК України, не відноситься до антиконкурентних дій, визначених частиною другою статті 15 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III Про захист економічної конкуренції , та не суперечить статті 18 ГК України, адже жодним чином не обмежує прав суб`єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів, не спрямований на необґрунтоване сприяння окремим конкурентам у підприємницькій діяльності, не запроваджує жодних обмежень на ринку.

83. Вимога щодо попередньої оплати встановлена КМУ в інтересах держави як власника корпоративних прав таких господарських організацій, з метою недопущення збитків у суб`єктів державного сектору економіки від невиконання або неналежного виконання їх контрагентами взятих на себе зобов`язань за господарськими договорами. Велика Палата Верховного Суду вважає таке обґрунтування ставлення держави до суб`єктів господарювання - покупців нафти сирої, газового конденсату і природного газу, об`єктивно зумовленим і розумним.

84. Суб`єкти господарювання, які не згодні з умовами, запропонованими продавцем - суб`єктом державного сектору економіки, можуть придбавати відповідний товар у інших суб`єктів господарювання, які не належать до державного сектора економіки і не керуються у своїй діяльності відповідним Порядком.

85. Таким чином, КМУ жодним чином не порушив та не обмежив права як позивача, так і інших суб`єктів господарювання на участь в біржових аукціонах з продажу нафти сирої, газового конденсату власного видобутку і скрапленого газу.

(ІV ) Щодо дотримання принципу правової визначеності та передбачуваності

86. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскаржуваний пункт 51 Порядку не відповідає принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства, на важливості та необхідності застосування якого неодноразово наголошувалося у практиці ЄСПЛ.

87. Будь-які обмеження, які накладаються, мають ґрунтуватися на положеннях законодавства. Воно має бути сформульоване з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню (див. m utatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року).

88. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб заходи мали підстави в національному законодавстві, і відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (див. m utatis mutandis рішення ЄСПЛ від 9 листопада 1999 року у справі ТОВ Шпачек проти Чеської Республіки , від 5 січня 2000 року у справі Беєлер проти Італії , від 7 липня 2011 року у справі Сєрков проти України ).

89. Однією з вимог, яка випливає зі словосполучення встановлений законом , є передбачуваність. Норму не можна вважати законом , якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований (див. mutatis mutandisпункт 31 рішення ЄСПЛ від 25 листопада 1999 року у справі Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства ).

90. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржувана частина пункту 51 Порядку відповідає принципу правової визначеності та передбачуваності законодавства з наступних підстав.

91. Приписи пункту 51 Порядку базуються на нормах чинних законів, зокрема Господарського кодексу України, Закону України Про управління об`єктами державної власності , Закону України Про нафту і газ .

92. Пункт 51 Порядку є чітким за змістом, доступним для заінтересованих осіб. Порядок був оприлюднений у встановленому законом порядку - в газеті Урядовий кур`єр (№200, від 29 жовтня 2014 року), а також в Офіційному віснику України (2014 рік, № 87, стор. 242, стаття 2483, код акта 74500/2014), його текст розміщений на безкоштовному публічному веб-ресурсі Законодавство України .

93. Оскаржуваний припис пункту 51 Порядку є передбачуваним у застосуванні, адже був у Порядку з моменту набрання останнім чинності, тобто з 29 жовтня 2014 року, тоді як позивач подав заявку про участь в аукціоні 29 серпня 2017 року, тобто більш як через два роки з моменту прийняття й оприлюднення КМУ Порядку. Вочевидь, позивач не міг не знати про існування відповідного припису. Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач мав можливість передбачити вплив оскаржуваного припису на діяльність ПАТ Укрнафта (як свого потенційного контрагента) та врахувати цей припис, плануючи власну господарську діяльність, зокрема, вирішуючи питання про те, чи закуповувати необхідний товар саме у ПАТ Укрнафта , чи в іншого господарюючого суб`єкта.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

94. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

95. За правилами частин першої та третьої статті 351 цього ж Кодексу підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

96. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до незаконності судового рішення, а також оскільки виправлення відповідної помилки не потребує з`ясування нових обставин і дослідження нових доказів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України, до якої приєдналося Національне антикорупційне бюро України, задовольнити.

2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі № 826/14367/17 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю Інсігнія Резорт у задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна Н. П. Лященко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська

Відповідно до частини третьої статті 355 Кодексу адміністративного судочинства України постанову оформлено суддями Бакуліною С. В.та Кібенко О. Р.