Рішення

від 31.05.2019 по справі 226/508/19

ДИМИТРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 226/508/19

Справа № 226/508/19

Провадження № 2/226/324/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2019 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Первомайськвугілля про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Державного підприємства Первомайськвугілля (далі за текстом ДП Первомайськвугілля ) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в обґрунтування якого вказала, що вона 29.11.2017 на підставі наказу відповідача від 28.11.2017 № 213-к була прийнята на посаду заступника генерального директора з правових питань та кадрової політики. У період її перебування на лікарняному 11.01.2019 її було звільнено за п.4 ст.40 КЗпП України за прогули без поважних причин. 31.01.2019 нею у відділі кадрів підприємства було отримано трудову книжку та копію наказу про звільнення. Із зазначеним звільненням вона не згодна з таких причин. Наказом відповідача від 08.10.2018 № 197-к їй було надано додаткову оплачувану відпустку як одинокій матері, яка виховує дитину до 15 років, тривалістю 10 календарних днів, з 11.10.2018 по 21.10.2018, за період 2018 року та щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день, з 22.10.2018 по 21.11.2018, за період з 29.11.2017 по 11.10.2018. У зв`язку із знаходженням у період відпустки її на лікарняному за наказом підприємства від 22.11.2018 № 274-к її відпустку було продовжено на 17 календарних днів з 22.11.2018 по 08.12.2018. 09.12.2018 припадало на вихідний день. З 10.12.2018 по 04.01.2019 вона знаходилася на лікарняному. 05.01.2019, 06.01.2019 та 07.01.2019 припали на вихідні та неробочий дні. З 08.01.2019 по 17.01.2019 вона знаходилася на лікарняному у сімейного лікаря. З 18.01.2019 по 26.01.2019 вона знаходилася на лікарняному у лікаря алерголога. 28.01.2019 нею до канцелярії підприємства було надано оригінали двох листків непрацездатності. Того ж дня до канцелярії було спрямовано заяву від 27.01.2019 про звільнення її за власним бажанням відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України з 28.01.2019 у зв`язку із несвоєчасною виплатою заробітної плати. Проте, їй було повідомлено, що дані листки непрацездатності та заява про звільнення не будуть взяти до уваги, оскільки її вже звільнено 11.01.2019 за наказом від 11.01.2019 № 9-к за прогул без поважних причин. При винесенні вказаного наказу відповідач не зажадав від неї письмових пояснень або документів про причини відсутності її на робочому місці. Про те, що вона перебуває на лікарняному, нею 08.01.2019 за телефоном було повідомлено в.о.начальника відділу кадрів ОСОБА_7 , яка 11.01.2019 також за телефоном повідомила про звільнення її за прогули та що їй потрібно надати пояснення про відсутність на робочому місці з 05.01.2019 по 11.01.2019. У зв`язку з перебуванням її у той час на лікарняному, письмові пояснення нею були направлені на електрону адресу відповідача 11.01.2019. Крім того, вона є одинокою матір`ю, самостійно виховує дитину, якій на час її звільнення не виповнилося 14 років, що не було враховано відповідачем при її звільненні. Тому позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 11.01.2019 № 9-к про її звільнення з посади заступника генерального директора з кадрових питань та кадрової політики ДП Первомайськвугілля ; поновити її на вказаній посаді; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2019 по 19.02.2019 у розмірі 22000,41 грн, виходячи із її середньоденної заробітної плати у 814,83 грн, помножених на 27 робочих днів вимушеного прогулу та стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати у розмірі 768,40 грн.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги у повному обсязі, просила стягнути її середній заробіток за час вимушеного прогулу, який попередньо був розрахований по день звернення до суду з даним позовом, по день ухвалення рішення суду. Також пояснила, що на підприємстві існує первинна профспілкова організація, членом якої вона не є.

Представник відповідача до суду не з`явився, про час і місце розгляду справи сповіщений належним чином, надав відзив на позов, відповідно до якого вказав, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п.4 ст.40 КЗпП України відбулося цілком правомірно. Відповідно до ч.1 ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення працівнику було запропоновано надати у встановлений строк пояснення щодо причини відсутності на роботі, що підтверджується актом від 11.01.2019. Даних пояснень позивачем надано не було, що стало підставою для застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення. Оскільки на час прийняття наказу про звільнення від 11.01.2019 № 9-к доказів позивачем щодо поважності причин відсутності на роботі у період з 05.01.2019 по 11.01.2019 надано не було, роботодавець був вимушений звільнити працівника. Позивач вказує, що нею було направлено відповідачу заяву про звільнення її за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП України у зв`язку з невиплатою заробітної плати. Проте, належних доказів, які б підтверджувати достовірність невиплати їй заробітній плати, позивач не надала. При цьому ОСОБА_1 просить поновити її на попередньому місці роботи, що є підставою вважати доводи щодо невиплати заробітної плати штучними. Тому просить суд у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою судді від 22.02.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження.

20.03.2019 від відповідача отримана апеляційна скарга на ухвалу судді від 22.05.2019 про відкриття провадження.

16.04.2019 від відповідача отримано відзив на позов.

Постановою Донецького апеляційного суду від 24.04.2019 ухвалу судді від 22.02.2019 залишено без змін.

Заслухавши учасника справи, дослідивши надані суду заяви по суті справи та докази, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1980 року народження, у період з 29.11.2017 по 11.01.2019 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймаючи посаду заступника генерального директора з кадрових питань та кадрової політики, що підтверджується записами з трудової книжки позивача (а.с.11-17 т.1).

Позивач ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі свідоцтва про народження дитини (а.с.20 т.1).

Відповідно до рішення Будьонівського районного суду Донецької області від 02.08.2012 шлюб позивача з батьком дитини ОСОБА_5 розірвано, у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання доньки відмовлено через ненадання доказів на підтвердження позовних вимог в цій частині (а.с.18, 19 т.1).

Згідно з наказом ДП Первомайськвугілля від 08.10.2018 № 197-к ОСОБА_1 надано додаткову оплачувану відпустку як матері, яка виховує дитину до 15 років, тривалістю 10 календарних днів з 11.10.2018 по 21.10.2018 за 2018 рік та щорічну відпустку тривалістю 31 календарний день з 22.10.2018 по 21.11.2018 за період роботи з 29.11.2017 по 11.10.2018 (а.с.21 т.1).

На підставі наказу підприємства від 22.11.2018 № 247-к ОСОБА_1 продовжено щорічну відпустку на 17 календарних днів з 22.11.2018 по 08.12.2018 у зв`язку з тимчасовою непрацездатності (а.с.22 т.1).

Згідно із наказом ДП Первомайськвугілля від 11.01.2019 № 9-к ОСОБА_1 , заступника генерального директора з правових питань та кадрової роботи звільнено 11.01.2019 за прогул без поважних причин, п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.24 т.1).

З тексту даного наказу вбачається, що підставою для його виготовлення стала докладна записка від 27.12.2018 про тривалу відсутність на робочому місці позивача у період з 05.11.2018 та акт від 28.12.2018. Також в наказі зазначено, що 05.01.2019 від головного гірника ОСОБА_6 отримано листок непрацездатності АДЕ № 175305, виданий ОСОБА_1 , про знаходження на стаціонарному лікуванні з 10.12.2018 по 04.01.2019. Підтверджуючих документів про поважну причину відсутності на роботі позивача з 05.01.2019 станом на 11.01.2019 не надходило. 11.01.2019 комісійно ОСОБА_1 було запропоновано до закінчення робочого дня надати пояснення та документи, що підтверджують поважність причин відсутності на роботі з 05.01.2019. Станом на 16 год. 11.01.2019 до підприємства такі документи та пояснення не надійшли. Відсутність позивача на робочому місці та фактичне невиконання нею своїх посадових обов`язків негативно впливає на діяльність державного підприємства. Робочі дні в період з 05.01.2019 по 11.01.2019 вважати прогулом та не оплачувати.

З наказом про своє звільнення позивач ознайомлена 31.01.2019 (а.с.24 зворот т.1).

Відповідно до листа позивача без дати, спрямованого Генеральному директору ДП Первомайськвугілля , ОСОБА_1 повідомляє, що з 08.01.2019 вона знаходиться на лікарняному АДК № 623460 від 08.01.2019 (а.с.2 т.1). У судовому засіданні позивач пояснила, що даний лист вона 11.01.2019 спрямувала на електронну пошту підприємства після розмови з в.о.начальника відділу кадрів ОСОБА_7, яка за телефоном повідомила їй про звільнення.

Відповідно до листів непрацездатності АДК № 623460, АДК № 623782 ОСОБА_1 з 08.01.2019 по 17.01.2019 та з 18.01.2019 по 26.01.2019 перебувала на лікарняному, лікуючись амбулаторно за загальним захворюванням. Вказані листи отримані від позивача ДП Первомайськвугілля 28.01.2019, про що свідчить штамп підприємства на супровідному листі позивача від 27.01.2019 (а.с.25, 26, 27 т.1).

В цей же день відповідачем згідно штампу отримано заяву ОСОБА_1 від 27.01.2019 про її звільнення за власним бажанням згідно ч.3 ст.38 КЗпП України з 28.01.2019 у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, з проханням провести з нею остаточний розрахунок (а.с.28 т.1).

Відповідно до довідки ДП Первомайськвугілля від 27.01.2019 середній заробіток позивача за останні два місяці складає 17926 грн 35 коп., середньоденний заробіток - 814 грн 83 коп. (а.с.29 т.1).

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірвано власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як роз`яснено у п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Згідно за п.22 вказаної постанови у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, зокрема за п.4 ст.40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.

Так, відповідно до ст.148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Згідно за ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Відповідно до ст.9 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року, яка ратифікована Верховною Радою України 04.02.1994, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в ст.4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцю.

Судом встановлено, що позивача було звільнено за прогули, які, на думку роботодавця, були допущені позивачем у період з 05.01.2019 по 11.01.2019.

При цьому 5 та 6 січня 2019 були вихідними днями, 7 січня 2019 року відповідно до ст.73 КЗпП України є святковим днем.

З 08.01.2019 по 26.11.2019 включно позивач знаходилася на амбулаторному лікуванні за загальним захворюванням, що підтверджується листками непрацездатності АДК № 623460 та АДК № 623782.

Також судом встановлено згідно з наданими учасниками справи доказами, що відповідачем без з`ясування причин відсутності позивача на робочому місці, у порушення вимог ст.149 КЗпП України було винесено наказ про звільнення позивача, з якого вбачається, що саме у день його винесення комісійно ОСОБА_1 було запропоновано до закінчення робочого дня надати пояснення та документи на підтвердження поважності причин її відсутності на роботі. Яким чином була спрямована ця пропозиція від роботодавця позивачу, суду не надано жодного доказу, беручи до уваги, що позивач знаходилася у цей день за місцем свого мешкання в м.Мирнограді Донецької області, а місцезнаходження відповідача - в Луганській області. Посилання у відзиві на акт, начебто складений 11.01.2019 та доданий до позову, фактично суду не надано, про що свідчать додатки до відзиву, зміст даного акту суду не доведено, у наказі про звільнення він не фігурує, є посилання як на підставу звільнення на акт від 28.12.2018, зміст якого також невідомо.

У даному випадку вимогу про надання письмових пояснень належало б вручити працівнику під розписку або з отриманням відповідних доказів її відправлення (квитанції та опису поштового відправлення, повідомлення про вручення тощо). Якщо працівник з`явився на роботу самостійно, йому слід запропонувати написати такі пояснення, а в разі відмови надати такі пояснення, скласти відповідний акт.

Недодержання роботодавцем вимог закону призвело до того, що позивача було звільнено під час перебування її на лікарняному.

Частиною 3 ст.40 КЗпП України передбачено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п.5 цієї статті - нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Також у п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів наголошується на те, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються у тому числі випадків розірвання трудового договору з підстав, передбачених ст.40 КЗпП України. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок про його тимчасову непрацездатність.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач була відсутня на роботі з поважних причин, перебуваючи на лікарняному, у тому числі в день звільнення, що не може вважатись прогулом у розумінні п.4 ст.40 КЗпП України. Таким чином, звільнення позивача з цієї підстави є незаконним, здійсненим у порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України, а тому вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Таким чином, вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Згідно за п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 зі змінами, сума, що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу, обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути сплачені за середнім заробітком.

Відповідно до довідки відповідача середньоденна заробітна плата позивача, яка обчислена із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи позивача, складає 814,83 грн.

Згідно за абз.2 п.2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 року, днем звільнення вважається останній день роботи.

Тому, кількість робочих днів за період з 12.01.2019 (наступний день після останнього робочого) по 28.05.2019 (день ухвалення рішення суду) з урахуванням листа Міністерства праці та соціальної політики України про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік № 78/0/206-18 від 08.08.2018 дорівнює: за січень 2019 року - 14 днів, за лютий 2019 року - 20 день, за березень 2019 року - 20 днів, за квітень 2019 року - 21 календарний день, за травень 2019 року - 18 календарних днів, а всього 93 робочих дня.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2019 по 28.05.2019 складає 75779 грн 19 коп., із розрахунку: 93 робочих днів х 814 грн 83 коп. Саме ця сума підлягає стягненю з відповідача на користь позивача.

Оскільки позивача, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача на користь держави у розмірі по 786 грн 40 коп. за вимоги майнового та немайнового характеру, а всього 1536 грн 80 коп.

З огляду на те, що відповідно до ст.5 Закону України Про судовий збір позивачі у справах про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору, ОСОБА_1 за вимоги майнового характеру щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який згідно з Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Мінюсті України 27.01.2001 за № 114/8713, входить до структури заробітної плати, зайво сплачена сума судового збору в сумі 786 грн 40 коп.

Суд роз`яснює позивачу, що ця сума може бути повернута позивачу за її клопотанням відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір .

За приписами п.п.2, 4 ч.1 ст.430 ЦПК України слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та присудження заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнень за один місяць.

На підставі ст.ст.40, 43, 49 2 , 232-234, 235 КЗпП України, Закону України Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності , керуючись ст.ст.12, 13, 76, 141, 197, 259, 263-265, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована як внутрішньо переміщена особа за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , до Державного підприємства Первомайськвугілля , юридична адреса: вул.Куйбишева, б.21, Попаснянський район, м.Гірське Луганської області, 93292, код ЄДРПОУ 32320594, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного підприємства Первомайськвугілля № 9-к від 11 січня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з кадрових питань та кадрової політики.

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з кадрових питань та кадрової політики Державного підприємства Первомайськвугілля .

Стягнути з Державного підприємства Первомайськвугілля на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 січня 2019 року по 28 травня 2019 року у розмірі 75779 (сімдесят п`ять тисяч сімсот сімдесят дев`ять) грн 59 коп.

Стягнути з Державного підприємства Первомайськвугілля на користь держави судовий збір за позовні вимоги майнового характеру в сумі 768 грн 40 коп. та за позовні вимоги немайнового характеру в сумі 768 грн 40 коп., а всього 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп.

Рішення у частині поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнень за один місяць, що складає 17500 грн, підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене 31.05.2019.

Суддя Ж.Є.Редько