Постанова

від 23.05.2019 по справі 2040/8223/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 р. м. ХарківСправа № 2040/8223/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Гуцала М.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018, головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А. (повний текст складено 06.12.18) по справі № 2040/8223/18

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з вимогами до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУДФС у Харківській області, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0007031315 від 12.06.2018, яким йому було нараховано (збільшено) суму грошового зобов`язання із податку на додану вартість на суму 74728,00 грн., та нараховано штрафні санкції на суму 18682,00 грн. (загальна сума нарахованого зобов`язання зі сплати ПДВ та штрафних санкцій складає - 93410,00 грн.).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 позов було задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0007031315 від 12.06.2018.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідач, Головне управління ДФС у Харківській області, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій стверджує про неправильне застосування норм матеріального права. Просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що джерело походження товару, реалізованого на адресу ФОП ОСОБА_1 невідоме, а отже неможливий його рух по всьому ланцюгу постачання у зв`язку із відсутністю факту (джерела) його законного введення в обіг або реального задекларованого виробництва.

Вважає, що контрагентами-постачальниками було безпідставно виписано первинні бухгалтерські та податкові документи на формування податкового кредиту з придбання товарів (робіт, послуг) на адресу контрагента-покупця ФОП ОСОБА_1 . Вказує, що наслідком такої діяльності є виключно чи переважно формування безтоварних податкових зобов`язань та податкового кредиту, валових доходів та валових витрат на адресу контрагентів. Вважає, що первинні документи, які не відображають реального руху активів між учасниками господарської операції, є недостовірними. Зазначає, що ФОП ОСОБА_1 фактично не придбав товарно-матеріальних цінностей у контрагента-постачальника, а відтак задекларовані операції з їх придбання не можуть вважатись операціями, які дають право на віднесення ПДВ до податкового кредиту.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.

Сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи були належним чином повідомленні.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши та оцінивши зібрані під час слухання та наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області на підставі наказу від 29.03.2018 № 2154 було проведено документальну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства України щодо господарських взаємовідносин з контрагентом постачальником ТОВ Прем`єр Папір за квітень-червень, серпень 2016 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг).

Результати перевірки викладені в акті № 1904/20-40-13-15-07/3292103850 від 14.05.2018.

За наслідками перевірки контролюючим органом встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 п.44.1 ст.44, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податку на додану вартість за квітень, травень, червень, серпень 2016 року на загальну суму 74728 грн.

Додатковою підставою для встановлення вказаних висновків, викладених в акті перевірки, було ствердження відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Прем`єр Папір при наявності матеріалів податкової інформації іншого контролюючого органу щодо контрагента позивача.

На підставі зазначених висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення - рішення № 0007031315 від 12.06.2018, яким ФОП ОСОБА_1 було збільшено суму грошового зобов`язання із податку на додану вартість на суму 93410 грн., з них за податковими зобов`язаннями в сумі 74728 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 18682 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції ФОП ОСОБА_1 мали реальний характер, призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. За висновками суду першої інстанції фактичне виконання умов договору підтверджується первинними бухгалтерськими та податковими документами, виписаними відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні , п. 2.4. ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , які були долучені до матеріалів справи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на фактичні обставини справи та вимоги діючого податкового законодавства на час спірних правовідносин сторін.

Судовим розглядом встановлено, що спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані на підставі господарської операції ФОП ОСОБА_1 та ТОВ Прем`єр Папір з придбання паперу офсетного.

Реальність укладеного правочину підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними від 16.06.2016 №Пр-0000232, від 16.06.2016 №Пр-0000231, від 08.06.2016 №Пр-0000220, від 01.06.2016 №Пр-0000210, від 24.05.2016 №Пр-0000195, від 17.05.2016 №Пр-0000186, від 21.04.2016 №Пр-0000163, від 21.04.2016 №Пр-0000162, від 13.04.2016 №Пр-0000149, від 30.08.2016 №Пр-0000369, від 01.08.2016 №Пр-0000300, від 01.08.2016 №Пр-0000301 та рахунками-фактурами від 16.06.2016 №Пр-0000237, від 16.06.2016 №Пр-0000238, від 08.06.2016 №Пр-0000227, від 01.06.2016 №Пр-0000215, від 24.05.2016 №Пр-0000200, від 17.05.2016 №Пр-0000189, від 21.04.2016 №Пр-0000166, від 21.04.2016 №Пр-0000165, від 13.04.2016 №Пр-0000153, від 30.08.2016 №Пр-0000385, від 01.08.2016 №Пр-0000309, від 01.08.2016 №Пр-0000310.

Розрахунки за товар, поставлений на адресу позивача ТОВ "Прем`єр Папір" було здійснено ФОП ОСОБА_1 у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями №45 від 21.04.2016, №46 від 21.04.2016, №103 від 16.06.2016, №102 від 16.06.2016, №94 від 08.06.2016, №81 від 01.06.2016, №71 від 24.05.2016, №66 від 17.05.2016, №31 від 13.04.2016, №167 від 30.08.2016, №130 від 01.08.2016, №129 від 01.08.2016, наявними у матеріалах справи.

Транспортування придбаного товару (паперу офсетного) здійснювалось контрагентом позивача, ТОВ "Прем`єр Папір", що підтверджується долученими до матеріалів справи товарно-транспортними накладними від 16.06.2016 №0416062016, від 08.06.2016 №0208062016, від 01.06.2016 №0101062016, від 24.05.2016 №0424052016, від 17.05.2016 №0217052016, від 21.04.2016 №0321042016, від 13.04.2016 №0413042016, від 30.08.2016 №0330082016, від 01.08.2016 №0301082016.

Також, на підтвердження здійснення господарської діяльності позивачем долучені до матеріалів справи податкові накладні, складені ТОВ Прем`єр Папір , № 2000315 від 01.08.2016, №2003316 від 01.08.2016, №2000246 від 16.06.2016, №2000247 від 16.06.2016, №2000235 від 08.06.2016, №2000223 від 01.06.2016, №2000206 від 24.05.2016, №2000195 від 17.05.2016, №2000170 від 21.04.2016, №2000169 від 21.04.2016, №2000157 від 13.04.2016.

Зважаючи на відсутність об`єктивних сумнівів у правильності складання зазначених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, відповідності їх змісту об`єктивним обставинам здійснення підприємницької діяльності з діловою метою, колегія суддів вважає, що зазначені господарські операції ФОП ОСОБА_1 мали реальний характер, оскільки призвели до зміни майнового стану учасників господарських відносин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

При цьому суд апеляційної інстанції враховує інформацію з наданого витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, згідно якої основним видом діяльності позивача є виробництво інших виробів з паперу та картону (КВЕД 17.29), друкування іншої продукції (КВЕД 18.12), виготовлення друкарських форм і надання інших поліграфічних послуг (КВЕД 18.13).

Статтею 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з ст. 14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з ст. 198.3. Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до ст. 198.2 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Матеріалами справи підтверджено, що формування сум податкового кредиту відбувалося у чіткій відповідності до вищезазначених правових норм податкового законодавства на підставі правильно складених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до ст. 201.1 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В той же час у податкового органу відсутні зауваження щодо форми та змісту наданих позивачем податкових накладних, їх невідповідності фактичним обставинам здійснення господарських операцій.

Щодо доводів податкового органу стосовно фіктивності фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ Прем`єр Папір у зв`язку з наявністю ухвал суду по кримінальним провадженням.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАСУ, лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Інші документи досудового слідства не можуть бути належними доказами в адміністративному судочинстві, з огляду на відсутність судових рішень по кримінальним провадженням, що набрали законної сили.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на ту обставину, що сумніви у реальності здійснення господарських операцій позивачем виникли у податкового органу з огляду на відсутність походження товару по ланцюгу постачальників такого товару. Проте, відповідачем до матеріалів справи не додано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в розумінні ст. ст. 73-76 КАС України, які б свідчили про постачання товарів позивачу саме від ТОВ ТРАГО , ТОВ КАВЕРОН ІНДАСТРІЗ (попередня назва ПП ЕЛЕКТРОПРОМСЕРВІС ), ТОВ ГЛОБАЛ СІСТЕМЗ , ТОВ АРГОМАТ-ІНВЕСТ , а не від будь-яких інших контрагентів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що можливі порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не є підставою для притягнення позивача до відповідальності. Адже, ст. 61 Конституції України передбачено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У випадку, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов`язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Згідно ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів 2, 4, 7, 11 до Конвенції ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006, Україна визнала джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов`язковим для правозастосування органами правосуддя.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі Булвес АД проти Болгарії (заява № 3991/03) визначено, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Так, вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами у розумінні положень статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Однак факт порушення контрагентом-постачальником позивача своїх податкових зобов`язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань.

В той же час таких доказів податковим органом не було надано, окрім ствердження про неможливість підтвердження реальності постачання товару до позивача за всім ланцюгом передачі товару від самого виробника.

Діючим законодавством не передбачений і не визначений обов`язок підприємства встановлювати ланцюг суб`єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Про відсутність факту реального вчинення господарських операцій можуть свідчити, зокрема, такі обставини: всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов`язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об`єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції. Проте, відповідачем під час складення акту перевірки не були встановлені вищевказані обставини, а отже й висновок щодо відсутності факту реального вчинення господарських операцій є передчасним.

Здійснення платником податків навмисних збиткових фінансово-господарських операцій матеріалами справи також не підтверджується. Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, колегія суддів в ході розгляду справи не виявила, адже належними та допустимими доказами підтверджується факт вибуття з власності суб`єкта права-платника податків коштів в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг), факт юридичної непов`язаності сторін правочину, факт відсутності у сторін правочину спільних економічних інтересів, що в сукупності підтверджує звичайність умов ведення господарської діяльності.

Також, норми Податкового кодексу України не пов`язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальників 2-го чи іншого ланцюга.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про виконання позивачем усіх необхідних умов, передбачених Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, що свідчить про правомірність сформування ним податкового кредиту за спірними господарськими операціями саме з ТОВ ПРЕМ`ЄР ПАПІР .

Ствердження контролюючого органу про нереальність проведення фінансово-господарських операцій ТОВ ПРЕМ`ЄР ПАПІР з його контрагентами по ланцюгу постачання, зокрема з: ТОВ ТРАГО (другий ланцюг), ТОВ АГРОМАТ-ІНВЕСТ (третій ланцюг) за відповідні періоди жодним чином не стосуються безпосередніх взаємовідносин ФОП ОСОБА_1 з ТОВ ПРЕМ`ЄР ПАПІР .

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Харківське управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби діяло всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, без з`ясування необхідних обставин, що мали значення для прийняття рішень, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване ці рішення, чим було порушено законні інтереси платника податків.

Зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

З огляду на результати апеляційного перегляду судового рішення та положення ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 229, 245, 246, 250, 315, 316 321, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 по справі № 2040/8223/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 31.05.2019.