Постанова

від 30.05.2019 по справі 148/1188/16-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2019 року

м. Київ

справа №148/1188/16-а

адміністративне провадження №К/9901/19133/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 148/1188/16-а

за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання дій неправомірними, зобов`язання призначити пенсію на пільгових умовах, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою управління ПФУ

на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Робак С.О. та

ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Загороднюка А.Г., суддів Полотняка Ю.П., Драчук Т.О., -

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо відмови ОСОБА_1 призначити пенсію на пільгових умовах як особі, що працювала в районі Крайньої Півночі не менше 15 календарних років;

- зобов`язати управляння ПФУ призначити ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1 пенсію на пільгових умовах з урахуванням 15-річного стажу роботи в районах Крайньої Півночі.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 йому виповнилось 55 років, маючи стаж роботи в районах Крайоньої Півночі більше 15 років та загальний стаж роботи не менше 25 років, 24 квітня 2016 він звернувся до управління ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення 1993 року (далі - Тимчасова угода). Проте, 26 травня 2016 року ним отримано відповідь на його заяву, в якій зазначено, що призначити пенсію відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації немає підстав, оскільки із записів трудової книжки не вбачається, що він пропрацював 15 календарних років у районах Крайньої Півночі і пільги при зарахуванні до загального стажу роботи в полуторному розмірі до нього не можуть бути застосовані, оскільки відсутній трудовий договір. Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.

Тульчинський районний суд Вінницької області постановою від 24 жовтня 2016 року задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив, зокрема з того, що оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач працював в районах Крайньої Півночі не менше 15 календарних років, тому дії управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови позивачу призначити пенсію на пільгових умовах як особі, що пропрацювала в районі Крайньої Півночі не менше 15 календарних років, є неправомірними.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 25 січня 2017 року скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову щодо призначення пенсії за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 23 квітня 2016 року та в цій частині позовні вимоги залишив без розгляду.

В іншій частині постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року - апеляційний суд залишив без змін.

Ухвалюючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано строк на звернення до суду.

17 лютого 2017 року управління ПФУ звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована зокрема, тим, що Тимчасова угода встановлює необхідні умови для пільгового пенсійного забезпечення, зокрема - це набуття особою певної тривалості пільгового стажу при певній тривалості загального стажу та досягнення пенсійного віку.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 лютого 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Верховний Суд, переглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу виповнилось 55 років, що підтверджується копією паспорта (а.с.4).

Позивач працював у районах Крайньої Півночі з 17 жовтня 1977 року по 31 грудня 1977 року, з 15 серпня 1979 року по 20 серпня 1987 року, з 01 липня 1987 року по 25 серпня 1991 року, тобто понад 12 років, що підтверджується копією трудової книжки, серії НОМЕР_1 (а.с.6-8).

Згідно з копією диплому серії НОМЕР_2 позивач в 1975 році вступив в Камчатський державний педагогічний університет і 26 червні 1979 року закінчив повний курс по спеціальності російська мова та література, тобто 3 роки 9 місяців та 27 днів навчався в даному вищому навчальному закладі (а.с.5).

24 квітня 2016 року позивач звернувся до управління ПФУ з заявою про призначення йому пенсії за віком на підставі статті 1 Тимчасової угоди (а.с.9).

За результатами розгляду зазначеної заяви, відповідач листом від 26 травня 2016 року №05-П-03 (а.с.10) повідомив позивача про відмову у перерахунку пенсії, посилаючись на те, що призначити пенсію відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації немає підстав, оскільки із записів трудової книжки не вбачається, що він пропрацював 15 календарних років у районах Крайньої Півночі і пільги при зарахуванні до загального стажу роботи в полуторному розмірі до нього не можуть бути застосовані, оскільки відсутній трудовий договір.

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 у поєднанні із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно зі статтею 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Базовим (рамковим) нормативно-правовим актом, який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення пенсії, є Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно з частиною другою статті 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються, зокрема, коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини другої статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно з частиною третьою цієї ж статті види пенсійного забезпечення, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

За пунктом 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону №1058-ІV період роботи до 01 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі , постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі , Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі .

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

За статтею 3 Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1993 року (далі - Угода) всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Угоди призначення пенсій громадянам держав учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього Союзу РСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Тимчасової угоди громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років в районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію за віком: чоловіки по досягненню 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки по досягненню 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.

У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Нормативний підхід до розуміння норм права, що регулюють відносини призначення, перерахунку і виплати пенсій, в поєднанні з конституційними положеннями про пріоритет міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які встановлюють інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, дає можливість дійти висновку про те, що особи, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, мають право на призначення пенсії за віком у разі настання умов (досягнення віку, напрацювання стажу), за яких відповідно до положень частини першої статті 1 Тимчасової угоди виникає право на призначення такої пенсії на пільгових умовах.

Конституція України, Закон №1058-IV, Угода, частини перша і третя статті 1 Тимчасової угоди не містять положень, точний зміст яких або їх тлумачення припускали право на призначення пенсії за віком названій вище категорії осіб із застосуванням законодавства держави, що є Стороною Тимчасової угоди та/чи Угоди.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 01 грудня 2015 року у справі № 524/11590/14-а.

Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини установлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що закони мають бути чіткими і зрозумілими, закони не повинні бути суперечливими, а у випадку недостатньої чіткості чи суперечливості норм права вони мають тлумачитися на користь невладного суб`єкта (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії ).

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства.

Таким чином, в контексті спірних правовідносин, необхідними умовами для пільгового пенсійного забезпечення особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі є набуття такими особами певного пільгового стажу - не менше 15 календарних років, загального стажу - 25 років, зокрема, для чоловіків, та досягнення 55 років (для чоловіків).

У справі, яка розглядається суди встановили, що позивач досяг 55 років та стаж його роботи в районах Крайньої Півночі складає більше 15 років.

Разом з цим, суди не встановили та не надали оцінку доводам позовних вимог та доказам, наявним в матеріалах справи, чи має позивач загальний стаж роботи не менше 25 років, що має значення для правильного вирішення спору.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

Отже суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області задовольнити частково.

Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук ,

Судді Верховного Суду