Рішення

від 05.02.2021 по справі 148/1188/16-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 лютого 2021 р. Справа № 148/1188/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

03.06.2016 до Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, 24.05.2016 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставі ст. 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Листом від 26.05.2016 № 05-П-03 позивача повідомлено, що підстав для призначення пенсії відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації немає, оскільки із записів трудової книжки не вбачається, що позивач пропрацював 15 календарних років у районах Крайньої Півночі і пільги при обчисленні стажу роботи до нього не можуть бути застосовані, оскільки відсутній письмовий трудовий договір.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії неправомірними, позивач звернувся до суду із позовною заявою.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 позовні вимоги задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови призначити пенсію на пільгових умовах як особі, що працювала в районі Крайньої Півночі не менше 15 календарних років, неправомірними. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області з 24.03.2013 призначити пенсію на пільгових умовах з урахуванням 15 - річного стажу роботи в районах Крайньої Півночі.

Не погоджуючись із постановою від 24.10.2016, Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області оскаржило її в апеляційному порядку.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області задоволено частково.

Скасовано постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 в частині позовних вимог за період з 24.03.2013 по 23.04.2016 та залишено без розгляду позов у цій частині. Ухвала про залишення позову без розгляду мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Не погоджуючись із постановою від 24.10.2016 та ухвалою від 25.01.2017, Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області оскаржило її в касаційному порядку.

Постановою Верхового Суду від 30.05.2019 постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 18.11.2019 адміністративну справу № 148/1188/16-а передано на розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду за підсудністю.

Справа надійшла до Вінницького окружного адміністративного суду 11.12.2019.

За результатом автоматизованого розподілу справ між суддями, головуючим у справі визначено суддю Богоноса М.Б.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 16.12.2019 адміністративну справу № 148/1188/16-а прийнято до провадження та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи в порядку ст. 262 КАС України на 21.01.2020 о 10:00 год. Цією ж ухвалою замінено Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Також ухвалою від 16.12.2019 витребувано за ініціативою суду у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 або її оригінал для огляду в судовому засіданні.

13.01.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що трудова книжка позивача не підтверджує факт його роботи 15 календарних років у районах Крайньої Півночі (з 15.05.1979 по 25.08.1991). Тому відповідач вважає, що на позивача не поширювалися норми щодо врахування до страхового стажу в пільговому обчисленні періоду роботи на Крайній Півночі.

Крім того на виконання ухвали від 16.12.2019 відповідач надав пояснення та підтвердив, що загальний стаж роботи позивача, згідно розрахунку стажу складає 28 років 6 місяців 14 днів, а спеціальний стаж складає 15 років 10 місяців 8 днів.

21.01.2020 від представників сторін надійшли заяви про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

Ухвалою від 21.01.2020 провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 510/1286/16-а.

Ухвалою від 01.02.2021 провадження у справі поновлено, оскільки відпали обставини, які були підставою для зупинення провадження у справі. Крім того, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 3 ст. 194 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

24.05.2016 позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на підставі ст. 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення (а.с.9).

Листом відповідача від 26.05.2016 № 05-П-03 позивача повідомлено, що підстав для призначення пенсії відповідно до Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації немає, оскільки із записів в трудовій книжці не вбачається, що позивач пропрацював 15 календарних років у районах Крайньої Півночі і пільги при обчисленні стажу роботи до нього не можуть бути застосовані, оскільки відсутній трудовий договір (а.с.10).

Позивач вважає дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії неправомірними, тому з метою захисту свої прав та законних інтересів, звернувся до суду із позовною заявою.

Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 позовні вимоги задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області щодо відмови призначити пенсію на пільгових умовах як особі, що працювала в районі Крайньої Півночі не менше 15 календарних років, неправомірними. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області з 24.03.2013 призначити пенсію на пільгових умовах з урахуванням 15 - річного стажу роботи в районах Крайньої Півночі (а.с.58-60).

Мотивуючи вказане судове рішення суд дійшов висновку, що позивач працював в районах Крайньої Півночі не менше 15 календарних років, а тому наявні підстави для призначення пенсії на пільгових умовах з 24.03.2013 (день досягнення 55 річного віку).

Не погоджуючись із постановою від 24.10.2016, Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області оскаржило її в апеляційному порядку (а.с.63-67).

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області задоволено частково.

Скасовано постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 в частині позовних вимог за період з 24.03.2013 по 23.04.2016 та залишено без розгляду позов у цій частині. Ухвала про залишення позову без розгляду мотивована тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду (а.с.91-92).

Постановляючи ухвалу, колегія суддів погодилася із висновками суду першої інстанції про те, що загальний стаж ОСОБА_1 в районах Крайньої Півночі складає більше 15 років, а тому позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Разом з тим, колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для призначення пенсії з 24.03.2013, оскільки позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду.

Не погоджуючись із постановою від 24.10.2016 та ухвалою від 25.01.2017, Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області оскаржило її в касаційному порядку (а.с.99-103).

Постановою Верхового Суду від 30.05.2019 постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 24.10.2016 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.123-131).

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для пільгового пенсійного забезпечення особам, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі є набуття такими особами певного пільгового стажу - не менше 15 календарних років, загального стажу - 25 років, зокрема для чоловіків та досягнення 55 років (для чоловіків).

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди встановили, що позивач досяг 55 років та стаж його роботи в районах Крайньої Півночі складає більше 15 років. Проте, суди не надали оцінку доводам позовних вимог та доказам, наявним в матеріалах справи, чи має позивач загальний стаж роботи не менше 25 років, що є умовою для призначення пенсії.

Згідно ч. 5 ст. 353 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує наступне.

Щодо процесуального питання про строки звернення позивача до суду із позовом у цій справі, то при наданні йому оцінки суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, (в редакції, чинній на момент пред`явлення позову) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Норми аналогічного змісту містить й ст. 122 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 (справа № 510/1286/16-а) зазначила: "Визначаючи початок перебігу строку звернення до суду, важливо встановити той момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення її прав. У спорах, що виникають з органами ПФУ, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФУ відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Отже, в цьому випадку початок перебігу строку звернення до адміністративного суду слід пов`язувати з датою отримання листа-відповіді, листа-роз`яснення від органу ПФУ на запит особи про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність / несвоєчасність її перерахунку".

Як встановлено судом, отримавши лист від 26.05.2016 про відмову у призначенні пенсії, позивач 03.06.2016 звернувся до суду із цим позовом.

Відтак, враховуючи, що позивач дізнався про факт та підстави відмови у призначенні пенсії з листа від 26.05.2016, то саме із цієї дати слід обраховувати початок перебігу строку звернення до суду з позовом. Тому, строк звернення до суду позивачем не пропущено.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У спірних правовідносинах із 01.01.2004 таким законом є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (станом на 24.05.2016).

Статтею 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону від 09.07.2003 № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Підпунктом "д" п. 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.60 року "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану - два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Відповідно до статті 3 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.67 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", скорочено тривалість трудового договору, що дає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.60, з п`яти до трьох років та передбачено надання зазначених пільг особам, які прибули в ці райони і місцевості з власної ініціативи, за умови укладення ними трудових договорів на строк три роки, а на островах Північного Льодовитого океану два роки.

Згідно з п. 3 постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.60 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.60 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" зазначено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, після 01.03.60 року зараховувати за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на які розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року і від 26 вересня 1967 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР № 1029 від 10 листопада 1967 року.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.92 (далі Угода від 13.03.92) передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до ст. 6 Угоди від 13.03.92, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугою років, громадянам держав учасниць Угоди, враховується трудовий стаж, набутий на території будь якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в силу цієї Угоди.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, що видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, що входили у склад СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (ст. 11 Угоди від 13.03.92).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення, громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.

У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції у цій справі, Верховний Суд зазначив, що необхідними умовами для пільгового пенсійного забезпечення особам, які працювали в районах Крайньої півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі є набуття такими особами певного пільгового стажу - не менше 15 календарних років, загального стажу - 25 років, зокрема для чоловіків та досягнення 55 років (для чоловіків).

Суд касаційної інстанції зазначив, що суди встановили, що позивач досяг 55 років та стаж його роботи в районах Крайньої Півночі складає більше 15 років. Проте, суди не встановили та не надали оцінку доводам позовних вимог та доказам, наявним в матеріалах справи, чи має позивач загальний стаж роботи не менше 25 років, що має значення для правильного вирішення спору.

Щодо досягнення позивачем на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 55 років, суд зазначає наступне.

Відповідно до паспорта громадянина України серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг 55 років 24.03.2013 (а.с.4).

Із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивач звернувся до відповідача 24.05.2016 (58 років). Таким чином позивачем дотримано одну із вимог Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення, а саме досягнення 55 років.

Щодо підтвердження позивачем пільгового стажу - не менше 15 календарних років, суд зазначає наступне.

Згідно вимог ст. 62 Закону від 05.11.91 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Суд встановив, що відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 у період з 15.08.1979 по 25.08.1991 позивач працював на різних посадах в районі Крайньої Півночі (а.с.6-7). Крім того у період з 01.09.1975 по 26.06.1979 позивач навчання в Камчатському Державному педагогічному інституті, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 (а.с.5).

Згідно ст. 56 Закону від 05.11.91 № 1788-XII до стажу роботи зараховується період навчання у вищих і середніх навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Таким чином позивачем згідно записів трудової книжки та диплому про навчання підтверджено 15 років 10 місяців 8 днів пільгового стажу в районі Крайньої Півночі.

Крім того згідно розрахунку стажу ОСОБА_1 , Головним управлінням підтверджено та не заперечується, що стаж набутий в районі Крайньої Півночі складає 15 років 10 місяців 8 днів (а.с.187).

Більше того, у постанові Верхового Суду від 30.05.2019, ухваленій у цій справі, суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої та апеляційної інстанції про те, що умови про підтвердження пільгового стажу позивач дотримався. Такий висновок, в силу ч. 5 ст. 353 КАС України, є обов`язковим для суду при новому розгляді справи.

Отже, позивачем дотримано ще одну вимогу Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення, а саме підтверджено пільговий стаж 15 років роботи в районі Крайньої Півночі.

Щодо підтвердження позивачем загального стажу роботи 25 років, суд зазначає наступне.

Приймаючи адміністративну справу до свого провадження, суд ухвалою від 16.12.2019 запропоновано сторонам по справі при поданні заяв по суті справи висловити свою позицію щодо наявності чи відсутності у позивача загального стажу роботи не менше 25 років.

13.01.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому серед іншого відповідач повідомив, що загальний стаж ОСОБА_1 становить 28 років 6 місяців 14 днів на підтвердження чого надав розрахунок стажу позивача (а.с.187).

Таким чином позивач дотримався всіх трьох вимог Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд доходить висновку про протиправність дій Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області, у формі листа від 26.05.2016 № 05-П-03, щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, як особі що працювала в районі Крайньої Півночі.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням 15 років стажу роботи в районах Крайньої Півночі із 24.03.2013, суд зазначає наступне.

На думку позивача, бажана для нього пенсія повинна бути йому призначена із 24.03.2013, оскільки в цей день йому виповнилося 55 років, тобто настала подія, яка вважається останньою (третьою) умовою для призначення пенсії.

Із матеріалів справи встановлено, що до органу пенсійного фонду з метою призначення пенсії позивач звернувся 24.05.2016 (а.с. 9).

Отримавши відмову у призначенні пенсії, 03.06.2016 позивач звернувся до суду із позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16-а, зазначила, що при розгляді пенсійних спорів судам слід розмежовувати строк звернення до суду із питанням застосування строку (періоду) за який проводиться перерахунок пенсії (як спосіб відновлення порушеного права) у випадку задоволення позовних вимог.

Як вказано вище у мотивувальній частині цього рішення, строки звернення ОСОБА_1 до суду не вважаються порушеними.

Щодо строку (періоду) із якого відповідача слід зобов`язати призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах, то суд зауважує, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки, позивач досягнув 55 років 24.03.2013, а його звернення до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відбулось 24.05.2016, тобто поза межами строку визначеного п. 1 ч. 1 статті 45 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, то призначення пенсії має відбутися саме з дня звернення із заявою - 24.05.2016.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм статті 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, в силу якої нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 по справі № 510/1286/16-а зробила висновок, що норми ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії) підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Однак у межах правовідносин які є спірними у цій справі, відсутні підстави для висновку про нарахування позивачу пенсії із моменту досягнення ним 55 річного віку, адже обов`язковою умовою для прийняття рішення про призначення пенсії є звернення особи із заявою. Як встановлено судом, із заявою позивач звернувся лише 24.05.2016, а тому саме із вказаною датою Закон пов`язує момент виникнення його права на призначення бажаної пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовна вимога зобов`язального характеру підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, починаючи з 24.05.2016.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 487,20 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 243,60 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дій Управління Пенсійного фонду України у Тульчинському районі Вінницької області, щодо відмови листом від 26.05.2016 № 05-П-03 у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах, як особі що працювала в районах Крайньої Півночі.

Зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах починаючи з 24.05.2016, як особі, що працювала в районах Крайньої Півночі не менше 15 років.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 243,60 грн. (двісті сорок три гривні 60 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м .Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Богоніс Михайло Богданович