Постанова

від 28.05.2019 по справі 910/2334/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2019 р. Справа№ 910/2334/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Українська залізниця

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 01.03.2019

у справі № 910/2334/19 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзабезпеч

до Акціонерного товариства Українська залізниця

про визнання договору продовженим

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 у справі №910/2334/19 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзабезпеч про забезпечення позову. З метою забезпечення позову: заборонено Акціонерному товариству Українська залізниця вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання Товариству з обмеженою відповідальністю Укразабезпеч користуватися орендованим майном на умовах Договору оренди №3124 від 12.05.2006, до набрання рішенням у даній справі законної сили. В іншій частині вимог заяви - відмовлено.

Не погодившись із згаданою ухвалою, Акціонерне товариство Українська залізниця оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята внаслідок неправильної оцінки доказів та визначення обставин справи, а також з порушенням норм процесуального права. За твердженнями апелянта, на дату винесення оскаржуваної ухвали спірний Договір оренди припинено, адже як на дату закінчення строку дії Договору оренди, так і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення відповідача щодо продовження строку дії цього Договору. Крім цього, апелянт вказував на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що застосування заходів до забезпечення позову не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог. На переконання апелянта, вжиті заходи забезпечення позову по-суті є втручанням (оскільки Договір оренди припинено) у господарську діяльність АТ Укрзалізниця , що проявляється у неможливості користуватися майном на власний розсуд, в т.ч. передати його в оренду, а також завданням останньому збитків у вигляді неможливості стягнення з позивача неустойки в розмірі подвійної плати за прострочення повернення орендованого майна на час дії заборони, встановленої оскаржуваною ухвалою. Крім цього, за твердженнями апелянта, судом першої інстанції не враховано, що зазначений захід забезпечення позовних вимог є тотожним задоволенню позову, оскільки дозволяє позивачу безперешкодно користуватись майном, яке належить АТ Укрзалізниця за припиненим Договором оренди, що в свою чергу є порушенням ч. 11 ст. 137 ГПК України. Разом з цим, апелянт стверджував, що TOB Укрзабезпеч до заяви про вжиття заходів забезпечення позову не додало жодних належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у вказаній заяві обставин, всі твердження позивача базуються лише на його припущеннях тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначив про необґрунтованість доводів апелянта щодо припинення спірного Договору оренди, посилаючись на те, що з 30.06.2018 по 30.07.2018 заяви про припинення цього договору від жодної із сторін договору не надходило, орендодавець протягом цього строку не висловлював заперечень щодо користування орендарем майном, відтак зазначений Договір продовжено на той самий термін та на тих самих умовах. Безпідставність тверджень апелянта підтверджує той факт, що орендар продовжував користуватися майном, орендодавець продовжував приймати платежі за договором оренди після 30.06.2018, що є безумовним підтвердженням того, що Договір продовжує діяти. На переконання позивача, TOB Укрзабезпеч аргументуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову навело беззаперечні факти вчинення апелянтом дій, спрямованих на протиправне виселення в примусовому порядку та одночасно зазначало, що судовий спір з питань припинення або розірвання договору відсутній. При винесенні оскаржуваної ухвали місцевим судом встановлено, що сторона договору АТ Українська залізниця неодноразово відключала світло та погрожувала припиненням електропостачання, вимагала звільнення приміщення шляхом виселення. Відповідно, судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що у разі невжиття заходів забезпечення позову в подальшому виконати рішення суду (в разі задоволення позову) буде фактично неможливо, тому при виселенні будуть демонтовані конструкції, обладнання тощо та ймовірно з`явиться новий орендар. Позивач також стверджував, що до заяви про забезпечення позову позивачем надано додаткові пояснення з додатками (67 пунктів), що містять докази на обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову (листи, претензії та попередження, які надійшли від АТ Укрзалізниця щодо припинення електропостачання та неправомірних вимог щодо звільнення приміщень та виселення, наряди на відключення енергопостачання, а також нарядів на демонтаж внутрішніх кіосків, оригінали актів, якими всі зазначені факти зафіксовано) тощо.

У наданій апеляційному суду відповіді на відзив, відповідач акцентував увагу на тому, що про припинення строку дії Договору оренди з 30.06.2018 філією Пасажирська компанія та AT Укрзалізниця завчасно і неодноразово письмово поінформувалося TOB Укрзабезпеч та зазначалось про необхідність повернення майна після закінчення встановленого строку та підписання актів приймання-передавання (повернення) майна з оренди, зокрема, листами №ЦЦЮ-13/181 від 10.04.2018, б/н від 27.04.2018, №1547 від 19.07.2018, №ЦЦЮ- 13/456 від 31.07.2018, ЦЦЮ-13/26 від 29.01.2019 та ЦЦЮ-13/29 від 31.01.2019 про закінчення дії договору оренди нерухомого майна №3124 від 12.05.2006, укладеного з TOB Укрзабезпеч , та претензіями №1518 від 18.07.2018 та №1900 від 31.08.2018 про негайне повернення майна за припиненням Договору. За твердженнями апелянта, оскільки копії зазначених листів та претензій з доказами їх направлення були надані суду TOB Укрзабезпеч з додатковими поясненнями до заяви про забезпечення позову в якості підтвердження неодноразового звернення AT Укрзалізниця до нього з приводу припинення строку дії Договору, TOB Укрзабезпеч не заперечується факт отримання ним зазначених листів та претензій AT Укрзалізниця щодо припинення спірного Договору. Відтак, на дату закінчення строку Договору та протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця - AT Укрзалізниця щодо продовження строку дії договору, такий договір вважається припиненим. Натомість, TOB Укрзабезпеч фактично перешкоджає законній господарській діяльності AT Укрзалізниця , не звільнюючи орендовані ним приміщення після припинення дії Договору та вчиняє дії, які перешкоджають законній вимозі щодо звільнення незаконно займаного ним приміщення, яке належить AT Укрзалізниця . Крім цього, апелянт вказував, що невиконання законних вимог AT Укрзалізниця щодо звільнення TOB Укрзабезпеч займаних ним приміщень, раніше переданих в оренду,а також здійснення платежів TOB Укрзабезпеч , які зараховувались відповідачем як плата за фактичне користування майном згідно п. 5.14 Договору, ніяким чином не свідчить про пролонгацію дії цього Договору. Крім цього, апелянт надав пояснення щодо набуття ним права на орендоване майно, зокрема, зазначивши, що не зважаючи на момент реєстрації права власності на орендоване майно, у АТ Українська залізниця були всі повноваження правонаступника, оскільки зазначене майно увійшло до його статутного капіталу на підставі передавального акту і зведеного переліку майна, затвердженими Міністром інфраструктури України 18.08.2015, з моменту його передання та набуття дієздатності АТ Українська залізниця .

В судове засідання апеляційної інстанції 28.05.2019 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав вимоги своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю Укрзабезпеч (ТОВ Укрзабезпеч , позивач) звернулось Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця (АТ Українська залізниця , відповідач) про визнання Договору оренди № 3124 нерухомого майна, що належить до державної власності від 12.05.2006 продовженим та той самий строк, який був раніше встановлений цим Договором, а саме на п`ять років до 12.05.2021.

Разом з цим, 25.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ТОВ Укрзабезпеч про забезпечення позову, в якій позивач просив заборонити АТ Українська залізниця вчиняти дії, які б перешкоджали ТОВ Укрзабезпеч користуватися орендованим майном на умовах договору оренди № 3124 від 12.05.2006, зокрема: припиняти постачання електроенергії, блокувати та виселяти з орендованого приміщення, а також вчиняти будь-які інші дії, які б перешкоджали господарській діяльності ТОВ Укрзабезпеч .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 у справі №910/2334/19 задоволено частково заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзабезпеч про забезпечення позову. З метою забезпечення позову: заборонено Акціонерному товариству Українська залізниця вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання Товариству з обмеженою відповідальністю Укразабезпеч користуватися орендованим майном на умовах Договору оренди №3124 від 12.05.2006, до набрання рішенням у даній справі законної сили. В іншій частині вимог заяви - відмовлено.

Приймаючи рішення в частині застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції погодився з доводами про те, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову, може призвести до неможливості та значного ускладнення виконання рішення суду, у разі задоволення позову, оскільки відновлення порушеного права позивача буде неможливим або значно ускладеним. При цьому, зазначив, що заявлені способи забезпечення позову співвідносяться з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, тож такі заходи забезпечення позову спроможні забезпечити належне виконання судового рішення у разі задоволення позову. Застосування заходів до забезпечення позову, за висновками суду, не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача у справі чи інших осіб, що не є учасниками даного судового процесу, не призведе до втручання у звичайну діяльність учасників судового процесу, а лише запровадить тимчасові обмеження, існування яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод у виконанні рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

З огляду на аналіз згаданих положень закону заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов`язковим.

В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню в зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім цього, здійснюючи судочинство суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття ефективний засіб , за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії ), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

В ході вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При цьому, обов`язковим в силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, що мають значення для справи.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник вказував, що являється орендарем нерухомого майна за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 3124 від 12.05.2006, укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (орендодавцем) та ТОВ Укрзабезпеч (орендарем), за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно загальною площею 149,80 (сто сорок дев`ять цілих вісімдесят сотих) кв.м. в будівлі Головного вокзалу (Центральний) за адресою: м. Київ, площа Вокзальна, 1, що знаходиться на балансі Вокзалу станції Київ-Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця .

В подальшому у зв`язку із утворенням Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , орендоване майна в установленому порядку було передане на баланс цього товариства та включене до його статутного фонду, відтак сторони Договору оренди змінили орендодавця, а саме Фонд державного майна України по місту Києву на Публічне акціонерне товариство Українська залізниця .

За твердженнями заявника, на даний час на підставі ст. 764 ЦК України та п. 10.5 Договору оренди № 3124 від 12.05.2006, він вважається продовженим на тих самих умовах, що були передбачені цим договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження договору.

Крім цього, заявник стверджував, що АТ Українська залізниця в супереч положенням п. 7.2 Договору оренди № 3124 від 12.05.2006 вчиняє дії, які перешкоджають ТОВ Укрзабезпеч користуватися орендованим майном на умовах згаданого договору, зокрема, неодноразово відключало світло та погрожувало припиненням електропостачання. Не зважаючи на чинність договору, ПАТ Українська залізниця постійно звертається до позивача з вимогами про припинення строку його дії та погрожує виселенням товариства в примусовому порядку, що дестабілізує його роботу. Враховуючи наведені обставини, умови укладеного між сторонами договору оренди та факт невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, наразі позивач позбавлений можливості належно та вчасно здійснювати свою господарську діяльність.

Як встановлено матеріалами справи, предметом спору у даній справі є визнання Договору оренди № 3124 нерухомого майна, що належить до державної власності, від 12.05.2006 продовженим на той самий строк, який був раніше встановлений цим Договором, а саме на п`ять років до 12.05.2021.

Оскаржуваною ухвалою заборонено АТ Українська залізниця вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ Укразабезпеч користуватися орендованим майном на умовах згаданого Договору до набрання рішенням у даній справі законної сили.

Таким чином, в даному випадку заходи забезпечення позову, про які йдеться в ухвалі суду першої інстанції, є фактично тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки фактично дозволяють позивачу безперешкодно користуватись майном, яке належить АТ Українська залізниця , до вирішення спору по суті, що є порушенням ч. 11 ст. 137 ГПК України , відповідно до якої не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Крім цього, заборонивши АТ Українська залізниця вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ Укразабезпеч користуватися орендованим майном на умовах Договору, суд першої інстанції фактично задовольнив позовні вимоги про визнання цього Договору продовженим, що в свою чергу дозволяє ТОВ Укразабезпеч безперешкодно користуватися майном, не розглянувши, при цьому, спір по суті.

Разом з цим, слід зазначити, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Проте позивачем не обґрунтовано належними доказами - відсутне документальне підтвердження необхідності заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ Укразабезпеч користуватися на умовах Договору орендованим майном, яке належить АТ Українська залізниця , як і не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Місцевий господарський суд не звернув уваги на вищенаведені обставини та відсутність належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову, в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог позивача.

Крім цього, приймаючи судове рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, місцевий суд не взяв до уваги, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону. З огляду на наведене суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в результаті застосування відповідних заходів, зокрема, відповідача, адже заборона йому вчиняти дії, спрямовані на перешкоджання ТОВ Укразабезпеч користуватися на умовах Договору орендованим майном, належним АТ Українська залізниця , по-суті є втручанням в господарську діяльність відповідача щодо належного йому майна до вирішення даного спору по суті.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправомірно застосовано приписи ст. ст. 136, 137 ГПК України, адже застосування визначених ст. 137 ГПК України заходів, можливо лише у разі, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що у даному випадку матеріалами справи не підтверджується. Крім цього, вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову не сприяють ефективному захисту і відновленню порушених прав та інтересів заявника.

При цьому, доводи кожної із сторін щодо припинення чи продовження дії цього Договору, а також надані на їх підтвердження докази, підлягають дослідження та оцінці судом першої інстанції в ході розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважає, що наведені місцевим судом обґрунтування оскарженої ухвали є незаконними, не можуть бути достатніми підставами для вжиття передбачених ст. ст. 136, 137 ГПК України заходів забезпечення позову, відтак апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275-276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.03.2019 від 01.03.2019 у справі № 910/2334/19 - скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Укрзабезпеч про забезпечення позову відмовити.

Матеріали оскарження у справі № 910/2334/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повний текст постанови складено 03.06.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко