ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 травня 2019 року Справа № 918/752/18
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В. , суддя Коломис В.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міатерра" на рішення Господарського суду Рівненської області від 05.02.2018 у справі №918/752/18 (суддя Бережнюк В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міатерра", м. Корець, Рівненська область
до відповідача Фермерського господарства "Весна", с. Оленівка, Балтський р-н, Одеська обл.
про стягнення збитків в сумі 153 591,35 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 05.02.2018 у справі №918/752/18 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Міатерра" до Фермерського господарства "Весна" про стягнення збитків в сумі 153 591,35 грн. - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міатерра" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду Рівненської області від 05.02.2018 у справі №918/752/18 скасувати та прийняти нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Міатерра" - задоволити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник посилаючись на ст.125 Земельного кодексу України зазначає, що договір обміну правами користування земельними ділянками від 22.05.2018, укладений між ТОВ Міатерра та ФГ Весна , не може вважатися належним документом, який підтверджує право відповідача на користування земельними ділянками належними позивачеві на підставі договорів оренди, з огляду на те, що вказаний договір лише підписаний сторонами та скріплений печатками, проте не зареєстрований. Дане свідчить про самовільне зайняття (використання) відповідачем земельної ділянки без достатніх на це правових підстав. За таких обставин, враховуючи п.п.12, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ скаржник вказує про необхідність відшкодування йому збитків завданих самовільним обробітком земельних ділянок.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.04.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №918/752/18.
При цьому, апеляційним судом в ухвалі було роз`яснено учасникам справи, що враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги буде здійснюватися у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу, у строк до 19.04.2019 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано позивачем - 04.04.2019, а відповідачем - 06.04.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.
Як встановлено апеляційним судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Міатерра" відповідно до укладених договорів оренди (із фізичними особами) є орендарем наступних земельних ділянок за кадастровими номерами: 5623083400:02:004:0038 (заг. площа 2.44 га); 5623083400:02:004:0051 (заг. площа 2.44 га); 5623083400:02:004:0208 (заг. площа 2.4439 га); 5623083400:02:004:0188 (заг. площа 7.2029 га); 5623083400:02:004:0191 (заг. площа 2.4439 га); 5623083400:02:006:0154 (заг. площа 1.5419 га); 5623083400:02:004:0192 (заг. площа 2.4439 га); 5623083400:02:006:0155 (заг. площа 2.0016 га); 5623083400:02:006:0153 (заг. площа 1.5535 га); 5623083400:02:005:0099 (заг. площа 2.0474 га); 5623083400:02:004:0190 (заг. площа 1.0488 га); 5623083400:02:002:0105 (заг. площа 0.7699 га); 5623083400:02:001:0061 (заг. площа 1.2230 га); 5623083400:02:001:0062 (заг. площа 1.2701 га); 5623083400:02:005:0153 (заг. площа 1.9811 га); 5623083400:02:005:0152 (заг. площа 2.0138 га); 5623083400:02:002:0218 (заг. площа 1.9597 га); 5623083400:02:004:0195 (заг. площа 1.1868 га); 5623083400:02:004:0210 (заг. площа 1.5035 га); 5623083400:02:003:0087 (заг. площа 1.8237 га); 5623083400:02:004:0162 (заг. площа 1.8101 га); 5623083400:02:004:0163 (заг. площа 1.8101 га); 5623083400:02:004:0037 (заг. площа 2.13269 га); 5623083400:02:003:0078 (заг. площа 2.3645 га); 5623083400:02:004:0150 (заг. площа 0.8154 га); 5623083400:02:003:0029 (заг. площа 1.9806 га); 5623083400:02:003:0018 (заг. площа 2.2638 га); 5623083400:02:001:0059 (заг. площа 1.2628 га); 5623083400:02:004:0015 (заг. площа 1.8673 га); 5623083400:02:002:0100 (заг. площа 0.7536 га); 5623083400:02:002:0108 (заг. площа 1.81055 га); 5623083400:02:006:0127 (заг. площа 0.8222 га), усього загальною площею 61,0222 га, які розташовані на території Коловертівської сільської ради Корецького району Рівненської області (а.с. 12-95).
В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Міатерра" вказує, що 18.05.2018 Фермерське господарство "Весна" самовільно зайняло земельні ділянки, які перебувають в оренді позивача, та здійснило посів соняшнику, чим спричинило позивачу збитки у розмірі 153591,35 грн., що складається з 59328,02 грн. - розмір нарахованої орендної плати згідно договорів оренди земельних ділянок, 8726,44 грн. - розмір сплаченого єдиного податку 4 групи та 85536,89 грн. - шкоди, завданої самовільним зайняттям земельних ділянок.
31.07.2018 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Рівненської області ГУ Держгеокадастру у Рівненській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства та обстежено земельні ділянки, про що складено акти №675-ДК/858/АП/09/01/-18, №675-ДК/365/АО/10/01/-18 (а.с. 96-99). У актах, зокрема, вказано, що на земельних ділянках, які знаходяться в користуванні позивача на підставі прав оренди, відповідач здійснив самовільне зайняття земельних ділянок шляхом розорювання та посіву сільськогосподарських культур - соняшнику, що є порушенням ст.95 Земельного кодексу України.
31.07.2018 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотримання вимог законодавства України про охорону земель Рівненської області здійснено розрахунок розміру шкоди, заподіяної Фермерським господарством "Весна", внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок (а.с.100). Розрахунок проведено на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2007 року № 963. Згідно даного розрахунку розмір шкоди, який підлягає стягненню, становить 85536,89 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.05.2018 між ТОВ "Міатерра" (сторона-1) та ФГ "Весна" (сторона-2) було укладено договір обміну правами користування земельними ділянками (а.с. 130-131), згідно з умовами якого сторони домовились провести обмін правами користування земельними ділянками зазначеними у додатках №1 та №2 (а.с. 132-134) до даного договору, оскільки зазначені в додатках земельні ділянки мають незручне (шахове) розміщення, що ускладнює або робить неможливим їх використання відповідною стороною за цільовим призначенням. Даний договір підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками.
Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що обмін правами користування земельними ділянками між сторонами за цим Договором проводиться без будь-яких доплат або інших компенсацій.
Відповідно до п.8 договору, сторона-1 та сторона-2 відмовляються від будь-яких претензій одна до одної, що тим чи іншим чином будуть пов`язані з використанням земельних ділянок, обмін правами користування якими здійснюється за цим Договором, а також з усім тим, що на них буде вирощено.
Цей договір набирає чинності з 22.05.2018 і діє до 01.08.2019 (п.13 договору).
Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду колегія суддів враховує наступне.
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані в статті 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою - державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки - договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.
За змістом ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ст.ст.152, 156 ЗК України).
Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" від 19.06.2003 р. №963-IV встановлено, що самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до п. б ч.1 ст.211 ЗК України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням земельного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Стаття 1166 ЦК України містить правило про загальний (генеральний) делікт, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, повинна бути відшкодована особою, яка її завдала, в повному обсязі. Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення). У науці цивільного права акт завдання шкоди прийнято поділяти на такі складові елементи: а) протиправна поведінка особи; б) настання шкоди; в) причинний зв`язок між двома першими елементами; в) вина завдавача шкоди.
При цьому, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність всіх складових правопорушення.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується у повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.
Виходячи із загальних принципів цивільного права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди потрібна наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.
При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків (розмір шкоди), протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Так, судом апеляційної інстанції враховується, що як позивач так і відповідач є орендарями земельних ділянок, однак розміщення ділянок є незручне для використання (шахове), а тому для усунення незручностей у здійсненні господарської діяльності між позивачем і відповідачем була досягнута домовленість, умови якої знайшли своє відображення в договорі обміну правами користування земельними ділянками від 22.05.2018.
Суд апеляційної інстанції не дає оцінку законності цього договору в межах даного провадження, оскільки сторонами не ставилось питання про визнання його недійсним, отже згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Разом з тим, в силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що вказаний договір є чинним та питання про його недійсність сторонами не ставиться.
Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТОВ "Міатерра" не доведено суду наявність всіх елементів, що є складовими правопорушення та не обґрунтовано, що саме призвело до заподіяння позивачу збитків та в чому полягають ці збитки.
Твердження позивача про самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок, які належать позивачу на праві оренди, не знайшло свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи наявний підписаний сторонами договір обміну правами користування земельними ділянками від 22.05.2018, що підтверджує добровільну передачу позивачем земель у користування відповідачу.
Також апеляційний суд звертає увагу, що згідно п.8 договору, сторони погодили про відсутність претензій одна до одної щодо дій пов`язаних з використанням земельних ділянок, в тому числі про вирощення сільськогосподарських культур на зазначених в додатках №1, 2 до договору земельних ділянках.
За таких обставин, судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджено факт користування відповідачем земельними ділянками на підставі договору від 22.05.2018 за погодженням з позивачем, що спростовує доводи останнього щодо самовільного та безпідставного зайняття відповідачем орендованих земель.
Враховуючи норми Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України та узгодженість сторін щодо взаємного користування земельними ділянками, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягнення з відповідача 153591,35 грн. завданих збитків, оскільки не доведено наявності тих обставин, з якими закон пов`язує можливість відшкодування майнової шкоди (збитків), тобто не доведено склад цивільного правопорушення.
Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з ч. 3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом. За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст.73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України.
В силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.
Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Рівненської області від 05.02.2018 у справі №918/752/18 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міатерра" - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
3. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Грязнов В.В.
Суддя Коломис В.В.
Суд | Північно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 31.05.2019 |
Оприлюднено | 04.06.2019 |
Номер документу | 82128828 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північно-західний апеляційний господарський суд
Розізнана І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні