Рішення

від 22.05.2019 по справі 910/17375/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2019Справа № 910/17375/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО , м. Дніпро

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг , м. Київ

про стягнення 356 738,78 грн, -

За участю представників:

від позивача: Рогівська С. А.

від відповідача: Власюк В. В.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОНАРО звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг про стягнення 356 738,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки № 01/11/1 від 01.11.2017 в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 198 698,46 грн, що стало підставою для нарахування штрафу в розмірі 80 583,39 грн, пені в сумі 54 651,85 грн, 3 % річних в сумі 6 451,56 грн та інфляційних втрат в сумі 16 353,54 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 27.02.2019.

Також судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів, що надійшло до суду 30.01.2019, а саме витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії та оригінали (для огляду суду) спірних видаткових накладних № 18183 від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн; № 18185 від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн; № 18190 від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн; № 18194 від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн; № 18197 від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн; № 18216 від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн; № 18217 від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн; № 18215 від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн, оригінали яких були втрачені позивачем.

19.02.2019 судом отримано від відповідача письмові пояснення на виконання ухвали суду від 04.02.2019, а саме повідомлено суд про неможливість подати витребувані спірні накладні, оскільки, за твердженнями відповідача, Товариству з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг не відомо про існування зазначених документів.

27.02.2019 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, у тому числі, подано до суду нотаріально посвідчену заяву свідка - керівника Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг Коломієць Ю. Л.

27.02.2019, у зв`язку з першою неявкою представника відповідача, судом відкладено підготовче судове засідання на 27.03.2019. Також судом задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, а саме витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві інформацію про включення (із зазначенням відповідної підстави) Товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг до складу податкового кредиту сум за отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО товар за договором поставки № 01/11/1 від 01.11.2017, а саме за видатковими накладними № 18183 від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн; № 18185 від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн; № 18190 від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн; № 18194 від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн; № 18197 від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн; № 18216 від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн; № 18217 від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн; №18215 від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн.

28.02.2019 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів, клопотання про відкладення підготовчого судового засідання та відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на відсутність заборгованості за договором поставки № 01/11/1 від 01.11.2017. За твердженнями відповідача, останньому не відомо про існування частини спірних накладних, про втрату оригіналів яких заявляє позивач. Також, на думку відповідача, подані позивачем копії видаткових накладних та підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не відповідають порядку ведення бухгалтерського обігу.

18.03.2019 представником Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві надано до суду відомості щодо поданої Товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг податкової звітності з податку на додану вартість за грудень 2017 року по операціях з Товариством з обмеженою відповідальністю ТОНАРО .

У підготовчому судовому засіданні 27.03.2019 судом задоволено клопотання представника відповідача про прийняття до розгляду заяви свідка, яка надійшла до суду 27.02.2019. Вказана заява за своєю формою та змістом відповідає вимогам статті 88 Господарського процесуального кодексу України.

Також 27.03.2019 судом частково задоволено клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів доказів, а саме зобов`язано позивача надати в наступне судове засідання для огляду оригінал договору поставки № 01/11/1 від 01.11.2017 та накладних, що складались на виконання цього договору. У підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 10.04.2019.

05.04.2019 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якому останній наголосив, що існування у відповідача спірної заборгованості підтверджується підписаним актом звірки, а також податковою звітністю відповідача.

У підготовчому судовому засіданні 10.04.2019 судом задоволено клопотання представника позивача про визнання поважними причини неподання доказів у строк, визначений судом, поновлено позивачу пропущений процесуальний строк та приєднано до матеріалів справи докази, подані до суду 05.04.2019.

Також 10.04.2019 судом за участю представників сторін оглянуто в судовому засіданні оригінали наданих позивачем документів, що були витребувані за клопотанням відповідача. Після завершення огляду оригіналів доказів представником відповідача було заявлено суду клопотання про призначення у справі судової комплексної експертизи, яке обґрунтовано необхідністю перевірки справжності підпису керівника та печатки відповідача, оскільки, як вказує заявник, відповідачу не відомо про існування договору поставки від 01.11.2017 № 01/11/1.

Розглянувши клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи від 10.04.2019, судом залишено таке клопотання без задоволення у зв`язку з пропуском відповідачем процесуального строку для подання доказів та відсутності поважних причин для його поновлення. При цьому, судом враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Статтею 1 Закону України Про судову експертизу визначено, що судовою експертизою є дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду .

Згідно з п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Разом з цим, на момент подання відповідачем клопотання про призначення експертизи до матеріалів справи сторонами було долучено інші письмові докази, які надають суду можливість встановити фактичні обставини, що входять до предмета доказування, у тому числі, встановити факт укладення або неукладення договору поставки від 01.11.2017 № 01/11/1. Відповідачем не було доведено суду, в чому полягає дійсна потреба у спеціальних знаннях експерта, зважаючи на наявні в матеріалах справи інші письмові докази. За висновками суду, повне, всебічне та об`єктивне дослідження усіх обставин у даній справі є можливим без застосування спеціальних знань, у зв`язку з чим клопотання відповідача залишено судом без задоволення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.04.2019.

15.04.2019 відповідачем подано до суду додаткові заперечення у справі, в яких відповідач вказує, що надані позивачем копії видаткових накладних не можуть вважатись належними та допустимими доказами, оскільки не містять підпису та відомостей щодо особи, яка прийняла товар.

24.04.2019 судом, за клопотанням представника відповідача від 24.04.2019, відкладено розгляд справи по суті на 22.05.2019.

20.05.2019 та 22.05.2019 до початку судових дебатів представником позивача подано до суду докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

У судове засідання 22.05.2019 представник позивача з`явилась, позовні вимоги підтримала, просила суд розподілити судові витрати.

Представник відповідача у судовому засіданні надав заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

Щодо строку розгляду справи господарський суд зазначає, що розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004).

В силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, тривалий розгляд спору було зумовлено неодноразовим відкладенням розгляду справи за клопотаннями відповідача, а також складністю встановлення фактичних обставин у справі, зважаючи на характер спірних правовідносин та предмет доказування. Відтак, за висновками суду, строк вирішення даного спору вважається розумним.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників справи, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

01.11.2017 підписано договір поставки № 01/11/1 (далі - Договір), за змістом якого сторонами договору є Товариство з обмеженою відповідальністю ТОНАРО (постачальник) та Товариство з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг (покупець).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язався систематично доставляти і передавати у власність покупцю м`ясну сировину (товар), а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору.

Згідно з пунктом 2.5 Договору замовленням узгоджується предмет поставки, кількість товару, ціна товару, умови поставки товару, дата поставки товару, умови оплати товару. При погодженні замовлення сторони можуть визначити інші суттєві умови поставки.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що ціна на товар, що постачається, є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем та постачальником замовлень. Погоджена ціна на товар вказується в накладних на кожну партію і містить у собі податок на додану вартість. Загальна вартість договору складається з вартостей усіх поставок за період дії договору.

Відповідно до пункту 10.1 Договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.

Як пояснює позивач, у період дії Договору між сторонами склались сталі господарські відносини, а саме підписувались видаткові накладні, здійснювались часткові оплати, реєструвались відповіді податкові накладні, однак частину видаткових накладних позивачем було втрачено.

За твердженнями позивача, у період з 06.12.2017 по 18.07.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю ТОНАРО було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг товар на загальну суму 655 967,84 грн. Відповідачем частково оплачено товар на суму 457 267,38 грн. Як вказує позивач, на дату звернення до суду заборгованість становить 198 698,46 грн, на підтвердження чого суду надано копії відповідних видаткових накладних та виписки з банківського рахунку постачальника.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0206815856365 01.11.2018 відповідачем було отримано претензію позивача вих. № 1 від 18.10.2018 про погашення заборгованості в сумі 198 698,46 грн.

Спір у справі виник у зв`язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошових зобов`язань з оплати поставленого товару на суму 198 698,46 грн, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтуються позовні вимоги, та відповідні заперечення відповідача, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) ає право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріали справи містять копію примірника договору поставки № 01/11/1 від 01.11.2017, який містить підписи керівника ТОВ ТОНАРО ОСОБА_1 та керівника ТОВ ММК Холдінг ОСОБА_2 , які скріплені відбитками печаток господарських товариств. У судовому засіданні 10.04.2019 судом було оглянуто оригінали вказаного примірника договору, а також видаткових накладних, що складались на його виконання, та актів звіряння взаємних розрахунків.

Однак, відповідач заперечив проти факту підписання договору поставки № 01/11/1 від 01.11.2017 у формі єдиного документу. За твердженнями останнього, про існування вказаного договору відповідачу невідомо, а поставки здійснювались за усною домовленістю між сторонами.

Зважаючи на такі пояснення відповідача, господарський суд зазначає, що за приписами статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, за приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд звертає увагу учасників справи, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

За висновками суду, всупереч викладеним вище процесуальним нормам, відповідачем не було спростовано доказів, наданих позивачем на підтвердження факту підписання договору поставки № 01/11/1 від 01.11.2017, а також обставин вчинення обома сторонами дій, спрямованих на виконання цього договору. Судом не приймаються до уваги показання, що викладені в заяві свідка від 26.02.2019, за змістом якої керівник Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг Коломієць Ю. Л. заперечив факт підписання ним 01.11.2017 договору поставки № 01/11/1, оскільки такі показання не спростовують інших наявних в матеріалах справи доказів.

При цьому, судом враховано, що підписані сторонами видаткові накладні містять посилання на номер та дату укладення договору. Твердження відповідача про непідписання видаткових накладних представником покупця також судом визнаються необґрунтованими, оскільки такі підписи скріплені печаткою товариства. Матеріали справи не містять доказів втрати Товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг печатки юридичної особи та використання її іншою особою у період з листопада 2017 року по липень 2018 року.

За таких обставин, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір поставки № 01/11/1 від 01.11.2017 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи містять копії видаткових накладних за 2018 рік, що підписані обома сторонами, з яких вбачається наступне:

згідно з видатковою накладною № 407 від 18.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 17 614,04 грн;

згідно з видатковою накладною № 428 від 24.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 12 371,46 грн;

згідно з видатковою накладною № 457 від 29.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 16 820,98 грн;

згідно з видатковою накладною № 501 від 01.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 14 334,55 грн;

згідно з видатковою накладною № 504 від 07.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 13 079,50 грн;

згідно з видатковою накладною № 508 від 08.06.2018 (відкоригована) позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 10 623,07 грн;

згідно з видатковою накладною № 599 від 23.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 19 888,15 грн;

згідно з видатковою накладною № 600 від 25.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 12 099,21 грн;

згідно з видатковою накладною № 634 від 26.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 18 875,77 грн;

згідно з видатковою накладною № 669 від 07.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 13 779,63 грн;

згідно з видатковою накладною № 670 від 09.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 16 571,92 грн;

згідно з видатковою накладною № 701 від 14.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 17 090,63 грн;

згідно з видатковою накладною № 702 від 16.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 19 527,24 грн;

згідно з видатковою накладною № 703 від 17.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 18 863,22 грн;

згідно з видатковою накладною № 748 від 18.07.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар на суму 18 700,44 грн;

Вказані вище видаткові накладні підписані з боку покупця без зауважень і заперечень та скріплені печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг .

Окрім того, позивачем надано суду копії видаткових накладних за 2017 рік, що підписані лише постачальником, зі змісту яких вбачається наступне:

згідно з видатковою накладною № 18183 від 18.12.2017 позивачем передано товар на суму 22 310,52 грн;

згідно з видатковою накладною № 18185 від 19.12.2017 позивачем передано товар на суму 19 579,72 грн;

згідно з видатковою накладною № 18190 від 20.12.2017 позивачем передано товар на суму 16 485,68 грн;

згідно з видатковою накладною № 18194 від 21.12.2017 позивачем передано товар на суму 35 427,98 грн;

згідно з видатковою накладною № 18197 від 22.12.2017 позивачем передано товар на суму 13 653,58 грн;

згідно з видатковою накладною № 18216 від 25.12.2017 позивачем передано товар на суму 18 042,88 грн;

згідно з видатковою накладною № 18217 від 26.12.2017 позивачем передано товар на суму 18 045,89 грн;

згідно з видатковою накладною № 18215 від 27.12.2017 позивачем передано товар на суму 10 885,88 грн.

Відповідно до пояснень позивача оригінали вказаних видаткових накладних за грудень 2017 року, підписаних відповідачем, були втрачені товариством. Відповідач, в свою чергу, заперечив проти факту існування таких видаткових накладних, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 витребувано у Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві інформацію про включення (із зазначенням відповідної підстави) Товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг до складу податкового кредиту сум за отриманий від Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО товар за договором поставки № 01/11/1 від 01.11.2017, а саме за видатковими накладними № 18183 від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн; № 18185 від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн; № 18190 від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн; № 18194 від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн; № 18197 від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн; № 18216 від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн; № 18217 від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн; № 18215 від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн.

Згідно з відомостями, наданими суду 18.03.2019 Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідно до поданої Товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг (ідентифікаційний код 39982239) податкової звітності з податку на подану вартість за грудень 2017 року, наявної в інформаційно-телекомунікаційній системі ДФС, декларантом включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю ТОНАРО (ідентифікаційний код 41229166) у розмірі 68 718,31 грн, в тому числі по податкових накладних:

від 06.12.2017 на суму 18 610,68 грн,

від 06.12.2017 на суму 13 863,44 грн,

від 06.12.2017 на суму 11 970,60 грн,

від 06.12.2017 на суму 27 024,06 грн,

від 06.12.2017 на суму 21 280,92 грн,

від 07.12.2017 на суму 25 956,95 грн,

від 08.12.2017 на суму 22 545,26 грн,

від 09.12.2017 на суму 12 551,60 грн,

від 11.12.2017 на суму 29 897,33 грн,

від 12.12.2017 на суму 15 281,94 грн,

від 13.12.2017 на суму 13 020,60 грн,

від 14.12.2017 на суму 21 260,96 грн,

від 15.12.2017 на суму 13 929,51 грн,

від 16.12.2017 на суму 10 683,92 грн,

від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн,

від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн,

від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн,

від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн,

від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн,

від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн,

від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн,

від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн,

а всього за грудень 2018 року - 412 309,90 грн.

Відтак, наданими Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відомостями підтверджується відсутність розбіжностей в задекларованих у деклараціях з податку на додану вартість показниках по взаємовідносинам між ТОВ ММК Холдінг та ТОВ ТОНАРО у грудні 2018 року.

Згідно з п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (податок на додану вартість).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.2 ст. 201 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Приймаючи до уваги, що умови Договору не передбачають здійснення відповідачем передоплати товару, суд дійшов висновку, що обставини включення відповідачем до складу податкового кредиту накладних за грудень 2017 року достовірно підтверджують факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними, оригінали яких втрачені позивачем.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт постачання відповідачу у період з 06.12.2017 по 18.07.2018 товару на загальну суму 655 967,84 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов`язання вказаний товар оплатити.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 4.1 Договору визначено, що оплата кожної партії товару здійснюється на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання товару.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та умов Договору, відповідач повинен був здійснити оплату за кожною видатковою накладною протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання товару. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов`язань, щодо яких заявлено позов, настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріали справи містять копії виписок з банківського рахунку позивача, з яких вбачається, що відповідачем оплачено позивачу з призначенням платежу за продукцію, у т.ч. ПДВ 20 % 13.12.2017 - 20 000,00 грн, 14.12.2017 - 20 000,00 грн, 15.12.2017 - 35 000,00 грн, 18.12.2017 - 50 000,00 грн, 19.12.2017 - 25 000,00 грн, 27.12.2017 - 20 000,00 грн (4 платежі по 5 000,00 грн), 14.03.2018 - 20 000,00 грн, 15.03.2018 - 10 000,00 грн, 16.03.2018 - 10 000,00 грн, 21.03.2018 - 10 000,00 грн, 22.03.2018 - 10 000,00 грн, 30.03.2018 - 10 000,00 грн, 03.04.2018 - 5 000,00 грн, 05.04.2018 - 5 000,00 грн, 21.05.2018 - 17 772,04 грн, 25.05.2018 - 17 772,04 грн, 30.05.2018 - 16 820,98 грн, 05.06.2018 - 17 201,46 грн, 13.06.2018 - 15 695,40 грн, 14.06.2018 - 5 175,26 грн, 02.07.2018 - 19 888,78 грн, 04.07.2018 - 12 099,21 грн, 05.07.2018 - 18 875,77 грн, 16.07.2018 - 19527,24 грн, 17.07.2018 - 13 779,63 грн, 18.07.2018 - 16 571,92 грн, 19.07.2018 - 20 508,76 грн, а всього - 457 267,38 грн.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду, в якому ці послуги чи товар надані, чітко не регламентовано. Тому, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості, в тому числі, що підлягає стягненню на підставі судових рішень, платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Однак, за висновками суду, позивачем обґрунтовано зараховано здійснені відповідачем платежі та визначено неоплачені накладні, оскільки відсутні підстави для зарахування оплат в рахунок видаткових накладних за грудень 2017 року, проти факту існування яких відповідач заперечує та, відповідно, які не оплачував. При цьому, судом також враховано, що суми платежів за період з травня по липень 2018 року узгоджуються сумами відповідних видаткових накладних, в рахунок яких позивач і зарахував такі платежі.

Також судом прийнято до уваги, що матеріали справи містять копії актів звіряння взаємних розрахунків станом на 30.06.2018 та станом на 31.07.2018, які були підписані відповідачем.

Як правильно вказує відповідач, акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак є дією яка свідчить про визнання відповідачем боргу. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання такого боргу (аналогічні висновки про застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 14.06.2018 у справі № 908/1361/17).

Ураховуючи вищевикладене, матеріалами справи підтверджується, що на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем становила 198 698,46 грн (655ґ967,84 грн - 457 267,38 грн = 198 698,46 грн), з яких: 9 485,95 грн - залишок заборгованості за видатковою накладною № 18183 від 18.12.2017, 19 579,72 грн - за видатковою накладною № 18185 від 19.12.2017, 16 485,68 грн - за видатковою накладною № 18190 від 20.12.2017, 35 427,98 грн - за видатковою накладною № 18194 від 21.12.2017, 13 653,58 грн - за видатковою накладною № 18197 від 22.12.2017, 18 042,88 грн - за видатковою накладною № 18216 від 25.12.2017, 18 045,89 грн - за видатковою накладною № 18217 від 26.12.2017, 10 885,88 грн - за видатковою накладною № 18215 від 27.12.2017, 19527,24 грн - за видатковою накладною № 702 від 16.07.2018, 18 863,22 грн - за видатковою накладною № 703 від 17.07.2018, 18 700,44 грн - за видатковою накладною № 748 від 18.07.2018.

Відповідно до положень частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Разом з цим, відповідачем не було спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів погашення заборгованості в розмірі 198 698,46 грн, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині вимог.

Щодо вимог про стягнення штрафу та пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення поставки, але не більше ніж вартість товару за замовленням.

Відповідно до пункту 7.6 Договору за прострочення оплати товару, який поставлений, більше ніж на 10 (десять) календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30 % від суми неоплаченого в строк товару.

При цьому, як зазначено у п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Судом встановлено, що відповідачем у встановлений строк свого обов`язку з оплати поставленого товару не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення договірного штрафу та пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Разом з тим, при перевірці визначеного позивачем розміру штрафу судом встановлено, що останнім допущено арифметичну помилку, а сума штрафу за прострочення оплати товару вартістю 198 698,46 грн становить 59 609,54 грн (198 698,46 грн х 30 % = 59 609,54 грн). Вимоги про стягнення штрафу в сумі 20 973,85 грн (80 583,39 грн - 59 609,54 грн = 20 973,85 грн) задоволенню не підлягають.

При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем не враховано положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано .

Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Позивач та відповідач при укладенні Договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Тому, зважаючи на встановлений у пункті 4.1 Договору строк оплати та положення частини п`ятої статті 254 Цивільного кодексу України, останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов`язання, наприклад, за накладною № 18183 від 18.12.2017 є 25.12.2017, а можливим строком нарахування пені є період з 26.12.2017 по 25.06.2018 включно; останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов`язання за накладною № 748 від 18.07.2018 є 23.07.2018, а можливим строком нарахування пені є період з 24.07.2018 по 27.01.2019 включно. Позивачем, в свою чергу, помилково нараховано пеню за кожною видатковою накладною по 17.12.2018 включно.

За перерахунком суду, сума пені за прострочення сплати суми 198 698,46 грн за період з 26.12.2017 по 17.12.2018 (в розрізі кожної окремої накладної) становить 31 357,74 грн, з яких:

1 549,72 грн - сума пені за прострочення оплати 9 485,95 грн за видатковою накладною № 18183 від 18.12.2017 у період з 26.12.2017 по 25.06.2018;

3 198,74 грн - сума пені за прострочення оплати 19 579,72 грн за видатковою накладною № 18185 від 19.12.2017 у період з 26.12.2017 по 25.06.2018;

2 693,26 грн - сума пені за прострочення оплати 16 485,68 грн за видатковою накладною № 18190 від 20.12.2017 у період з 26.12.2017 по 25.06.2018;

5 792,72 грн - сума пені за прострочення оплати 35 427,98 грн за видатковою накладною № 18194 від 21.12.2017 у період з 27.12.2017 по 26.06.2018;

2 234,32 грн - сума пені за прострочення оплати 13 653,58 грн за видатковою накладною № 18197 від 22.12.2017 у період з 28.12.2017 по 27.06.2018;

2 950,63 грн - сума пені за прострочення оплати 18 042,88 грн за видатковою накладною № 18216 від 25.12.2017 у період з 03.01.2018 по 02.07.2018;

2 951,12 грн - сума пені за прострочення оплати 18 045,89 грн за видатковою накладною № 18217 від 26.12.2017 у період з 03.01.2018 по 02.07.2018;

1 780,22 грн - сума пені за прострочення оплати 10 885,88 грн за видатковою накладною № 18215 від 27.12.2017 у період з 03.01.2018 по 02.07.2018;

2 807,11 грн - сума пені за прострочення оплати 19 527,24 грн за видатковою накладною № 702 від 16.07.2018 у період з 24.07.2018 по 17.12.2018;

2 711,65 грн - сума пені за прострочення оплати 18 863,22 грн за видатковою накладною № 703 від 17.07.2018 у період з 24.07.2018 по 17.12.2018;

2 688,25 грн - сума пені за прострочення оплати 18 700,44 грн за видатковою накладною № 748 від 18.07.2018 у період з 24.07.2018 по 17.12.2018.

Тому, позовні вимоги про стягнення пені в сумі 54 651,85 грн підлягають частковому задоволенню на суму 31 357,74 грн.

Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

За перерахунком суду, сума 3 % річних за прострочення відповідачем оплати поставленого товару на суму 198 698,46 грн у період з 26.12.2017 по 17.12.2018 (в розрізі кожної окремої накладної) становить 4 808,86 грн, а відповідні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Здійснюючи перевірку наданого позивачем розрахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, судом враховано, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За перерахунком суду, сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати вартості товару на суму 198 698,46 грн становить 15 513,39 грн, з яких: 12 611,37 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з січня по листопад 2018 року, за прострочення оплати товару на суму 141 607,56 грн, поставленого у грудні 2017 року, 2 902,02 грн - сума інфляційних втрат, нарахована за період з серпня по листопад 2018 року, за прострочення оплати товару на суму 57 090,90 грн, поставленого у липні 2018 року. Вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 840,15 грн задоволенню не підлягають.

Ураховуючи наведене вище, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг заборгованості з оплати поставленого товару в розмірі 198 698,46 грн, штрафу в розмірі 59 609,54 грн, пені в сумі 31 357,74 грн, 3 % річних в сумі 4 808,86 грн та інфляційних втрат в сумі 15 513,39 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення штрафу в розмірі 20 973,85 грн, пені в сумі 23 294,11 грн, 3 % річних в сумі 1 642,70 грн та інфляційних втрат в сумі 840,15 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 4 649,82 грн. Судовий збір за розгляд вимог, які залишено судом без задоволення, в сумі 589,73 грн залишається за позивачем.

Також судом встановлено, що 21.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТОНАРО та Адвокатським об`єднанням Право на захист укладено договір № 2102 про надання правничої допомоги, за умовами якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надавати позивачу правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а саме: представляти інтереси позивача в Господарському суді міста Києва, а також в інших органах під час розгляду спору у справі № 910/17375/18 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг про стягнення заборгованості; надавати консультації з правових питань, що виникають у клієнта в процесу судового розгляду у зазначеній справі; виконувати інші доручення клієнта.

Згідно з пунктами 4.1.1, 4.2, 4.8 договору № 2102 від 21.02.2019 правнича допомога, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує з розрахунку гонорару в розмірі 1000,00 грн за 1 судове засідання. Оплата здійснюється не пізніше, ніж за три дні до призначеної дати судового розгляду. В акті, зазначеному в пункті 4.4 договору, сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість правничої допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акта.

Представником позивача надано суду копію ордеру серії КВ № 215758 на надання правової допомоги, виданий 21.02.2019 на ім`я адвоката Рогівської С. А., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 005613, виданого 28.05.2015 Радою адвокатів міста Києва.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу на загальну суму 5 500,00 грн адвокатом подано до суду копії актів приймання-передачі наданих послуг від 27.02.2019 на суму 1 000,00 грн, від 27.03.2019 на суму 1 000,00 грн, від 05.04.2019 на суму 1 500,00 грн, від 10.04.2019 на суму 1 000,00 грн, від 24.04.2019 на суму 1 000,00 грн. Як вбачається зі змісту вказаних актів, сторони договору № 2102 від 21.02.2019 домовились, що оплату послуг буде здійснено протягом 3 (трьох) банківських днів від дня оголошення Господарським судом міста Києва рішення у справі № 910/17375/18.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат, зокрема: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За висновками суду, відповідачем не було доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають сплаті позивачем. Тому, такі витрати підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме: позивачу підлягають відшкодуванню витрати в сумі 4 779,22 грн (309 987,99 грн х 5 500,00 грн / 356 738,78 грн = 4 779,22 грн). Інша частина витрат на професійну правничу допомогу в сумі 720,78 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО до Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг про стягнення 356 738,78 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, буд. 5; ідентифікаційний код 39982239) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОНАРО (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 10; ідентифікаційний код 41229166) заборгованість з оплати поставленого товару в розмірі 198 698,46 грн, штраф в розмірі 59 609,54 грн, пеню в сумі 31 357,74 грн, 3 % річних в сумі 4 808,86 грн, інфляційні втрати в сумі 15 513,39 грн, судовий збір в розмірі 4 649,82 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 779,22 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Залишити за позивачем судовий збір в сумі 701,26 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 720,78 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.06.2019.

Суддя В. В. Князьков