Постанова

від 21.10.2019 по справі 910/17375/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. Справа№ 910/17375/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

при секретарі судового засідання Мовчан А.Б.,

за участю представників:

від позивача - Рогівська С.А., адвокат, ордер №254663 від 21.10.2019;

від відповідача - Власюк В.В., адвокат, ордер №596410 від 21.10.2019,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/17375/18 (суддя Князьков В.В., повний текст складено - 03.06.2019) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Тонаро до товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг про стягнення 356 738,78 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тонаро звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг про стягнення 356 738,78 грн.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки №01/11/1 від 01.11.2017, в частині здійснення оплати поставленого товару на суму 198 698,46 грн., що стало підставою для нарахування штрафу в розмірі 80 583,39 грн., пені в сумі 54 651,85 грн., 3% річних в сумі 6 451,56 грн. та інфляційних втрат в сумі 16 353,54 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/17375/18 позов задоволено частково; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг на користь товариства з обмеженою відповідальністю Тонаро заборгованість з оплати поставленого товару в розмірі 198 698,46 грн., штраф в розмірі 59 609,54 грн., пеню в сумі 31 357,74 грн., 3% річних в сумі 4 808,86 грн., інфляційні втрати в сумі 15 513,39 грн., судовий збір в розмірі 4 649,82 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 779,22 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Залишено за позивачем судовий збір в сумі 701,26 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 720,78 грн.

Суд виходив з того, що заявлена до стягнення сума заборгованості у розмірі 198 698,46 грн. є доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Крім того, згідно здійсненого судом перерахунку, позов в частині стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягає частковому задоволенню.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Так, за доводами апелянта, надані позивачем копії видаткових накладних №18183 від 18.12.2017, №18185 від 19.12.2017, №18190 від 20.12.2017, №18194 від 21.12.2017, №18197 від 22.12.2017, №18216 від 25.12.2017, №18217 від 26.12.2017, №18215 від 27.12.2017 не є належними та допустимими доказами проведення господарської операції з поставки товару, оскільки не містять підпису, печатки відповідача та відомостей щодо особи, яка прийняла товар. Крім того, за твердженнями апелянта, суд безпідставно посилався в оскаржуваному рішенні на акт звірки взаєморозрахунків, оскільки такий акт не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції. Також, скаржник не згоден з відмовою суду у задоволенні клопотання про призначення у справі судової експертизи, з огляду на заперечення відповідачем факту укладення і взагалі існування договору поставки, та всіх накладних до нього.

Разом з тим, скаржником до суду апеляційної інстанції подано клопотання про призначення у справі комплексної судової експертизи (почеркознавчої та технічної експертизи договору поставки товару від 01.11.2017 №01/11/1), обґрунтоване необхідністю перевірки справжності підпису керівника та печатки відповідача, оскільки, як вказує заявник, відповідачу не відомо про існування договору поставки від 01.11.2017 №01/11/1.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання дійшла висновку про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.

Разом з тим, відповідачем не наведено в клопотанні обґрунтування, в чому полягає дійсна потреба у спеціальних знаннях експерта при вирішенні даного спору, зважаючи на наявність в матеріалах справи доказів, які дають можливість встановити фактичні обставини, що входять до предмета доказування , у тому числі, встановити факт укладення чи не укладення договору поставки №01/11/1 від 01.11.2017.

Зокрема, в матеріалах справи міститься копія примірника договору поставки №01/11/1 від 01.11.2017, з підписами керівника ТОВ Тонаро ОСОБА_3 та керівника ТОВ ММК Холдінг ОСОБА_2 , скріпленими відбитками печаток господарських товариств, оригінали якого вже оглядались судом разом з оригіналами видаткових накладних, складених на його виконання, та актів звіряння взаємних розрахунків. Також, в матеріалах справи достатньо інших доказів на підставі оцінки яких можливо встановити необхідні для розгляду спору обставини.

Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про призначення експертизи у даній справі підлягає залишенню без задоволення.

При цьому, слід зазначити, що аналогічне клопотання про призначення судової експертизи заявлялось відповідачем в першій інстанції, за результатами розгляду якого, суд правомірно відмовив у його задоволенні, посилаючись на достатність доказів в матеріалах справи для вирішення даного спору.

Доводи апелянта щодо незгоди з відмовою в задоволенні клопотання про призначення експертизи не спростовують висновків суду в цій частині, а відтак, відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю Тонаро (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг (покупець) 01.11.2017 було укладено договір поставки №01/11/1, за умовами п. 1.1 якого, постачальник зобов`язався систематично доставляти і передавати у власність покупцю м`ясну сировину (товар), а покупець зобов`язався приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.5 договору замовленням узгоджується предмет поставки, кількість товару, ціна товару, умови поставки товару, дата поставки товару, умови оплати товару. При погодженні замовлення сторони можуть визначити інші суттєві умови поставки.

Ціна на товар, що постачається, є договірною і встановлюється відповідно до погоджених покупцем та постачальником замовлень. Погоджена ціна на товар вказується в накладних на кожну партію і містить у собі податок на додану вартість. Загальна вартість договору складається з вартостей усіх поставок за період дії договору (п. 3.1 договору).

Згідно п. 10.1 договору останній набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до його повного виконання сторонами.

Як зазначає позивач, у період з 06.12.2017 по 18.07.2018 товариством з обмеженою відповідальністю Тонаро було поставлено товариству з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг товар на загальну суму 655 967,84 грн., який відповідач оплатив частково.

У зв`язку з неповною оплатою вартості поставленого товару, позивач направив на адресу відповідача претензію про погашення заборгованості у розмірі 198 698,46 грн., яка ним була отримана 01.11.2018, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Разом з тим, вимоги претензії відповідач не виконав, борг не оплатив, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду про стягнення основної заборгованості, пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

Судом першої інстанції позов товариства з обмеженою відповідальністю Тонаро задоволено частково.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір за своєю правовою природою відноситься до договору поставки.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На виконання взятих на себе договірних зобов`язань, у 2018 році позивач передав, а відповідач отримав товар за видатковими накладними, з підписами обох сторін, скріпленими печатками товариств, а саме: №407 від 18.05.2018 на суму 17 614,04 грн., №428 від 24.05.2018 на суму 12 371,46 грн., №457 від 29.05.2018 на суму 16 820,98 грн., №501 від 01.06.2018 на суму 14 334,55 грн., №504 від 07.06.2018 на суму 13.079,50 грн., №508 від 08.06.2018 на суму 10 623,07 грн., №599 від 23.06.2018 на суму 19 888,15 грн., №600 від 25.06.2018 на суму 12 099,21 грн., №634 від 26.06.2018 на суму 18 875,77 грн., №669 від 07.07.2018 на суму 13 779,63 грн., №670 від 09.07.2018 на суму 16 571,92 грн., №701 від 14.07.2018 на суму 17 090,63 грн., №702 від 16.07.2018 на суму 19 527,24 грн., №703 від 17.07.2018 на суму 18 863,22 грн., №748 від 18.07.2018 на суму 18 700,44 грн.

Також, у справі містяться копії видаткових накладних за 2017 рік (їх оригінали, за твердженнями позивача, втрачено), підписані лише постачальником, а саме: №18183 від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн., №18185 від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн., №18190 від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн., №18194 від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн., №18197 від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн., №18216 від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн., №18217 від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн., №18215 від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн.

Враховуючи заперечення відповідача стосовно факту існування вказаних видаткових накладних, суд першої інстанції витребував у Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві інформацію про включення товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг до складу податкового кредиту сум за отриманий від товариства з обмеженою відповідальністю Тонаро товар згідно договору поставки №01/11/1 від 01.11.2017, за спірними накладними.

Згідно відповіді Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, відповідно до поданої товариством з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг (ідентифікаційний код 39982239) податкової звітності з податку на подану вартість за грудень 2017 року, наявної в інформаційно-телекомунікаційній системі ДФС, декларантом включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по операціям з товариством з обмеженою відповідальністю Тонаро (ідентифікаційний код 41229166) у розмірі 68 718,31 грн., в тому числі по податкових накладних: від 06.12.2017 на суму 18 610,68 грн., від 06.12.2017 на суму 13 863,44 грн., від 06.12.2017 на суму 11 970,60 грн., від 06.12.2017 на суму 27 024,06 грн., від 06.12.2017 на суму 21 280,92 грн., від 07.12.2017 на суму 25 956,95 грн., від 08.12.2017 на суму 22 545,26 грн., від 09.12.2017 на суму 12 551,60 грн., від 11.12.2017 на суму 29 897,33 грн., від 12.12.2017 на суму 15 281,94 грн., від 13.12.2017 на суму 13 020,60 грн., від 14.12.2017 на суму 21 260,96 грн., від 15.12.2017 на суму 13 929,51 грн., від 16.12.2017 на суму 10 683,92 грн., від 18.12.2017 на суму 22 310,52 грн., від 19.12.2017 на суму 19 579,72 грн., від 20.12.2017 на суму 16 485,68 грн., від 21.12.2017 на суму 35 427,98 грн., від 22.12.2017 на суму 13 653,58 грн., від 25.12.2017 на суму 18 042,88 грн., від 26.12.2017 на суму 18 045,89 грн., від 27.12.2017 на суму 10 885,88 грн.

Загалом сума по видатковим накладним за грудень 2017 року становить - 412 309,90 грн.

Відповідно до п. 198.2 ст. 201 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, обставини включення відповідачем до складу податкового кредиту накладних за грудень 2017 року достовірно підтверджують факт отримання відповідачем товару за вказаними накладними, оригінали яких втрачені позивачем.

Таким чином, викладеним підтверджується факт поставки позивачем товару відповідачу, у період з 06.12.2017 по 18.07.2018, на загальну суму 655 967,84 грн.

Однак, відповідач частково оплатив вартість поставленого товару, що підтверджується наявними у справі копіями виписок з банківського рахунку ТОВ Тонаро , недоплативши суму у розмірі 198 698,46 грн. Доказів, які б підтверджували здійснення покупцем відповідної оплати, матеріали справи не містять.

При цьому, місцевим судом було прийнято до уваги копії актів звіряння взаємних розрахунків станом на 30.06.2018 та станом на 31.07.2018. Так, зі змісту акту звіряння взаємних розрахунків за липень 2018 року вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 198 698,46 грн.

Отже, наявні у справі документи свідчать про доведеність існуючої заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 198 698,46 грн., і за вірним висновком суду першої інстанції вимога позивача про стягнення заборгованості у вказаному розмірі є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, з урахуванням визначених позивачем неоплачених видаткових накладних, за якими існує зазначена заборгованість.

Стосовно тверджень апелянта, що видаткові накладні №18183 від 18.12.2017, №18185 від 19.12.2017, №18190 від 20.12.2017, №18194 від 21.12.2017, №18197 від 22.12.2017, №18216 від 25.12.2017, №18217 від 26.12.2017, №18215 від 27.12.2017 та підписаний акт звірки взаєморозрахунків не є належними та допустимими доказами у справі, оскільки не відповідають порядку ведення бухгалтерського обліку, колегія суддів зазначає, що ухвалюючи рішення, місцевий суд керувався наявними у справі доказами у сукупності, в тому числі відомостями наданими Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві (в яких суми по накладним з датою виписки 18.12.2017-27.12.2017, співпадають із сумами не підписаних відповідачем накладних).

З приводу акту звірки взаєморозрахунків слід зазначити, що підпис зі сторони відповідача скріплений його печаткою. Відносно відсутності посилання на договір, апелянтом не доведено наявність між сторонами інших правовідносин, з яких міг би виникнути зазначений в акті борг. При цьому, даний акт не є єдиним доказом, на підставі якого судом зроблено висновок про наявність заборгованості, проте вказаний документ оцінений судами в сукупності з іншими доказами, і виходячи з такої сукупної оцінки, встановлено факти, як здійснення поставки товару позивачем відповідачу, так і наявності боргу на даний час.

Щодо вимоги позивача про стягнення 80 583,39 грн. штрафу, 54 651,85 грн. пені, 6 451,56 грн. 3% річних та 16 353,54 грн. інфляційних втрат, нарахованих за неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, суд зазначає наступне.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.5 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату товару, який поставлений, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня. Пеня розраховується від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення поставки, але не більше ніж вартість товару за замовленням.

Відповідно до п. 7.6 договору за прострочення оплати товару, який поставлений, більше ніж на 10 (десять) календарних днів з моменту настання платежу, покупець сплачує на користь постачальника штраф у розмірі 30% від суми неоплаченого в строк товару.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена вказаною статтею сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від наявності відповідного положення в договорі.

Згідно наданого позивачем розрахунку, за несвоєчасну оплату вартості поставленого товару, ним нараховано відповідачу штраф у розмірі 80 583,39 грн., пеню у розмірі 54 651,85 грн., 6 451,56 грн. 3% річних та 16 353,54 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку сум штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд першої інстанції встановив наступне.

Так, при визначенні розміру штрафу допущено арифметичну помилку, оскільки 30% від 198 698,46 грн. (суми неоплаченого в строк товару) становить 59 609,54 грн. штрафу, а не 80 583,39 грн., як зазначає позивач.

Крім того, позивачем помилково нараховано пеню за кожною видатковою накладною по 17.12.2018 включно, оскільки з огляду на встановлений у пункті 4.1 договору строк оплати та положення ч. 5 ст. 254 ЦК України, період нарахування пені за кожною накладною є різним і за розрахунком суду, загальний розмір пені складає 31 357,74 грн.

Також, за перерахунком суду, сума 3% річних за прострочення відповідачем оплати поставленого товару на суму 198 698,46 грн. у період з 26.12.2017 по 17.12.2018 (в розрізі кожної окремої накладної) становить 4 808,86 грн., а сума інфляційних втрат - 15 513,39 грн., з яких: 12 611,37 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з січня по листопад 2018 року, за прострочення оплати товару на суму 141 607,56 грн., поставленого у грудні 2017 року, 2 902,02 грн. - сума інфляційних втрат, нарахована за період з серпня по листопад 2018 року, за прострочення оплати товару на суму 57 090,90 грн., поставленого у липні 2018 року.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем було допущено прострочення виконання зобов`язання у сумі 198 698,46 грн., за вірним перерахунком суду першої інстанції, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 59 609,54 грн. штрафу, 31 357,74 грн. пені, 4 808,86 грн. 3% річних та інфляційних втрат в сумі 15 513,39 грн.

Отже, вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Крім того, з огляду на підтвердження позивачем належними доказами понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, судом правомірно стягнуто з відповідача 4 779,22 грн., пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з частковим задоволенням позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Тонаро та стягненням з відповідача на користь позивача заборгованості з оплати поставленого товару в розмірі 198 698,46 грн., штрафу в розмірі 59 609,54 грн., пені в сумі 31 357,74 грн., 3% річних в сумі 4 808,86 грн., інфляційних втрат в сумі 15 513,39 грн. та 4 779,22 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а наведені доводи за апеляційною скаргою підлягають залишенню без задоволення, у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ММК Холдінг залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/17375/18 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №910/17375/18.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 25.10.2019 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко