Постанова

від 16.04.2019 по справі 904/2422/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/2422/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Пєсков В.Г., Погребняк В.Я.

учасники справи:

позивач - Дніпровська міська рада,

представник - Конарева С.К. (довіреність №7/10-3717 від 21.12.2018),

відповідач - Приватне підприємство "Приватна фірма "Віктор-13",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

розглянув касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

від 26.12.2018

у складі колегії суддів: Чередко А.Є. (головуючий), Білецька Л.М., Пархоменко Н.В.

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області

від 21.08.2018

у складі судді Рудь І.А.

у справі №904/2422/18

за позовом Дніпровської міської ради

до Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13"

про стягнення 971 522, 30 грн. за договором-зобов`язанням від 10.07.2003 №60 в редакції додаткової угоди від 08.08.2006 №2/47

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 28.01.2019 поштовим відправленням Дніпровська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18 в порядку статей 286-288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та клопотала про поновлення строку на касаційне оскарження.

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2422/18 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2019.

3. Ухвалою від 13.02.2019 Верховний Суд поновив Дніпровській міській раді строк на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18, відкрив касаційне провадження у справі №904/2422/18 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018, призначив розгляд касаційної скарги Дніпровської міської ради на 16.04.2019 о 09 год. 45 хв.

4. Від Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" (далі - ПП "ПФ "Віктор-13", відповідач) надійшов відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради (далі - скаржник, позивач).

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

5. Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просила стягнути з ПП "Приватна фірма "Віктор-13" заборгованість на суму 971 522, 30 грн., з яких 528 534, 80 грн. - сума пайового внеску, 47 568, 13 грн. - 3% річних, 395 419, 37 грн. - інфляційні втрати, відповідно до умов договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 в редакції додаткової угоди №2/47 від 08.08.2006. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов спірного договору.

Короткий зміст рішення першої інстанції

6. Рішенням від 21.08.2018 Господарський суд Дніпропетровської області у задоволенні позову відмовив.

6.1. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (із змінами від 08.08.2006 №2/47 щодо передачі зобов`язань за договором ПП "Приватна фірма "Віктор-13" у зв`язку з перереєстрацією ПФ "Віктор") (далі - договір), укладеного між відповідачем (замовником) та виконкомом Дніпропетровської міської ради, відповідачу як замовнику виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку, секція в осях 10: 14 по Донецькому шосе в районі будинку в„– 15, кадастровий номер 1210100000:01: 435:0085 . Також, суд встановив, що зазначений договір укладено сторонами відповідно до норм Закону України "Про планування і забудову територій", який втратив чинність 12.03.2011 на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011.

6.2. Місцевий суд, з посиланням на статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон), підпункт 3 пункту 1 розділу V "Прикінцеві положення" Закону, зазначив, що участь відповідача у розвитку інфраструктури населеного пункту врегульована укладеним між ним та виконкомом Дніпропетровської міської ради чинним на сьогодні договором-зобов`язанням №60 від 10.07.2003 (зі змінами від 08.08.2006 №2/47), який фактично є договором про пайову участь у розвитку інфраструктури, а органи місцевого самоврядування за зверненням замовника будівництва зобов`язані з дотриманням строків розгляду таких звернень, внести відповідні корективи у прийняті рішення або укладені договори.

6.3. Місцевим судом встановлено, що з метою виконання приписів абзацу 2 пункту 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" позивач звертався до господарського суду з позовом про спонукання відповідача укласти договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська у новій редакції, за результатом розгляду якого рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 у справі №904/54/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 15.10.2014, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено. При цьому, місцевий суд встановив, що зазначеними судовими рішеннями встановлені обставини неприведення зобов`язань за спірним договором у відповідність до вимог пункту 7 розділу V зазначеного Закону та відсутність правових підстав для укладання нового договору про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська. Також, судами зазначено, що з урахуванням обставин справи, позивач має право вимагати, із дотриманням порядку, передбаченого статтею 188 ГК України, приведення даного договору у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності". Крім того, місцевим судом зазначено, що станом на час розгляду справи, докази приведення сторонами договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (із змінами від 08.08.2006 №2/47) у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" відсутні, як і докази звернення Дніпровської міської ради до відповідача із такою пропозицією у порядку статті 188 ГК України, тому місцевий суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право вимагати виділення йому 5% від загальної площі квартир у спірному будинку або їх грошового еквіваленту. Разом з тим, господарський суд не вбачав підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем, оскільки правила про позовну давність, відповідно до статті 267 ЦК України, мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено порушення суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. Постановою від 26.12.2018 Центральний апеляційний господарський суд апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишив без задоволення, рішення Господарського суду Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18 залишив без змін. При цьому, апеляційний суд зазначив про те, що місцевим судом неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права. Однак, це не призвело до неправильного по суті рішення у справі про відмову в задоволенні позову, тому рішення суду залишено без змін.

7.1. Апеляційним судом здійснено власне дослідження та встановлення обставин справи, за яким встановлено, що 10.07.2003 між Приватною фірмою "Віктор" (замовник) та виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради (виконком) укладено Договір-зобов`язання №60, згідно з яким замовнику виділяється земельна ділянка для будівництва житлового будинку в„–15 , а замовник зобов`язується передати виконкому 5% від загальної площі квартир при введенні будинку в експлуатацію (пункти 1.1, 1.2 договору). Апеляційний суд встановив, що пунктом 3.1 цього договору визначено, що у випадку порушення замовником пункту 2 договору (щодо процедури передачі житла), виконком залишає за собою право затребувати вартість житла, зазначеного в пункті 2 договору в судовому порядку за ціною, яка склалася на момент здачі будинку в експлуатацію (т. 1, а.с. 17). Суд встановив, що 10.07.2003 внесено зміни до договору-зобов`язання №60, згідно з якими стороною договору (замовником) стала Приватна фірма "Віктор-13", як правонаступник Приватної фірми "Віктор", а згідно з Декларацією про готовність об`єкта до експлуатації житловий будинок (секція № 1 ) по Донецькому шосе в районі будинку №15, Амур - Нижньодніпровського району міста Дніпропетровська, код об`єкта 1122.1 (т. 1, а.с. 18-22).

7.2. Апеляційний суд вважав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що умови спірного договору 10.07.2003 (із змінами 08.08.2006) мали бути приведені у відповідність до вимог пункту 7 розділу V Закону України №3038-VI від 17.02.2011 "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки станом на час укладення між сторонами договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 та змін до нього правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлювалися Законом України "Про планування і забудову територій" №1699-ІІІ від 20.04.2000, в якому на той час були відсутні норми щодо обов`язкового здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що статтею 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", якою встановлено підстави та порядок здійснення замовником пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту лише Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" від 16.09.2008 №509-VI, були встановлені граничні розміри пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, який для житлових будинків не міг перевищувати 5 відсотків загальної вартості будівництва об`єкта містобудування та згодом був зменшений до 4 відсотків, який втратив чинність 12.03.2011, та з 12.03.2011 набрав чинності Закон України №3038-VI від 17.02.2011 "Про регулювання містобудівної діяльності", внаслідок чого втратив чинність Закон України "Про планування і забудову територій".

7.3. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що пунктом 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції на момент набрання чинності Законом 12.03.2011) передбачено приведення у відповідність до цього Закону лише договорів про пайову участь у випадку встановлення ними сплати пайової участі в інших обсягах ніж визначено цим Законом та приведення у відповідність до цього Закону рішень органів місцевого самоврядування .

Разом з тим, апеляційним судом надано власну оцінку змісту договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 як такому, що не є різновидом договору про пайову участь, та який не укладався на виконання вимог Закону України "Про планування і забудову територій", а є за своєю правовою природою різновидом цивільного договору не пов`язаним із внесенням коштів (матеріальних благ) на благоустрій, має свій власний предмет регулювання та укладений сторонами відповідно до статті 627 ЦК України. Доказів визнання недійсним цього договору, розірвання чи виконання матеріали справи не містять. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку про те, що встановлене ним зобов`язання відповідача передати на користь територіальної громади міста, від імені якої діє Дніпровська міська рада, певний обсяг квартир у збудованому будинку, або сплатити їх вартість, не припинилося. Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що неприведення договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 у відповідність до вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не може бути підставою для невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань.

7.4. Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2014 у справі №904/54/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.05.2014 та постановою ВГСУ від 15.10.2014, відмовлено у задоволенні позову Дніпропетровської міської ради про зобов`язання ПП "Віктор-13" укласти з фінансово-економічним департаментом Дніпропетровської міської ради договір про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Дніпропетровська, з посиланнями на те, що позовна вимога заявлена безпідставно, оскільки між сторонами існує чинний договір-зобов`язання №60 від 10.07.2003 (зі змінами 08.08.2006), а також апеляційним судом встановлено факт здачі спірного будинку в експлуатацію 17.05.2012 (т. 1, а.с. 38, 41), що за висновком апеляційного суду підтверджує обставини того, що позивачу з березня 2014 року було достеменно відомо про введення в експлуатацію житлового будинку та про порушення своїх прав за договором 10.07.2003.

7.5. З огляду на таке, апеляційний суд застосував до вимог позивача положення про позовну давність та з посиланням статті 256, 257, 261, 266, 267 ЦК України, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, погодившись з висновками резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В КАСАЦІЙНОМУ СУДІ

Доводи скаржника (Дніпровська міська рада, позивач у справі)

8. Скаржник аргументував, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про неправильне застосування норм матеріального права місцевим судом, яке полягало у неправильному тлумаченні та застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, неправильну оцінку доказів у справі та неповноту такої оцінки, повинен був застосувати до рішення місцевого суду наслідок, передбачений пунктом 4 частини 1 статті 277 ГПК України, та скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення.

8.1. Скаржник зазначив, що моментом, коли Дніпровській міській раді стало відомо про порушення своїх прав саме після відмови виконати зобов`язання з передачі квартир в натурі є 19.06.2015, коли був складений акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності фінансово-економічного департаменту Дніпропетровської міської ради від 19.06.2015 №08-20/115, згідно з яким встановлено факт відмови та нараховано позивачу збитки за невжиття заходів щодо стягнення грошової суми, а позов про стягнення грошових коштів подано 05.06.2018, в межах трирічного строку позовної давності з моменту складення акта.

8.2. Скаржник доводив неправильне застосування судами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 261 (частини 1) Цивільного кодексу України.

Доводи інших учасників справи

9. У відзиві ПП "ПФ "Віктор-13" на касаційну скаргу зазначено, що позиція, яка викладена у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 у справі №904/2422/18, суперечить позиції суду, яка була викладена в рішеннях у справі №904/54/14, і які набрали законної сили у 2014 році та були залишені без змін Верховним Судом України. Крім того, позивачем не надано доказів наявності підстав, які були б необхідні для скасування або зміни відповідних рішень судів попередніх інстанцій, а доводи касаційної скарги зводяться до спонукання касаційного суду здійснити оцінку чи переоцінку доказів у справі.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

10. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 193 - суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 2 статті 193 - кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

11. Цивільний кодекс України

Частини 1, 3 статті 212 - особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою що настала.

Стаття 257 - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 1 статті 261 - перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 1 статті 525 - одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 526 - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 625 - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частина 2 статті 625 - боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

12. Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VІ від 17.02.2011, який почав діяти з 12.03.2011

Пункт 7 Прикінцевих положень - якщо договором про пайову участь , який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.

13. Закон України "Про планування і забудову територій" №1699-ІІІ від 20.04.2000 (із змінами, внесеними Законом №509-VI від 16.09.2008)

Частина 1 статті 27-1 - створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів належить до відання відповідних органів місцевого самоврядування.

Частина 2 статті 27-1 - замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта містобудування у населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Частина 5 статті 27-1 - величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної вартості будівництва (реконструкції) об`єкта містобудування.

Частина 7 статті 27-1 - граничний розмір пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не може перевищувати:

- 10 відсотків загальної вартості будівництва об`єкта містобудування - для нежитлових будівель і необхідних інженерних мереж та/або споруд (крім будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення);

- 5 відсотків загальної вартості будівництва об`єкта містобудування - для житлових будинків, будівель закладів культури та освіти, медичного і оздоровчого призначення з необхідними інженерними мережами та/або спорудами.

Частина 11 статті 27-1 - істотними умовами договору про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту є:

- розмір пайового внеску;

- терміни (графік) оплати пайового внеску;

- відповідальність сторін.

Частина 15 статті 27-1 - спори, пов`язані з пайовою участю (внеском) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, вирішуються судом.

14. Господарський процесуальний кодекс України

Частина 1 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частина 4 статті 236 - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 5 статті 236 - обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пункт 4 частини 1 статті 277 - підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частина 2 статті 277 - неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частина 4 статті 277 - зміна судового рішення може полягати у зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

15. З урахуванням повноважень касаційного суду відповідно до статті 300 ГПК України, Верховний Суд вважає прийнятною касаційну скаргу щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами положень частини 4 статті 236 ГПК України, пункту 4 частини 1 статті 277 ГПК України, частини 5 статті 261 ЦК України, статті 193 ГК України, статей 525, 526, 261 (частини 1) ЦК України.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права

16. Виходячи з аналізу норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" в редакції станом на 10.07.2003 та внесених до нього змін в подальшому, Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що станом на час укладення між сторонами договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 та змін до нього №2/47 від 08.08.2006 правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій встановлювалися Законом України "Про планування і забудову територій" №1699-ІІІ від 20.04.2000, в якому на той час були відсутні норми щодо обов`язкового укладення забудівником договору про внесення коштів (майна), як пайового внеску на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, в якому здійснюється таке будівництво. Відтак, висновки апеляційного суду про укладення спірного договору-зобов`язання 10.07.2003 №60, як такого, що укладений внаслідок добровільного волевиявлення сторін, згідно норм цивільного права про свободу договору (статті 627 ЦК України) та є чинним на час розгляду спору, Суд вважає прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права.

17. Разом з тим, касаційний суд вважає, що апеляційним судом не в повній мірі було надано правову оцінку зобов`язанням замовника, які виникли за наслідком укладення спірного договору. Так, апеляційним судом встановлено, що згідно з пунктом 3.1 договору-зобов`язання №60 від 10.07.2003 "У випадку порушення "Замовником" пункту 2 Договору, "Виконком" залишає за собою право …затребувати вартість житла, зазначеного в пункті 2 Договору в судовому порядку за ціною, що склалася на момент здачі будинку в експлуатацію ".

Отже, відповідно до частини 1 статті 212 ЦК України, та зазначеного пункту договору, право грошової вимоги у позивача виникає за певної умови (у випадку порушення замовником пункту 2 Договору-зобов`язання, який визначає процедуру передачі житла квартирами, за погодженням з виконкомом розміру, поверховості та технічного стану).

Відтак, висновки апеляційного суду про настання строків виконання грошового зобов`язання за наслідком здачі спірного будинку в експлуатацію є помилковими, оскільки таке зобов`язання в силу укладеного договору виникає тільки після невиконання замовником своїх зобов`язань щодо передачі житлової площі виконкому, які виникають за наслідком здачі будинку в експлуатацію. Умовами договору не визначено строку виконання зобов`язань з передачі житлової площі.

Судами не встановлено фактичних обставин відмови відповідача від виконання договірних зобов`язань з передачі квартир шляхом подання відповідного письмового доказу. Однак, суди у даній справі встановили що сторони не оспорюють того, що вільного житла у спірному будинку немає, оскільки всі квартири продано інвесторам. Відтак, керуючись частиною 3 статті 212 ЦК України, Суд вважає, що судами було встановлено таким чином про те, що відповідач недобросовісно перешкоджав настанню обставин з виконання власних зобов`язань з передачі в натурі житлової площі позивачу на виконання пункту 2 Договору-зобов`язання, оскільки всі квартири у будинку ним було відчужено інвесторам. Зазначене відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України дозволяє дійти правового висновку про те, що обставина вважається такою, що настала (право "Виконкому" на грошове стягнення внаслідок невиконання пункту 2 Договору-зобов`язання виникло).

18. З огляду на те, що тільки в ході розгляду даної справи досліджувалися умови виконання зобов`язань за спірним договором та тільки в даному судовому процесі встановлено фактичні обставини виникнення грошового зобов`язання відповідача перед позивачем за умови невиконання ним зобов`язань щодо передачі в натурі житлової площі (під відкладальною умовою), які дозволяють Суду дійти висновків згідно з частиною 3 статті 212 ЦК України про те, що можна вважати такими, що настали умови для виконання грошового зобов`язання, Верховний Суд вважає необґрунтованими згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України висновки апеляційного суду про початок перебігу строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення грошової суми вартості квартирної площі за спірним договором з моменту, коли позивач дізнався про здачу будинку в експлуатацію у 2014 році та можливість застосування строків позовної давності до таких вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом, передбаченим частиною 1 статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, якщо особа довідалася про настання відкладальної умови щодо одного з договірних зобов`язань в ході судового розгляду у справі, то перебіг такого строку починається саме з моменту встановлення судом таких обставин.

19. З огляду на встановлене апеляційним судом та правові висновки касаційного суду відповідно до пунктів 16-18 мотивувальної частини даної постанови, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає правильним погодитися з доводами скаржника про те, що порушення норм матеріального права, які встановлено апеляційним судом, та порушення апеляційним судом вимог цивільного законодавства про позовну давність, є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до статті 311 ГПК України та прийняття нового рішення про стягнення основного боргу на суму 528 534, 80 грн. вартості житлової площі за спірним договором-зобов`язаннями станом на момент здачі будинку в експлуатацію, як такого що не оспорювався відповідачем у справі на предмет правильності розрахунку.

20. Вимоги позивача про стягнення 47 568, 13 грн. - 3% річних та 395 419, 37грн. інфляційних втрат за період з 18.05.2012 по 17.05.2015 відповідно до статті 625 ЦК України, Суд вважає необґрунтованими, оскільки умовами укладеного договору не визначалися строки виконання відповідачем як зобов`язань з передачі житлової площі в натурі, так строки виконання грошових зобов`язань. Також, судами не встановлено обставин звернення позивача з грошовими вимогами до відповідача до моменту подання до суду позову у справі №904/2422/18.

Аналіз приписів частини 2 статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму основного боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Відтак, приписи статті 625 ЦК України можуть застосовуватись щодо грошових вимог позивача до відповідача по даному договору після прийняття та за умови невиконання ним рішення про стягнення грошової суми у даній справі.

А.3. Мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

21. Доводи скаржника, зазначені в пунктах 8-8.2. описової частини даної постанови, Суд вважає частково обґрунтованими з підстав, зазначених у пунктах 16-20 мотивувальної частини даної постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

22. З огляду на зазначене та наявність порушень норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень судами першої та апеляційної інстанцій, керуючись принципом справедливості, який є складовою частиною верховенства права та завданням господарського судочинства відповідно до статей 2, 11 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача, скасування постанови апеляційного суду від 26.12.2018 та рішення місцевого суду від 21.08.2018 та прийняття нового рішення про таке:

"Позов Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" (49098, місто Дніпро, вулиця Прогресивна, будинок 6, квартира 121, код ЄДРПОУ 20266272) на користь Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, код ЄДРПОУ 26510514) 528 534, 80 грн. (п`ятсот двадцять вісім тисяч п`ятсот тридцять чотири грн. вісімдесят коп.).

В решті позовну заяву Дніпровської міської ради залишити без задоволення".

В. Судові витрати

23. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору на суму 35 674, 29 грн. за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, слід покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 240, 301, 308, 311, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.12.2018 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.08.2018 у справі №904/2422/18 скасувати. Прийняти у справі №904/2422/18 нове рішення:

"Позов Дніпровської міської ради задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" (49098, місто Дніпро, вулиця Прогресивна, будинок 6, квартира 121, код ЄДРПОУ 20266272) на користь Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, код ЄДРПОУ 26510514) 528 534, 80 грн. (п`ятсот двадцять вісім тисяч п`ятсот тридцять чотири грн. вісімдесят коп.).

В решті позовну заяву Дніпровської міської ради залишити без задоволення".

3. Стягнути з Приватного підприємства "Приватна фірма "Віктор-13" (49098, місто Дніпро, вулиця Прогресивна, будинок 6, квартира 121, код ЄДРПОУ 20266272) на користь Дніпровської міської ради (49000, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75, код ЄДРПОУ 26510514) 35 674, 29 грн. (тридцять п`ять тисяч шістсот сімдесят чотири грн. двадцять дев`ять коп.) витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Г. Пєсков

В.Я. Погребняк