Постанова

від 30.05.2019 по справі 488/769/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.05.19

22-ц/812/852/19

Провадження №22-ц/812/852/19

Категорія 53

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 травня 2019 року м. Миколаїв

справа № 488/769/17

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.

із секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, ухвалене 18 лютого 2019 року під головуванням судді Селіщевої Л.І. у приміщенні цього суду, повний текст судового рішення складений 01 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

24 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради (далі - МСЗШІ № 2) про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач зазначав, що з 16 листопада 2011 року по 27 січня 2017 року працював на посаді інженера з охорони праці в МСЗШІ № 2. З 10 січня по 26 січня 2017 року він перебував на лікарняному, а після виходу з лікарняного 27 січня 2017 року його повідомлено про звільнення за прогул на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, проте ознайомити його з обставинами, що стали підставами звільнення, директор МСЗШІ № 2 відмовився та не захотів приймати від нього письмові пояснення.

Як вказав позивач, 30 січня 2017 року йому було видано трудову книжку та надані копії наказів про звільнення та про перенесення звільнення до його появи з лікарняного.

За твердженням позивача, свої посадові обов`язки, у тому числі 09 грудня 2016 року, він виконував сумлінно у відповідності з посадовою інструкцією, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору. Той факт, що прогулу він не скоював підтверджується нарахуванням та виплатою йому зарплати, зокрема, і за 09 грудня 2016 року та встановленням надбавки до посадового окладу за складність та напруженість в роботі з 01 січня 2017 року на підставі наказу директора МСЗШІ № 2 від 03.01.2017 року.

На думку ОСОБА_1 , його звільнення з роботи сталося з причини особистої неприязні з боку директора школи.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень до позовних вимог ОСОБА_1 остаточно просив: визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення № 16-К від 27 січня 2017 року, поновити його на роботі в Миколаївській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті № 2 Миколаївської обласної ради на посаді інженера з охорони праці з 27 січня 2017 року; зобов`язати відповідача виплатити заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2017 року до дати винесення судового рішення без відрахування податків та інших обов`язкових платежів , допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць .

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ № 16-к від 27 січня 2017 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 Поновлено позивача на посаді інженера з охорони праці МСЗШІ № 2 . Стягнуто з МСЗШІ № 2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105 094 грн. 66 коп. (без утримання податків та інших обов`язкових платежів). Стягнуто з МСЗШІ № 2 на користь держави судовий збір у розмірі 2 587 грн.74 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

В апеляційній скарзі Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради, посилаючись на незаконність рішення, неналежну оцінку доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову. Апелянт зазначав, що факт прогулу позивачем ними було доведено численними доповідними та пояснювальними записками, що були складені працівниками школи на ім`я директора школи, відповідними актами про відсутність ОСОБА_1 09 грудня 2016 року на робочому місці, проте суд не надав їм належної оцінки.

На думку апелянта, не може вважатись належним доказом сумлінного виконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків 09 грудня 2016 року факт його преміювання після дати прогулу, оскільки кошти на це були розподілені МСЗШІ № 2 ще на початку грудня, що передувало прогулу позивача. До того ж сам факт преміювання ОСОБА_1 спростовує його доводи, що звільнення з роботи сталося внаслідок особистої неприязні до нього з боку директора школи.

Також не є доказом присутності ОСОБА_1 на робочому місці 09 грудня 2016 року відомості попереднього табелю обліку робочого часу, оскільки на підставі такого табелю завчасно формується фонд заробітної плати МСЗШІ № 2, яка є бюджетною установою, згодом табель може бути скорегований. Проте суд першої інстанції не дав оцінки скорегованому табелю обліку робочого часу, що був наданий відповідачем до суду першої інстанції, де зазначено про відсутність ОСОБА_1 на роботі 09 грудня 2016 року.

Висновок суду про невідібрання письмових пояснень у ОСОБА_1 та складання Акту про відмову від надання пояснень вже після звільнення позивача є необгрунтованим.

Також апелянт зазначав, що чинним законодавством не передбачено будь-яких вимог щодо змісту наказу про звільнення, а тому посилання суду на те, що оскаржуваний наказ про звільнення не містить відомостей щодо дати та часу прогулу, не грунтуються на законі. До того ж суд не звернув увагу, що наказ містить посилання на доповідні, які стали підставою для його видачі.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначав про безпідставність апеляційної скарги та законність і обгрунтованість судового рішення. Так, ОСОБА_1 вказував на неспроможність тверджень апеляційної скарги про непроведення ним 09 грудня 2016 року, щоденного інструктажу з педагогами, оскільки поняття щоденного інструктажу нормативно-правові акти з охорони праці не містять, плановий інструктаж був ним проведений 01 вересня 2016 року, а тому відповідно до Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету з нагляду за охороною праці № 15 від 26.01.2005р., повторний інструктаж повинен був бути проведений 01 березня 2017 року (1 раз на 6 місяців). Також ОСОБА_1 зазначав, що факт заміни ним 09 грудня 2016 року у підвалі школи раструбу на вогнегаснику підтверджується показаннями свідка ОСОБА_2 , а доводи апеляційної скарги про невиконання ним цих робіт не доведені. Як вказав позивач, факт його перебування 09 грудня 2016 року на робочому місті підтверджується показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , письмовими поясненнями ОСОБА_4 , витягом з журналу реєстрації відсутності працівників на робочому місці, розрахунковим листом за грудень 2016 року, витягом з табелю обліку робочого часу за грудень 2016 року.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представники відповідача - директор МСЗШІ № 2 ОСОБА_5 та адвокат Іванова Т.В. - підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача - адвокат Пугаченко С.Ю. - просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду залишити без змін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Стаття 147 КЗпП України визначає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:

1) догана; 2) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі ст.147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган може розірвати трудовий договір з працівником у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України у № 9 від 6 листопада 1992 р. Про практику розгляду судами трудових спорів , 24. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 16 листопада 2011 року працював на посаді інженера з охорони праці в МСЗШІ № 2. 06 січня 2017 року директором МСЗШІ № 2 був винесений наказ № 8-к про звільнення позивача за п.4 ст. 40 КЗпП України, проте наказом № 9-к від 10 січня 2017 року звільнення ОСОБА_1 було перенесено з 06 січня 2017 року до появи його з лікарняного. Наказом № 16-к від 27 січня 2017 року позивач був звільнений з роботи з цієї дати згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (а.с. 10 - 17).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із недоведеності факту відмови ОСОБА_1 надавати пояснення з приводу відсутності на робочому місці 09 грудня 2016 року, того, що в оспорюваному наказі про звільнення не зазначена дата, коли був вчинений прогул, у табелі обліку робочого часу немає відомостей про відсутність позивача на робочому місці 09 грудня 2016 року і не містить таких записів Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці, крім того вже після дати прогулу ОСОБА_1 виплачувалася премія та з 01 січня 2017 року була встановлена надбавка за складність та напруженість в роботі у розмірі 30%. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність звільнення позивача та необхідність його поновлення на роботі.

Проте погодитися із таким висновком колегія суддів не може.

Так, з пояснень представників сторін і допитаних судом першої інстанції свідків вбачається, що у кабінеті інженера з охорони праці ОСОБА_1 був встановлений роутер для передачі інтернету на території школи.

Згідно доповідної записки заступника директора МСЗШІ № 2 ОСОБА_6 від 09 грудня 2016 року в цей день вона неодноразово навідувалася до кабінету позивача з метою з`ясування відсутності інтернету, але жодного разу не застала там позивача (а.с. 127).

Аналогічна за змістом доповідна заступника директора з ВР Тульчевської Н.В. від 12 грудня 2016 року, в якій зазначено, що кабінет ОСОБА_1 протягом всього дня 09 грудня 2016 року був зачинений, а залишена нею записка з проханням до позивача зайти до неї залишилась на дверях кабінету до 12 грудня 2016 року. 09 грудня 2016 року вона ОСОБА_1 не бачила (а.с. 121).

З доповідної педагога ОСОБА_7 вбачається, що 09 грудня 2016 року в зв`язку з відсутністю інтернету до неї неодноразово звертались працівники з метою з`ясування місцезнаходження ОСОБА_1 , у кабінеті якого знаходиться модем. Протягом цього дня вона ОСОБА_1 не бачила (а.с. 120).

В пояснювальних записках секретаря школи ОСОБА_23 та шеф-повара ОСОБА_8 , дефектолога ОСОБА_9 , медичної сестри ОСОБА_10 , працівників ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 також зазначено, що протягом робочого дня 09 грудня 2016 року вони ОСОБА_1 не бачили (а.с. 97- 100, 126).

Відповідно до змісту доповідних та пояснювальних записок працівників МСЗШІ № 2 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 протягом дня ніяких заходів на території учбового закладу не проводив, до підвалу школи не заходив (доповідна від 09 грудня 2016 року за підписами 31 працівника школи-інтернату - а.с. 111, доповідні ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 від 09.12.2016р. -а.с. 122, 123, 125).

На підставі зазначеного заступником директора з ВР Тульчевською Н.В., педагогом ОСОБА_24, секретарем школи ОСОБА_23, заступником директора з АГД Побігаловою та головним бухгалтером ОСОБА_25 було складено Акт про відсутність ОСОБА_1 протягом робочого дня з 8-00 год. до 17-00 год. на робочому місці (на території школи-інтернату, а також в робочому кабінеті) (а.с. 161).

Факт відсутності позивача на робочому місці 09 грудня 2016 року також був підтверджений поясненнями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 , ОСОБА_22 .

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За такого, оцінивши зібрані у справі докази, колегія суддів вважає, що у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про доведеність того, що позивач був відсутній на роботі протягом усього робочого дня 09 грудня 2016 року.

Не спростовують цього факту зміст попереднього табелю обліку робочого часу, оскільки на підставі такого табелю завчасно формується фонд заробітної плати МСЗШІ № 2, яка є бюджетною установою. При цьому скорегований відповідно до пунктів 1.4., 2.2., 2.3. Положення про організацію роботи з обліку використання робочого часу в МСЗШІ № 2 та пункту 13.2. Графіку документообігу МСЗШІ № 2, що був наданий відповідачем до суду першої інстанції, містить відомості про відсутність ОСОБА_1 на роботі 09 грудня 2016 року (а.с. 50).

Те, що Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці за 09 грудня 2016 року не містить запису про відсутність на роботі позивача також не є доказом його присутності на робочому місці, оскільки зі змісту записів у цьому Журналі вбачається, що у ньому зазначається тільки про тимчасове відлучення працівників з території школи з поважних причин (при виконанні виробничих завдань за межами території школи).

Факт виплати позивачу премії після 09 грудня 2016 року та встановлення йому з 01 січня 2017 надбавки до посадового окладу (яка адміністрацією школи була встановлена і іншим працівникам), також не свідчить про знаходження ОСОБА_1 , на роботі 09 грудня 2016 року.

Колегія суддів критично оцінює показання свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 оскільки остання є матір`ю позивача, а ОСОБА_2 - колишнім працівником відповідача. До того ж їх пояснення суперечать іншим доказам, що містять матеріали справи. З цих же підстав не є переконливим доказом перебування позивача на роботі 09 грудня 2016 року письмові пояснення колишнього працівника МСЗШІ № 2 ОСОБА_4

Оцінивши зазначені докази, їх достатність та взаємний зв`язок з іншими доказами усправі в їх сукупності., колегія суддів вважає, що вони не спростовують факту відсутності ОСОБА_1 на роботі 09 грудня 2016 року.

Доказів поважності причин відсутності позивача на роботі у зазначений день матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 , трудової дисципліни, а саме - скоєння ним 09 грудня 2016 року прогулу, а тому висновок про суду про недоведеність цього факту є помилковим, оскільки не відповідає обставинам справи.

Матеріали справи не містять письмових пояснень позивача, відібраних у нього в порядку ст. 149 КЗпП України щодо обставин, акт про відмову від таких пояснень складений 27.01.2017 року (а.с. 117).

Разом із тим, невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника до застосування до нього дисциплінарного стягнення та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

З огляду на вищевикладене доводи відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу не свідчать про обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, приймаючи до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 проступку, колегія суддів вважає, що обраний відповідачем захід дисциплінарного стягнення відповідає скоєному позивачем порушенню трудової дисципліни.

Як пояснили представники сторін, на час звільнення позивач не був членом профспілки, а тому згода останньої на його звільнення не була необхідна.

Оскаржуваний наказ про звільнення хоча і не зазначає конкретні фактичні відомості щодо дати та часу прогулу, проте містить посилання на доповідні, які стали підставою для його видачі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позивач був звільнений з роботи з додержанням вимог трудового законодавства.

Отже, підстав для задоволенню позову не має.

Оскільки суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, то рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідачем в апеляційній скарзі заявлено вимогу про відшкодування судового збору.

Згідно відповідній квитанції МСЗШІ № 2 сплатило судовий збір в сумі 3880 грн. 71 коп. за подання апеляційної скарги (а.с. 188).

За результатом апеляційного розгляду вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню. Оскільки позивач відповідно до законодавства звільнений від сплати судового збору, то згідно із змістом частини шостої статті 141 ЦПК України відповідач має право на відшкодування йому судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради задовольнити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Відшкодувати Миколаївській спеціальній загальноосвітній школі-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 880грн. 71коп. (три тисячі вісімсот вісімдесят гривень сімдесят одна копійка) за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді О.О. Данилова

Н.О. Шаманська

Повний тест постанови складено 3 червня 2019 року.