Постанова

від 04.03.2020 по справі 488/769/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 березня 2020 року

м. Київ

справа № 488/769/17

провадження № 61-12886 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Пугаченко Сергій Юрійович;

відповідач - Миколаївська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради;

представники відповідача: Ковтун Анатолій Володимирович, Іванова Тетяна Вікторівна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Коломієць В. В., Данилової О. О., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради (далі - МСЗШІ № 2) про визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 16 листопада 2011 року по 27 січня 2017 року він працював на посаді інженера з охорони праці у МСЗШІ № 2.

Зазначав, що з 10 січня 2017 року по 26 січня 2017 року перебував на лікарняному, а після виходу з лікарняного 27 січня 2017 року його повідомлено про звільнення за прогул на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, проте, ознайомити з обставинами, що стали підставами його звільнення, директор МСЗШІ № 2 відмовився та не захотів приймати від нього письмові пояснення.

Зазначав, що 30 січня 2017 року йому було видано трудову книжку та надані копії наказів про звільнення та про перенесення звільнення до виходу з лікарняного.

Вказував, що свої посадові обов`язки, у тому числі 09 грудня 2016 року, він виконував сумлінно, у відповідності з посадовою інструкцією, дотримуючись правил внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору. Той факт, що прогулу він не скоював, підтверджується нарахуванням та виплатою йому зарплати, зокрема, і за 09 грудня 2016 року, та встановленням надбавки до посадового окладу за складність та напруженість в роботі з 01 січня 2017 року на підставі наказу директора МСЗШІ № 2 від 03 січня 2017 року.

Вважає, що звільнення з роботи сталося з причини особистої неприязні з боку директора школи.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення від 27 січня 2017 року № 16-К, поновити його на роботі в МСЗШІ № 2 на посаді інженера з охорони праці з 27 січня 2017 року, зобов`язати відповідача виплатити заробіток за час вимушеного прогулу з 27 січня 2017 року по дату винесення судового рішення без відрахування податків та інших обов`язкових платежів, допустити рішення до негайного виконання в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 16-К від 27 січня 2017 року, виданий директором Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради про звільнення з роботи ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді інженера з охорони праці Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради.

Стягнуто з Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105 094,66 грн (без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані докази та встановлені судом обставини справи свідчать про необґрунтованість звільнення позивача з роботи за прогул 09 грудня 2016 року. Судом враховано, що в оспорюваному наказі про звільнення від 27 січня 2017 року № 16-к не зазначена дата вчиненого прогулу, у табелі обліку робочого часу відсутні відомостей про відсутність позивача на роботі 09 грудня 2016 року, таких записів не містить і Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці. Крім того, акт про відмову позивача від надання пояснень з приводу відсутності на роботі 09 грудня 2017 року складено 27 січня 2017 року і до цього часу відповідач не намагався отримати від позивача такі пояснення. Також судом враховано, що вже після дати прогулу ОСОБА_1 виплачувалася премія та з 01 січня 2017 року була встановлена надбавка за складність та напруженість в роботі у розмірі 30 %. У зв`язку із встановленням незаконності звільнення позивача та поновленням його на роботі, суд першої інстанції на підставі статті 235 КЗпП України дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розмір середнього заробітку визначено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 рокуапеляційну скаргу Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради задоволено. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 09 грудня 2016 року підтверджується доповідними та пояснювальними записками, а також поясненнями свідків, працівників учбового закладу. Не спростовує цей факт і зміст попереднього табелю обліку робочого часу за грудень 2016 року, оскільки на підставі такого табелю завчасно формується фонд заробітної плати МСЗШІ № 2, яка є бюджетною установою. При цьому скорегований табель робочого часу за грудень 2016 року, містить відомості про відсутність ОСОБА_1 на роботі 09 грудня 2016 року.Те, що Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці за 09 грудня 2016 року не містить запису про відсутність на роботі позивача, а також виплата позивачу премії за грудень 2016 року та встановлення йому з 01 січня 2017 року надбавки до посадового окладу, не спростовують факт прогулу ОСОБА_1 09 грудня 2016 року та не є доказами присутності ОСОБА_1 на роботі у цей день. Суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги пояснення свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та письмові пояснення ОСОБА_4 , які зазначали, що бачили ОСОБА_1 на роботі 09 грудня 2016 року, вважаючи їх пояснення такими, що суперечать іншим доказам у справі. Ураховуючи вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни та законність його звільнення за прогул 09 грудня 2016 року.

При ухваленні рішення апеляційний суд посилався на відповідні правові позиції Верховного Суду України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 488 /769/17 із Корабельного районного суду м. Миколаєва.

У вересні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги, що відповідно до його посадової інструкції інженера з охорони праці, затвердженої наказом директора шкоди від 15 листопада 2011 року № 296, а також додатку № 1 до розділу VI пункту 3 колективного договору, обсяг його обов`язків передбачає виконання їх на території учбового закладу, тобто, кабінет не є його постійним робочим місцем, тому відсутність 09 грудня 2016 року його у кабінеті, не є доказом скоєння прогулу у цей день. Посилаючись на пояснювальні та доповідні записки працівників МСЗШІ № 2, у яких зазначено про те, що інструктажів 09 грудня 2016 року з працівниками закладу він не проводив, апеляційний суд вважав їх належними доказами на підтвердження факту його відсутності на роботі 09 грудня 2016 року. Разом з тим, судом не враховано відсутність доказів того, що 09 грудня 2016 року він повинен був проводити інструктажі з працівниками закладу. Зазначав, що поняття щоденного інструктажу нормативно-правові акти з охорони праці не містять, плановий інструктаж був ним проведений 01 вересня 2016 року, а тому відповідно до Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою, затвердженого наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15, повторний інструктаж мав бути проведений 01 березня 2017 року (1 раз на 6 місяців). Зазначає, що акт про його відсутність на робочому місці 09 грудня 2016 року не містить дати його складання та не зареєстрований у журналі вхідної кореспонденції, тому не може вважатись належним, допустимим та достовірним доказом у розумінні статей 77, 78, 79 ЦПК України. Також зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що відповідно до пункту 2.1 Положення про організацію роботи з обліку використання робочого часу в МСЗШІ № 2, облік використання робочого часу здійснюється відповідальною особою щоденно шляхом заповнення табелю обліку використання робочого часу. Так, табель обліку робочого часу на а. с. 51 свідчить про те, що він працював у грудні 22 дні, що також підтверджується розрахунковим листом за грудень 2016 року від 20 грудня 2016 року, був премійований у розмірі 800 грн, що підтверджується наказом директора школи від 19 грудня 2016 року № 188-К, а наказом від 03 січня 2017 року № 3-К йому була встановлена надбавка з 01 січня 2017 року у розмірі 30 %. Вказані документи були прийняті відповідачем же після 09 грудня 2016 року та спростовують факт прогулу у цей день. Зазначав, що факт його перебування 09 грудня 2016 року на роботі підтверджується показами свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , письмовими поясненнями ОСОБА_4 , витягом з Журналу реєстрації відсутності працівників на робочому місці, у якому немає запису про його відсутність на роботі 09 грудня 2016 року, яким судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У вересні 2019 року представник МСЗШІ № 2 - Іванова Т. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом апеляційної інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно наказу від 15 листопада 2011 року № 296-К ОСОБА_1 прийнято на роботу у Миколаївську спеціальну загальноосвітню школу-інтернат № 2 Миколаївської обласної ради на посаду інженера з охорони праці (а.с. 12).

Відповідно до табелю обліку робочого часу за грудень 2016 року, ОСОБА_1 відпрацьовано 22 робочих дні, у тому числі 09 грудня 2016 року (а. с. 51). У розрахунковому листі за грудень 2016 року також зазначена кількість відпрацьованих ОСОБА_1 днів - 22 дні (а. с. 44).

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_1 про заохочення, наказом від 19 грудня 2016 року № 188-К, позивач був премійований у сумі 800 грн (а. с. 13).

Відповідно до витягу з наказу від 03 січня 2017 року № 3-К, з 01 січня 2017 року ОСОБА_1 встановлено надбавку за складність та потужність в роботі у розмірі 30 % (а. с. 47).

Наказом від 27 січня 2017 року № 16-К ОСОБА_1 звільнено з роботи за прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України. Винесенню цього наказу передував наказ від 06 січня 2017 року № 8-К про звільнення позивача за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, а також наказ від 10 січня 2017 року № 9-К про перенесення звільнення ОСОБА_1 з 06 січня 2017 року до виходу позивача з лікарняного. Дата вчиненого позивачем прогулу у цих наказах відсутня (а.с. 12, 15, 16, 17).

Згідно з актом про відсутність на робочому місці протягом робочого дня, ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці 09 грудня 2016 року з 8.00 год. по 17.00 год. (на території школи-інтернату, а також в робочому кабінеті). Акт не містить дати його складення, підписаний заступником директора з ВР ОСОБА_6 , соціальним педагогом ОСОБА_7 , секретарем школи ОСОБА_10, заступником директора з АГД ОСОБА_21 та головним бухгалтером ОСОБА_8 (а. с. 161).

Згідно доповідної записки заступника директора МСЗШІ № 2 ОСОБА_21 від 09 грудня 2016 року, в цей день вона неодноразово навідувалася до кабінету позивача з метою з`ясування відсутності інтернету, але жодного разу не застала його на місці(а. с. 127).

Аналогічна за змістом доповідна заступника директора з ВР ОСОБА_6 від 12 грудня 2016 року, в якій зазначено, що кабінет ОСОБА_1 протягом всього дня 09 грудня 2016 року був зачинений, а залишена нею записка з проханням до позивача зайти до неї залишилась на дверях кабінету до 12 грудня 2016 року. 09 грудня 2016 року вона ОСОБА_1 не бачила (а. с. 121).

З доповідної записки соціального педагога ОСОБА_7 убачається, що 09 грудня 2016 року у зв`язку з відсутністю інтернету до неї неодноразово звертались працівники з метою з`ясування місцезнаходження ОСОБА_1 , у кабінеті якого знаходиться модем. Протягом цього дня вона ОСОБА_1 не бачила (а. с. 120).

В пояснювальних записках секретаря школи ОСОБА_10 та шеф-повара ОСОБА_11 , дефектолога ОСОБА_12 , медичної сестри ОСОБА_13 , працівників ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 зазначено, що протягом робочого дня 09 грудня 2016 року вони ОСОБА_1 не бачили, інструктажів він не проводив (а. с. 97-100, 126).

Відповідно до змісту доповідних та пояснювальних записок працівників МСЗШІ № 2, 09 грудня 2016 року ОСОБА_1 протягом дня ніяких заходів на території учбового закладу не проводив, до підвалу школи не заходив (доповідна від 09 грудня 2016 року за підписами 31 працівника школи-інтернату а. с. 111, доповідні ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 від 09 грудня 2016 року а. с. 122, 123, 125).

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що у МСЗШІ № 2 ведеться Журнал реєстрації відсутності працівників на робочому місці, у якому немає запису про відсутність позивача на робочому місці 09 грудня 2016 року (а. с. 113-114).

Відповідно до акту від 27 січня 2017 року, ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення з приводу відсутності на роботі 09 грудня 2016 року (а. с. 117).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

У відповідності до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За правилами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі у разі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

У відповідності до вимог статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801цс15.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відмовився надавати пояснення з приводу відсутності на робочому місці 09 грудня 2017 року, про що був складений акт від 27 січня 2017 року. Разом з тим, судом враховано, що цей акт датовано 27 січня 2017 року і до цього часу відповідач не намагався отримати від позивача пояснення з приводу відсутності на робочому місці 09 грудня 2017 року. Отже, акт про відмову позивача від надання пояснень від 27 січня 2017 року складений вже після прийняття відповідачем рішення про звільнення ОСОБА_1 та видання наказу про його звільнення від 06 січня 2017 року № 8-К, що свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог статті 149 КЗпП України.

Також судом першої інстанції враховано, що у табелі обліку робочого часу за грудень 2016 року (а. с. 51) відсутні відомості про відсутність позивача на роботі 09 грудня 2016 року, кількість відпрацьованих позивачем днів становить 22 дні. Крім того, із розрахункового листа за грудень 2016 року також убачається, що ОСОБА_1 у грудні 2016 року відпрацював 22 дні, був премійований у розмірі 800 грн. При цьому преміювання ОСОБА_1 проведено на підставі наказу від 19 грудня 2016 року № 188-К, тобто вже після дати прогулу, і відповідні записи були зроблені у трудовій книжці позивача.

Разом з тим, згідно Положення про преміювання працівників, затверджене протоколом профспілкових зборів від 12 березня 2012 року МСЗШІ № 2, прогул є підставою для позбавлення працівників від преміювання (додаток № 2 до даного Положення, а.с. 37 зворот).

Також судом першої інстанції враховано, що згідно витягу з наказу від 03 січня 2017 року № 3-К (після дати прогулу), позивачу з 01 січня 2017 року встановлена надбавка за складність та напруженість в роботі у розмірі 30 %.

Ураховуючи вказані обставини та надані докази, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України за прогул 09 грудня 2016 року. Надані відповідачем письмові докази, зокрема, пояснювальні та доповідні записки працівників закладу, суд першої інстанції визнав такими, що не є беззаперечними доказами відсутності позивача на роботі 09 грудня 2016 року, і такими, що суперечать іншим зібраним по справі доказам.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про оплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з МСЗШІ № 2 Миколаївської обласної ради на користь ОСОБА_1 105 094,66 грн середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, правильність розрахунку якого відповідачем не спростовано.

Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню, судом першої інстанції враховано положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Таким чином, суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив обставини справи та правильно вирішив спір.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вищезазначених обставин справи не врахував, доводи позивача належним чином не перевірив, не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, послався лише на доповідні та пояснювальні записки працівників учбового закладу, які зазначали, що не бачили ОСОБА_1 09 грудня 2016 року та інструктажів у цей день він не проводив, не надавши належної оцінки всім доказам у їх сукупності, якими спростовано факт прогулу ОСОБА_1 та підтверджено, що у грудні 2016 року позивач відпрацював 22 робочих дні, був премійований у грудні 2016 року, а з 01 січня 2017 року мав надбавку за складність та напруженість в роботі, що виключає можливість скоєнням ним прогулу 09 грудня 2016 року. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилось те, що акт про відмову позивача від надання пояснень від 27 січня 2017 року складений вже після прийняття відповідачем рішення про звільнення ОСОБА_1 і до цього часу відповідач не намагався отримати від позивача пояснення з приводу відсутності на робочому місці 09 грудня 2017 року, що свідчить про неналежне виконання відповідачем вимог статті 149 КЗпП України та необґрунтованість звільнення позивача.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув увагу на вказані обставини, помилково скасувавши рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

У зв`язку з цим, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У частині першій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подачу касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 2 560 грн судового збору, що підтверджується квитанцією від 31 липня 2019 року, які підлягають стягненню із відповідача на користь позивача, оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2019 року залишити в силі.

Стягнути із Миколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату № 2 Миколаївської обласної ради на користь ОСОБА_1 2 560 грн на відшкодування судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович