Рішення

від 22.05.2019 по справі 645/2994/18

ФРУНЗЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/2994/18

Провадження № 2/645/187/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2019 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого - судді Бабкової Т.В.,

при секретарі судових засідань - Малій О.Л.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Котляра А.О.,

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Линник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНЗО про витребування майна та визнання права власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 ,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом, в якому просить витребувати у ОСОБА_2 на його користь нежитлову будівлю літ. "П/1-1" загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ним право власності на нежитлову будівлю літ. "П/ 1-1 ", загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 надати йому доступ до нежитлової будівлю літ. "П/1-1" загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати ключі від неї; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Рензо ( далі - ТОВ "РЕНЗО") на його користь нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати ТОВ "РЕНЗО" надати позивачу доступ до нежитлової будівлі літ. "П-1" загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та передати ключі від неї.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він є власником нежитлової будівлі (торгівельного павільйону) літ. "О-1" загальною площею 169,2 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказану будівлю набуто позивачем на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 27.10.2008 року з ТОВ "НОРДЕКС - 1. В подальшому ОСОБА_1 , як власником, здійснено реконструкцію належного йому нерухомого майна в результаті проведених будівельних робіт на підставі договорів підряду та актів приймання - передачі виконаних робіт до них зі складанням технічних висновків та технічних паспортів. Станом на 08.02.2011 року загальна площа належної на праві власності ОСОБА_1 реконструйованої нежитлової будівлі з прибудовою склала 490,1 м.кв., станом на 20.06.2012 року - 671,4 м.кв., а вже станом на 14.08.2014 року - 810,3 м.кв, в результаті чого з`явився громадський будинок "Торгівельний центр" літ. "П-1". Позивач зазначає, що для набуття права власності на вказаний Торговельний центр він звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, який згідно рішення вказаного суду від 16.10.2014 року було задоволено у повному обсязі, однак в подальшому, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 року по справі № 922/3889/14 рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2014 року було скасовано. Зазначає, що в процесі розгляду даної господарської справи № 922/3889/14 йому стало відомо, що 31.07.2012 року ОСОБА_3 на підставі рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06.07.2012 року по справі № 2033/4995/12 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. "П-1", загальною площею 490,1 кв.м. В подальшому рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09.07.2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.09.2014 року, рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06.07.2012 року було скасовано. Також позивач вказує на те, що 12.03.2013 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу 1/2 частини нежитлових приміщень 7-:-12, загальною площею 249,4 кв.м. в нежитловій будівлі літ. "П-1", що знаходяться по АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір поділу нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстр. № 1245 від 10.07.2014 року.

Посилається на те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності позивача поза його волею, а подальше відчуження його ОСОБА_3 було здійснено як неуправомоченою особою неправомірно, тобто без отримання повноважень на це від власника ОСОБА_1 та не маючи їх відповідно до закону, звертає увагу суду на скасування рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06.07.2012 року по справі № 2033/4995/12, яке стало підставою для первісної реєстрації право власності на нежитлову будівлю літ. "П-1", загальною площею 490,1 кв.м за ОСОБА_3 , а як слід відсутність будь-яких правових наслідків такого незаконного рішення. В результаті подальшого поділу майна, зміни його конфігурації, введення майна в експлуатацію, присвоєння нових реєстраційних номерів та зміни адреси майна, що незаконно вибуло з володіння ОСОБА_1 та на цей час зареєстровано за ОСОБА_2 як об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "П/1-1" площею 124,7 м.кв . по АДРЕСА_1 , та за ТОВ "РЕНЗО" як об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "П-1" площею 360,6 м.кв. по АДРЕСА_1 , таке майно підлягає витребуванню на користь його законного власника ОСОБА_1 із застосуванням правового механізму, передбаченого ст.ст. 387, 388 ЦК України. Зазначає, що враховуючи зміну конфігурації та зміну адреси майна, що незаконно вибуло з його володіння, а також наявність заперечень щодо прав на це майно з боку ОСОБА_2 та ТОВ РЕНЗО , у відповідність до ст.392 ЦК України наявні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю літ. "П/1-1 загальною площею 124,7 кв.м . по АДРЕСА_1 . та нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 кв.м . по АДРЕСА_1 .

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 16.08.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по даній цивільній справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, по справі призначено підготовче судове засідання.

28.09.2018 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву а.с.6 т.2, де він просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не підтвердив факт знаходження спірного майна у його власності до так званого незаконного вибуття . Також зазначив, що факт законного права приватної власності на спірне майно за відповідачами підтверджується Постановою Верховного Суду від 29.08.2018 року по справі №645/6029/14-ц. Підставою для визнання права власності у судовому порядку на самочинно збудоване нерухоме майно є ст.376 ЦК України, проте ч.2 ст. 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Власником земельної ділянки, на якій нібито позивачем збудовано самочинну будівлю з 2015 року є ОСОБА_3 Договір є діючим. Право власності не скасовано. Жодного дозволу власником земельної ділянки на самочинне будівництво позивачу не надавалось. Зазначає, що позивачем не надано належного обґрунтування позовних вимог, а також належних доказів обставин в обґрунтування позову.

Позивачем була надана відповідь на відзив ОСОБА_2 , а.с.45 т.2.

На підставі ухвали Фрунзенського районного суду м.Харкова від 01.11.2018 року в порядку забезпечення позову накладено заборону відчуження на нежитлову будівлю літ. "П/1-1 загальною площею 124,7 кв.м . по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 , та нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 кв.м . по АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу ТОВ РЕНЗО , а.с.129 т.2.

01.11.2018 року від відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, а.с.147 т.2.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.11.2018 року витребувано у Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" належним чином завірену копію інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю літ. П/1-1 за адресою: АДРЕСА_1 та належним чином завірену копію інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю літ. П-1 за адресою: АДРЕСА_1 , а.с.134 т.2.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 01.11.2018 року закрито підготовче засідання по даній цивільній справі, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, а.с.132 т.2.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Котляр А.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позові та відповіді на відзив ОСОБА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві та запереченнях, та просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Також, заявила клопотання про залишення позову без розгляду, у зв`язку із тим, що позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду.

Зазначила, що відповідно до норм ст.ст. 257, 258 ЦК України встановлено, що загальний строк позовної давності становить три роки, а позовна давність щодо вимоги про стягнення неустойки, штрафу, пені, встановлено строком в один рік. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою відмови у задоволенні позову.

Вказує, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 року у справі №922/3889/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю (громадський будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 ) літ. П-1 загальною площею 810,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , було скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 16.10.2014 року у справі №922/3889/14 та прийнято нове, яким відмовлено ФОП ОСОБА_1 у задоволенні позову. Вказала, що з матеріалів справи №922/3889/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю (громадський будинок ІНФОРМАЦІЯ_1 ) літ. П-1 загальною площею 810,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , достеменно вбачається, що додані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 документи відображають у повній мірі факт існування на час розгляду справи (постанова винесена 08.12.2014 року) у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (літ.П-1).

Також зазначила, що ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18.08.2014 року відкрито провадження у справі №645/6029/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частини нежитлових приміщень в нежитловій будівлі літ. П-1 за адресою: АДРЕСА_1 , недійсним.

На думку Відповідача, вже в 2014 році Позивачу було відомо про реєстрацію права власності на майно, що на його думку належить йому, за іншими особами, у зв`язку з чим, починається дія трирічного строку права звернення до суду з вимогою захисту своїх інтересів. Таким чином, строк позовної давності сплинув принаймні в грудні 2017 року, проте позивач звернувся до суду лише 01.06.2018 року не зазначивши поважності причин пропуску строку позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_4 , надав заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує в повному обсязі, розгляд справи просить проводити за його відсутності.

Відповідачі, ОСОБА_3 , ТОВ РЕНЗО , та третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, про день та час справи сповіщалися своєчасно та належним чином, причини неявки суд не повідомили.

Суд, заслухавши учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.10.2008 pоку між ТОВ Нордекс-1 та позивачем було укладено договір купівлі-продажу, згідно з умовами якого останній придбав у товариства нежитлову будівлю - торговельний павільйон літ. О-1 , загальною площею 169,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , а.с.81 т.1.

06.07.2012 року рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова по справі №2033/4995/12 позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано право власності на нежитлову будівлю літ. П-1 , загальною площею 490,1 кв. м, основною площею 432,0 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а.с.106 т .1.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 12.03.2013 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 останній прийняв у власність 1/2 частини нежитлових приміщень 7-: -12 загальною площею 249,4 кв. м, в нежитловій будівлі літ. П -1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що ці нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності згідно з рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 06.07. 2012 року у справі №2033/4995/12, зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 31 липня 2012 року, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.03.2013 року.

11.09.2014 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № 143142540495 щодо реконструкції нежитлового приміщення № 12 в літ . П-1 по АДРЕСА_1 , під окрему нежитлову будівлю (замовник ОСОБА_2 ), загальною площею 124,7 кв. м , а.с.115 т.1.

19.09.2014 року на підставі заяви ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо права власності від 15.09.2014 року, свідоцтва про право власності 27025723, державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на нежитлову будівлю літ П-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

11.09.2014 року Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Харківській області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації № 143142540499 щодо реконструкції нежитлових приміщень №№1-6,7-11,12а,12б,12в,12г,12д в літ. П-1 по АДРЕСА_1 , під окрему нежитлову будівлю (замовник ОСОБА_3 ), загальною площею 360,6 кв. м, а.с.109 т.1.

19.09.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської області прийнято рішення про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на нежитлову будівлю літ П-1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради № 464 від 06.07.2016 року змінено адреси: нежитлової будівлі літ. "П-1" АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_1 ; нежитлової будівлі літ. "П/1-1" по АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_1 , а.с .159 т.1 .

14.12.2016 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. за реєстр. № 2874, право власності на нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 кв.м. по АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_5 , а.с.164 т.1.

14.12.2016 року ОСОБА_5 передала нежитлову будівлю літ. "П-1" загальною площею 360,6 кв.м. по АДРЕСА_1 у якості внеску до статутного капіталу Товариству з обмеженою відповідальністю "РЕНЗО", а.с.161 т.1.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.

З даної норми вбачається, що позивачем за віндикаційним позовом може бути саме власник майна.

Ст. 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Предметом позову є витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 та визнання за ним права власності на нежитлову будівлю літ. П/1-1 загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; витребування у ТОВ РЕНЗО на користь ОСОБА_1 та визнання за ними права власності на нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Як на підставу правомірності набуття права власності на спірні нежитлові приміщення позивач ОСОБА_1 позивач зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу він отримав право власності на нежитлове приміщення літ. О-1 загальною площею 169,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 . Поряд з цим посилається на технічні паспорти на громадський будинок Торгівельний центр в літ. П-1 , вказуючи, що за рахунок власних матеріальних зусиль, шляхом проведення реконструкції власного нежитлового приміщення літ. О-1 та об`єднання його з нежитловими приміщеннями, що належали ОСОБА_4 . літ. Л-1 збільшив площу нежитлових приміщень , якими неправомірно заволоділи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка в свою чергу здійснила їхнє відчуження ОСОБА_5 , а та внесла як внесок в ТОВ РЕНЗО . Належні на праві власності нежитлові приміщення відповідачі неправомірно штучно перейменували іншими літерами та набули їм нові поштові адреси.

В той же час суд зазначає, що відповідно до інформаційної довідці, позивач є власником нежитлової будівлі (торгівельного павільйону) літ. О-1 загальною площею 169,2 кв.м. Отже, зазначена інформаційна довідка не підтверджує факт наявності у позивача права власності на нерухоме майно, яке є предметом судового розгляду.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження права власності, яке мало виникнути у позивача у минулому, на нежитлову будівлю літ. П/1-1 загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В матеріалах справи відсутні будь - які документальні докази на підтвердження наявності у позивача права власності на нежитлову будівлю площею 485,3 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ).

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва передбачає, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття об`єкту до експлуатації і після його державної реєстрації (Постанова ВГСУ від 15.03.2017 року №909/935/15).

Глава 29 ЦК України передбачає цивільно - правові способи захисту права власності. Норми ст.ст.387,388 ЦК України надають право лише власнику такого майна витребувати його з чужого незаконного володіння або у добросовісного набувача. Позивач не підтвердив, що майно, право власності на яке просить визнати ОСОБА_1 , вибуло саме з його володіння.

Також суд наголошує, що підставою для визнання права власності у судовому порядку на самочинно збудоване нерухоме майно є ст.376 ЦК України.

Даною статтею передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Харківським апеляційним господарським судом 08.12.2014 року у справі №922/3889/14 за позовом ФОП ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлове приміщення літ П-1 ,розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , у визнанні права власності на самочинне будівництво позивачу було відмовлено, а.с.92 т.1.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, маючи на меті отримати рішення суду про визнання за ним права власності на, начебто, збудовані ним самовільні будівлі, вибрав такий спосіб захисту своїх, прав, як визнання за ним права власності на нежитлову будівлю літ. П/1-1 загальною площею 124,7 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлову будівлю літ. П-1 загальною площею 360,6 м.кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , якого він ніколи не мав у минулому.

Також судом встановлено, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що нежитлова будівля літ. О-1 , належна на праві власності позивачу, загальною площею 169,2 кв. АДРЕСА_1 знесено. Відповідних доказів протилежного позивачем суду не надано.

Отже, після знесення нежитлової будівлі літ. О-1 , загальною площею 169,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1, у позивача припинилася фактична складова права власності на це майно, а саме право користування, володіння та розпорядження.

При цьому, судом перевірялися доводи ОСОБА_1 щодо здійснення забудови саме спірних нежитлових приміщень за рахунок власних матеріальних зусиль позивача, який з 2008 - 2015 років проводив реконструкції власного нежитлового приміщення літ. О-1 та за згодою ОСОБА_4 об`єднав його з нежитловими приміщеннями останнього літ. Л-1 , таким чином збільшив площу придбаних нежитлових приміщень, в той час як ними неправомірно заволоділи відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка в свою чергу здійснила їхнє відчуження ОСОБА_5 , а та внесла як внесок в ТОВ РЕНЗО .

Як встановлено під час судового розгляду справи та не спростовано позивачем, будівництво вищевказаних нежитлових приміщень здійснювалося без отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Як встановлено під час судового розгляду справи та не спростовано позивачем, будівництво вищевказаних нежитлових приміщень позивачем було здійснено без отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Стаття 376 Цивільного кодексу України є нормою, яка регулює правовідносини, що виникають у тих випадках, коли загальний порядок будівництва був порушений.

Відповідно до ч.1 ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

При застосуванні статті 376 Цивільного кодексу України не застосовується стаття 331 цього кодексу (набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва), оскільки вказаною статтею регулюється набуття права власності на новостворене майно, якщо воно побудоване з дотриманням встановленого діючим законодавством порядку.

Аналіз наведених норм дає можливість дійти висновку, що самочинно збудований об`єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за умов, зокрема, додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією при веденні будівництва.

Разом з тим, суду не наведено відповідності реконструйованого об`єкта нерухомого майна, які позивач реконструював, на наведений період часу будівельним нормам, правилам і стандартам.

Згідно зі ст. 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно статті 5 Закону України "Про основи містобудування", статей 12, 23 Закону України "Про планування та забудову територій", статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво об`єкту нерухомості вимагає розробки і затвердження у встановленому порядку компетентними органами проекту його будівництва та отримання дозволів і узгоджень відповідних органів та служб на здійснення будівельних робіт.

Відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а експлуатація об`єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією (ст.18 цього Закону).

Дані про правомірність користування земельною ділянкою, на якій здійнювалася забудова, ОСОБА_1 суду не доведена.

Прийняття в експлуатацію об`єктів нерухомості регулюється Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р., відповідно до якого прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката (п.11 Порядку).

Відповідно до п.12 Порядку, експлуатація об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Згідно ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

За приписами п.22 Порядку видачу сертифіката здійснює Інспекція, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт.

Згідно з п. 23 Порядку для отримання сертифіката замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення до відповідної Інспекції заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта та видачу сертифіката за формою згідно з додатком 2, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації за формою згідно з додатком 3.

З боку позивача ОСОБА_1 не заперечувалася відсутність прийняття реконструйованого ним об`єкту до експлуатації в установленому порядку, що є порушенням вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 р.

Посилання позивача на те, що право власності ОСОБА_3 на нежитлове приміщення П-1 за адресою: по АДРЕСА_1 було скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 09.07.2014 року не приймається до уваги, оскільки в матеріалах справи в якості доказу правомірності набуття права власності забудованого об`єкту нерухомості наявна копія Декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрована Інспекцією ДАБК 11.09.2014 року № ХК 143142540499, на підставі якої ОСОБА_3 було отримано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_1 від 19.09.2014 року,

Крім того, факт законного права приватної власності на спірне майно за відповідачами підтверджується Постановою Верховного Суду від 29.08.2018 року по справі №645/6029/14-ц, а.с.185 т.3.

У Постанові Верховного Суду від 29.08.2018 року по справі №645/6029/14-ц зазначено: ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що йому на праві власності належить нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а тому він не має передбачених законом підстав ставити питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 12.03.2013 року стороною якого він не є, оскільки його права оспорюваним правочином не порушено .

Постановою Верховного Суду від 29.08.2018 року по справі №645/6029/14-ц підтверджується факт законного права приватної власності на спірне майно за відповідачами та недоведеність ОСОБА_1 наявності у нього права власності на спірні приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд також зазначає, що позивач не довів факт недобросовісного набуття нерухомого майна ТОВ РЕНЗО та ОСОБА_2 .

Посилання позивача на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.06.2015 року, є безпідставним, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.02.2016 року вона скасована.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, про що зазначено в положення ч. 2 ст.78 ЦПК України, якою встановлено критерії допустимості доказів.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що докази повинні бути також достовірними, тобто такими на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд не бере до уваги посилання позивача на висновок експертного будівельно-технічного дослідження №17009 від 27.01.17, оскільки він не може підтверджувати порушення прав позивача. Так, за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом. Здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак посилання позивача на даний факт не є доречним.

Щодо інших доводів позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача. При вирішенні спору судом встановлено, що відповідачами не порушено прав позивача ОСОБА_1 , а тому застосування строку позовної давності за клопотанням представника ОСОБА_2 не можливе, необхідно відмовляти у задоволенні позовних вимог саме з підстав необґрунтованості позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Питання розподілу судових витрат вирішується суди відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Відповідач ОСОБА_1 , якому вказаним судовим рішенням відмовлено в задоволенні позову, є інвалідом 2 групи та на момент подання позовної заяви звільнений від сплати судових витрат по сплаті судового збору, а тому вони відносяться на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю РЕНЗО про витребування майна та визнання права власності, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_10

Відповідач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_11 .

Відповідач - ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_4 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_12 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю РЕНЗО , код ЄДРПОУ 41010764, адреса місцезнаходження: пр. Московський, буд.144-Ж.

Третя особа - ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_13 .

Третя особа - ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_6 , зареєстроване у встановленому порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_14 .

Повне судове рішення складено 31.05.2019 року.

Суддя-