Постанова

від 28.05.2019 по справі 923/741/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2019 року м. ОдесаСправа № 923/741/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

представники учасників справи : не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро"

на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.01.2019р. ( суддя Пригуза П.Д.)

у справі №923/741/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро"

до: відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонські Аграрії

відповідача-2: Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Агроторг-приморськ"

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

(ухвалене суддею Пригуза П.Д. 17.01.19 об 11-45 год. у приміщенні господарського суду Херсонської області, м. Херсон, повний текст складено 21.01.2019)

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро", звернулось до господарського суду Херсонської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточненого предмету позову щодо площі земельної ділянки, просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 26,0 га, кадастровий номер 6522383200:05:001:0580 від 17.10.2017, укладений між відповідачами - ТОВ "Херсонські аграрії" та СВК "Агроторг-приморськ", з моменту його укладення.

В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що спірний договір оренди суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, що в Договорі оренди п. 5.1 сторонами визначено умову договору, яка передбачає, що земельна ділянка площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580, передається для ведення особистого селянського господарства, що на думку позивача, суперечить положенням ст. 1 ЗУ Про особисте селянське господарство .

Позивач вказує, що фактично відповідач використовує земельну ділянку кадастровий номер 6522383200:05:001:0580, для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, що не відповідає бажанням та намірам Позивача, на передачу земельної ділянками з таким характером використання. Вважає, що оскільки Відповідач відповідно до ст. 1 ЗУ Про особисте селянське господарство не є фізичною особою, він не може вести особисте селянське господарство та відповідно до ст. 33, ч. 3 ст.22 ЗК України, не може використовувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, зміст Договору оренди від 17.10.2017 року, укладений між ТОВ Херсонські аграрії та СВК Агроторг-приморськ щодо надання в оренду земельної ділянки площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580, суперечить актам цивільного законодавства.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 17.01.2019р. у справі №923/741/18 в задоволенні позову про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди земельної ділянки площею 26,0 га, кадастровий номер 6522383200:05:001:0580 від 17.10.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонські Аграрії", вул. 1 Травня, буд. 15, м. Гола Пристань, Херсонська область, ідентифікаційний код 40075574, та Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Агроторг-приморськ", пров. Енгельса, буд. 9, м. Гола Пристань, Херсонська область, ідентифікаційний код 41032057, - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем не доведено факту порушення його прав та законних інтересів, оскільки в позовній заяві не міститься обставин, які доводять наявність таких порушень умовами спірного договору від 17.10.2017 щодо використання Орендарем для ведення особистого селянського господарства, яке, як з`ясувалось в ході розгляду справи, є технічною помилкою при оформленні договору у письмовій формі.

Наявність у договорі оренди та в державному реєстрі прав запису, що спірна земельна ділянка має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства не обмежує цивільних прав власника земельної ділянки у можливості передати її в користування будь-якій особі (фізичній або юридичній) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва як земель сільськогосподарського призначення.

Отже, Позивач як новий власник земельної ділянки площею 26,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001: 0580 , набув права Орендодавця за спірним договором, тому у порядку ст. 30 ЗУ "Про оренду землі" має право запропонувати Орендарю внести зміни до договору шляхом укладення додаткової угоди, в якій зазначити нового Орендодавця та інші умови договору, проте таких пропозицій Позивач не вносив.

З огляду на умови договору, суд прийшов до висновку, що договір за своєю природою є договором оренди, а його умови не суперечать законодавству.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро" з прийнятим рішенням не погодилось та звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 17 січня 2019 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580 від 17.10.2017 року, укладеної між ТОВ Херсонські аграрії та СВК Агроторг-Приморськ з моменту його укладення.

Відповідач вважає зазначене рішення необґрунтованим, висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що судом безпідставно зроблено висновок про відсутність порушення прав та інтересів позивача.

Так, апелянт зазначає, що зміст договору оренди від 17.10.2017 року, укладеного між СВА Агроторг- Приморськ та ТОВ Херсонські аграрії щодо оренди земельної ділянки площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200 :05:001:0580 суперечить актам цивільного законодавства.

Відповідно до п.5.1 розділу 5 Договору оренди Умови використання земельної ділянки , сторони зазначили істотною умовою, що земельна ділянка надається в оренду для ведення особистого селянського господарства.

Проте, відповідно до діючих положень нормативних актів земельні ділянки з призначенням для ведення особистого селянського господарства, можуть використовуватись виключно фізичними особами.

Землі для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватись в користування (оренду) юридичним особам - сільськогосподарським підприємствам для здійснення сільськогосподарського виробництва. Проте, на думку апелянта, такі умови повинні зазначатись у договорі оренди, оскільки юридична особа не може займатись особистим селянським господарством.

В Договорі оренди п.5.1 сторонами чітко зазначено умову договору, якою визначено, що земельна ділянка площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580, передається Відповідачу для ведення особистого селянського господарства, що суперечить положенням ст.1 ЗУ Про особисте селянське господарство .

Фактично Відповідач використовує спірну земельну ділянку для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва, що не відповідає бажанням та намірам позивача, на передачу земельної ділянками з таким характером використання.

Оскільки відповідач відповідно до ст.1 ЗУ Про особисте селянське господарство не може вести особисте селянське господарство та відповідно до ст. 33, ч. 3 ст.22 ЗК України, не можуть використовувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, зміст Договору оренди від 17.10.2017 року, укладений між ТОВ Херсонські аграрії та СВК Агроторг- Приморськ щодо надання в оренду земельної ділянки площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580, суперечить актам цивільного законодавства.

Здійснення особистого селянського господарства фізичними особами передбачає використання землі, її оброблення та вирощення продукції для особистого споживання. Таке використання землі суттєво відрізняється від її використання в промислових цілях саме кількістю внесення в родючий шар пестицидів та агрохімікатів, що негативно впливає на родючість .

Тому саме використання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, передбачало збереження якості ґрунтового покриву та корисних властивостей земельного ї покрову ділянки.

Встановлюючи у Договорі оренди умову використання земельної ділянки Орендарем - здійснення особистого селянського господарства, власник СВК Агроторг-приморськ , права та обов`язки за договором якого перейшли до Позивача, здійснив своє право власника - розпорядився своїм майно у спосіб, передбачений ст.316 ЦК України і передав земельну ділянку Відповідачу саме на умовах використання її для ведення особистого селянського господарства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 року відкрито апеляційне провадження у справі №923/741/18 за апеляційною скаргою ТОВ Техновіт Агро на рішення Господарського суду Херсонської області від 17.01.2019 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Ухвалою суду від 14.05.2019 року залучено до участі у справі Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області.

27.05.2019 року до суду надійшли пояснення Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області, в яких третя особа зазначає, що являється розпорядником земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Херсонської області, отже, ГУ Держгеокадастру в Херсонській області законодавчо не наділено повноваженнями розпоряджатися землями приватної власності, та не має права втручатися у реалізацію власником його права розпоряджатися земельною ділянкою. Просить розглянути справу без участі представника Держгеокадастру.

В судове засідання 28.05.2019 представники сторін та третьої особи не з`явились. Про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином, що вбачається з рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Копії ухвал Південно-західного апеляційного господарського суду, направлені на адресу ТОВ Херсонські аграрії та СВК Агроторг-приморськ повернуті органом зв`язку без вручення у зв`язку із закінченням строку зберігання, щодо ТОВ Херсонські аграрії - за даною адресою не значиться.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин, оскільки апеляційним судом було направлено ухвали за адресами місцезнаходження сторін, вказаними в апеляційній скарзі та у зазначеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 28.08.2018 у справі "В`ячеслав Корчагін проти Росії" (№12307/16), судова колегія доходить висновку про належне повідомлення сторін про розгляд справи.

Підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, сторони повідомлені належним чином про дату, час і місце судового засідання, підстави неявки судом визнаються неповажними. Суд відкладає розгляд справи в разі, якщо неявка представника перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, відкладення судового розгляду є правом, а не обов`язком суду, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України вважає за можливе розглянути справу за відсутністю представників відповідачів та позивача за наявними в ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, між СВК "Агроторг-приморськ" як орендодавцем та ТОВ "Херсонські аграрії" як орендарем 17.10.2017 укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 26,0 га, кадастровий номер: 6522383200:05:001:0580, терміном на 49 років з дати реєстрації договору, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1354194065223 від 25.10.2017 року (а.с. 53-57).

Протягом 2017-2018 років відбувались електронні торги з продажу арештованого майна, зокрема земельних ділянок, переможцем яких став позивач ТОВ "Техновіт Агро".

Відповідно до свідоцтва від 03.04.2018 приватним нотаріусом Маршаловою М.В. посвідчено набуття права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро", відповідно до статті 62 Закону України Про виконавче провадження та на підставі акта про проведення електронних торгів, затвердженого Державною виконавчою службою Голопристанського міського відділу ГТУЮ у Херсонській області 29.01.2018 , на земельну ділянку площею 26,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580 (а.с. 12) .

Відомості про право власності внесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 03.04.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1354194065223.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, орендарем вказаної земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1354194065223, є відповідач ТОВ "Херсонські аграрії".

Відповідно до договору оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 17.10.2017р.

Згідно з п. 5.1 договору, земельна ділянка передається в оренду для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з п. 8.1 договору, орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з умовами цього договору.

Відповідно до листа від 23.05.2018 позивач як новий власник об`єкта оренди повідомив відповідача про набуття права власності, просив надати відповідь та вирішувати усі питання користування землею з ним (а.с. 20-21). Відповідач відповіді не надав.

Позивач як новий власник спірної земельної ділянки вважаючи, що зміст договору оренди від 17.10.2017, укладеного між СВК "Агроторг-Приморськ" та ТОВ "Херсонські аграрії" стосовно оренди земельної ділянки площею 26,0 га кадастровий номер 6522383200:05:001:0580 суперечить актам цивільного законодавства, його право порушено укладеним попереднім власником договору оренди землі, звернувся до суду з позовною заявою про визнання зазначеного договору недійсним.

Зокрема, посилаючись на те, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Цільовим призначенням земельної ділянки є "ведення особистого селянського господарства", позивач вважає, що спірна земельна ділянка може передаватися в оренду виключно лише фізичним особам.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що між сторонами, зокрема між позивачем ТОВ "Техновіт Агро" та відповідачем-1 ТОВ "Херсонські аграрії" виникли земельні правовідносини, що регулюються нормами Земельного кодексу України та Закону України Про оренду землі , Цивільним та Господарським кодексами України.

Відповідно до ст.1 ЗУ Про оренду землі , оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до приписів статей 3 - 6 Закону України Про оренду землі об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарями земельних ділянок можуть бути громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об`єднання та організації, а також іноземні держави.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.ст.13-15 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

У відповідності до приписів ст. 19 ЗК України (Категорії земель) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на певні категорії, зокрема: землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Згідно ч. 3 ст. 22 ЗК землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а)громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Суд першої інстанції вірно встановив, що зазначені норми законодавства встановлюють множинність способів використання власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, у тому числі й передачі її громадянам - для ведення особистого селянського господарства, передачі в оренду юридичним особам тощо.

Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Головним критерієм відповідно до статті 19 Земельного кодексу України класифікації земель є їх основне цільове призначення, яке і впливає на зміст прав і обов`язків суб`єктів земельних правовідносин. Землі для ведення особистого селянського господарства та ведення товарного сільськогосподарського виробництва відносяться до однієї категорії п.а ч.1 статті 19 Земельного кодексу України "землі сільськогосподарського призначення".

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Отже, використання землі можливо здійснювати в межах однієї категорії земель без зміни їх цільового призначення , оскільки зміна відбувається лише тільки при віднесені земель до тієї чи іншої категорії земель

Відповідно до ст. 770 ЦК України у разі зміни власника речі переданої у найом, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця. В договорі оренди може бути передбачено інше, тобто що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство надає наймачу додатковий захист шляхом встановлення правила про те, що перехід права власності на річ, передану у найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. При цьому, новий власник речі автоматично набуває прав та обов`язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав.

Отже, в результаті переходу права власності на річ за будь-яких законних підстав (спадкування речі після смерті наймодавця, продаж, дарування наймодавцем речі, перехід права власності на річ, яка була предметом іпотеки тощо) має місце заміна наймодавця в договорі найму. Наймодавець, здійснюючи продаж речі, що передана в найм, зобов`язаний попередити покупця про наявність відносин найму. Купівля речі на таких умовах свідчить про згоду покупця прийняти на себе обов`язки наймодавця за договором найму. Наймодавець, який передав право власності на річ, або покупець (новий наймодавець) мають попередити наймача про заміну сторони у договорі найму. В разі нездійснення такого попередження виконання наймачем своїх обов`язків на користь первісного наймодавця буде вважатися належним виконанням ним договору найму.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення особистого селянського господарства, пунктом 5.3 - умови збереження стану об`єкта оренди є дотримання природоохоронного законодавства та використання за цільовим призначенням.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ТОВ Херсонські аграрії використовує спірну земельну ділянку, призначену для ведення особистого селянського господарства, не за цільовим призначенням.

Слід зазначити, що спірний договір містить усі необхідні істотні умови, передбачені законом - сторонами погоджено об`єкт оренди - земельна ділянка площею 26,000 га, із зазначенням кадастрового номеру, місця розташування; строк дії договору оренди визначено на 49 років, також визначено орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Судова колегія вважає, що зазначення у спірному договорі, що земельна ділянка передана в оренду для ведення особистого селянського господарства, а не для ведення товарного сільськогосподарського виробництва не може бути підставою для визнання його недійсним, оскільки зазначені види використання землі відносяться до сільськогосподарського призначення.

Судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо відмови в позові та вважає за потрібне дослідити підстави заявлення позовних вимог.

Так, позивач, який набув права власності на спірну земельну ділянку, вважаючи, що зміст договору оренди земельної ділянки від 17.10.2017, укладеного між СВК "Агроторг-Приморськ" та ТОВ "Херсонські аграрії" суперечить актам цивільного законодавства, його право порушено укладеним попереднім власником договору оренди землі, звернувся до суду з позовною заявою про визнання зазначеного договору недійсним.

Зокрема, посилаючись на те, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Цільовим призначенням земельної ділянки є "ведення особистого селянського господарства", позивач вважає, що спірна земельна ділянка може передаватися в оренду виключно лише фізичним особам.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Частини 1, 4 ст. 202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За частинами першою та другою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України ("Диспозитивність господарського судочинства"), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Судова колегія зазначає, що визнання правочину недійсним не може бути кваліфіковане як міра цивільно-правової відповідальності, адже: 1) визнання правочину недійсним повинно бути направлене на відновлення порушених (невизнаних, оспорюваних) цивільних прав або інтересів; 2) не покладає на сторону (сторін) додаткових цивільно-правових обов`язків майнового характеру або не позбавляє певних прав, а має наслідком правоперешкоджаючий ефект, оскільки вважається, що той чи інший правочин, який визнаний недійсним, не зумовив набуття або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.

Позивач, як заінтересована особа, повинен довести , що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

В даному випадку позивач намагається захистити права на майно, які порушені внаслідок дій відповідача щодо нецільового використання землі всупереч приписам цивільного та земельного законодавства, на думку апелянта.

Однак, при цьому судова колегія наголошує, що позивачем не доведено, які саме законні права та очікування позивача порушує оспорюваний договір в контексті такої підстави позову, як невідповідність ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, а саме визначення власників та користувачів земель сільськогосподарського призначення: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, та сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва .

Тобто, апелянтом не доведено відповідності між підставами та предметом позову та не надано відповіді на головне питання даного провадження, а саме: "Чи будуть поновленими/захищеними права та інтереси позивача у разі задоволення позову в контексті наявності/відсутності прямої залежності між чинністю договору оренди та використанню спірної земельної ділянки відповідачем не за цільовим призначенням.

При цьому судова колегія наголошує, що позивач ТОВ Техновіт Агро , маючи статус юридичної особи, набув права власності на спірну земельну ділянку площею 26,00 га з призначенням для ведення особистого селянського господарства .

Відповідно до ст.ст. 73, 76 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зауважує, що позивачем не доведено , що зміст договору оренди від 17.10.2017 року, укладеного між СВА Агроторг- Приморськ та ТОВ Херсонські аграрії щодо оренди земельної ділянки площею 26.0 га кадастровий номер 6522383200:05 :001:0580 суперечить актам цивільного законодавства.

Судова колегія погоджується з висновками суду про те, що позивачем не доведено невідповідність змісту договору вимогам закону, недодержання встановленої законом форми договору, неправоздатність сторін за договором, а також у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони (сторін) при його укладенні.

Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права в даному випадку не є належним та ефективним, оскільки не призводить до поновлення порушених прав, позивачем не доведено яким чином спірний договір порушує законні права та очікування позивача, як власника земельної ділянки.

Підсумовуючи вищенаведене, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, судовий збір за апеляційний перегляд рішення покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст. 276, 282, 287-288 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техновіт Агро" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 17.01.2019р. у справі №923/741/18 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписаний 03.06.2019 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош Судді Н.М. Принцевська Г.П. Разюк