Постанова

від 30.05.2019 по справі 910/8573/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/8573/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕДТОРГ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дідиченко М.А., судді Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.) та на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Луганської обласної клінічної лікарні

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕДТОРГ"

про стягнення штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись у суд з даним позовом, Луганська обласна клінічна лікарня (далі - позивач) просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕДТОРГ" (далі-відповідач) 654 240,00 грн. пені за період з 01.01.2018 по 04.04.2018 та штраф у розмірі 487 200,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив порушення договірних зобов`язань у вигляді прострочення поставки товару, у зв`язку з чим були нараховані відповідні суми пені та штрафу.

Оскарженим рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 292 320,00 грн. пені за період з 21.02.2018 по 03.04.2018 включно та 487 200,00 грн. штрафу, 11 692,80 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення в частині задоволених позовних вимог та стягненні судового збору та в цій частині прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що акт приймання-передачі від 02.02.2018 підтверджує отримання товару позивачем, а висновки судів про те, що підтвердженням передачі товару має бути видаткова накладна є помилковими, оскільки договором такий документ не передбачений. При цьому відповідач вказує на те, що позивач не відмовлявся від прийняття товару, а лише висловив зауваження щодо його комплектації, що свідчить про виконання відповідачем обов`язку з поставки товару у визначений строк та виключає підстави для стягнення штрафних санкцій.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами, що 22.11.2017 між позивачем (замовник) та відповідачем (учасник ) укладено договір про закупівлю № 181, за умовами якого учасник зобов`язався у 2017 році поставити замовнику пересувну лабораторію та ендоскопічну діагностику на базі шасі IVECO Dialy70C15, (далі-товар), а замовник зобов`язався прийняти і оплатити його вартість у сумі 6 960 000,00 грн.

Пунктом 4.2 договору визначено, що замовник має право здійснити попередню оплату, яка здійснюється відповідно до встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" умов, на підставі рахунку-фактури, на строк не більше трьох місяців.

Згідно пункту 5.1 договору, строк поставки товару до 31.12.2017 або у разі здійснення попередньої оплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" протягом 90 календарних днів з моменту здійснення оплати.

Відповідно до пунктів 5.4, 5.6 договору перевірка кожної окремої партії товару по кількості та комплектності здійснюється матеріально-відповідальними особами замовника та підтверджується підписом на всіх примірниках видаткових накладних у день одержання товару. Учасник зобов`язаний доставити товар за місцем призначення, провести введення його в експлуатацію, що підтверджується підписаним сторонами актом.

Пунктом 6.1.2 договору встановлено, що замовник зобов`язаний приймати поставлений товар згідно з видатковими накладними.

Згідно пункту 7.3 договору, за порушення строків поставки товару учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення поставки товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додаткового стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Також судами встановлено, що наказом позивача від 02.02.2018 № 44 було створено комісію для прийняття товару, яка виявила певні недоліки при його прийнятті за актом приймання-передачі від 02.02.2018, який не був підписаний уповноваженим представником позивача, у зв`язку з чим наказом позивача від 02.02.2018 № 44/1 було призупинено виконання наказу від 02.02.2018 № 44.

Суди встановили, що позивач звертався до відповідача з відповідними претензіями, у яких вимагав виконати зобов`язання за договором у повному обсязі шляхом поставлення товару, а у разі неможливості повернути грошові кошти, на що відповідач листом від 14.03.2018 № 1401/1 повідомив, що робить усе можливе для найшвидшого оформлення документів для передачі товару та постановки його на облік.

Крім того судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар у сумі 6 960 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 22.11.2017, внаслідок чого поставка товару повинна була відбутися до 20.02.2018, але відповідач передав позивачу товар 04.04.2018, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000002, підписаною уповноваженими представниками сторін й скріпленою їх печатками, та актом приймання-передачі № 1 від 04.04.2018.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач порушив умови договору, яке виразилося в тому, що поставив товар з простроченням строку, тому на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, які визначені договором. Відмовляючи у частковому стягненні пені, суди вказали на те, що позивач помилково визначив період її нарахування з 01.01.2018 по 04.04.2018, оскільки правильним періодом її нарахування є 21.02.2018 по 03.04.2018 включно, тобто після останнього дня поставки 20.02.2018.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Положеннями частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 цього кодексу за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно статті 664 наведеного Кодексу, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч.1). Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві (ч.2).

Судами встановлено, що за умовами пункту 5.1 договору, строк поставки товару до 31.12.2017 або у разі здійснення попередньої оплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.2014 № 117 "Про здійснення попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти" протягом 90 календарних днів з моменту здійснення оплати.

Крім того судами встановлено, що на виконання умов договору, позивач перерахував відповідачу попередню оплату за товар у сумі 6 960 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11 від 22.11.2017, внаслідок чого поставка товару повинна була відбутися до 20.02.2018, але відповідач передав позивачу товар 04.04.2018, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000002, підписаною уповноваженими представниками сторін й скріпленою їх печатками, та актом приймання-передачі № 1 від 04.04.2018.

Отже, суди дійшли вірного висновку про те, що поставка товару здійснена відповідачем із порушення строків, визначених умовами договору, тому відповідач має сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення поставки товару за кожний день прострочення, та за прострочення понад тридцять днів додаткового сплатити штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 зі справи №910/8303/13, де суд касаційної інстанції за участю тих же учасників спору, що й у справі, що переглядається у касаційному порядку, не погодився із висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача штрафних санкцій з огляду на допущену ними неповноту, скасував судові акти та передав справу на новий розгляд, не може бути підставою для скасування судових рішень виходячи із наступного.

Передаючи справу №910/8303/13 на новий розгляд суд касаційної інстанції зазначав у своїй постанові як підставу для скасування судових рішень те, що судами не досліджено умов п.5.6 договору щодо умов поставки, вказував і те, що видаткова накладна № РН-0000001 від 04.04.2018 зі сторони позивача підписана невстановленою особою та не скріплена печаткою, а на відсутність прострочення суд зазначав про наданий відповідачем акт приймання-передачі від 02.02.2018, який, як зазначено цим судом, підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Однак у даній справі №910/8573/18, що переглядається у касаційному порядку, на відміну від наведеної справи№910/8303/13 встановлено інші обставини, про які вже зазначалося вище, і досліджені судами докази підтверджують факт прострочки товару, також судами досліджено умови договору щодо умов поставки.

Таким чином посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 зі справи №910/8303/13, не може бути підставою для скасування судових рішень.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу ґрунтуються на фактичних обставинах.

В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови та задоволення касаційної скарги немає.

Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на скаржника.

Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "МЕДТОРГ" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2019 у справі №910/8573/18 Господарського суду міста Києва, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов