Рішення

від 31.05.2019 по справі 308/3891/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/3891/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

31 травня 2019 року м. Ужгород

Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області

в особі: головуючого - судді: Данко В.Й.,

з участю секретаря судових засідань: Павлюх Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді, в приміщенні суду, цивільну справу за позовом голови Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог - виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Державної реєстраційної служби м. Ужгород про витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

Голова Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини ОСОБА_1 . , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог - виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Державної реєстраційної служби м. Ужгород про витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення. Обгрунтовуючи свої вимоги вказує на те, що ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_2 є власниками нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 . Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 15.12.2015 року за апеляційною скаргою голови ТОВ Магазин Тканини ОСОБА_1 скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 січня 2012 року про визнання права власності на підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3 за ОСОБА_6 Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 10.03.2016 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15.12.2015 року залишено без змін. Голова ТОВ Магазин Тканини ОСОБА_1 звернулася із заявою до державного реєстратора про скасування державної реєстрації права власності на вказані підвальні приміщення, що виникло на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду №2-7442/11 від 24.01.2012 року у ОСОБА_6 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 808415321101. Державним реєстратором прав на нерухоме майно було відмовлено у скасуванні запису про державну реєстрацію права власності на вказані підвальні приміщення у зв`язку з тим, що згідно інформації з Деоржавного реєстру прав на нерухоме майно за №116821899 від 13.03.2018 року встановлено, що 01.03.2012 року прийнято рішення про закриття права власності на підставі відчуження за Договором купівлі - продажу за №179 від 20.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Смірновою С.М. та право власності на зареєстровано за новим набувачем ОСОБА_3 17.12.2015 року це право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та припинено у зв`язку із відчуженням новому набувачу ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі - продажу №1729 від 17.12.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Деяк К.К. право власності №12592205. Таким чином, право власності ОСОБА_6 на вказані підвальні приміщення, що виникло на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду №2-744/11 від 24.01.2012 року закрито. У зв`язку з цим, просить суд задовольнити вказаний позов та винести рішення, яким витребувати майно, а саме підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3 та належать ТОВ Магазин Тканини ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, як приміщення загального користування від ОСОБА_4 , переданих їй на підставі Договору купівлі - продажу №1729 від 17.12.2015 року, а також скасувати запис про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення.

Суд констатує, що відповідачем ОСОБА_8 суду було подано клопотання, згідно якого остання просить відмовити в задоволенні даного позову з тих підстав, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту, оскільки питання про порушення прав володіння спірним майном і витребування такого на користь співвласників може ставити виключно ОСББ Корзо - 4 .

Позивачами було надано суду відповідь на відзив, з якої вбачається, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.11.2012 року визнано недійсним та скасовано рішення №1 установчих зборів власників приміщень про створення ОСББ Корзо - 4 , затвердження статуту ОСББ і обрання правління ОСББ від 26.06.2008 року. Вказане рішення набуло законної сили 12.03.2013 року.

Представник позивача ОСОБА_9 в останнє судове засідання не з`явилася. В попередніх судових засідання позовні вимоги підтримала в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві. Однак, надала суду заяву, в якій просить суд провести розгляд справи за її відсутності, проти проведення заочного розгляду справи не заперечує.

Позивач ОСОБА_2 у останнє судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про час та місце слухання спави.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися повторно, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи. А тому суд приходить до переконання про можливість розглянути справи у відсутності відповідачів згідно вимог ч.3 ст.223, ч.1 ст.280 ЦПК та ухвалює заочне рішення.

Представники третіх осіб виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Державної реєстраційної служби м. Ужгороду судове засідання повторно не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи. А тому суд проводить розгляд даного позову за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачі ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_2 є ТОВ Магазин Тканини та ОСОБА_2 є власниками нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.01.2012 року у цивільні справі №2/7442/11ухвалено визнати за ОСОБА_6 право власності на підвальні приміщення загальною площею 72,3 кв.м., вказані на схематичному плані буд. АДРЕСА_1 , як позиція 1-1 площею 43.9 кв.м. та позиція 1-3 площею 28,4 кв.м.

В подальшому, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15.12.2015 року рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.2012 року було скасовано, у позові ОСОБА_6 до КП БТІ м. Ужгород про визнання права власності на підвальні приміщення відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10.03.2016 року рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15.12.2015 року залишено без змін.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 10.03.2016 року зазначено, що відповідно до ст..1 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду у процесі приватизації громадяни набувають право власності на квартири та допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери, та інші технічні приміщення).

Нежилі приміщення у жилому будинку, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно - правових відносин, до житлового фонду не входять і у результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

У рішення КСУ у справі №4-рп/2004 від 02.03.2004 року вказано, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясончі і ін..) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно із приватизацією ними квартир.

Тобто право володіння, користування і розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку, а відтак і визначають порядок користування спільною власністю. Крім того, частина приміщення належить ТОВ Магазин Тканини , тобто існує і спільна часткова власність.

Таким чином, ВССУ в ухвалі від 10.03.2016 року констатовано, що визнання права власності на допоміжні приміщення (підвальні приміщення загальною площею 72,3 кв.м., вказані на схематичному плані буд АДРЕСА_1 , як позиція 1-1 площею 43.9 кв.м. та позиція 1-3 площею 28,4 кв.м.), якими користувалися усі наймачі квартир суперечить зазначеним вище положення закону.

Згідно вимог ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того позивачі в силу закону є співвласниками нежитлових приміщень підвалу у будинку за вказаною адресою.

Відповідно до ч.2 ст.382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) встановлено, що допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду , стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь - яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України), забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України). Відповідно до Конституції України всі суб`єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т.ін. Аналізуючи порушені у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т.ін.), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (стаття19). Правовий режим майна, що перебуває у спільній власності власників квартир, має визначатися, відповідно до Конституції(пункт 7 частини першої статті 92), виключно законами України.

Конституційний Суд України повернувся до офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду в рішенні №14-рп/2011 від 09.11.2011, в якому, посилаючись на своє рішення від 02.03.2004 року №4-рп/2004, ч.2 ст. 382 ЦК України та ст.19 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , роз`яснив, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири‚ житлові приміщення‚ є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Таким чином, позивачі разом з іншими власниками та користувачами квартир у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вищезгаданих вимог Цивільного кодексу України, та Про приватизацію державного житлового фонду , рішень Конституційного Суду України є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, тому числі і підвальних приміщень, які віднесено до неподільного майна, що не може бути відчужено.

Судом встановлено, що Голова ТОВ Магазин Тканини ОСОБА_1 звернулася із заявою до державного реєстратора про скасування державної реєстрації права власності на вказані підвальні приміщення, що виникло на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду №2-7442/11 від 24.01.2012 року у ОСОБА_6 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 808415321101.

З наявного в матеріалах справи Рішення про відмову у скасуванні від 13.03.2018 року вбачається, що Державним реєстратором прав на нерухоме майно було відмовлено у скасуванні запису про державну реєстрацію права власності на вказані підвальні приміщення у зв`язку з тим, що згідно інформації з Деоржавного реєстру прав на нерухоме майно за №116821899 від 13.03.2018 року встановлено, що 01.03.2012 року прийнято рішення про закриття права власності на підставі відчуження за Договором купівлі - продажу за №179 від 20.02.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Смірновою С.М. та право власності на зареєстровано за новим набувачем ОСОБА_3 17.12.2015 року це право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та припинено у зв`язку із відчуженням новому набувачу ОСОБА_4 на підставі Договору купівлі - продажу №1729 від 17.12.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Деяк К.К. право власності №12592205.

Таким чином, право власності ОСОБА_6 на вказані підвальні приміщення, що виникло на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду №2-744/11 від 24.01.2012 року закрито.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно вимог ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно вимог п.22 Постанови Пленуму ВССУ №5 від 07.02.2014 року Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним . Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У п.п 21- 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав 07.02.2014 №5 роз`яснено, що у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Дана позиція викладена у правовому висновку ВСУ від 21.12.2016 року №6-2233цс16, яку суд вважає за необхідним застосувати у даній справі.

Згідно вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Стаття 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стосовно твердження відповідача ОСОБА_4 , викладених у відзиві на позову заяву про те, що позивачами обрано неналежний спосіб захисту, оскільки питання про порушення прав володіння спірним майном і витребування такого на користь співвласників може ставити виключно ОСББ Корзо - 4 суд не бере до уваги, з огляду на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.11.2012 року визнано недійсним та скасовано рішення №1 установчих зборів власників приміщень про створення ОСББ Корзо - 4 , затвердження статуту ОСББ і обрання правління ОСББ від 26.06.2008 року. Вказане рішення набуло законної сили 12.03.2013 року.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, належно повідомлені про час і місце розгляду справи. Доказів на спростування обставин, на яких ґрунтується позовні вимоги суду не надали.

Таким чином, суд покладає в основу рішення пояснення позивачів та докази, які ними подані і досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з встановлених судом обставин, співвласниками спірних приміщень є позивачі. Майно співвласників вибуло із їх володіння не з їхньої волі, а саме на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.2012 року, яке в подальшому було скасовано рішення апеляційного суду Закарпатської області від 15.12.2015 року та ухвалою ВССУ від 10.03.2016 року залишено без змін.

На даний час право власності на спірні приміщення зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 , яка є хоч і добросовісним набувачем за договором купівлі - продажу від 17.12.2015 року , однак, не вжила усіх розумних заходів, не виявила обережності та обачності для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна, правовий статус якого чітко визначений законом як спільне неподільне майно співвласників багатоквартирного будинку, оскільки рішення апеляційного суду Закарпатської області було ухвалено 15.12.2015 року та набуло законної сили з моменту його проголошення.

Між позивачами та відповідачами відсутні договірні відносини, тому належним способом захисту прав позивачів є витребування майна з чужого незаконного володіння.

Таким чином, суд доходить висновку, що підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3 та належать ТОВ Магазин Тканини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, як приміщення загального користування підлягають витребуванню від ОСОБА_4 , оскільки остання на момент подання позову фактично володіє майном незаконно, без відповідної правової підстави, так як не знала, що майно придбано в особи, яка не мала права його відчужувати.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до переконання, що відповідно підлягає задоволенню й позовна вимога про скасування запису про державну реєстрацію права власності на вказані підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивачів в повному обсязі, відповідно до ст.141 ЦПК України суд покладає на відповідача ОСОБА_4 судові витрати пов`язані з розглядом справи, а саме судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 - 7, 10, 49, 76, 79, 211, 228, 244, 258 - 259, 264, 265, 280 - 282, 289 ЦПК України, ст.ст. 12, 13, 15, 16, 128, 330, 382, 387, 388 ЦК України, Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку , Законом України Про приватизацію державного житлового фонду , Постановою Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав 07.02.2014 №5, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву голови Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог - виконавчого комітету Ужгородської міської ради, Державної реєстраційної служби м. Ужгород про витребування майна та скасування запису про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення - задовольнити.

Витребувати майно з чужого незаконного володіння, а саме підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3 та належать ТОВ Магазин Тканини , ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, як приміщення загального користування від ОСОБА_4 , переданих їй на підставі Договору купівлі - продажу №1729 від 17.12.2015 року.

Скасувати запис про державну реєстрацію права власності на підвальні приміщення площею 72,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , які вказані на схематичному плані як позначені 1-1, 1-3, що виникло на підставі Договору купівлі - продажу№1729 від 17.12.2015 року, індексний номер 27204683 від 17.12.2015 року, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 808415321101 та належить ОСОБА_4 .

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП суду невідомий), мешканки АДРЕСА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Магазин Тканини (код за ЄДРПОУ 05518138), що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Корзо, 4 сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1535/тисяча п`ятсот тридцять п`ять/грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача із дотриманням вимог ст.ст.284 - 285 ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

Позивачем заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку шляхом подання протягом тридцяти днів апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених вище строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду: В.Й. Данко