Постанова

від 29.05.2019 по справі 826/12135/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12135/18 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старшого слідчого в ОВС 1 відділу управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенка Ю.С., третя особа - Головне слідче управління Служби безпеки України, про визнання протиправними дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Старшого слідчого в ОВС 1 відділу управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенка Ю.С., третя особа - Головне слідче управління Служби безпеки України, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії старшого слідчого в ОВС 1 відділу управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенка Ю.С. у вигляді проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 погоджене прокурором Генеральної прокуратури України Василенком С.В., внесене по кримінальному провадженню № 1201510001990 від 27.03.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1, частиною 3 статті 206-2, частиною 3 статті 209 та частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просила їх задовольнити.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату та час розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

У відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він не є стороною кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201510001990 від 27.03.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1, частиною 3 статті 206-2, частиною 3 статті 209 та частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України, а тому, позбавлений права оскаржити дії відповідача в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України. Додатково, позивач вказує на безпідставність ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 05.07.2018 по справі № 761/24809/18, на підставі якої проведено обшук за місцем тимчасового проживання позивача, оскільки останній не має жодного відношення та не є стороною кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201510001990 від 27.03.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1, частиною 3 статті 206-2, частиною 3 статті 209 та частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України.

Судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 05.07.2018 по справі № 761/24809/18 за результатом розгляду клопотання старшого слідчого в ОВС 1 відділу 1 управління досудових розслідувань Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенка Ю.С., погодженого прокурором Генеральної прокуратури України Василенком С.В., внесеного по кримінальному провадженню № 1201510001990 від 27.03.2015 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 190, частиною 3 статті 358, частиною 2 статті 205, частиною 2 статті 205-1, частиною 3 статті 206-2, частиною 3 статті 209 та частиною 2 статті 189 Кримінального кодексу України, про проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 надано дозвіл старшому слідчому в ОВС 1 відділу 1 управління досудових розслідувань Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенку Ю.С. та членам слідчої групи, призначеної у кримінальному провадженні № 1201510001990 від 27.03.2015, на проведення обшуку за місцем тимчасового проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 з метою виявлення та вилучення наступних предметів та документів: чорнових записів, що містять інформацію про вчинення дій, пов`язаних із протиправним заволодінням юридичними особами: ТОВ Промстойіновація (ЄДРПОУ 37405106), СТОВ Богданівське (ЄДРПОУ 03798441), ТОВ Прилуцьке хлібоприймальне підприємство (ЄДРПОУ 37139103) та ТОВ Оріон-СКТ (ЄДРПОУ 37026490) про протиправну заміну власників (контролерів) Міжнародних бізнес компаній Скайнет маркетинг лтд , Смарт лайф лтд та міжнародної комерційної компанії Аксаком лтд (Республіка Сейшельські острови) про протиправне виведення зі складу учасників (засновників) вищезазначених підприємств ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про наміри по заміні засновників ТОВ Євро гриль (ЄДРПОУ 39365375) та ТОВ Сова-24 (ЄДРПОУ 39327717), ТОВ Тієсто Гриль (ЄДРПОУ 40121735) та виведення із їх складу ОСОБА_4 Відмовлено в задоволенні решти клопотання. Строк дії ухвали - 1 місяць з дня її постановлення та надає право на проникнення до приміщення лише один раз.

Згідно протоколу обшуку від 24.07.2018, складеного старшим слідчим в ОВС 5 відділу 1 управління Головного слідчого управління Служби безпеки України капітаном юстиції Дворським Кирилом Ігоровичем, у присутності понятих ОСОБА_5 , ОСОБА_6 за участі співробітників Служби безпеки України Гончарук О.О., Шульги П.О. , дільничного офіцера Головного управління Національної поліції у місті Києві Бондаренко А.П. , проведено обшук житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого виявлено та вилучено 3 аркуші паперу із чорновими записами.

Незгода позивача із вказаними діями відповідача стала підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що, оскільки, позивач не є стороною кримінального провадження, та як особа, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, позбавлений можливості оскаржити дії слідчого щодо проведення обшуку, а тому, відповідач є суб`єктом владних повноважень, в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, спір підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що позивач не оспорює факту надання судом дозволу на обшук саме в його помешканні й не наводить конкретних аргументів, які могли би свідчити про те, що судовий дозвіл стосувався іншого об`єкта, і давати підстави для висновку про вихід слідчим за межі такого дозволу й, відповідно, про свавільний характер вчиненої ним процесуальної дії, з огляду на що, правомірність втручання у право позивача на недоторканність житла було перевірено слідчим суддею при наданні слідчому дозволу на обшук у помешканні позивача, чим реалізовано механізм судового контролю правомірності втручання правоохоронних органів у його право на повагу до свого житла у розумінні статті 8 Європейської конвенції з прав людини.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, у п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі Сокуренко і Стригун проти України , Європейський суд з прав людини вказав, що фраза судом встановленим законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 у справі Занд проти Австрії зазначив, що поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції, передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з приписами ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, а публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

В свою чергу, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони , за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень ; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років , коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Наведеними положеннями процесуального закону окреслюється перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій, які він повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Слід звернути увагу, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ, необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Кримінального процесуального кодексу України (надалі по тексту також- КПК України), порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

У рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001 № 6-рп/2001 зазначено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами Кримінально-процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України, оскільки діяльність посадових осіб органів міліції, прокуратури має свої особливості і не належить до управлінської сфери.

Також, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Таким чином, оскарження дій або допущеної бездіяльності слідчого щодо направлення клопотання на отримання дозволу на проведення обшуку, не віднесено до юрисдикції адміністративних судів, а компетентним у даному питанні судом є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2019 по справі № 802/1335/17-а (провадження № 11-853апп18) зазначила, що з`ясування законності проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції здатне призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно відбитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були би сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань.

Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі вправі ініціювати їх вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод.

Регламентована у ст. 13 Конвенції гарантія, встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності.

Визначення конкретних способів здійснення такої можливості є прерогативою національного законодавства, яке при регламентації юридично значущих дій завжди обмежує можливість їх вчинення певними правилами. Встановлення й застосування відповідних правил щодо реалізації прав на справедливий судовий розгляд та юридичний захист не суперечать вимогам статей 6, 13 Конвенції, якщо тільки вони не призводять до нівелювання самого змісту зазначених прав.

Із урахуванням зазначеного та обставина, що окремі з порушуваних особою питань не підлягають/не встановлений у національному законодавстві механізм оскарження у порядку судочинства відповідного виду, автоматично не свідчить про порушення права цієї особи за статтями 6, 13 ЄКПЛ і не дає підстав відносити спір до компетенції суду іншої юрисдикції, до предмета якої відповідні правовідносини не належать.

Принагідно зазначити, що будь-яке обгрунтовування при розгляді даних позовних вимог зводиться до надання оцінки діям слідчого з посиланням на норми КПК України, що виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції, визначені положеннями КАС України, а посилання лише на ту обставину, що оскільки приписами кримінального процесуального законодавства не врегульовано механізм оскарження дії/бездіяльності слідчого стороною, яка не є учасником кримінального провадження, не може легітимізувати розгляд нехарактерних адміністративній юстиції справ.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішення та вважає, що даний спір не є публічно-правовим, оскільки в ньому зачіпаються правовідносини, що за своєю природою відносяться до кримінально-правових та жодним чином не випливають з владних (управлінських) функцій слідчого, адже під час досудового слідства він здійснює визначені лише КПК України повноваження в кримінальному провадженні, що виключає компетенцію адміністративного суду перевіряти правомірність дій слідчого, а тому, наведене є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у даній справі, у зв`язку з тим, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушені норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 19, 243, 250, 315, 319, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково .

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 - скасувати .

Провадження у справі № 826/12135/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Старшого слідчого в ОВС 1 відділу управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України Кононенка Ю.С., третя особа - Головне слідче управління Служби безпеки України, про визнання протиправними дій закрити .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено 31.05.2019.