Ухвала

від 03.06.2019 по справі 304/1363/18

ПЕРЕЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 304/1363/18

Провадження № 2/304/44/2019

У Х В А Л А

28 травня 2019 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді - Ганька І. І.,

за участі секретаря судового засідання - Соханич Л.Ю.,

представника позивача - адвоката Кузьми К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області про розірвання договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся в суд з позовом до Перечинської міської ради Закарпатської області, в якому просить розірвати договір оренди земельної ділянки № 040971200004 від 18 червня 2009 року, укладений між ним, як приватним підприємцем, і Зарічівською сільською радою Перечинського району Закарпатської області; та вважати недійсними його грошові зобов`язання, пов`язані із виконанням умов вказаного договору, починаючи з 01 січня 2018 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до договору оренди земельної ділянки № 040971200004 від 18 червня 2009 року, укладеного на підставі рішення 18 сесії Зарічівської сільської ради 5 скликання № 339 від 03 квітня 2009 року між ним, як приватним підприємцем, та Зарічівською сільською радою (правонаступником усіх прав та обов`язків якої є Перечинська міська рада Закарпатської області), ПП ОСОБА_1 передано в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Зарічево, АДРЕСА_2 Миру, АДРЕСА_3 з , загальною площею 3 100 кв. м, у тому числі господарський двір бувшого колгоспу, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, а саме виробничий цех, строком на 49 років. Згідно зазначеного договору нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 34 720 грн., відтак орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 3 472 грн. на рік, тобто 289,33 грн. на місяць. 17 січня 2012 року у зв`язку із зміною істотних умов договору на виконання рішення 11 сесії Зарічівської сільської ради 6 скликання № 108 від 17 січня 2012 року укладено Додаткову угоду про внесення змін та доповнень до Договору № 040971200004 від 18 червня 2009 року, якою визначено, що орендарем земельної ділянки є він, ОСОБА_1 , як фізична особа. Будь-яких інших змін умов Договору не відбувалося, повідомлень від орендодавця про необхідність внесення змін до Договору, зокрема щодо зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, не надходило, інші додаткові угоди між сторонами не укладалися. Разом з цим, відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Закарпатській області № 492905-1304-0714 від 19 квітня 2018 року, за 2018 рік йому визначено суму податкового зобов`язання за платежем орендна плата фізичних осіб у розмірі 41 045,43 грн. Згідно повідомлення ГУ ДФС у Закарпатській області, наданого у відповідь на звернення стосовно нарахування у 2018 році орендної плати за користування земельною ділянкою, з 2016 року нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 387 221 грн., тому з врахуванням коефіцієнту індексації на 2017 рік у розмірі 1,06 орендна плата у 2018 році визначена у вказаній сумі (41 045,43 грн.). Так, відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Договором укладеним між сторонами передбачено, що розмір орендної плати переглядається за погодженням сторін, зокрема, у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, у тому числі внаслідок інфляції, що зроблено не було. Крім цього, на момент подання позовної заяви від відповідача жодних повідомлень про зміну істотних умов договору, а саме ціни чи необхідність погодження зміни орендної плати за земельну ділянку, не надходило. Оскільки збільшення відповідачем в односторонньому порядку без його згоди розміру орендної плати за земельну ділянку більше, ніж у десять разів, без попереднього інформування та погодження з ним завдало йому значної матеріальної шкоди, тому просить позов задовольнити.

У ході розгляду справи представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача заявив клопотання про закриття провадження у справі, оскільки така має розглядатися у порядку господарського судочинства.

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Кузьма К.І. проти задоволення позову заперечила, оскільки ОСОБА_1 на момент звернення з позовом до суду не був фізичною особою-підприємцем, ним не є і на даний час, запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця внесений ще у 2012 році, внаслідок чого й було укладено Додаткову угоду про внесення змін та доповнень до Договору №040971200004 від 18 червня 2009 року. За таких обставин вважає, що спір не може розглядатися у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами ЦПК України - позивачем є фізична особа.

Представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, необхідні для вирішення поданого клопотання, суд приходить до наступного висновку.

У судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з переходом права власності на виробничий цех до нового власника ПП ОСОБА_1 рішенням 18 сесії Зарічівської сільської ради V скликання № 339 від 03 квітня 2009 року вирішено, зокрема, надати ПП ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку загальною площею 0,3100 га в АДРЕСА_1 . Зарічево по АДРЕСА_4 , АДРЕСА_3 з АДРЕСА_5 Перечинського АДРЕСА_6 для виробничої діяльності (виробництво будівельних матеріалів) (а. с. 40).

Також встановлено, що 18 червня 2009 року між Зарічівською сільською радою (орендодавець) та ПП ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір оренди землі, зареєстрований у Закарпатській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру , про що у Державній реєстрації земель вчинено запис від 18 червня 2009 року за № 040971200004. Згідно вказаного договору орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 3100 кв. м, у тому числі господарський двір бувшого колгоспу, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна (виробничий цех), розташовану по АДРЕСА_4 , строком на 49 років (а. с. 10-17, 55-62).

Крім цього встановлено, що 17 січня 2012 року між Зарічівською сільською радою та ПП Гуранич ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду про внесення змін та доповнень до договору оренди № 040971200004 від 18 червня 2009 року, згідно якої у зв`язку із зміною орендаря з приватного підприємця на фізичну особу внесено зміни у вказаний договір та вказано орендаря ОСОБА_1 (а. с. 18).

Разом з цим, у зазначеній додатковій угоді відомості про її державну реєстрацію відсутні, а як вбачається з повідомлення заступника начальника відділу у Перечинському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, згідно Книг записів (реєстрації) державних актів на право власності на земельні ділянки, державних актів на право постійного користування землею, договорів оренди землі та Поземельних книг до 01 січня 2013 року Додаткова угода до договору оренди землі № 040971200004 від 18 червня 2009 року на земельну ділянку площею 0,3100 га, розташовану по АДРЕСА_4 , кадастровий номер НОМЕР_1 , не реєструвалася (а. с. 77).

Відповідно ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Датою державної реєстрації змін, внесених до договору оренди земельної ділянки, договору суборенди земельної ділянки (її частини), та відомостей про дострокове припинення їх дії є дата внесення запису до розділу Книги записів, про що зазначено в п. 12 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1021 від 9 вересня 2009 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Так, відповідно до ст. 1 ЦПК України цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 19 цього Кодексу суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, за ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як вбачається з позовної заяви, поданої до суду 02 жовтня 2018 року, ОСОБА_1 просить розірвати договір оренди земельної ділянки № 040971200004 від 18 червня 2009 року, укладений між ним, як приватним підприємцем, і Зарічівською сільською радою Перечинського району Закарпатської області (правонаступником прав та обов`язків якої є Перечинська міська рада Закарпатської області); та вважати недійсними його грошові зобов`язання, пов`язані із виконанням умов вказаного договору, починаючи з 01 січня 2018 року.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 09 січня 2007 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак 04 липня 2012 року у вказаний реєстр внесено запис про державну реєстрацію припинення його підприємницької діяльності (а. с. 86-87).

Аналіз предмету та підстав позову свідчить про те, що спір виник між юридичною особою та ПП Гуранич Ю.Ю., який на момент звернення до суду втратив статус ФОП, щодо розірвання вищевказаного договору оренди земельної ділянки, переданої орендарю для виробничої діяльності (виробництво будівельних матеріалів).

Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до ст. 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України № 755-IV Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 15 травня 2003 року у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до загального суду, помилково визначив належність спору до цивільної юрисдикції, не врахувавши суб`єктний склад та зміст правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у ОСОБА_1 із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Аналогічний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що провадження у даній справі підлягає закриттю у зв`язку тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства - розгляд таких справ відноситься до юрисдикції господарських судів.

Що стосується доводів представника позивача про те, що на момент звернення ОСОБА_1 з позовом до суду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань містився запис про припинення його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця, внаслідок чого спір не може розглядатися у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду у порядку цивільного, то суд такі відхиляє, оскільки вони спростовуються наступним.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, господарський суд припиняв провадження у справі, якщо припинено діяльність суб`єкта господарювання, який був однією зі сторін у справі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 231 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

У разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права й обов`язки за укладеними під час здійснення підприємницької діяльності договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.

Фізична особа, яка мала статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратила його, до 15 грудня 2017 року не могла бути стороною у господарському процесі, якщо для цього не було визначених ГПК України підстав. З часу державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи спори за її участю, зокрема пов`язані з підприємницькою діяльністю, що здійснювалася нею раніше, слід було розглядати за правилами цивільного судочинства, за винятком випадків, коли провадження у відповідних справах було відкрите у господарському суді до настання таких обставин. У разі припинення провадження у господарській справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, спори за участю фізичної особи, яка припинила підприємницьку діяльність, мали розглядатися за правилами цивільного судочинства.

З 15 грудня 2017 року господарський суд згідно з п. 6 ч. 1 ст. 231 ГПК України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року не може закрити провадження у справі, якщо до подання позову припинено діяльність фізичної особи - підприємця, яка є однією зі сторін у справі.

Відтак, з 15 грудня 2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Вказаний висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17.

Таким чином, враховуючи вищенаведене та те, що додаткова угода у встановленому законом порядку не зареєстрована, а договір оренди земельної ділянки укладений між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, тому беручи до уваги суб`єктний склад та характер спірних правовідносин суд вважає, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції господарських судів.

На підставі наведеного та керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 125 ЗК України, ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України ст. ст. 3, 128, 173, 202-208 ГК України, ч. 8 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань , ст. ст. 4, 20, 45 ГПК України ст. ст. 1, 19, 182, 255, 256, 258-261, 263 ч. 4 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

клопотання - задовольнити.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області про розірвання договору оренди земельної ділянки - закрити.

Повідомити заявнику, що розгляд таких справ відноситься до юрисдикції господарських судів.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий: Ганько І. І.