Рішення

від 05.06.2019 по справі 910/3604/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.06.2019Справа № 910/3604/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г. розглянув у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (01054, м. Київ, вул.Тургенєвська, 15, оф. 200)

до Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9)

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" (01014, м. Київ, вул. Бастіонна,1/36)

про стягнення 41 592,19 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Національного банку України про стягнення 41 592,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.10.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" укладено договір №545-Ю вкладу (депозиту) "Преміум практичний", відповідно до умов якого позивачу був відкритий вкладний (депозитний) рахунок, на який було перераховано 300 000,00 грн з правом подальшої зміни суми Депозиту згідно умов цього Договору строком з 09.10.2015 до 06.10.2016. За доводами позивача, станом на 06.10.2016 залишок нашого депозитного вкладу складав 111 000,00 грн., проте гроші не були повернуті позивачу, оскільки була прийнята постанова правління Національного банку України (надалі - відповідач) "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум", у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення збитків у розмірі 41 592,19 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.03.2019 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме зазначити офіційну електронну адресу та адресу електронної пошти сторін, або не зауважити, що такі відомості щодо учасників справи йому не відомі; оригінали опису вкладення у лист №0105422972478 від 21.03.2019, фіскального чеку від 21.03.2019 та накладної 0105422972478 від 21.03.2019; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; надати належного нормативно-правового обґрунтування необхідності та підстав залучення до участі у справі третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум", а також не зазначити статусу такої третьої особи (на чиїй стороні позивач просить залучити дану особу); надати належне обґрунтування позовної вимоги щодо постановлення по справі і направлення органу досудового розслідування окремої ухвалу про вирішення питання про порушення кримінальної справи за фактом здійснення злочину, передбаченого ст. 382 КК України "Невиконання судового рішення", із зазначенням обставин порушення майнових прав та охоронюваних законом інтересів позивача з боку Національного банку України, та спрямованості заявленої вимоги на вчинення відповідачем або утримання від вчинення ним певних дій.

01.04.2019 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивач надав офіційну електронну адресу та зауважив про відсутність відомостей щодо електронної адреси третьої особи, надав оригінали опису вкладення у лист №0105422972478 від 21.03.2019, фіскального чеку від 21.03.2019 та накладної 0105422972478 від 21.03.2019; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи; належне нормативно-правового обґрунтування необхідності та підстав залучення до участі у справі третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум", належне обґрунтування щодо постановлення по справі і направлення органу досудового розслідування окремої ухвалу про вирішення питання про порушення кримінальної справи за фактом здійснення злочину, передбаченого ст. 382 КК України "Невиконання судового рішення".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/3604/19, залучив до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум" та постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

15.04.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що не є стороною в договірних відносинах між позивачем та третьою особою, а тому не може бути боржником по відношенню до позивача. Крім того, відповідач зауважив, що позивачем не надано суду доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідача та заявленою сумою збитків, не обґрунтовано належним чином їх вину та не доведено заявленого розміру збитків. В свою чергу розмір заявлених збитків, що складаються із суми процентів та інфляційних втрат не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України.

26.04.2019 загальним відділом діловодства суду зареєстровано відповідь на відзив, у якій позивач звертає увагу, що спричинення збитків в даному випадку є позадоговірним і ніяк не обумовлено невиконання умов договору з боку третьої особи. Крім того, позивач зазначає, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду України по справі №910/21864/16 є неправомірною, а справи не є аналогічними.

02.05.2019 до суду надійшли пояснення ПАТ "Комерційний банк "Преміум", відповідно до яких третя особа зазначає, що станом на 26.04.2019 Національний банк України не повернув третій особі банківську ліцензію, у зв`язку з чим останній позбавлений здійснювати будь-які операції за рахунками, включаючи видачу або перерахування відповідних сум з накопичувального рахунку відкритого в НБУ. Третя особа також не погоджується з доводами відповідача, які стосуються неможливості відновлення діяльності банку після відкликання у них банківської ліцензії, а також рішення, яке є неостаточним. Так, в спростування наведеного третя особа зазначає, що 14.11.2016 Вищим адміністративним судом України вже приймалось рішення з даного питання, і до перегляду Верховним Судом, воно мало статус остаточного, проте, відповідач його так і не виконав. Невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Відповідач в межах строку встановленого ухвалою суду від 02.04.2019 своїх заперечень щодо відповіді на відзив не надав.

Відповідно до ч. 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

09 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" (надалі- банк/третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (надалі - позивач/вкладник) був укладений Договір вкладу (депозиту) "Преміум практичний" № 545-Ю (надалі - договір), за умовами якого вкладнику був відкритий вкладний (депозитний) рахунок, на який останнім було перераховано 300 000,00 гривень з правом подальшої зміни суми депозиту згідно умов цього договору строком з 09.10.2015 по 06.10.2016.

Днем повернення депозиту є 06 жовтня 2016 року.

Відповідно до п.1.2. договору за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10% процентів річних. День надходження та день повернення грошових коштів в часовий інтервал нарахування процентів не включається.

Проценти по вкладу нараховуються щомісячно (щоденно) згідно облікової політики банку (п.3.1. договору).

Згідно з п. 3.2. договору нарахування процентів по вкладу починається з дня, наступного за днем надходження коштів на рахунок, з дотриманням умов передбачених п. п. 1.1., 1.2. договору.

Проценти по вкладу, нараховані відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. договору, сплачуються вкладнику щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який були нараховані проценти, шляхом перерахування суми процентів на поточний рахунок вкладника, зазначений у реквізитах договору, або на інший поточний рахунок вкладника, зазначений ним у відповідній письмовій заяві (п. 3.3. договору).

За доводами позивача, станом на момент повернення депозиту, залишок останнього склав 111 000,00 грн. При цьому, вищевказана сума, з огляду на положення п. 1.1. договору, не була повернута позивачу, що стало підставою для звернення останнього з претензією № 35 від 05.10.2018 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Преміум" про перерахування заборгованості у сумі 111 000,00 гривень.

У відповідь на претензію (№ 01308/232 від 16.10.2018) ПАТ "Комерційний банк "Преміум" повідомив, що Національний банк України не повернув йому ліцензію, яка була відкликана на підставі постанови Правління НБУ №68/БТ від 10.02.2016, у зв`язку з чим банк позбавлений можливості перерахувати ТОВ "Укрфармо" кошти депозитного вкладу.

Так, постановою Правління Національного банку України віл 10 лютого 2016 р. № 68/БТ Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" було прийнято рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії, відповідно до якої з 11 лютого 2016 р. було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум". інформацію про що розміщено на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на офіційному сайті ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та в приміщенні ПАТ "Комерційний банк "Преміум" за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36, як цього вимагає чинне законодавство України, зокрема положення ч. 1- 4 статті 49 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб від 23.02.2012 № 4452-VI (із змінами і доповненнями від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року по справі № 826/2607/16 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України № 68/БТ від 10.02.2016 року Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та рішення виконавчої дирекції Фонду № 134 від 10.02.2016 року Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку : зобов`язано Національний банк України повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Банківську ліпензію № 36 від 03.11.2011 року та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій № 236-3 від 23.03.2015 року; зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Свідоцтво учасника Фонду №189 від 22.11.2012 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року залишено без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі №826/2607/16.

01.08.2017 року Верховним судом України було прийнято постанову № 21-405а16 якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року по справі №826/2607/16, в зв`язку з необхідністю з`ясування фактичних обставин справи, та справу направлено на розгляд до першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 по справі №826/2607/16, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 було частково задоволено адміністративний позов та постановлено визнати протиправною та скасувати Постанову Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум"; зобов`язати Національний банк України повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Банківську ліцензію від 03.11.2011 № 236 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від № 236-3 від 23.03.2015; визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.02.2016 № 134 Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку ; зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Свідоцтво учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 189 від 22.11.2012; скасувати реєстраційну дію та запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10701780014029015 від 11.02.2016. внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті ліквідації; скасувати реєстраційну дію та запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10701070015029015 від 11.02.2016 внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах.

19 грудня 2018 року з метою отримання відповіді, яким чином ТОВ "Укрфармо" може списати заборгованість ПАТ "Комерційний банк "Преміум" на суму 111 000,00 грн, позивач звернувся до відповідач з запитом вих. №46.

У відповідь на вищевказаний запит Національний банк України повідомив (лист від 15.01.2019 р. № 18-0007/2293) про те, що не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій оскаржив їх до касаційного адміністративного суду, таким чином, остаточне рішення стосовно правомірності прийняття постанови про ліквідацію судами не прийнято. Крім того, відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості і порядку відновлення Національним банком України діяльності банків після відкликання у них банківської ліцензії та початку процедури їх ліквідації.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок ухилення відповідача від виконання вищевказаного рішення суду, ТОВ "Укрфармо" було завдано збитків у розмірі 41 592,19 грн, які позивач просить стягнути з Національного банку України в судовому порядку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Судом встановлено, що на підставі Договору вкладу (депозиту) "Преміум практичний" № 545-Ю від 09.10.2015, який був укладений між ТОВ "Укрфармо" та ПАТ "Комерційний банк "Преміум", позивачу було відкрито депозитний рахунок, на який останнім було перераховано 300 000,00 гривень.

Пунктами 1, 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (п. 3 ст. 1060 Цивільного кодексу України).

Зі змісту положень п. 1.1. договору вбачається, що сторони договору встановили день повернення депозиту - 06.10.2016.

Проте, як вбачається із матеріалів справи та не заперечується третьою особою, станом на дату повернення депозиту (06.10.2016), яка встановлена п.1.1. договору, та на час розгляду справи, залишок депозитного вкладу ТОВ "Укрфармо" склав 111 000,00 грн.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що неповернення вкладнику суми депозиту сталось внаслідок прийняття постанови Правління Національного банку України від 10 лютого 2016 р. № 68/БТ Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум", яка в подальшому була визнана протиправною та скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року по справі № 826/2607/16.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року суд залишив без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі №826/2607/16.

01.08.2017 року Верховним судом України було прийнято постанову № 21-405а16 якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року по справі №826/2607/16, в зв`язку з необхідністю з`ясування фактичних обставин справи, та справу направлено на розгляд до першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 по справі №826/2607/16, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 було частково задоволено адміністративний позов та постановлено, зокрема, визнати протиправною та скасувати Постанову Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та зобов`язати Національний банк України повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Банківську ліцензію від 03.11.2011 № 236 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від № 236-3 від 23.03.2015.

Таким чином, станом на момент розгляду спору постанова НБУ № 68/БТ від 10.02.2016 року та рішення виконавчої дирекції Фонду № 134 від 10.02.2016 року визнані протиправними та скасовані.

Судом встановлено, що 16 березня 2018 року в Державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було скасовано запис по ліквідацію ПАТ КБ Преміум та поновлено запис про те, що керівником ПАТ КБ Преміум є Первак ЛI. M., що підтверджується витягом з Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.03.2018.

Поряд з цим, судом встановлено, що станом на момент розгляду спору Національним банком України не повернуто ПАТ "Комерційний банк "Преміум" банківську ліцензію, що позбавляє останнього фактично можливості здійснювати будь-які операції за рахунками, в тому числі видачу або перерахування позивачу банківського депозиту у розмірі 111 000,00 грн.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно зі ст. 22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

Відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Приписами статті 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Крім того, згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статей 1173, 1174 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

З урахуванням наведених норм слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення державного органу до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

У вищевказаній справі №826/2607/16 неправомірність дій Національного банку України, а саме застосування до банку найсуворішого засобу впливу у вигляді відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, підтверджується постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 по справі № 826/2607/16.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі "Брумареску проти Румунії", п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Таким чином, з огляду на наявність судового рішення у адміністративній справі № 826/2607/16, яке набрало законної сили, обставини, встановлені у даному рішенні, не можуть ставитись під сумнів та бути спростовані у порядку, не передбаченому процесуальним законом, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

Що стосується причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та заподіяними збитками у даному спорі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

За приписами ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд вносить Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку відповідно до плану врегулювання, у разі закінчення строку тимчасової адміністрації банку та/або невиконання плану врегулювання, в інших випадках, передбачених цим Законом. Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку протягом п`яти днів з дня отримання пропозиції Фонду про ліквідацію банку. Національний банк України інформує Фонд про прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку не пізніше дня, наступного за днем прийняття такого рішення.

Як вже встановлено судом, прийняття Національним банком України постанови від 10 лютого 2016 р. № 68/БТ Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" мало своїм наслідком відкликання у третьої особи ліценції, що призвело до позбавлення права останнього на здійснення банківських операцій, а позивача в свою чергу на отримання депозитних коштів у розмірі 111 000,00 грн.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач своїм протиправним рішенням щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації третьої особи, а також в подальшому невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 по справі № 826/2607/16, незаконно позбавив позивача на отримання суми депозитного вкладу, що стало наслідком неодержання останнім доходу (упущена вигода) і знецінення коштів через інфляційні процеси.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно "суспільний інтерес" (рublіс іпterest, gепегаl іпterest, gепегаl іпterest of the соmmunity); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable геlationship of ргороrtionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

У справі "Еаst/West Аllians Limited проти України" (рішення ЄСПЛ від 02.06.2014) ЄСПЛ встановив порушення ст. 1 Протоколу та вказав, що підприємство було позбавлене належного йому майна у надзвичайно свавільний спосіб, всупереч принципові верховенства права. Втручання держави носило не короткостроковий характер, а позивач був позбавлений доступу до свого майна тривалий час та в результаті протиправних дій державних органів втратив його. Аналогічну позицію висловлено судом у справі "Рисовський проти України" (рішення ЄСПЛ від 20.10.2011).

У справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (рішення ЄСПЛ від 22.05.2018) суд констатував порушення ст. 1 Протоколу, яке полягало в протиправному обмеженні державою прав позивачів на розпорядження майном, що належало їм на праві власності, в умовах постійного продовження строку дії мораторію до створення відповідної інфраструктури ринку.

Справа "Фонд "Батьківська турбота" проти України" (рішення ЄСПЛ від 09.10.2018), в якій суд встановив непропорційність втручання держави в здійснення права власності, а саме: позбавлення цього права призвело до порушення справедливого балансу між публічними та приватними інтересами. Такі ж порушення судом констатовано у справах "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (рішення ЄСПЛ від 23.09.1982), "Прессос Компанія Нав`єра С. А. та інші проти Бельгії" (рішення ЄСПЛ від 20.11.1995), "Україна-Тюмень проти України" (рішення ЄСПЛ від 22.11.2007).

Отже, за висновком суду, у даному випадку наявні всі елементи складу цивільного правопорушення, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неправомірним прийняттям постанови № 68/БТ від 10 лютого 2016 та невиконанням рішення, яким дана постанова була скасована.

Відповідно до ч. 1 ст. 1061 ЦК України встановлено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Як встановлено судом, умовами договору вкладу №545-Ю від 09.10.2015 позивач та третя особа передбачили, що за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10% процентів річних. День надходження та день повернення грошових коштів в часовий інтервал нарахування процентів не включається.

Враховуючи, що внаслідок прийняття Національним банком України постанови від 10 лютого 2016 р. № 68/БТ третя особа була позбавлена можливості користуватися коштами на депозитному рахунку ТОВ "Укрфармо" і відповідно, сплачувати позивачу передбачені договором №545-Ю від 09.10.2015 10% річні по депозиту в період з 11.02.2016 по 05.10.2016, ТОВ "Укрфармо"понесло збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Здійснивши перерахунок 10% річних суд встановив, що з урахуванням встановленого договором дня повернення депозиту (06.10.2018), позивачем було допущено помилку в визначені кінцевого строку нарахування відсотків, у зв`язку з чим за розрахунком суду сума неодержаного доходу складає 7 237,81 грн.

Стосовно заявлених до стягнення інфляційних втрат, розрахованих з часу, коли залишок депозитного вкладу повинен був бути повернений на поточний рахунок позивача, і до дня звернення останнього з позовом до суду, суд зазначає, що розрахунок останніх є обґрунтованим та арифметично вірним, а відтак, позовні вимоги в цій частині визнаються такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивачем не доведена наявність вини НБУ у спричиненні збитків позивачу з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Також статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").

У той же час, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, Національний банк України виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтями 7, 66 Закону України "Про Національний банк України".

Так, Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто, як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.

З огляду на викладене та з урахуванням наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформації, згідно з якою НБУ за своєю організаційно-правовою формою є органом державної влади, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах Національний банк України є суб`єктом відповідальності в розумінні ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України незалежно від вини державного органу.

Інші доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують висновку суду про наявність підстав для відшкодування завданих позивачу збитків.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо".

Що стосується заявленої позивачем вимоги про постановлення по справі і надсилання органу досудового розслідування окремої ухвали про вирішення питання про порушення кримінальної справи за фактом здійснення злочину, передбаченого ст. 382 КК України "Невиконання судового рішення", яка за доводами позивача, не включена до позовної заяви та по суті не є позовною вимогою, оскільки безпосередньо не стосується предмету спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кримінального кодексу України умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

Статтею 246 ГПК України встановлено, що суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення.

Суд також постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Виходячи зі змісту частини 11 статті 246 Господарського процесуального кодексу України, постановляючи окрему ухвалу стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, суд має відповідно вказати які саме ознаки та якого конкретно кримінального правопорушення ним виявлено при вирішенні спору.

Під час розгляду справи судом не встановлено жодної із вказаних вище підстав для постановлення у справі окремої ухвали.

Крім того, суд не вправі, при розгляді даної справи про стягнення збитків, вирішувати питання та встановлювати порядок виконання чи неналежного виконання судового рішення, за невиконання якого передбачена кримінальна відповідальність у відповідності до ст. 382 КК України, у зв`язку з чим суд відмовляє Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" у задоволенні заяви щодо постановлення окремої ухвали та направлення її до органу досудового розслідування щодо вирішення питання про порушення кримінальної справи.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 15, оф. 200, ідентифікаційний код 39927618) збитки у розмірі 40 649 (сорок тисяч шістсот сорок дев`ять) грн 45 коп. та судовий збір у розмірі 1 877 (одна тисяча вісімсот вісімдесят сім) грн 46 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05.06.2019

Суддя Л. Г. Пукшин