Постанова

від 19.09.2019 по справі 910/3604/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2019 р. Справа№ 910/3604/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участі представників сторін:

від позивача - Максимков В.А.,

від відповідача - Пріцак І.Є.,

Таран Є.О.,

від третьої особи - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Національного банку України

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 (повний текст рішення складено 05.06.2019 р.)

у справі № 910/3604/19 (суддя Л.Г.Пукшин)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо"

до Національного банку України

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Преміум"

про стягнення 41 592,19 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про стягнення 41 592,19 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 09.10.2015 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (надалі - позивач) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" укладено договір №545-Ю вкладу (депозиту) "Преміум практичний", відповідно до умов якого позивачу був відкритий вкладний (депозитний) рахунок, на який було перераховано 300 000,00 грн з правом подальшої зміни суми Депозиту згідно умов цього Договору строком з 09.10.2015 до 06.10.2016. За доводами позивача, станом на 06.10.2016 залишок нашого депозитного вкладу складав 111 000,00 грн., проте гроші не були повернуті позивачу, оскільки була прийнята постанова правління Національного банку України (надалі - відповідач) "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум", у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення збитків у розмірі 41 592,19 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Національного банку України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" збитки у розмірі 40 649 грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 1 877 грн. 46 коп. В іншій частині вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок прийняття Національним банком України постанови від 10 лютого 2016 р. № 68/БТ третя особа була позбавлена можливості користуватися коштами на депозитному рахунку ТОВ "Укрфармо" і відповідно, сплачувати позивачу передбачені договором №545-Ю від 09.10.2015 10% річні по депозиту в період з 11.02.2016 по 05.10.2016, ТОВ "Укрфармо"понесло збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди).

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто, як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.

Не погодившись з прийнятим рішенням Національний банк України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі №910/3604/19 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, при невідповідності висновків, викладених в рішення обставинам справи.

Зокрема скаржник звертає увагу, що до функцій Національного банку України, які визначені ст.ст. 6 та 7 Закону України Про Національний банк України не належить вирішення спорів, що виникають у договірних відносинах між клієнтом і банком.

Крім того, скаржник зазначає, що випадки обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному Закону, а саме процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

На даний момент, як зазначає скаржник процедура ліквідації ПАТ КБ Преміум триває до 10.02.2020 року.

При цьому, відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку є заходи впливу у розумінні ст. 73 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а тому прийняття Постанови правління НБУ від 10.02.2016 року №68/БТ не можна розцінювати, як протиправну поведінку НБУ.

Також скаржник зазначає, що ні позивач ні суд першої інстанції не зазначають чіткого причинно-наслідкового зв`язку між збитками та дією/бездіяльністю Національного банку України.

Скаржник також наголошує, що Національний банку України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб`єктом відповідальності в розумінні ст. 1173 Цивільного кодексу України.

Й наостанок скаржник зазначає, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку, що Національний банк України свідомо не виконує постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.11.2017 року по справі №826/2607/16.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2019 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Кравчук Г.А., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 у справі №910/3604/19 та призначено розгляд справи на 25.07.2019 року.

16.07.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 року відкладено розгляд апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі №910/3604/19 на 05.09.2019 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.09.2019 року, у зв`язку з відпусткою судді Кравчука Г.А., сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/3604/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Іоннікова І.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.09.2019 року апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі №910/3604/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі та призначено розгляд справи на 19.09.2019 року.

В судовому засіданні 19.09.2019 року представники відповідач надали усні пояснення по справі, відповіли на запитання суду, просили задовольнити апеляційну скаргу. Представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник третьої особи в судове засідання не з`явився про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 09 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Преміум" (надалі- банк/третя особа) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (надалі - позивач/вкладник) був укладений Договір вкладу (депозиту) "Преміум практичний" № 545-Ю (надалі - договір; (а.с. 12-16).

Відповідно до п. 1.1. договору вкладнику був відкритий вкладний (депозитний) рахунок, на який останнім було перераховано 300 000,00 гривень з правом подальшої зміни суми депозиту згідно умов цього договору строком з 09.10.2015 по 06.10.2016. Днем повернення депозиту є 06 жовтня 2016 року.

Згідно з п. 1.2. договору за користування грошовими коштами, розміщеними на рахунку вкладника, банк нараховує і сплачує вкладнику проценти по вкладу із розрахунку 10% процентів річних. День надходження та день повернення грошових коштів в часовий інтервал нарахування процентів не включається.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що проценти по вкладу нараховуються щомісячно (щоденно) згідно облікової політики банку.

Відповідно до п. 3.2. договору нарахування процентів по вкладу починається з дня, наступного за днем надходження коштів на рахунок, з дотриманням умов передбачених п. п. 1.1., 1.2. договору.

Проценти по вкладу, нараховані відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. договору, сплачуються вкладнику щомісячно, в перший робочий день місяця, наступного за місяцем, за який були нараховані проценти, шляхом перерахування суми процентів на поточний рахунок вкладника, зазначений у реквізитах договору, або на інший поточний рахунок вкладника, зазначений ним у відповідній письмовій заяві (п. 3.3. договору).

Згідно з п. 3.9. договору у випадку накладання на кошти на рахунку клієнта арешту або обмеження права клієнта розпоряджатися депозитом іншим чином відповідними державними органами у випадках, передбачених чинним законодавством , і неможливості повернення банком коштів з рахунку, внаслідок чого депозит залишається на рахунку після настання дна повернення депозиту, зазначеного у п. 1.1. договору, проценти на кошти на рахунку, починаючи з дня повернення депозиту, нараховуються та сплачуються за ставкою 0,01 % процентів річних.

Відповідно до п. 4.1.5. договору банк зобов`язується по закінченню строку, зазначеного в п. 1.1. договору, повернути вкладнику суму вкладу та сплатити проценти по вкладу в порядку, встановленому чинним законодавством України та умовами цього договору, при умові, що майнові права по цьому договору та генеральному договору не знаходяться у заставі та (або) не обтяжені іншими договірними зобов`язаннями чи зобов`язаннями, які виникають в силу закону.

Пунктом 5.3. договору встановлено, що банку також звільняється від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань за цим договором в частині порушення строку повернення вкладу у тому випадку, якщо у відповідності до чинного законодавства України буде проведене примусове списання (стягнення) коштів з рахунку вкладника або накладений арешт на грошові кошти на рахунку в порядку, передбаченому чинним законодавством України, та/або у разі, якщо вклад (право на нього/його частину) обтяжений правами банку згідно відповідного (-них) договору (-рів).

Згідно з п. 6.4. в усьому, що не передбачено цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Відповідно до п. 7.3. договору договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Як зазначає позивач, станом на момент повернення депозиту, залишок останнього склав 111 000,00 грн. у доказ чого в матеріалах справи наявна виписка по рахунку з 09.10.2015 року по 30.05.2016 року. (а.с. 18-25).

При цьому, вищевказана сума, з огляду на положення п. 1.1. договору, не була повернута позивачу.

Враховуючи вище викладене, позивач звернувся до ПАТ КБ Преміум з претензією № 35 від 05.10.2018 року про перерахування заборгованості у сумі 111 000,00 гривень. (а.с. 26).

Банк в свою чергу надав відповідь №01308/232 від 16.10.2018 року, в якій зазначив, що Національний банк України не повернув йому ліцензію, яка була відкликана на підставі постанови Правління НБУ №68/БТ від 10.02.2016 року, у зв`язку з чим банк позбавлений можливості перерахувати ТОВ "Укрфармо" кошти депозитного вкладу. (а.с. 27).

В подальшому позивач звернувся до відповідача з листом №46 від 19.12.2016 року в якому просив надати інформацію яким чином ТОВ Укрфармо може списати заборгованість ПАТ КБ Преміум на суму 111 000, 00 грн., або коли буде поновлено ліцензію ПАТ КБ Преміум . (а.с. 28).

Національний банку України в свою чергу листом №18-0007/2293 від 15.01.2019 року надав відповідь позивача в якій вказав, що не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій оскаржив їх до касаційного адміністративного суду, таким чином, остаточне рішення стосовно правомірності прийняття постанови про ліквідацію судами не прийнято . Крім того, відповідач зазначив, що чинним законодавством не передбачено можливості і порядку відновлення Національним банком України діяльності банків після відкликання у них банківської ліцензії та початку процедури їх ліквідації. (а.с. 29).

Колегія суддів звертає увагу, що постановою Правління Національного банку України віл 10 лютого 2016 р. № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум" було прийнято рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії, відповідно до якої з 11 лютого 2016 р. було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум". інформацію про що розміщено на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на офіційному сайті ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та в приміщенні ПАТ "Комерційний банк "Преміум" за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 1/36, як цього вимагає чинне законодавство України, зокрема положення ч. 1- 4 статті 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI (із змінами і доповненнями від 15 листопада 2016 року N 1736-VIII).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року по справі № 826/2607/16 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України № 68/БТ від 10.02.2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та рішення виконавчої дирекції Фонду № 134 від 10.02.2016 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку ": зобов`язано Національний банк України повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Банківську ліпензію № 36 від 03.11.2011 року та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій № 236-3 від 23.03.2015 року; зобов`язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Свідоцтво учасника Фонду №189 від 22.11.2012 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року залишено без змін ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року у справі №826/2607/16.

01.08.2017 року Верховним судом України було прийнято постанову № 21-405а16 якою скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2016 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.11.2016 року по справі №826/2607/16, в зв`язку з необхідністю з`ясування фактичних обставин справи, та справу направлено на розгляд до першої інстанції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 по справі №826/2607/16, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 було частково задоволено адміністративний позов та постановлено визнати протиправною та скасувати Постанову Правління Національного банку України від 10.02.2016 № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум"; зобов`язати Національний банк України повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Банківську ліцензію від 03.11.2011 № 236 та Генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій від № 236-3 від 23.03.2015; визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 10.02.2016 № 134 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум" та делегування повноважень ліквідатора банку"; зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути ПАТ "Комерційний банк "Преміум" Свідоцтво учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 189 від 22.11.2012; скасувати реєстраційну дію та запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10701780014029015 від 11.02.2016. внесення рішення державного органу про припинення юридичної особи в результаті ліквідації; скасувати реєстраційну дію та запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 10701070015029015 від 11.02.2016 внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах.

Колегія суддів звертає увагу, що на момент розгляду даної справи постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року оскаржена до Верховного Суду.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача про відшкодування збитків в сумі 41 592, 19 грн., завданої в результаті прийняття неправомірного рішення, а саме позивач просить стягнути упущену вигоду у вигляді не отриманих на підставі договору №545-Ю від 09.10.2015 року річних за період з 11.02.2016 року по 05.11.2016 року у розмірі 8 150, 55 грн. та інфляційні втрати на залишок депозитного вкладу.

В обґрунтування позову позивач посилається на ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 Цивільного кодексу України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Визначення поняття збитків наводяться також у частині 2 статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).

При цьому, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Отже, для правильного вирішення спору, пов`язаного з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень (ст. 74 Господарського процесуального Кодексу України).

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 р. у справі № 923/2075/15, від 09.12.2014 р. у справі № 5023/4983/12).

Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна.

Однак, як встановлено п. 4.1.5. договору обов`язок банка повернути вкладнику суму вкладу та сплатити проценти по вкладу по закінченню строку не є безумовним, а може бути обмежений зокрема зобов`язаннями, які виникли в силу закону .

Крім того, за договором банківського рахунку банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатись грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 ЦК України).

Тобто, випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі .

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним Законом, що регулює дані правовідносини.

Ст. 1 цього Закону визначено, що ним встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами фізичних осіб, а його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банку.

Згідно з п. 16 ст. 2 Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації банків, організовує відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Згідно з ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття того рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку: примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб : обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів зокрема, за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах сумі відшкодування, що гарантується Фондом.

Згідно ч. 1 ст. 52 Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: - зобовязання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; - грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої ст. 36 цього Закону, та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п`ятої ст. 12 цього Закону; - вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; - вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; - вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб`єктів підприємницької діяльності); - інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; - вимоги за субординованим боргом.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений ст. 27 Закону - уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно - правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Процедура повернення вкладу у разі ліквідації банку встановлена спеціальним Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , за положеннями якого з дня призначення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, припиняються всі повноваження органів управління банку та наступають наслідки, встановлені ст. 46 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб складає реєстр вимог кредиторів, після чого задоволення цих вимог здійснюється в порядку черговості, встановленої ст. 52 вказаного Закону. Зокрема, вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, погашаються у четверту чергу.

Таким чином, оскільки у банку було запроваджено тимчасову адміністрацію та на даний час продовжується процедура ліквідації , вимоги позивача щодо повернення суми Вкладу та сплати процентів по вкладу будуть визнані та задовольнятимуться відповідно до п.п. 3.9, 4.1.5 Договору та до вимог Закону України Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб .

Отже, враховуючи обмеження встановлені умовами договору (п. 4.1.5) ст. 1066 Цивільного Кодексу України, Законом України Про систему гарантування вкладів Фізичних осіб відсутні підстави стверджувати про наявність реальної можливості отримання позивачем грошових сум у заявленому ним розмірі, якби відповідач не допустив правопорушення.

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох загальних умов відповідальності (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 Цивільного кодексу України передбачає можливість відшкодування шкоди незалежно від вини заподіювача шкоди - суб`єкта владних повноважень за наявності трьох елементів складу правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками).

Колегія суддів звертає увагу, що суб`єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 ЦК України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Також статус Національного банку України визначений в Рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").

У той же час, слід зазначити, що у спірних правовідносинах, що виникли між сторонами, Національний банк України виступив як державний орган, оскільки відповідач здійснював банківське регулювання та нагляд з використанням адміністративних методів та санкцій такого регулювання до комерційних банків, віднесених до компетенції Національного банку України згідно зі статтями 7, 66 Закону України "Про Національний банк України".

Так, Національний банк України при прийнятті відповідних рішень щодо відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку діяв у відповідності до своїх повноважень, визначених законом України "Про Національний банк України", тобто, як державний орган, а не як сторона цивільно-правової угоди.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що ст. 224 Господарського кодексу України на яку посилається позивач, встановлено залежність між понесеними збитками та діями другої сторони під час виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності, а в даному випадку відсутні зобов`язання між позивачем та Національним банком України, та останнім здійснено функції банківського регулювання та нагляду, а не господарську діяльність.

Крім цього, як було зазначено вище, в даній справі неправомірність дій відповідача позивач доводить постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.11.2017 року по справі №826/2607/16, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2018 року.

У справі №826/2607/16 визнано неправомірність дій Національного банку України, а саме застосування до банку найсуворішого засобу впливу у вигляді відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що особливості ліквідації банків встановлюються законом Про банки і банківську діяльність . Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Тому, поки не закінчено ліквідацію банку та позивачу не повернуто його депозитний вклад, сума якого внесена до вимог кредиторів, не можна встановити розмір нанесення шкоди позивачу.

Відповідно до п. 6 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку.

За результатами проведення ліквідації банку Фонд складає ліквідаційний баланс та звіт, що затверджуються виконавчою дирекцією Фонду (ст. 53 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Звіт складається відповідно до нормативно-правових актів Фонду і має містити, зокрема, відомості про реалізацію майна банку та задоволення вимог кредиторів та/або вичерпання можливостей здійснення заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

При цьому в ст.5 Закону України Про банки і банківську діяльність зафіксована економічна незалежність банку, а також прямо закріплена норма про те, що Нацбанк не відповідає за зобов`язаннями банків, а банки не відповідають за зобов`язаннями НБУ, якщо інше не передбачене законом чи договором. Аналогічна норма передбачена в ст.4 Закону України Про Національний банк України , відповідно до якої Нацбанк не відповідає за зобов`язаннями інших банків, а інші банки - за зобов`язаннями НБУ, крім випадків, коли вони добровільно беруть їх на себе.

Наведене дозволяє говорити про те, що відповідальність НБУ перед кредиторами збанкрутілого банку законодавчо обмежена. При цьому факт здійснення НБУ контролю за діяльністю фінансових установ не породжує автоматичного виникнення відповідальності за їхніми боргами.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою даного позову є протиправні дії відповідача, які призвели до неналежного виконання третьою особою своїх обов`язків по договору банківського вкладу №545-Ю від 09.10.2015 року, у зв`язку з прийняттям постанови Правлінням Національного банку України віл 10 лютого 2016 р. № 68/БТ "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Преміум", якою було прийнято рішення про ліквідацію банку та відкликання банківської ліцензії, відповідно до якої з 11 лютого 2016 р. було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Преміум".

Колегія суддів звертає увагу, що на даний момент, згідно з інформації, розміщеної на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вбачається, що процедура ліквідації ПАТ КБ Преміум триває (до 10.02.2020 року).

Тобто, колегія суддів зауважує, що позивач на даний час продовжує бути вкладником ПАТ КБ Преміум , права власності на власні кошти його позбавлено не було, а в силу статті 319 Цивільного кодексу України та статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" лише обмежено на певний період право позивача на користування власними коштами, що також встановлено умовами договору №545-Ю від 09.10.2015 року.

При цьому, за змістом приписів глави 82 Цивільного кодексу України, для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого.

Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи із встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача.

Отже, оскільки відповідно до положень пункту 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (стаття 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

При цьому, задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (стаття 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), формує ліквідаційну масу банку (стаття 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), реалізує майно банку (стаття 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), здійснює задоволення вимог кредиторів (стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Отже віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення права власності позивача на власні кошти, а лише відтерміновує його. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в будь-якому випадку позивач має право на повернення свого майна, або шляхом пред`явлення позову до банку, в разі повернення банку ліцензії, або в порядку процедури ліквідації шляхом звернення зі своїми кредиторськими вимогами та стягнення шкоди.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що звернення позивача до господарського суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, внаслідок неправомірних дій Національним банком України, є передчасним, оскільки позивач є власником своїх коштів, договір банківського вкладу №545-Ю від 09.10.2015 року є дійсним і факт неповернення йому депозитного вкладу та відсотків за договором банківського вкладу №545-Ю від 09.10.2015 року на момент звернення до суду є припущенням позивача, тобто Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" не доведено факту завданої йому шкоди у вигляді упущеної вигоди у заявленому розмірі та не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та заподіяними збитками.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що висновок місцевого господарського суду про задоволення позову є необґрунтованим, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі №910/3604/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.06.2019 року у справі № 910/3604/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрфармо" (01054, м. Київ, вул. Тургенєвська, 15, оф. 200, ідентифікаційний код 39927618) на користь Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, 9, ідентифікаційний код 00032106) судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2 881 (дві тисячі вісімсот вісімдесят одну гривню) 50 коп.

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3604/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 25.09.2019 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді І.А. Іоннікова

М.Г. Чорногуз