Постанова

від 30.05.2019 по справі 908/1532/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 908/1532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю помічника судді - Чепурної О.В. (здійснює повноваження секретаря судового засідання за дорученням головуючого судді)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 (суддя Дроздова С.С.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 (головуючий суддя: Чус О.В., судді: Кузнецов В.О., Вечірко І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО",

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, 2. Бердянський міськрайонний Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області

про зняття арешту з майна, -

За участю представників:

позивача - Сорокіна А .В. - адвокат

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - Міхай-Седова Ю.С. - адвокат

третьої особи - 1-не з`явився

третьої особи -2 - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. 07.08.2018 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області та Бердянського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області про зняття арешту з наступного рухомого майна:

- автомобіль ВАЗ 2109, державний № НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , 1993 р. в.;

- автомобіль ВАЗ 2121, державний № НОМЕР_3 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 1992 р. в.;

- автомобіль ЗАЗ 110557, державний № НОМЕР_5 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , 2003 р. в.;

- цистерна спеціальна КО 503Б на шасі ГАЗ 53, державний № НОМЕР_7 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ 53Б, державний № НОМЕР_9 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , 1982 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_25, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_11 , 1986 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_12 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_15 , 1989 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_26 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_17 , 1990 р. в.;

- вантажний самоскид ЗИЛ-ММЗ 4502, державний № НОМЕР_18 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_19 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид КАМАЗ 55102, державний № НОМЕР_27, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , 1991 р. в.;

- вантажний автокран 10-20Т КС 3575 на шасі КРАЗ 250, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , 1993 р. в.;

- причіп двохосьовий СЗАП 8527, державний № НОМЕР_23 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_28, 1990 р. в., що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" та на яке накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 53470851 від 06.03.2017 року, винесеною державним виконавцем Бердянського МВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Данилевською О.П., на підставі наказу № 908/1692/16 від 20.09.2016 року господарський суд Запорізької області, про стягнення з ТОВ Агрофірма "Нива-плюс" на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" боргу в сумі 653275 грн. 25 коп.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є власником спірного майна, відповідно до рішення суду від 05.12.2016 у справі № 908/2103/16 про визнання за позивачем права власності на транспортні засоби, вказані в Договорі купівлі-продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014. З метою належного оформлення права власності на спірне майно позивачу необхідно вирішити питання про зняття арешту з транспортних засобів, накладеного в межах виконавчого провадження, в якому скаржник не є учасником.

3. Заперечуючи проти позовних вимог відповідач-2 зазначив, що рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16 набрало чинності 27.05.2017, тобто вже після накладення арешту. Також відповідач-2 вказав, що ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" не приймало участь у розгляді справи №908/2103/16, тому заперечує проти звільнення від доказування правомірного набуття позивачем права власності на спірні об`єкти рухомого майна і вважає неможливим розгляд справи без надання позивачем для дослідження доказів в підтвердження факту укладання між ТОВ "АФ "Нива-Плюс" та ТОВ "Теллус-Агро" правочину щодо переходу права власності на спірне рухоме майно та підтвердження виконання сторонами такого правочину. Крім того, відповідач-2 зазначив, що на момент укладання сторонами договору купівлі-продажу рухомого майна №2 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна існували публічні обтяження на все рухоме майно ТОВ "АФ "Нива-Плюс", що в свою чергу виключає можливість відчуження майна відповідача-1, що перебуває під арештом, без вирішення питання про зняття арештів з такого майна.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 у справі № 908/1532/18, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

5. 16.04.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 908/1532/18.

6. Протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 23.04.2019 року у справі № 908/1532/18 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

7. Ухвалою Верховного Суду від 25.04.2019 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 30.05.2019, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 17.05.2019.

8. 24.05.2019 ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" подано відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач-2 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

При цьому, у відзиві заявлено клопотання про визнання поважними причин подання відзиву поза межами строку, визначеного в п. 3 ухвали Верховного Суду від 25.04.2019.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу відповідач-2 зазначив, що останнім не було отримано копію касаційної скарги, у зв`язку з чим ознайомлення з матеріалами справи здійснено після надходження матеріалів справи з суду першої інстанції лише 20.05.2019.

Відповідно до ч.1 ст. 295 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 25.04.2019 визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 17.05.2019.

Відповідно до частин 1-5 статті 119 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

2. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

3. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

4. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

5. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію."

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження направлення копії касаційної скарги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до касаційної скарги скаржником додані накладна №7111808510369 та опис вкладення у цінний лист від 16.04.2019.

Враховуючи, що ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" не надано належних доказів на підтвердження не отримання копії касаційної скарги від позивача за даним поштовим відправленням, суд касаційної інстанції не знаходить підстав для визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву на касаційну скаргу та поновлення вказаного строку.

Згідно зі ст.118 ГПК:

"1. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

2. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом."

Оскільки відзив на касаційну скаргу фактично поданий відповідачем-2 з порушенням строку, визначеного ч.2 ст. 295 Господарського процесуального кодексу України і підстав для його поновлення судом не встановлено, обґрунтованих причин пропуску даного строку у відзиві не наведено, суд залишає його без розгляду.

9. У судове засідання 30.05.2019 з`явилися представники позивача та відповідача-2. Представник позивача підтримав касаційну скаргу. Представник відповідача-2 виклала заперечення проти касаційної скарги та просила відмовити в її задоволенні.

Представники відповідача-1 та третіх осіб у судове засідання не з`явилися, хоча вказані учасники справи про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

10. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" (скаржник, позивач) просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 908/1532/18, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій порушено принципи правосуддя, не досліджено повністю обставини справи та не надано їм належної оцінки.

Позивач зазначає, що відповідно до частин 1,2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

ТОВ "ТЕЛЛУС-АГРО" вважає необґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про обрання позивачем невірного способу захисту майнових прав, оскільки вони не відповідають спеціальним нормам Закону України "Про виконавче провадження" та не узгоджуються зі способами захисту прав власника майна при його необґрунтованому арешті, передбаченими законодавством про виконавче провадження.

На думку скаржника, позивачем вірно визначено суб`єктний склад сторін поданого позову. Враховуючи, що ТОВ "ТЕЛЛУС-АГРО" не є стороною виконавчого провадження №53470851, в розумінні ст. 15 Закону України "Про виконавче провадження", позивач вважає, що не має підстав для звернення зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби щодо зняття арешту зі спірних транспортних засобів в рамках оскарження дій державного виконавця.

Також ТОВ "ТЕЛЛУС-АГРО" вважає такими, що не засновані на правильному застосуванні положень ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" та порушують право позивача володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимоги про право власності на майно, на яке накладено арешт, а спору про право на майно зі стягувачами не має. При цьому позивач посилається на правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №910/11266/17, від 21.02.2018 у справі №922/1334/17, від 02.10.2018 у справі №916/3108/17.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

12. 24.11.2014 між ПАТ "Метабанк", що є заставодержателем за договорами застави № 70-13/0001-К/З від 24.01.2013 та № 70-13/0001-К/З-2 від 19.02.2013 і діяв від імені ТОВ Агрофірма "Нива-плюс" (продавець) та ТОВ "Теллус-Агро" (покупець) укладено Договір купівлі-продажу рухомого майна № 2, за умовами якого продавець передає у власність покупця рухоме майно, зазначене в додатку № 1, що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець приймає це рухоме майно у власність та сплачує за нього певну грошову суму (п. 1).

Пунктом 7 вказаного Договору сторони визначили, що передача рухомого майна здійснюється продавцем покупцеві у день підписання цього договору і посвідчується Актом прийому-передачі рухомого майна, який підписується сторонами у день підписання його договору. Право власності на майно переходить до покупця з моменту його передачі.

24.11.2014 за актом прийому-передачі рухомого майна ПАТ "МетаБанк" передав, а покупець прийняв наступне рухоме майно:

- автомобіль ВАЗ 2109, державний № НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ,1993 р. в.;

- автомобіль ВАЗ 2121, державний № НОМЕР_3 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ,1992 р. в.;

- автомобіль ЗАЗ 110557, державний № НОМЕР_5 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_6, 2003 р. в.;

- цистерна спеціальна КО 503Б на шасі ГАЗ 53, державний № НОМЕР_7 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_8,1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ 53Б, державний № НОМЕР_9 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , 1982 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_25, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_11 , 1986 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_12 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_15 , 1989 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_26 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_17 , 1990 р. в.;

- вантажний самоскид ЗИЛ-ММЗ 4502, державний № НОМЕР_18 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_19 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид КАМАЗ 55102, державний № НОМЕР_27, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , 1991 р. в.;

- вантажний автокран 10-20Т КС 3575 на шасі КРАЗ 250, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , 1993 р. в.;

- причіп двохосьовий СЗАП 8527, державний № НОМЕР_23 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_28, 1990 р. в.

13. Проте, на момент укладення Договору купівлі-продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014 в державному реєстрі обтяжень існували чинні обтяження на все рухоме майно ТОВ "Агрофірма "Нива-Плюс": № 143887486 від 04.06.2014 (запис № 8), № 14387542 від 04.06.2014 (запис № 9), № 14556260 від 26.09.2014 (запис № 11), що виключало можливість відчуження майна ТОВ "Агрофірма "Нива-Плюс".

14. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Теллус-Агро" задоволено; визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Теллус-Агро" право власності на рухоме майно, а саме:

- автомобіль ВАЗ 2109, державний № НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 ,1993 р. в.;

- автомобіль ВАЗ 2121, державний № НОМЕР_3 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 ,1992 р. в.;

- автомобіль ЗАЗ 110557, державний № НОМЕР_5 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , 2003 р. в.;

- цистерна спеціальна КО 503Б на шасі ГАЗ 53, державний № НОМЕР_7 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_8,1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ 53Б, державний № НОМЕР_9 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , 1982 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_25, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_11 , 1986 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_12 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_15 , 1989 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_26 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_17 , 1990 р. в.;

- вантажний самоскид ЗИЛ-ММЗ 4502, державний № НОМЕР_18 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_19 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид КАМАЗ 55102, державний № НОМЕР_27, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , 1991 р. в.;

- вантажний автокран 10-20Т КС 3575 на шасі КРАЗ 250, державний № НОМЕР_14 , №шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , 1993 р. в.;

- причіп двохосьовий СЗАП 8527, державний № НОМЕР_23 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_28, 1990 р. в. та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теллус-Агро" суму 7622 грн. 32 коп. судового збору.

15. Даним рішення також вирішено зняти арешти, накладені постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.09.2015р., винесеною відділом примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, з рухомого майна.

16. На виконання рішення Господарського Запорізької області від 05.12.2016 р. та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2017 р. судом було видано відповідний наказ. Рішення суду у справі № 908/2103/16 набрало законної сили 16.05.2017 р.

17. Постановою державного виконавця Бердянського міськрайонного Відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Данилевською О.П. у ВП № 53470851 06.03.2017 про арешт майна боржника на підставі наказу Господарського суду Запорізької області №908/1692/16 від 20.09.2016, стягувач ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", накладено арешт на майно боржника (ТОВ "Агрофірма "Нива-плюс") для забезпечення реального виконання рішення в межах суми звернення стягнення з урахування виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 718699 грн. 77 коп.

18. На підставі викладеного вище, 06.03.2017 внесено запис до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про заборону відчуження всього рухомого майна ТОВ "Агрофірма "Нива-Плюс".

19. Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області 03.10.2017 було внесено зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, змінено обтяжувача на останнього.

VІ. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

20. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції зазначив, що арешт на спірне рухоме майно було накладено 06.03.2017 постановою про арешт майна боржника (ТОВ "Агрофірма "Нива-плюс") на підставі наказу Господарського суду Запорізької області № 908/1692/16 від 20.09.2016, за яким стягувачем є ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", для забезпечення реального виконання рішення в межах суми звернення стягнення з урахування виконавчого збору, основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 718699 грн. 77 коп., натомість рішенням у справі № 908/2103/16 про визнання права власності та зняття арешту зі спірного рухомого майна, що набрало законної сили 16.05.2017, було знято арешт накладений постановою від 23.09.2015.

З наведеного вище вбачається, що арешт, який позивач просить зняти накладений правомірно відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження на майно відповідача 1.

Частиною першою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відтак, якщо зняття арешту з майна не пов`язано зі спором про право на це майно, особа, яка вважає себе власником спірного майна, повинна звернутися до державної виконавчої служби з вимогою про зняття арешту з її майна. У випадку відмови державної виконавчої служби у знятті арешту з майна, останній повинен звернутися до суду з вимогою про оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби.

Доказів звернення позивача до державного виконавця стосовно зняття арешту накладеного постановою від 06.03.2017 матеріали даної справи не містять та суду не надано.

21. Суд апеляційної інстанції погодився з вищевказаним висновком місцевого господарського суду.

Крім того, колегією суддів враховані наявні в матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію спірних транспортних засобів за ТОВ "Агрофірма "Нива-плюс" (а.с.131-143, т.1).

VІІ. Позиція Верховного Суду

22. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

23. Відповідно до ст.339 ГПК:

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч.1 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" (далі Закон):

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник .

Отже, відповідно до вказаної ст.339 ГПК під час виконання судового рішення лише сторони виконавчого провадження, якими є стягувач і боржник, мають право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

В даній справі судами встановлено, що позивач не є саме стороною вищевказаного виконавчого провадження.

24. Згідно зі ст.14 Закону:

1. Учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.74 Закону:

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Отже, наведена ч.1 ст.74 Закону в порівнянні з вищевказаною ст.339 ГПК містить більший перелік тих, хто під час виконання саме судового рішення має право звернутися до суду із скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, а саме, крім сторін, до нього включені інші учасники та особи.

При цьому, ч.1 ст.74 Закону не конкретизує та не деталізує, про яких саме осіб йдеться в ній.

Одночасно колегія суддів касаційного суду враховує, що вищевказана ст.339 ГПК регулює оскарження дій виконавців при виконанні судових рішень саме у господарських справах, в той час як ч.1 ст.74 Закону стосується виконання будь-яких судових рішень, тобто остання носить більш загальний характер.

25. Разом з тим, в постанові Верховного Суду від 19.10.2018 по справі №903/563/14 стосовно розбіжності положень вищевказаних норм ГПК та Закону зроблений висновок, що:

Таким чином вищевказаними нормами визначено осіб, яких наділено правом звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, порушено їхні права, а саме: сторони та інші учасники та особи виконавчого провадження .

Суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що ДП "Укрспирт" є правонаступником ДП "Луцький спиртогорілчаний комбінат" не врахували положень ст.ст. 104, 106, 107 Цивільного кодексу України та наказу Міністерства аграрної політики України від 14.10.2010р. № 651.

ДП "Укрспирт" не є ні стороною, ні учасником виконавчого провадження щодо виконання наказу господарського суду Волинської області від 07.08.2014р. №903/563/14-1.

Враховуючи викладене, аргументи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій норм ст. 5, 339 ГПК України знайшли свого підтвердження під час перегляду справи Верховним Судом, тому касаційна скарга підлягає задоволенню.

Оскільки ДП "Укрспирт" не є стороною та учасником виконавчого провадження та відповідно до ст. 339 ГПК України та ст.ст.14, 15, 74 Закону України "Про виконавче провадження" не наділене правом звернення зі скаргою на дії ВДВС, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні скарги ДП "Укрспирт" на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області.

26. Отже, у вищевказаній постанові Верховний Суд фактично дійшов висновку, що особами, про яких йдеться в наведеній ч.1 ст.74 Закону, є саме особи виконавчого провадження , а тому ті особи, що не є стороною або учасником виконавчого провадження, відповідно до ст. 339 ГПК України та ст.ст.14, 15, 74 Закону України "Про виконавче провадження" не наділені правом звернення зі скаргою на дії ВДВС.

27. В свою чергу, в постанові, прийнятій Великою Палатою Верховного Суду від 13.03.2019 по справі № 920/149/18 викладений наступний правовий висновок :

35. Ураховуючи викладене, можна дійти висновку, що стаття 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ Про виконавче провадження є загальною нормою по відношенню до статей 339 -341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

56. Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду , слід дотримуватися відповідних положень ГПК України, вміщених у розділі VI Судовий контроль за виконанням судових рішень , зокрема щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом а частини першої статті 341 цього Кодексу.

28. Крім того, колегія суддів касаційного суду враховує, що як ч.1 ст.74 Закону, так і ст.339 ГПК стосуються права звернення до суду зі скаргою на будь-яке рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, тобто дані норми носять загальний характер.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст.59 Закону, яка має назву Зняття арешту з майна :

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Отже, дана ч.1 ст.59 Закону є спеціальною нормою, яка регулює саме порядок зняття арешту з майна особою, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові .

29. Враховуючи все вищевикладене, а також те, що позивач не є ні стороною, ні іншим учасником або особою вищевказаного виконавчого провадження, суд касаційної інстанції доходить висновку про безпідставність доводів судів попередніх інстанцій, що позивач в даному випадку повинен був звернутися до суду з вимогою про оскарження дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби відповідно до вказаних ч.1 ст.74 Закону та ст.339 ГПК, тобто що ним обрано невірний спосіб захисту.

30. При цьому, колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №922/1334/17 викладений такий правовий висновок:

"34. Крім того, однією із підстав відмови у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції визначав відсутність позовної вимоги про визнання права власності на спірне майно.

35. Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду, встановивши на підставі належних та допустимих доказів належність арештованого майна на підставі права власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, дійшла обґрунтованого висновку, що, у даному випадку, особа вправі звернутись до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту."

Крім того, у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №903/206/18 суд дійшов висновку, що можливість заявлення вимоги лише про зняття арешту з майна є допустимою виключно у разі відсутності спору або відсутності невизнання такого права власності.

31. Як встановлено в даній справі, що переглядається, рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2017, вже визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Теллус-Агро" право власності на спірне рухоме майно та знято з нього арешт.

Тобто це не преюдиційні обставини та висновки, викладені в мотивувальній частині рішень, це саме рішення і його суть, викладені в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України:

"Основними засадами судочинства є:

9) обов`язковість судового рішення."

Згідно з ч.ч.1,2 ст.129-1 Конституції України:

"Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку."

Відповідно до ст.ст.18, 326 ГПК України в чинній редакції, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом."

В п.37. Рішення по справі "Деркач та Палек проти України" (заяви NN 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року, остаточне з 06.06.2005 року, Європейський Суд зазначив:

"37. Суд знову наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (див. "Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, п. 34)."

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України:

"В Україні визнається і діє принцип верховенства права."

В силу положень ч.1 ст.129 Конституції України, ч.1 ст.2, ч.1 ст.6, ч.2 ст.48 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.1 ч.3 ст.2, ч.1 ст.11 ч.1 ст.236 чинного Господарського процесуального кодексу України, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86 му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.

Згідно з п.п.44, 46, 50 даної Доповіді:

"44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним . Вона також зобов`язана дотримуватись законів (the laws) , які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.

46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб`єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику приватного правосуддя , що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.

50. Існування суперечливих рішень, що їх виніс верховний чи конституційний суд, у будь-якому разі є несумісним із принципом юридичної визначеності. Тому вимагається, щоб суди, особливо вищих інстанцій, запроваджували механізми, що надають можливість уникати суперечливості та забезпечувати узгодженість їхньої судової практики."

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:

"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів ."

Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.

Отже в даному випадку спір про право власності на спірне рухоме майно вже вирішений безпосередньо самим судом , а тому відсутній як такий.

32. Також касаційний суд приймає до уваги наступне.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

У постановах Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-1219цс16, від 24.05.2017 у справі № 6-1388цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-1625цс16, від 13.09.2017 у справі № 761/32495/15-ц, від 12.10.2016 у справі № 6-504цс16 наведені висновки, що можливість виникнення права власності саме за рішенням суду передбачена лише у ст.ст.335 та 376 ЦК України . В усіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що ст. 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує , а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах , у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

33. У вищевказаному рішенні Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16, з яким погодився апеляційний суд, суди встановили, що право власності на спірні транспортні засоби позивач набув саме за договором купівлі-продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014 , який було укладено за наслідками публічних трогів з продажу рухомих об`єктів забезпечувальних обтяженням за договором застави № 70-13/0001-КЗ від 24.01.2013, а не безпосередньо за вказаними рішеннями суду.

Зазначене повністю спростовує висновки судів щодо правомірності накладеного арешту, оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16 набрало чинності 16.05.2017, тобто вже після накладення арешту.

34. Також, суди у вказаній справі №908/2103/16 в своїх судових рішеннях вказали, що:

- положення статті 204 Цивільного кодексу України закріплюють презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили;

- відповідно до ст.30 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом;

- від відповідача-5 (ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") надійшло клопотання про зупинення провадження у даній справі № 908/2103/16 до вирішення пов`язаної з нею справи № 908/3090/16 за позовною заявою ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Теллус-Агро", ТОВ Агрофірма "Нива-плюс", третя особа - АТ "МетаБанк" про визнання недійсним договору купівлі-продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014, укладеного між ТОВ "Теллус-Агро" та ТОВ Агрофірма "Нива-плюс", в особі представника продавця на підставі довіреності № 10/13-943 від 02.12.2013 АТ "МетаБанк".

35. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень":

1. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

2. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Згідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

36. Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.02.2017 у справі №908/3090/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2017, у позові про визнання недійсним вищевказаного договору купівлі - продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014, відмовлено.

При цьому, підставами позов, згідно з вказаним рішенням, було те, що за висновками позивача, зокрема:

- договір купівлі - продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014 порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави, вчинений у результаті зловмисної домовленості представників сторін без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим договором, з метою приховування іншого правочину;

- метою оформлення договору є позбавлення прав стягувачів на задоволення своїх вимог за рахунок залишку коштів після задоволення повного обсягу вимог заставодержателя та уникнення відповідальності по сплаті до бюджету України обов`язкового виконавчого збору за виконавчим провадженням;

- згідно витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, на момент укладення договору були наявні записи щодо обтяжень спірного рухомого майна продавця.

37. Відповідач-2 вказував, що ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" не приймало участь у розгляді справи №908/2103/16, тому заперечує проти звільнення від доказування правомірного набуття позивачем права власності на спірні об`єкти рухомого майна і вважає неможливим розгляд справи без надання позивачем для дослідження доказів в підтвердження факту укладання між ТОВ "АФ "Нива-Плюс" та ТОВ "Теллус-Агро" правочину щодо переходу права власності на спірне рухоме майно та підтвердження виконання сторонами такого правочину.

Оцінку спірного правочину в даній справі, що переглядається, стосовно укладення договору за наявних записів щодо обтяжень спірного рухомого майна продавця, надавали і суди попередніх інстанцій.

Разом з тим, згідно з ч.4 ст.75 ГПК України:

Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа , стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім того, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" дійсно не було стороною у двох вищевказаних справах, проте був ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

Поряд з цим, ч.5 ст.75 ГПК дійсно встановлено, що:

Обставини , встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Проте, як зазначено вище, рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.12.2016 у справі №908/2103/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.05.2017, вже визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Теллус-Агро" право власності на спірне рухоме майно та знято з нього арешт.

Тобто це не преюдиційні обставини та висновки, викладені в мотивувальній частині рішень, це саме рішення і його суть, викладені в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.

Іншим вищенаведеним рішенням вже прямо відмовлено у позові про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, в т.ч. і з підстав, як заявляються у даній справі, що переглядається.

Як зазначено вище, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

38. Крім того, відповідно до ст. 204 ЦК України:

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, що вказаний договір купівлі - продажу рухомого майна № 2 від 24.11.2014 є нікчемним в силу закону або визнаний судом недійсним, а отже даний договір є правомірним.

39. Все вищевикладене спростовує доводи судів попередніх інстанцій та відповідача-2 в цій частині.

40. У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №916/3108/17 викладений такий правовий висновок:

"Таким чином, положеннями Закону України "Про дорожній рух" та Порядку не встановлені підстави та порядок набуття права власності на транспортний засіб як цивільно-правового акту (дії), а лише пов`язує таке набуття з обов`язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах, з "метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій" (п. 3 Порядку).

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Тобто, посилаючись на приписи ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" та положення п. 7 Порядку, суд апеляційної інстанції не спростував висновки та встановлені місцевим господарським судом обставини, щодо набуття позивачем права власності на спірні транспортні засоби за Договором купівлі-продажу від 12.06.2017 та Актом про передання права власності на рухоме майно від 12.06.2017, укладених за результатами аукціону, в розумінні ст.ст. 316, 328, 334 ЦК України.

Крім того, апеляційний господарський суд не врахував п. 41 Порядку, за положеннями якого забороняється зняття з обліку та/або перереєстрація на нового власника транспортних засобів, які перебувають в розшуку або щодо яких у Єдиному державному реєстрі МВС є відомості про накладення арешту або заборону на зняття з обліку та/або перереєстрацію на підставі судового рішення чи постанови державного виконавця.

Тобто, за наявності обставин (арешт у виконавчому провадженні), які стали підставою звернення позивача з даним позовом, зняття з реєстрації та перереєстрація/реєстрація спірних транспортних засобів за ТОВ "Орловський 2012", є неможливим .

Верховний Суд у постанові від 13.02.2018 по справі № 910/11266/17 вказав на те, що відмова у позові з посиланням на приписи ст. 34 Закону України "Про дорожній рух" та Порядку, без встановлення чи пов`язують вказані положення момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього, в розумінні приписів ст. 334 ЦК України, є передчасним."

41. Зазначене повністю спростовує посилання апеляційного суду на свідоцтва про реєстрацію спірних транспортних засобів за ТОВ "Агрофірма "Нива-плюс" та доводи відповідача-2 щодо відсутності доказів звернення позивача до органів реєстрації та отримання відмови в реєстрації.

При цьому, суд касаційної інстанції вважає, що сам факт накладення арешту на майно певного власника, як на майно іншої особи, яка, в свою чергу, є боржником у виконавчому провадженні, вже само по собі є порушенням прав такого власника.

42. Доводи відповідача-2, що задоволення позову призведе до зняття арешту з усього рухомого майна боржника, на яке накладено арешт, касаційним судом не може бути прийнято до уваги, оскільки в позові викладений чіткий перелік майна, з якого позивач просить зняти арешт, і саме яке належить йому на праві власності.

Крім того, такі доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні законних та обґрунтованих позовних вимог позивача по захисту власних порушених прав та законних інтересів, при тому що ним вірно обрано спосіб захисту.

43. З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

44. Згідно з п.3 ч.1 ч ст.308 Господарського процесуального кодексу України:

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до ст.311 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

2. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

3. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

4. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини."

45. З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" задовольнити повністю, рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 908/1532/18 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

46. Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762 грн. за подання позовної заяви, 2643 грн. за подання апеляційної скарги, 3524 грн. за подання касаційної скарги підлягають стягненню на користь позивача з відповідачів у рівних частинах.

Відповідно до ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України:

"Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції."

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 908/1532/18 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.12.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.03.2019 у справі № 908/1532/18 скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю:

Зняти арешт з наступного рухомого майна:

- автомобіль ВАЗ 2109, державний № НОМЕР_1 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , 1993 р. в.;

- автомобіль ВАЗ 2121, державний № НОМЕР_3 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , 1992 р. в.;

- автомобіль ЗАЗ 110557, державний № НОМЕР_5 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , 2003 р. в.;

- цистерна спеціальна КО 503Б на шасі ГАЗ 53, державний № НОМЕР_7 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_8 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ 53Б, державний № НОМЕР_9 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , 1982 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_25, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_11 , 1986 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_12 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид ГАЗ-САЗ 3507, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_15 , 1989 р. в.;

- вантажний самоскид САЗ 3507, державний № НОМЕР_26 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_17 , 1990 р. в.;

- вантажний самоскид ЗИЛ-ММЗ 4502, державний № НОМЕР_18 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_19 , 1987 р. в.;

- вантажний самоскид КАМАЗ 55102, державний № НОМЕР_27, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , 1991 р. в.;

- вантажний автокран 10-20Т КС 3575 на шасі КРАЗ 250, державний № НОМЕР_14 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_22 , 1993 р. в.;

- причіп двохосьовий СЗАП 8527, державний № НОМЕР_23 , № шасі (кузова, рами) НОМЕР_28, 1990 р. в.,

що належить Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" та на яке накладено арешт постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 53470851 від 06.03.2017 року, винесеною державним виконавцем Бердянського МВДВС ГТУЮ у Запорізькій області Данилевською О.П., на підставі наказу № 908/1692/16 від 20.09.2016 року господарський суд Запорізької області, про стягнення з ТОВ Агрофірма "Нива-плюс" на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" боргу в сумі 653275 грн. 25 коп.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива-Плюс" (вул. Леніна, 67, с. Луначарське, Бердянський район, Запорізька область, 71154, ідентифікаційний код 32263039) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" (вул. Центральна, 89, с. Азовське, Бердянський район, Запорізька обл., ідентифікаційний код 38665163) судовий збір у розмірі 881 грн. за подання позовної заяви, 1321 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги, 1762 грн. за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (пр. Степана Бандери, 9 корпус 6, офіс 6-201, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 34480657) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕЛЛУС-АГРО" (вул. Центральна, 89, с. Азовське, Бердянський район, Запорізька обл., ідентифікаційний код 38665163) судовий збір у розмірі 881 грн. за подання позовної заяви, 1321 грн. 50 коп. за подання апеляційної скарги, 1762 грн. за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський